Сублімація переживань івана нечуя-левицького в повісті «микола джеря»

Актуальність дослідження у переосмисленні характеротворення образів у повісті Івана Нечуя-Левицького, розкритті вчинків головних героїв з погляду сучасності, згідно із постмодерністською інтерпретацією.

Мета — дослідити сублімацію переживань головних героїв, а також виявити специфіку їх характеротворення, зазначивши відмінності гендерного підходу у творчості Івана Нечуя-Левицького.

Особа письменника привертала до себе увагу багатьох дослідників, а саме: І. Франка, М. Драгоманова, Л. Українки, С. Єфремова, В. Підмогильного, О. Білецького, Р. Іванченка та ін..

Іван Нечуй-Левицький — письменник-реаліст, майстер українського художнього слова другої половини XIX століття. Письменник розширив тематику української класичної прози і підніс її на новий, вищий ступінь розвитку.

У його повістях історія людиною власних позицій у світі перетворюється на історію пошуків відповідного середовища для задоволення душевних потреб та мети власного внутрішнього потенціалу. Особа, образно кажучи, вирушає в своєрідну мандрівку, щоб методом спроб і помилок знайти своє місце в існуючих обставинах. У повісті «Микола Джеря» мета самоутвердження сформованої індивідуальності втілюється в своєрідному мандрівному сюжеті [1, с. 56].

Повість «Микола Джеря» — один з найвизначніших здобутків письменника.

Хоча текст вивчався і детально аналізувався на різних літературознавчих рівнях, варто простежити саме сублімацію Івана Нечуя-Левицького в повісті «Микола Джеря».

Свою увагу письменник зосереджує на образі сміливого представника молодого суспільства. Він молодий, працьовитий, розумний, гордий, уміє читати, малювати, грає на скрипці і добре співає.

Можна провести деякі паралелі між прагненням самого письменника до відродження, боротьби, непримиренність із сухою схоластикою і Миколою Джерею — бунтівним духом, який прагне свободи.

Іван Нечуй-Левицький народився у сім’ї священика. Ще з дитинства батько хотів, щоб син отримав духовний сан як і він , але не склалося. Закінчивши у 1865 році академію, Левицький відмовляється від духовної кар’єри і йде вчителювати, не залишаючи водночас думки про літературну працю [3, с. 16]. Іванченко припускає, що вже у перші роки навчання в училищі зародилося у майбутнього письменника критичне ставлення до церкви й духівництва, що потім знайде своє відображення в викривальних антиклерикальних творах. Схоластика, знущання вчителів, побої, жорстокість — такими були його будні.

Чи не нагадує це знущання панів як над Джериною сім’єю, так і над всім народом. Один вихід — звільнення від цього, пошук кращого, вільного життя.

Сім’я — центральна категорія суспільства. У більшості творів письменника сюжет зав’язується навколо теми одруження. Створення сім’ї — одна з найважливіших проблем чоловічого буття. Однак сім’я не має сильної чоловічої влади, статус голови досить неоднозначно розподілений між чоловіком і жінкою[1, с. 56].

Сам письменник прожив неодружений, не знайшовши жінку, хоч чимось схожу на ідеал, яким для нього була його мати. Всі ж образи створені на противагу матері, як їй антипод.

Ніхто про письменника не піклувався і не допомагав. Доводилося самому зашивати свою одежу, ходити по магазинах та стояти в чергах. Наприкінці життя небіж відвіз його до дому пристарілих, де він без догляду і помер.

Він піклувався лише про себе, тому сімейне життя, відповідальність за інших йому не відома. Як мені здається, це все втілюється в образі Миколи Джері. Десь автор змальовує його безвідповідальним, самозакоханим, який дорожить тільки своєю долею. Відбувається сублімація, перенесення пошуку автора на пошук героя. У своїх пориваннях до кращого життя, Микола не бачить поряд жінки з дітьми, а тільки чекає звільнення від панського гніту. Чи згадує він про Нимидору, про свою стареньку мати, коли вирішує покинути їх напризволяще? Ні. Він вважає лише на себе, підступно втікає у пошуках того мрійливого життя. І тільки інколи (а саме один раз) згадує про Нимидору, бо Мокрина нагадала йому про неї: «Микола довго стояв над морем. Хвиля тихо черкала об берег і шелестіла, неначе ліс на тихому вітрі. Він заслухавсь, і йому здалося, ніби шелестять верби над Роставицею, над тією хатою, де спочивала Нимидора. А з його думки не сходило червоне личко Мокринине, її гарячі сльози й палке молоде кохання. Він дуже задумався, аж засмутився. Його душа заколивалась, як хисткий човен на хвилястому морі, та не надовго: міцна вдача перемогла це взрушення, перемогло серце на своєму»[4, с. 189].Так, він залишається їй вірним, та чи потрібна їй така вірність?

Що ж до образу жіночих, то в образі Нимидори зображує ідеальну жінку, матір та дочку. Вона гарна, працьовита, спокійна, віддана. Вона має трагічну долю жінки-кріпачки. Їй не судилося бути щасливою ні в дитинстві, ні в заміжжі, ні в старості. Тільки горе, бідність, скрута супроводжували її протягом всього життя. Після того, як покинув її Микола, на неї звалилося все: дім, стара мати, маленька дочка, панщина за себе і чоловіка. І все це вона витримала. Вона любила Миколу до кінця своїх днів. Автор сентиментально зображує Нимидору. Вона не покидала надії на повернення коханого чоловіка. Але й такої радості доля їй не дала. Померла бідолашна в чеканні.

На підсвідомому рівні Іван Нечуй-Левицький зобразив образ сучасної жінки у суспільстві. На ній діти, дім, робота. І все треба встигнути зробити. І в той же час вона залишається чуттєва, лагідна, ніжна та вірна.

Отже, у творчості письменника зображення чоловіка і жінки у суспільстві різне, незважаючи на те, що у творах проявляється своєрідна рівноправність та демократизм. Чоловік постає мужнім, войовничим, запальним, здатним покинути все заради свого благополуччя. Жінка ж слабка і водночас витривала. Таким чином, письменник підтвердив давню істину — чоловік і жінка живуть, діють по-різному, бо соціальні обставини зумовлюють їхню поведінку, спричинюють певну реакцію на зовнішні подразники.

Література

1. Вдовенко Л. Звільнення від рабства (За сторінками повісті «Микола Джеря» І. Нечуя-Левицького)// Українська мова і література. — 2008. —№ 43.–44(листопад). —С. 23–28.

2. Зборовська Н. Український світ у творчості Нечуя-Левицького: гендерний підхід // Українська мова і література в середніх школах, гімназіях і колегіумах. — 2000. —№5. — . 54–56.

3. Іванченко Р. Г. Іван Нечуй-Левицький. Нарис життя і творчості. — Київ: Дніпро, 1980 . — 47 с.

4. Нечуй-Левицький І. С. Твори в двох томах. — Том 1. — Київ. — 1977.

Бойко Н. О.,

студентка 54 групи

Інституту історії, етнології та

правознавства імені О. М. Лазаревського