logo search
Zb_statey_Ostatochny_variant

Проблемний підхід до вивчення української мови у 4 класі

Головна перевага високо розвинутої країни пов’язана з можливістю розвитку людського потенціалу, який визначається станом освіти. У зв’язку зі стрімкими змінами суспільства інформатизація освіти зазнала істотних змін. Так, входження України до Болонського процесу вимагає зміни освіти в загальноосвітніх навчальних закладах. Сутність змін полягає в тому, що процес навчання має переорієнтуватися на розвиток особистості учня, навчання його самостійно оволодіти новими знаннями. Цей етап розвитку освіти пов’язаний із впровадженням у навчальний процес компетентнісного підходу як «підходу з погляду результатів». Сучасній школі потрібно одночасно з розвитком розумових здібностей формувати в учнів готовність діяти в умовах майбутнього, тенденції якого можуть значно відрізнятись від сьогодення. Тому основні завдання шкільної методики навчання рідної мови на сьогодні — сформувати в учнів бажання і здатність самостійно вчитися, прагнути до творчості, здобувати інформацію, засвоювати, поновлювати й оцінювати її, розвивати вміння застосовувати способи пізнавальної та творчої діяльності. Ростити саме таких людей — ось замовлення нашого сучасного суспільства [3, с. 2-5].

Організація проблемного навчання сприяє більш активному і продуктивному засвоєнню учнями найважливіших знань про предмети, взаємозв’язки і закономірності. Проблемна активність — це одна із центральних проблем педагогіки. Вона була стержнем багатьох педагогічних теорій минулого (Я. А. Коменського, Й. Г. Песталоцці, Ф. Дістерверга, К. Д. Ушинського). І це не випадково, оскільки сам процес людського пізнання носить активний, творчий характер, а здібності людські, в тому числі й пізнавальні, розвиваються лише в активній самостійній діяльності. Глибокі дослідження в галузі проблемного навчання почалися в 60-х роках ХХ століття. Ідея та принципи його в руслі дослідження психології мислення розроблялися радянськими психологами С. Л. Рубінштейном, Д. Н. Богоявленським, Н. А. Менчинською, А. М. Матюшкіним, а в застосуванні до шкільного навчання такими дидактами, як М. А. Данилов, М. Н. Скаткін. Значний внесок у розробку цих питань зробили Т. В. Кудрявцев, Д. В. Вількеєв, Ю. К. Бабанський, М. І. Махмутов та І. Я. Лернер. У проблемному навчанні створюються найбільш сприятливі умови для формування таких якостей особистості, як пізнавальний інтерес, творча активність і самостійність. Центр тяжіння в проблемному навчанні переноситься на активність самого учня, викладач спирається на розвиток його мисленнєвих процесів, а не тільки на пам’ять і заучування матеріалу [2, с. 56-57].

«Проблемна ситуація», «навчальна проблема», «проблемне завдання» — основні поняття даної дидактичної технології. У початковій школі проблемне навчання зводиться до проблемних ситуацій: запитання, ситуації, в яких наявне протиріччя, що не має однозначного вирішення, зіставлення умов і обставин, за допомогою яких розвивається пошукова діяльність суб’єкта. У I-IV класах це — постановка перед учнями певного пізнавального завдання, яке містить у собі суперечність, викликає дискусію, спонукає до роздумів, пошуків і висновків. Мета створення проблемної ситуації — засвоєння програмового матеріалу, розвиток розумових здібностей. Реалізація проблемних ситуацій відбувається переважно на уроках. Дидактичним стрижнем уроку повинна бути діяльність учнів зі спостереження, порівняння, класифікації, виявлення закономірностей. Іншими словами, дії з навчальним матеріалом повинні носити перетворювальний характер, який зацікавить особистість[1, с. 18-20]. Саме використання проблемних ситуацій дозволяє ефективно вирішувати завдання розвитку творчості, передачі знань за допомогою активізації пізнавальної діяльності. Тому застосування проблемних завдань на сьогодні є надзвичайно актуальним, адже це сприятиме формуванню особистостей, здатних вирішити будь-яке, в тому числі і творче питання.

Критеріями добору навчального матеріалу в проблемному навчанні є зв’язок нового з раніше засвоєним матеріалом; можливість логічного членування навчального матеріалу на чіткі кроки та елементарні завдання; наявність протиріччя між опорними і новими знаннями; готовність школярів до участі в пошуковій діяльності [4, с. 123].

Враховуючи вищевказані вимоги, нами були розроблені проблемні ситуації, які можуть використовуватись на різних етапах уроків української мови в 4 класі під час вивчення теми «Числівник».

1. Підведення школярів до протиріччя, що викликає у них подив або труднощі.

Цей шлях найбільш складний. Однак саме таким чином формується творча здатність учнів до самостійного усвідомлення протиріччя і формулювання проблеми.

Фрагмент уроку української мови в 4-му класі

Тема: Поняття про числівник як частину мови

Учням пропонується завдання у вигляді гри «Відгадай і доведи».

Визначте, до яких частин мови належать названі слова. Чому ви так вважаєте?

Вітер, дужий, поглянув, до, над, а, але, сім.

Школярі визначають всі раніше вивчені частини мови, залишається одне невідоме слово «сім». Виникає питання: До якої частини мови належить слово «сім»?

Далі діти висловлюють свої припущення, що існує ще якась частина мови, значить, необхідні нові знання; роблять узагальнення і висновки, пропонують різні варіанти вирішення проблеми.

Усвідомлення інформаційно-пізнавальної суперечності між набутими знаннями і невідомим будить думку і спонукає до пошуку способів розв’язання суперечності, тобто веде до вирішення поставленого завдання. Проблема полягатиме в тому, що учням уже вивчені частини мови буде легко розпізнати, а слово «сім» їм невідоме куди віднести. Мислення молодших школярів відразу активізується, з’являється зацікавленість, і тому всі зусилля учнів будуть спрямовані на подолання поставленої проблеми.

2. Протиріччя теоретичних знань і практичної діяльності.

Пропонується виконати практичне завдання, для виконання якого у дітей недостатньо знань і потрібно ще щось нове дізнатися, вивчити. Такі завдання стимулюють пізнавальну діяльність, учні розуміють, що виконати їх можна тільки після певної теоретичної підготовки.

Тема: Числівники кількісні і порядкові

Завдання: поділіть числівники на дві групи та поясніть, чому ви зробили саме такий розподіл.

Даються числівники порядкові та кількісні. (два, п’ять, четвертий, вісімнадцять, одинадцятий,двадцять перший, тридцать шість, троє)/. Після поділу діти пояснюють критерій, за яким розподіляли слова на групи , а вчитель потім вводить поняття порядкові та кількісні числівники.

Учням навмисно ставиться завдання, виконати яке неможливо. Застосувавши теоретичні знання, діти розуміють, що завдання виконати не можна в тому вигляді, в якому воно запропоновано і потрібно або змінити його, або доповнити новими даними. Наприклад: провідміняйте числівник два у середньому роді. Учні доходять висновку на підставі знань про відмінювання числівників, що завдання нездійсненне. Необхідно змінити саме завдання.

Протиріччя між теоретичними знаннями і практичною діяльністю призводить до проблемної ситуації, а в кінцевому підсумку — до активізації пізнавальної діяльності.

3. Постановка конкретних проблемних питань, які потребують логіки міркування, обґрунтування, узагальнення, конкретизації.

Проблемні питання є поштовхом до продуктивного мислення, спрямованого на осмислення досліджуваного матеріалу, подолання механічного засвоєння знань, застосування знань у практичній діяльності.

1. Які з наведених слів не є числівниками?

Два, сім десятих, п’ятірка, восьмий, двев’ятиповерховий.

2. Яке слово зайве? Чому ви так вважаєте?

П’ять, двадцять вісім, семеро, шістнадцятий, дві четвертих.

3. Які помилки допущено у написанні числівників?

Шістнадцять, одинадцятий [5, c. 24].

4. Виконання проблемних теоретичних і практичних завдань.

Одним із засобів створення проблемної ситуації у навчальному процесі є виконання проблемних теоретичних та практичних навчальних завдань.

Наприклад: Записати числівники словом у відповідному відмінку.

Працює до (7) поту.

(6) ніг, (2) голоси, (4) очей, (1) хвіст.

Від поданих кількісних числівників утворити порядкові за зразком: (Дев’ять — дев’ятий, один, три, сорок, сто, вісім, чотирнадцять, двадцять).

Технологія проблемного навчання вважається результативною, застосування її сприяє формуванню більш міцних знань, умінь і навичок, підвищенню інтересу до знань, створює позитивну мотивацію навчання, поліпшує морально-психологічні умови навчання молодших школярів. Діти активно включаються в самостійну діяльність з усвідомлення проблеми і пошуку її вирішення. Відповівши на проблемне питання, знайшовши вихід з проблемної ситуації, школяр робить відкриття, яке дає йому можливість відчути себе вченим, інтелектуалом, учень набуває глибокого розуміння матеріалу, тому що не можна не розуміти того, що відкрив сам. У дітей формуються такі якості знань, як глибина, міцність, усвідомленість[1, с. 74].

Література

1. Бризгалова С. І. Проблемне навчання в початковій школі: Навч. посібник. Вид.2-е, — Калінінград: Калінінгр. ун-т, 1998. — 91 с.

2. Занков Л. В. Проблемное обучение и его особенности. — Л.; 1978. — 124 с.

3. Кравченко Т. Г. Проблемне навчання — основа розвитку здібностей учнів. // Управління школою. — Харків. — 2004. — № 14. — С. 2–5.

4. Лернер И. Я. Проблемное обучение. — М.: Знание, 1974. — 364 с.

5. Вашуленко М. С., Дубовик С. Г., Мельниченко О. І. Підручник. Рідна мова. 4 клас. (Частина друга). — К.: Освіта, 2010. — 128 с.

Секція 5. Актуальні проблеми мови й літератури

Бандура Г. Є.,

студентка 35 групи

філологічного факультету

ЧНПУ імені Т. Г. Шевченка