Принципи методики виразного читання

Ефективний процес читання неможливий без вироблення в учнів навичок правильного, виразного, швидкого та свідомого читання, які формуються на уроках класного і позакласного читання.

Виразному читанню, як одному з основних видів мовленнєвої діяльності, притаманні всі її функції: виховна, комунікативна, пізнавальна, естетична. Виразне читання є не лише цінним загальноосвітнім умінням, це важливий засіб виховання і розвитку мовленнєвої та етичної культури учнів.

О.Слободянюк зазначила, що мистецтво виразного читання потребує тривалої і систематичної роботи. Під виразним читанням розуміють правильне, осмислене й емоційне (за потреби) читання художнього твору. Саме таке читання значно підвищує якість засвоєння літературного матеріалу і сприяє розумінню, осмисленню текстового матеріалу. Виразне читання сприяє розвиткові навичок, пов’язаних із культурою мовлення. Вони мають такі компоненти: тон голосу, сила і тембр голосу, ритм мовлення, темп мовлення (прискорення й уповільнення), паузи (паузи, зупинки), мелодика тону (підвищення і зниження голосу), логічні наголоси. Всі інтонаційні засоби, емоційність мовлення і читання підтримуються загальною технікою мовлення — дикцією, диханням, орфоепічною правильною вимовою [2].

Виразне читання школярів не може прирівнюватися до виконання майстрів художнього слова, але принципи роботи над текстом залишаються такі ж. Це принципи:

• засвоєння думок автора;

• щирість переживань;

• цілеспрямованість читання;

• чіткість і правильність мовлення.

Ці принципи дозволяють будувати роботу з учнями так, щоб їхньому читанню були властиві основні якості мовлення, щоб воно було по можливості активним, дійовим процесом спілкування з слухачами, процесом повідомлення думок автора, зрозумілих читачам.

Дотримання цих принципів у практиці роботи вчителя не вимагає ніяких додаткових видів занять на уроках мови та літератури. Воно означає лише більш поглиблене вивчення мови та літератури.

В задачу вчителя не входить і не може входити підготовка читачів-виконавців. В умовах роботи на уроці мова може йти лише про те, щоб дати школярам елементарні навички, які дозволяли б їм читати літературні тексти більш осмислено і виразно.

Розглянемо більш детально завдання і зміст роботи над виразним читанням при здійсненні кожного із вказаних принципів.

Принцип засвоєння думок автора передбачає навчання школярів вмінню ясно розуміти думки автора і чітко передавати їх у своєму читанні.

Читання, що ясно передає виражені текстом думки, називають логічним читанням, а саму якість та чіткість передачі думок в читанні — логічною виразністю. Навчаючи дітей виразному читанню, вчителеві необхідно знати і навчати дітей основних правил:

1. Завершення висловлення думок у розповідному тексті завжди виражається пониженням голосу.

2. Незавершеність думки, незакінченість висловлювання з наступним продовженням виражається підвищенням голосу.

3. Розділові знаки (крім коми) означать членування тексту, тому вимагають паузи, зупинки.

4. Пауза довша, якщо менший смисл між групами слів.

5. Хід голосу (пониження і підвищення) передає смисловий зв’язок між словами і ступінь закінченості висловлювання.

6. Логічний наголос, як правило, робиться на словах тексту, що означають щось нове.

7. При протиставленні кожне слово отримує логічний наголос.

8. Логічний наголос отримує кожний однорідний член речення.

Такі основні правила логічної виразності, якими учні повинні практично володіти. Ці правила тісно поєднані з граматикою.

Принцип щирості переживання вимагає виявлення в читання того емоційного відгуку, який викликав зміст тексту в процесі його аналізу і засвоєння.

Ці почуття ні в мовленні, ні в читання не можна викликати «примусово» («Читай з почуттям!», «Передай почуття автора»).

Велике значення в пробудженні емоційного відгуку має створення в учнів яскравих уявлень.

Вчителю необхідно використати найрізноманітніші способи, щоб пробудити у дітей емоційний відгук на ідейно-образний зміст твору, а не вимагати емоційного читання. Необхідно навчати учнів давати свою оцінку твору і його героям.

Інтонація жива, щира, дійсно виразна лише тоді, коли вона виникає мимовільно, природно, в результаті глибокого оволодіння змістом твору.

Принцип цілеспрямованого читання означає ясно розуміти мету, заради чого читається даний твір, старання донести читачам зміст твору, і тим самим вплинути на них. Таким чином, принцип цілеспрямованого читання вимагає не лише чіткого розуміння думок, виражених текстом, не лише правильного, а й активного ставлення до змісту, але і вміння впливати на слухачів.

«Навіщо автор написав ці слова? Що ж він хотів ними сказати? Чого він домагався, в чому хотів переконати своїх читачів?» — такі запитання допоможуть учням тримати увагу на змісті твору і впливати на слухачів. Цілеспрямованість вимагає проявлення в читанні думок, почуттів і волі читача, створює повноцінну інтонаційну виразність, допомагає передати підтекст.

Передача підтексту — це конкретне завдання, яким утримується увага на змісті тексту. Тому, вимагаючи від учнів виразності, необхідно, щоб вони гарно усвідомили той намір, з яким необхідно прочитати даний текст. Технічні недоліки мовлення завжди заважають слухачам сприймати зміст твору. Тому необхідно виховувати в учнів навички правильного читання і чіткої вимови. Це принцип чіткості і правильності мовлення. Існує самостійна дисципліна технічного мовлення, що включає чотири розділи: дикцію, орфоепію, дихання і голос.

Дикція — це виховання правильної, чіткої вимови всіх звуків і звукосполучень при будь-якому темпі мовлення. Вивчення орфоепії — навчання правильної канонічної, загальноприйнятої літературної вимови слів і словосполучень. Заняття диханням спрямовані на вироблення навичок правильного найбільш економного типу дихання. Робота над голосом — систематичні вправи для розвитку діапазону, сили і рухомості голосу.

Для покращення технічної сторони мовлення і читання учнів велике значення має боротьба з такими недоліками як поспішність, зайва повільність, крикливість, гнусавість, недбалість. Викорінення цих дефектів мовлення доступне вчителю, якщо він не буде залишати їх без уваги.

Таким чином, всі названі чотири принципи методики виразного читання дуже важливі. Але в практиці навчання дітей виразного читання застосовуються одночасно. Від учителя вимагається уміння діяти з педагогічним тактом, щоб його завдання відповідали можливостям дітей (кожного учня), а його оцінки не викликали у дітей почуття незадоволення.

Тому дуже важливо, щоб учні самі навчилися правильно оцінювати читання своїх товаришів, помічали зміни у читанні. Для розвитку таких умінь дуже корисно практикувати короткі обговорення якості читання в класі.

Такі обговорення не тільки допомагають визначити, на скільки школярі розбираються в принципах виразного читання, а й розвивають інтерес і смак до читання і до літератури в цілому.

Зразки завдань для відпрацювання різних складових уміння виразно читати:

- прочитай слова героя з різною інтонацією;

- знайди у другому абзаці речення, яке виражає здивування, прочитай його з відповідною інтонацією;

- прочитай текст і знайди у ньому авторську підказку щодо інтонації читання;

- читаючи вголос, зверни увагу на слова, що підказують силу голосу, темп та інтонацію читання.;

- яку інтонацію читання підказують слова … ?;

- прочитай останній абзац тексту і знайди вислів (або речення), яке слід вимовити з різною силою голосу;

- прочитай цей абзац так, ніби ти учасник розмови;

- прочитай вірш мовчки, розглянь, які в ньому розділові знаки; якою інтонацією це слід передати при читанні (наприклад, інтонація розповідного, питального, спонукального речення, перелічування ознак тощо);

- прочитай частину тексту, знайди у ньому роздум (опис, висновок тощо); поміркуй з якою інтонацією його треба читати;

- знайди уривок тексту (або речення, вислів), який треба прочитати з почуттям суму (обурення, радості);

- знайди і прочитай уривок тексту, який виражає найбільше напруження (хвилювання, здивування). Як його краще прочитати?

Отже, «відмінно» можна ставити за читання, у якому:

1. спостерігається простота і природність виконання тексту вголос;

2. виявляється проникнення в ідейно-художній зміст твору;

3. чітко переказані думки автора;

4. виявлене власне ставлення до читаного;

5. читець активно спілкується з слухачем;

6. у читця чітка і правильна вимова;

7. передано специфіку жанру і стилю твору;

8. засвідчене вміння читця правильно користуватися діапазоном свого голосу, правильно вибирати тон і такт.

Усе це можливо, якщо є не тільки прагнення до знань, до виконання шкільної програми, а й чуття мови, внутрішнє бачення тексту, коли є естетичне сприйняття тексту, естетичне почуття і здатність естетичної оцінки. Естетичне сприйняття — особливий вид пізнання навколишнього середовища, що не існує без соціально-історичного досвіду людей, поза зв’язком з розумовим і моральним життям людини, воно відзначається емоційністю, безпосередністю. Ця здатність сприймати і насолоджуватися красою як в навколишній дійсності, так і в творах мистецтва та літератури.

Література

1. Забужко С. І. Виразне читання у початкових класах // Початкова. школа. — 1969. — №3. — С. 25-29.

2. Слободянюк О. Мистецтво виразного читання/О. Слободянюк// Зарубіжна література. — 2008. — №9 (березень). — С. 9-16.

3. Ткаченко Н. Виразне читання — основа ефективного розвитку й навчання дитини // Початкова освіта. — 2001. — №8. — С .6.

Ляшко Н. О.,

студентка 43 групи

факультету початкового навчання

ЧНПУ імені Т. Г.  Шевченка