logo search
Zb_statey_Ostatochny_variant

Акцентуації характеру та їх вплив на виникнення асоціальних форм поведінки молодших школярів

В даний час багато галузей трудової діяльності людини пов’язані з нервово — психічним напруженням. Психологи, що займаються проблемою характеру, вважають, що менше 40% людей мають збалансований характер — гнучкий, стійкий до стресів, з невисокою чутливістю і помірною тривожністю. Автор цього припущення відомий психолог і психіатр К. Леонгард, вважає, що творчі особистості, наприклад, вчителі, не можуть мати збалансованого характеру. Як правило, чим різкіше виражена індивідуальність, тим яскравіше стають і властиві їй акцентуйовані риси. Зрозуміло, що серед людей високообдарованих, з розвиненим емоційним життям і легко збудливою фантазією кількість безперечних психопатів виявляється досить значною [2].

У дітей молодшого шкільного віку збалансований характер зустрічається вкрай рідко. У більшості тінейджерів окремі риси характеру дуже посилені (психологи говорять про такі особливо посилені риси, як про акцентуації характеру), з’являється вибіркова вразливість в одних ситуаціях і неймовірна стійкість в інших. Іншими словами, для людини, що має певну акцентуацію характеру, буває психологічно важко переносити деякі ситуації. Вона відчуває розгубленість, невпевненість, мучиться сумнівами, втрачає працездатність, тоді як в інших ситуаціях людина навпаки, відчуває себе адекватно або навіть відчуває прилив сил і бадьорості.

Проблематику акцентуацій характеру і суміжних з нею проблем у вітчизняній психології і психіатрії вивчено досить детально. Ця тема висвітлюється у працях Ю. А. Александровського, В. Я. Гиндикіна, К. С. Лебединської, А. Є. Лічко, Н. Ю. Максимової, С. І. Підмазіна, Ю. В. Попова, А. Н. Прихожан, О. В. Скрипченка та інших авторів. Серед зарубіжних досліджень можна відзначити праці К. Леонгарда, а також дослідження, що проводилися в рамках психоаналітичної парадигми (С. Джонсон, В. Райх, А. Хорнер, Д. Шапіро).

Термін «акцентуація» в 1968 році ввів німецький психіатр К. Леонгард. Ним розроблена і описана класифікація акцентуацій характеру особистості. У працях К. Леонгарда використовується як поняття «акцентуйована особа», так і «акцентуйовані риси характеру». Акцентуація характеру, за КЛеонгардом, це щось проміжне між психопатією і нормою. На його думку, акцентуйовані особи — це не хворі люди, а здорові індивіди зі своєрідними індивідуальними особливостями, певною мірою схожими на власне психопатичні. Це твердження є вагомою підставою для припущення, що акцентуації характеру, які знаходяться на межі між нормою і патологією, стають каталізаторами формування шкідливих звичок [2].

К. Леонгард показав, що акцентуації можуть як сприяти, так і перешкоджати соціальній адаптації, призводити до протиріч і непорозумінь, наслідком яких нерідко є формування шкідливих звичок у акцентуйованого суб’єкта. Йдеться про зрілих, сформованих особистостей, а у дітей молодшого шкільного віку, коли соціальна адаптація тільки розпочинається, прояви такого роду більш вірогідні. В цьому віці протиріччя і непорозуміння суб’єкта з соціумом гіперболізуються. Тому і вірогідність агресивних дій з боку носіїв акцентуацій характеру є досить значною [2].

У словнику з психології зазначено, що при акцентуації характеру властива вразливість особистості по відношенню не до будь-яких (як при психопатіях), а лише до певного роду психотравмуючих впливів, які адресовані до так званого «місця найменшого супротиву» даного типу характеру, при зберіганні усталеності по відношенню до інших.

Виділяють такі типи акцентуації характеру: гіпертимні, збудливі, емотивні, педантичні, тривожні, циклотимні, демонстративні, неврівноважені, дистимні, екзальтовані.

Лічко наголосив, що «Акцентуація характеру — це крайні варіанти, при яких окремі риси вдачі надмірно посилені, внаслідок чого виявляється виборча уразливість відносно певного роду психогенних дій при хорошій і навіть підвищеній стійкості до інших» [3].

У сучасному суспільстві проблема відхилень поведінки загострюється все більше і більше. Практично щодня всі ми стаємо, так чи інакше, жертвами агресивних проявів або спостерігачами конфліктного спілкування. В ролі так званих «благополучних», «нормальних» агресорів, які з роздратуванням дивляться на оточуючих і мимоходом відпускають саркастичні зауваження, кожен також буває нерідко.

Не менш актуальна проблема відхилень дитячої поведінки. Цьому існує безліч пояснень. Ми знаємо, що члени сім’ї зараз все менше і менше спілкуються один з одним, що вдома багато батьків вважають за краще проводити час за комп’ютером або телевізором. У багатьох батьків вистачає своїх особистих труднощів і проблем, а також особистих шкідливих звичок і залежностей. В результаті, кількість розлучень росте, і все більше число дітей живе з одним з батьків. Все менше стає дитячих установ, дітей, що цілеспрямовано займаються розвитком, поза школою. Не можна також не пригадати і про погіршення фізичного і психічного здоров’я дітей (що підтверджують статистичні дані останніх років). Ці і багато інших чинників сприяють збільшенню числа дошкільників і молодших школярів з різними порушеннями поведінки. Вчителі, які працюють з цими дітьми, часто скаржаться, що ці діти конфліктні, агресивні, схильні до «вибухової» і імпульсивної поведінки. Їх груба поведінка часто повторює побачене на телевізійному екрані, їм складно взаємодіяти один з одним. Вони не розуміють і не враховують індивідуальних особливостей інших людей, не уміють уважно слухати [1].

Описуючи труднощі своєї роботи, вчителі початкової школи говорять про своєрідне замкнуте коло: при подачі учбового матеріалу їм нерідко доводиться багато часу втрачати на встановлення жорсткої дисципліни; це, у свою чергу, заважає дітям удосконалювати комунікативні навички, і вони стають все більш агресивними і некерованими. Тому, не виникає сумнівів, що чим раніше буде почата робота з такими дітьми, тим легше корегувати і попередити закріплення агресивного стилю поведінки в стійкі поведінкові стани.

З метою уникнення асоціальних форм поведінки у акцентуйованих школярів треба вчасно виявити проблему й проводити профілактичну роботу.

Для дослідження акцентуації характеру дітей молодшого шкільного віку та їх вплив на формування асоціальних форм поведінки ми застосували характерологічний опитувальник К. Леонгарда. Виділені 10 типів акцентуйованних осіб, які досить довільно розділені на дві групи: акцентуація характеру (демонстративний, педантичний, застрягаючий, збудливий) і акцентуації темпераменту (гіпертимний, дистимний, тривожний, циклотимний, екзальтований, емотивний).

За результатами дослідження рівня акцентуації характеру за опитувальником К. Леонгарда можна сказати наступне:

- переважають такі акцентуації характеру як гіпертимні, емотивні, застрягаючі, збудливі, циклотимні та демонстративні;

- більшість досліджуваних не мають яскраво виражених акцентуацій характеру, але є такі в яких результат наближається до максимального — 24 бали;

- параметр «гіпертимні» переважає у хлопчиків ( 42,0% і 33,6% ), слід відмітити, що у середовищі досліджуваного класу переважають діти з гіпертимними, емотивними і застрягаючими акцентуаціями характеру;

- параметр «збудливі» також переважає серед хлопчиків ( 37,8% і 16,8% ), серед досліджуваних переважають незбудливі діти;

- кількість емотивних в класі становить 84,0%, серед них 42,0% хлопчики і 42,0% дівчатка, тобто і за цим параметром показники рівні;

- яскраво виражена педантична акцентуація у відсотковому співвідношенні характерна для дівчаток (25,2%);

- показник тривожного типу загалом низький (яскраво виражених — 25,2%), більшість серед яких знову становлять дівчатка (16,8%);

- яскраво виражений показник циклотимних — 54,6%, серед них 33,6% хлопчиків і 21,0% дівчаток, тобто за цим параметром хлопчиків більше;

- яскраво виражений показник демонстративного типу спостерігається у 58,8% випадків, де показники рівні ( 29,4% і 29,4% );

- серед неврівноважених більше хлопчиків — 42,0%, загальний показник — 75,6%;

- дистимні становлять 33,6%, більшість серед них хлопчики — 25,2%;

- показник екзальтованих становить 46,2%, серед цієї кількості переважають хлопчики — 33,6%.

З отриманих результатів можна сказати, що кожен з типів акцентуацій характеру яскраво виражені, і наближаються до максимального — 24 бали.

Акцентуації характеру проявляється вже у молодшому шкільному віці. За результатами дослідження можна сказати, що у дівчаток, що у хлопчиків акцентуації характеру проявляються дуже яскраво. Це пов’язано з багатьма факторами, як біологічними, психологічними так і соціальними.

З метою профілактики поведінки акцентуйованих школярів була спеціально розроблена корекційно-розвивальна програма з урахуванням індивідуальних особливостей учнів. Після проведення якої спостерігається значне покращення поведінки молодших школярів.

Література

1. Илешева Р. Г. Нарушения поведения у детей и подростков / Р. Г. Илешева. –Казахстан,: ЭКСМО, 1990. — 218 с.

2. Личко А. Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков / А. Е. Личко. — Л.: Медицина, 1983. — 32 с.

3. Леонгард К. Акцентуированные личности / К. Леонгард; [пер. с нем]. — К.: Вища школа, 1981. — 392 с.

Яблонська О. В.,

студентка 56 групи

факультету початкового навчання

ЧНПУ імені Т. Г. Шевченка