Психологічні особливості формування самооцінки учнів молодшого шкільного віку

«Самооцінка — це оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей» [8, с. 25].

На думку В. М. Русалова самооцінка є дуже важливим особистісним утворенням, яке значно впливає на поведінку людини [1].

^{Вітчизняні психологи розглядають самооцінку як сторону самопізнання особистості, як продукт її розвитку, породжений всією її життєдіяльністю (Б. Г. Ананьєв, Л. І. Божович, С. Л. Рубінштейн). Самооцінка, як і самопізнання в цілому, має суспільний характер і зумовлена соціальними умовами.}

^{Формуючись в процесі всієї життєдіяльності особистості, самооцінка, в свою чергу, виконує важливу функцію в її розвитку, виступає регулятором різних видів діяльності і поведінки людини. Багато вітчизняних вчених вивчали самооцінку як якість особистості, яка виконує відповідну функцію в її розвитку, зумовлена поведінкою і діяльністю людини, характером її взаємовідносин з оточуючими людьми [8].}

^{На думку Д. Б. Ельконіна, уже в дітей старшого дошкільного віку керування своєю поведінкою здобуває «внутрішній механізм». Дитина починає регулювати свою поведінку через ставлення до себе, до своїх можливостей. Е. І. Савонько вважає, що функція самооцінки як регулятора поведінки развиваєтся на ряду з розвитком інших психічних особливостей дитини і на кожному віковому етапі набуває якісну своєрідність. Розвиток цієї функції самооцінки вчені пов’язують зі становленням її стійкості, так як саме стійка самооцінка виражає вже сформоване ставлення людини до себе і може мати суттєвий вплив на її поведінку [9].}

^{Самооцінка в залежності від своєї форми (адекватна, завищена, занижена) може стимулювати чи, навпаки, пригнічувати активність людини. Неадекватна, низька самооцінка знижує рівень соціальних домагань людини, сприяє розвитку невпевненості в своїх можливостях, обмежує життєві перспективи людини. Така самооцінка може супроводжуватись тяжкими емоційними зривами, внутрішнім конфліктом і т. д. Занижена самооцінка завдає шкоду і суспільству, оскільки людина не повністю реалізує свої сили і можливості, працює не з повною віддачею [7].}

«Самооцінка не є статичним утворенням, вона змінюється протягом життя людини в залежності від зовнішніх умов і особистих уявлень індивіда про свої якості і потреби» [2, с. 100].

Існують розбіжності в уявленні про час становлення в онтогенезі цього психологічного феномену. У становленні людської особистості Б. Ананьєв,

В. Мерлін, С. Рубінштейн виокремлюють три основні етапи , котрі якісно відрізняються один від одного: період дитинства (2–12 років), підлітковий вік (12–15 років), юнацький вік (16–21 рік). Отже, основні етапи становлення самооцінки особистості є певними циклами, які характеризуються рівнем соціалізації диференціації особистості, ступенем розвитку її самосвідомості, внутрішньої самостійності і структурної цілісності. Ці етапи пов’язані між собою, оскільки становлення самооцінки — цілісний процес, в якому наступні етапи послідовно поєднані. На кожному етапі виникають певні ресурси для наступного. Період дитинства є базовим етапом загального генезису виникнення і становлення людської самооцінки [3].

Як вказував І. М. Сєченов, вже в ранньому віці дитина починає відділяти себе від своїх дій, тобто приходить до деякого уявлення про своє Я, але це уявлення ще не є результатом процесу узагальнення. Воно є результатом деякого «цілісного самовідчуття», яке виникає в процесі діяльності дитини. Однак в подальшому, згідно з поглядами І. М. Сєченова, усвідомлення дитиною самої себе проходить той самий шлях, що й усвідомлення нею зовнішнього світу, тобто і в відчутті самої себе дитина переходить від відчуття до уявлення і від нього до думки [2].

Коли дитина стає школярем, вона отримує нові права і обов’язки і вперше починає займатися суспільно значимою діяльністю, від рівня виконання якої залежить її місце серед оточуючих і її взаємовідносини з ними. Ця нова соціальна ситуація зумовлює і формує особливості особистості дитини шкільного віку.

Дослідження провідних вітчизняних психологів показали, що самооцінка школяра протягом молодшого шкільного віку істотно змінюється [8].

Самооцінка, як і інші особистісні утворення, формується в діяльності. Через усвідомлення результатів діяльності особистість приходить до усвідомлення себе як суб’єкта цієї діяльності, до оцінки своїх можливостей і якостей. Для дітей молодшого шкільного віку вирішальним фактором формування самооцінки виступає навчальна діяльність і міжособистісні стосунки [4].

Необхідно допомогти дитині з перших днів навчання оволодіти контролем, показати, що це таке, як він здійснюється, і поступово привчити його самого контролювати і оцінювати свої дії — ось завдання, яке постає перед дорослими. Результати психологічних досліджень свідчать про те, що первинна оцінка дитиною своїх особистісних якостей, вчинків є простим відображенням тієї оцінки, яку дають цій діяльності і цим якостям вихователі, вчителі, батьки. Тому цю стадію в розвитку самооцінки вважають «передсамооцінкою».

Процес же формування справжньої самооцінки включає в себе, за даними цих досліджень, два етапи:

1) самооцінка піддається зовнішнім діям;

2) у сферу самооцінки включається його внутрішній стан, особистісні якості.

Дослідження показують, що засвоєння учнями вимог, які повинні задовольняти їх навчальну діяльність, здійснюються опосередковано, через оцінку результатів цієї діяльності вчителем.

На процес формування самооцінки учня вирішальний вплив робить оцінка його навчальної діяльності і поведінка вчителів.

У ході навчально-виховного процесу у школярів поступово зростає критичність, вимогливість до себе. Першокласники переважно позитивно оцінюють свою навчальну діяльність, а невдачі пов’язують тільки з об’єктивними обставинами. Другокласники і особливо третьокласники відносяться до себе вже більш критично, роблячи предметом оцінки не тільки хороші, але й погані вчинки, не тільки успіхи, але й невдачі у навчанні.

Поступово зростає і самостійність самооцінок. Якщо самооцінки першокласників майже повністю залежать від оцінок їхньої поведінки і результатів діяльності вчителем, батьками, то учні других і третіх класів оцінюють досягнення більш самостійно, роблячи предметом критичної оцінки і оцінну діяльність самого вчителя (чи завжди він має рацію, чи об’єктивний).

Протягом шкільного навчання, вже в межах початкових класів, значення оцінки для дитини істотно змінюється, при цьому воно знаходиться в прямому зв’язку з мотивами навчання, з вимогами, які сам школяр до себе висуває. Ставлення дитини до оцінки його досягнень все більше пов’язується з потребою мати якомога більш достовірне уявлення про самого себе.

Вплив оцінок вчителя на формування особистості дитини, на його ставлення до себе, до інших і інших до нього важко переоцінити.

Використовуючи ту чи іншу міру впливу, вихователь, за твердженням К. Д. Ушинського, повинен уявити собі її психологічну основу, тобто діяти не наосліп, а знати, на що вона розрахована і чого він від неї чекає.

Оціночні бали, які виставляє вчитель, повинні безумовно відповідати дійсним знанням дітей. Однак педагогічний досвід показує, що в оцінці знань учнів потрібен великий такт. Важливо не тільки, яку оцінку поставив вчитель учневі, а й те, що він при цьому сказав. Дитина повинна знати, чого чекає від нього вчитель наступного разу. Не слід захвалювати хороших учнів, особливо тих дітей, які досягають високих результатів, але без особливих зусиль. Зате потрібно заохочувати в тій чи іншій формі найменше просування в навчанні хоч і слабку, але працьовиту, старанну дитину.

Головне, що повинно визначати ставлення вчителя до кожного учня (незалежно від рівня його знань і індивідуальних психологічних особливостей), — це глибока віра в зростаючу людину, в її можливості.

Таким чином, саме дитячий період слід вважати найважливішим етапом становлення самооцінки особистості, коли формується «внутрішня позиція», що викликає потребу зайняти нове місце в житті і виконувати нову соціально значущу діяльність. Соціально-психологічні дослідження доводять, що поступальний розвиток самооцінки дитини починається з усвідомлення її соціальних можливостей в результаті власної творчої активності. Через засвоєння численних соціальних ролей, орієнтуючись на узагальнену оцінну міру правильності, нормативності відносин, загальнокультурних цінностей, дитина формує власну самооцінку, рівень якої залежить насамперед від сформованості психологічних та соціальних настанов [5].

Література

1. Бороздина Л. В. Что такое самооценка // Психологический журнал, 1992. –Т.13, №4. — С. 99–101.

2. Бороздина Л. В., Молчанова О. Н. Самооценка в разных возрастных группах. — М. : Проект–Ф, 2001. — 204 с.

3. ПоповичО. Самооцінка та її роль у розвитку особистості // Психолог. –

№4, 2010. — С. 22–29.

4. Просандєєва Л. Проблеми розвитку самоцінності дитини // Соц. психологія. — 2008. — №1. — С. 179–184.

5. Рогов Е. И. Настольная книга практического психолога. — М., 1998. — Кн. 1. — С. 3–142.

6. Сафин В. Ф. Устойчивость самооценки и механизм ее сохранения // Вопросы психологии. — 1975. — № 3. — С. 62–72.

7. Сорокун П. А. Основы психологии. — Псков: ПГПУ, 2005. — 312 с.

8. Туріщева Л. В. Особливості вивчення самооцінки у школярів // Історія та правознавство. — 2009. —№14 (травень) — С. 25–28.

9. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. — СПб. : Питер, 2003. — 608 с.

Рудник Н. М.,

студентка 56 групи

факультету початкового навчання

ЧНПУ імені Т. Г. Шевченка