Психологічні особливості самооцінки тривожних дітей молодшого шкільного віку

Кожна людина, що живе в нашому суспільстві, може зрозуміти, на основі свого власного досвіду й спостереження за людьми, які живуть поруч із нею, що тривога це глибинне явище. Можна припустити, що людина усвідомлює не тільки більш явні причини, що викликають тривогу в наші дні, такі, як загроза війни, відсутність діючого контролю за ядерною зброєю й радикальні політичні й економічні зміни; вона бачить також менш очевидні, й більшою мірою ті, що стосуються особистісного джерела тривоги, що перебувають у ньому самому й властиві людям, з якими вона спілкується. Це відсутність згоди людини із самим собою, відсутність психологічно прийнятих орієнтирів і відсутність загальноприйнятих цінностей і правил виходу з конфліктних ситуацій.

У наш час збільшилася кількість дітей, які відрізняються підвищеним рівнем тривожності, емоційною нестійкістю. Психологічне самопочуття школярів характеризується недостачею любові, теплих надійних стосунків у родині, емоційної прихильності. Проявляються ознаки неблагополуччя, тривоги, напруженості в спілкуванні та страху.

Батькам і вчителям добре відомо, як тяжко спілкуватися з однолітками та навчатися тривожним дітям. Шкільні роки — найважливіший етап у житті людини, протягом якого найактивніше формується її особистість, відбувається психічний розвиток, який часто супроводжується тривогою.

Тривога — емоційний стан, який виникає в ситуаціях невизначеної небезпеки, пов’язаної з очікуванням невдач у соціальній взаємодії та несприятливого розвитку подій. Тривога може носити як конструктивний (мобілізуюча ситуативна тривожність), так і деструктивний (дезорганізуюча особистісна тривожність) характер [2].

Якщо ж лейтмотивом переживань виявляються тривога й невпевненість у собі, то й особистість формується тривожна, недовірлива. Таким чином, актуальність даної проблеми зумовила вибір теми нашого дослідження.

Мета — вивчити психологічні особливості самооцінки тривожних дітей молодшого шкільного віку та підібрати систему корекційно-розвивальних занять для зниження тривожності в учнів початкових класів.

Розуміння тривожності було внесено в психологію психоаналітиками й психіатрами. Багато представників психоаналізу розглядали тривожність як вроджену властивість особистості, як споконвічно властивий людині стан.

Засновник психоаналізу З. Фрейд вважав, що людина має кілька вроджених потягів — інстинктів, які є рушійною силою поведінки людини, визначають її настрій. Він стверджував, що зіткнення біологічних потягів із соціальними заборонами породжує неврози й тривожність. Споконвічні інстинкти в міру дорослішання людини отримують нові форми прояву [5].

В індивідуальній психології А. Адлер пропонує новий погляд на походження неврозів. На думку автора, в основі неврозу лежать такі механізми, як страх життя, труднощів, а також прагнення до певної позиції в групі людей, що індивід у силу яких-небудь індивідуальних особливостей або соціальних умов не міг домогтися, тобто чітко видно, що в основі неврозу лежать ситуації, в яких людина в силу тих або інших обставин, тією чи іншою мірою переживає почуття тривоги[1].

Проблема тривожності стала предметом спеціального дослідження в неофрейдистів і, насамперед, у К. Хорні. У її теорії головні джерела тривоги й тривожності особистості знаходяться не в конфлікті між біологічними потягами й соціальними заборонами, а є результатом неправильних людських стосунків [4].

На думку А. В. Петровського, тривожність — схильність індивіда до переживання тривоги, що характеризується низьким порогом виникнення реакції тривоги; один з основних параметрів індивідуальних розходжень [3].

Аналіз психологічної літератури показує, що тривожність у молодшому шкільному віці формується під впливом різних факторів і умов (основними з яких є школа й родина). Уже в молодшому шкільному віці тривожність дуже впливає на успішність навчальної діяльності й формування особистості.

Проблема тривожності серед дітей молодшого шкільного віку стає актуальною нині, зокрема з огляду на різноманіття змін в житті дитини. Адже саме в цей період вона ступає на поріг нового життя, стикається з новою сферою діяльності — навчанням, яке потребує від неї нових сил, досягнень, подальшого особистісного розвитку в новому оточенні, психологічний простір дитини починає набувати глибини, з’являються перші узагальнення та прояви переживань, що викликаються зустріччю з новим життям. Саме така новизна може бути поштовхом до зміни мотивів поведінки, відношення до дорослих, однолітків, навколишнього світу.

Провідний страх у молодшому шкільному віці — страх «бути не таким», про кого добре говорять, кого поважають, цінують і розуміють. Інакше кажучи, це страх не відповідати соціальним вимогам найближчого оточення, будь це школа, середовище однолітків або родина. Конкретними формами страху бути «не таким» є страхи не встигнути, спізнитися, зробити не те, не так, бути засудженим або покараним. Ці страхи говорять про наростаючу соціальну активність, про зміцнення почуття відповідальності, обов’язку, тобто про все те, що об’єднано в понятті «совість», що є центральним психологічним утворенням даного віку [2].

Вивчення проблеми показало недостатню кількість досліджень, де були б чітко виділені фактори виникнення тривожності; обмежену кількість робіт, де конкретно були б сформульовані умови профілактики та подолання особистісної тривожності молодших школярів.

Аналізуючи результати досліджень зарубіжних науковців, ми можемо констатувати, що наявність різних підходів до розуміння сутності самооцінки свідчить про її складність та багатогранність як психологічного феномену.

Вчені, що розглядали самооцінку як інтегрально-особистісне утворення, виділяли залежність розвитку особистості від рівня її самооцінки.

Найголовнішою особливістю самооцінки молодшого школяра є її високий рівень. Дана особливість — це вікова норма для даного вікового періоду. Основними чинниками, що впливають на формування самооцінки дітей молодшого шкільного віку, є оцінні впливи вчителя, батьків та їх ставлення до навчальної діяльності. Навчальна діяльність є одним з найважливіших факторів, який впливає на формування самооцінки молодшого школяра, тому вчитель початкових класів повинен знати психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку та враховувати індивідуальні особливості самооцінки в навчальному процесі.

Метою даного емпіричного дослідження є визначення особливостей самооцінки тривожних дітей в молодшому шкільному віці. Для досягнення поставленої мети був проведений констатувальний експеримент.

В результаті якого було встановлено, що 67% молодших школярів мають низький рівень тривожності, 33% — підвищений рівень тривожності, дітей з високим рівнем тривожності не було виявлено; 30% дітей молодшого шкільного віку мають низький рівень самооцінки, 38% — середній рівень, 32% — високий рівень самооцінки; щодо рівня домагань, то 2% — низький рівень, 33% — середній рівень, 65% — високий рівень домагань.

Було встановлено, що молодшим школярам, які мають підвищений рівень тривожності притаманна середня ( 13% ) та низька ( 30% ) самооцінка. Таких учнів було виявлено 43%.

За результатами констатувального експерименту було встановлено, що третина дітей молодшого шкільного віку мають підвищений рівень тривожності, це вказує на необхідність організації спеціальної роботи з молодшими школярами по її подоланню, оскільки підвищена тривожність негативно впливає на формування емоційної сфери молодших школярів.

Аналіз співставлення показників за рівнем тривожності та самооцінки продемонстрував, що переважна більшість учнів з підвищеним рівнем тривожності мають низьку самооцінку.

Формувальний експеримент, у завдання якого входила розробка та апробація системи корекційно-розвивальних занять, спрямованої на зниження тривожності в дітей молодшого шкільного віку, був проведений у формі корекційно-розвивальних занять, які містили в собі ігри, спеціальні вправи та завдання.

Після проведення корекційно-розвивальної роботи, було простежено динаміку зниження тривожності, й відповідно підвищення самооцінки тривожних дітей експериментального класу (показники змінилися у всіх дітей, але не на багато). Якщо з підвищеним рівнем тривожності було 36%, то після — не стало жодного. Так до експерименту було виявлено 31% дітей з низькою самооцінкою, після експерименту лише 4 %; відповідно збільшився відсоток учнів з середньою самооцінкою з 31% до 61%; суттєвих змін у групі дітей з високою самооцінкою виявлено не було.

Отже, можна зробити висновок, що розроблена нами корекційно-розвивальна система занять є ефективною в подоланні високого рівня тривожності у дітей молодшого шкільного віку. Але для досягнення кращих результатів такої кількості занять буде не достатньо.

Література

1. Адлер А. Наука жить / А. Адлер. — Киев, 1997. — 285 с.

2. Вікова психологія. — К.: Педагогіка, 1976. — 269 с.

3. Общая психология: Учебник для студентов пединститутов / под ред.

А. В. Петровского. — М.: МАСС МЕДИА, 1986. — 328 с.

4. Хорни К. Невроз и личностный рост. Борьба за самореализацию / К. Хорни. — СПб.: Современное издание Восточного европейского института психоанализа и БСК, 1997 — 316 с.

5. Фрейд З. Психология безсознательного / З. Фрейд. — М., 1989. — 436 с.