Постмодерна проблематика в «Книзі блукаючої в пустелі» в. Дрозда

Проблема аналізу літературного твору залишається однією з найактуальніших у сучасному літературознавстві. Особливо багато питань виникає під час вибору напряму. Загальновідомим є факт, що письменник не цілеспрямовано обирає рамки, а інтуїтивно вкладається в них. В одній книзі змішуються настрої, переживання, думки й бажання автора, його захоплення, інтереси. Таким чином виникає колаж підтекстної будови, завдяки якому критики й відносять твір до того чи іншого напряму. Проте, у наш час цей алгоритм себе вичерпав. На перетині ХХ-ХХІ століть розшарування течійових тенденцій максимізувалося настільки, що грані переходу стали розмитими. Це дозволило знайти різні, часто обернено векторні проблеми в конкретному творі. Більш яскраво розвиток цього процесу можна прослідкувати в пострадянській літературі.

Із такої позиції актуальним, на нашу думку, виступає твір В. Дрозда «Листя землі». Об’єктом дослідження є одна повість роману — «Книга блукаючої в пустелі», у якій були виявлені яскраві постмодерні риси.

Як на диво, роман, що був удостоєний Національної премії України імені Т. Г. Шевченка, залишається поза увагою дослідників. Крім пари статей М. Жулинського та ще до десятка праць сучасних літературознавців, критичних матеріалів практично не знайшлося. Така ситуація є незрозумілою як для книги, яку встигли наректи «Євангелієм українського народу від Володимира»[5;7]. Це дослідження є продовженням роботи над загальною систематизацією та літературознавчим аналізом роману-дилогії. Наша робота є спробою віднайти та представити постмодерну проблематику в «Книзі блукаючої в пустелі».

Постмодернізм — світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття ХХ століття прийшов на зміну модернізму. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних. Книга писалася з 1989 по 1994 роки — у період периферії, зламу звичного та побудові нового й невідомого, у пік стрімкого прориву передових постмодерних тенденцій до, ще недавно соцреалістичних, пострадянських теренів. Саме тому їх і треба шукати в глибині філософсько-культурної площини художнього світу автора.

У назві, «Книга блукаючої в пустелі», зосереджений один з ключових прийомів постмодерну — алюзію. Автор наводить читача відразу на джерела — Біблію («Книга пророка Ісаї») та А.Камю («Міф про Сізіфа»). Можуть бути різні версії стосовно трактування, але беззаперечним є факт — В. Дрозд підштовхує читача до пошуку власного місця в новому суспільстві.

Із такої позиції композиція оповідання стає цілком зрозумілою (на схилі життя божевільна героїня, перебуваючи у психіатричній лікарні, пише мемуари життя аби зрозуміти навіщо вона прожила свій вік «…визріла думка відобразити хоч щось із пережитого на папері. Адже навіть крихітний уламок дзеркала, якщо на нього падає сонячний промінь, відбиває його і посилає у простір сонячного зайчика. А се ж — ціле життя людське…»[3, с. 164], «І єдиного я не збагнула, не зрозуміла за жисть свою, хоч і старалася, і стараюся досі, ким і навіщо мене у цей світ дивний, у цю пустелю, у самотність цю, під небеса, туманами вистелені, як луки осінні льоном, послано. Аби хоч щось із сього збагнути, я й пишу мімуари життя свого…»[3, с. 168]).

Оповідь ведеться непослідовно від першої (Віра Жила) та третьої (образ автора) осіб. Між ними немає переходів чи логічних конструкцій, часто навіть виникають протиріччя всередині одного абзацу. Такий авторський хід ще більше насичує загальний характер божевілля та часткову інверсійність часопростору (І я поспішила до матері — хай і вона порадіє з доччиних успіхів. І прибігла Віра, з двома подружками шкільними, щоб похвалитися перед матір’ю радощами своїми[3;182]).

У «Книзі блукаючої в пустелі» події розглядаються не одноплощинно, відповідно до авторської й читацької свідомості виділяються різні світи: суб’єктивний світ Віри (зображення фактичних подій, емоційних переживань через призму божевілля), два авторських світи, побудованих на паралелізмі (історичний період подій оповідання — приблизно 1915-1960 роки та сучасний авторові період), власне читацький світ (почуття, думки й висновки пересічних людей різних поколінь).

В. Дрозд створює інноваційний прийом, як для того часу — зображує героїню й оповідача в певному дисбалансі, їхні думки діаметрально протилежні. Якщо Віра захоплюється новою владою і всіляко їй кориться, то автор зовсім із нею не погоджується, показуючи бунтарський характер і незалежність — так званий тотальний бунт. Вставки від третьої особи насичені іронією та сарказмом («…багато люду у Мньові і довкола — голодували. Наповзало люду із сіл, опухлого від голоду, помирало під побіленими до Травневих свят парканчиками, на майдані біля крамничок. Окремі недоліки, звичайно, не затьмарювали для Віри світлих перспектив на шляху перемог, під мудрим керівництвом товариша Сталіна»[3, с. 192]).

Ще більше цей конфлікт помітний на рівні цитатного мислення. Героїня послуговуються агітлітературою того часу в повсякденному житті для передачі почуттів, веде уявні діалоги зі Сталіним («На стежці стояв товариш Сталін і лагідно, по-батьківськи усміхався до неї. Серце її соловейком витьохкувало. І мовила Віра: «Здрастуй, любий батьку наш, сонце на землі!»[3, с. 208]). Автор же головним стрижнем людських чеснот вбачає Біблію та міфологічні українські елементи, часто передає їх через вуста матері Віри («Я для тебе, Марушко, уже й місце туточки пробрав, а ти — чухаєшся там. Не дуже довго збирайся, бо як труну опускають у землю, то вогонь великий горить…»[3, с. 190]).

Ірраціональні елементи тонко й непомітно вплітаються в загальну будову твору. Просто не можливо конкретно вказати, де закінчується достеменне й починається уявне. Такі переходи наштовхують на думку присутності магічного реалізму в контексті загальнопостмодерної течії.

Свою важливу роль відіграють і віщі сни. Найчастіше вони несуть негативний наслідок, попереджують про біду. Таку специфіку відносять до «химерної прози В. Дрозда»[7]. Проте, на нашу думку, це відображення неоготичного впливу. Останнім часом з’являються все більше досліджень на предмет місця неоготики в українському менталітеті. Наразі доведено, що праукраїнські язичницькі вірування у синтезі з Християнством дуже дотичні до цієї течії. Виходячи з цього, елементи неоготики в прозі В.Дрозда можуть бути цілком обґрунтованими й доведеними в контексті «химерної прози». Варто зазначити, що неоготика кінця ХХ століття вважається частиною постмодерного процесу, бо відображає його передові ідеї.

Останньою і найбільш спірною рисою постмодерну в «Книзі блукаючої в пустелі» є наявність пастіжу (так званої пародії). О. Фройденберг писала, що пародіюватися може тільки те, що живе чи святе. Через образ В. Жили письменник показав типовий приклад життя радянської людини зазначеного періоду з його закономірними етапами (від школи до божевільні). Чи не є це попередженням про наслідки занадто непомірного освячення реальної людини замість Бога, пародією на релігію, фарсом соціалістичного життя?

Важко говорити про те, що ще є частиною нашого життя, ще не пройшло достатньої перевірки часом. Постмодерн з цього ракурсу на передових місцях. Проте вже й зараз можна робити висновки, що остаточно вкорінені й безспірні риси цього напряму знайшли своє відображення у «Книзі блукаючої в пустелі» В. Дрозда. Це стосується як філософсько-культурних аспектів, так і проблематики в цілому.

Література

1. Андрусів С. Володимир Дрозд // Історія української літератури XX ст.: Навчальний посібник / Ред. В. Дончик. — К.: Либідь, 1998: У 2-х кн. — Кн.2.

2. Брайнин-Пассек В.О постмодернизме, кризисе восприятия и новой классике.// Новый мир искусства.— Санкт-Петербург, 2002.

3. Дрозд В. Листя землі: Нові книги роману. — К., 2003.

4. Дрозд В. Листя землі: Роман. — К., 1992.

5. Жулинський М. Жорстока мудрість життя… (Післямова) / Микола Жулинський // Дрозд В. Листя землі: Нові книги роману. — К.: Український письменник, 2003.

6. Колощук Н. Про поетику Романа В. Дрозда «Листя землі» // Літературознавство. Бібліографія. Інформатика. Доповідь III Міжнародного конгресу україністів. — Харків, 1996.

7. Січкар О. Жанрово-стильове розмаїття прози В. Дрозда / Оксана Січкар // Вісник Житомирського державного університету імені І. Франка. — Вип. 28. — Житомир: ЖДУ, 2006.

Михно М. Ю.

студентка 43 групи

філологічного факультету

ЧНПУ імені Т. Г. Шевченка