logo search
Zb_statey_Ostatochny_variant

Синдром множинності особистості в літературно-критичному процесі

Актуальність теми. Проблема особистості досліджувалася науковцями ще з давніх часів. Спочатку термін «особистість» позначав маску, яку надівав актор давнього театру, потім — самого актора і його роль у виставі. Термін «особистість» згодом став позначати реальну роль людини в суспільному житті. На даний момент існує велика кількість визначень особистості. Їх надзвичайна різноманітність свідчить про зрослий інтерес до цього об’єкту дослідження і разом з тим показує, що ще далеко не вирішене питання про вироблення принципів, критеріїв відбору характеристик, з допомогою яких описувалося б з достатньою повнотою і науковістю це явище і визначалося питання особистості. Питання лишається на часі і сьогодні, тому потребує детального огляду.

Мета і завдання дослідження. Мета статті випливає з її актуальності і полягає у системній, концептуальній інтерпретації синдрому множинності особистості в літературному процесі, з’ясування специфіки цього процесу у творчості окремих письменників. Мета дослідження передбачає розв’язання комплексу завдань:

У зарубіжній психології визначенню поняття особистість приділявся досить великий вплив:

Множинна особистість — психічний феномен, при якому людина володіє двома або більше різними особистостями, або его-станами. Кожна альтер-особистість у такому випадку має власні патерни сприйняття й взаємодії з навколишнім середовищем. Людям із множинною особистістю визначають діагноз «дисоціативний розлад ідентичності», або «розлад множинної особистості». Дане явище відомо так само за назвою «розщеплення особистості».

Хоча дисоціація — доказовий психіатричний стан, пов’язане з рядом різних розладів, особливо тих, які ставляться до травми й тривоги в раннім дитинстві, множинна особистість як реально існуючий психологічний і психіатричний феномен якийсь час ставилася під сумнів. Незважаючи на розбіжність у думках щодо діагнозу множинної особистості, у багатьох психіатричних установах (наприклад, McLean Hospital) є палати, спеціально призначені для дисоціативного розладу ідентичності.

Відповідно до однієї із класифікацій, дисоціативний розлад ідентичності розглядається як тип психогенної амнезії (тобто той, який має тільки психологічну, а не медичну, природу). За допомогою такої амнезії людина одержує можливість витісняти спогади травматичних подій або певного періоду життя. Дане явище називається розщеплення «я».

Маючи множинних особистостей, індивід може переживати альтернативних особистостей з індивідуально помітними характеристиками: такі альтернативні особистості можуть мати різний вік, психологічну підлогу, різний стан здоров’я, різні інтелектуальні здатності й навіть різний почерк. Для лікування даного розладу звичайно розглядають довгострокові види терапії.

У якості двох характерних рис дисоціативного розладу ідентичності виділяють деперсоналізацію й дереалізацію.

Деперсоналізація — це змінене (у більшості випадків описуване як перекручене) сприйняття себе й власної реальності. Така персона найчастіше виглядає відособленої від консенсуальної реальності. Пацієнти часто визначають деперсоналізацію як «відчуття поза межами тіла й можливість спостерігати його з відстані».

Дереалізація — змінене (перекручене) сприйняття інших. При дереалізації інші люди не будуть сприйматися як реально існуючі для даної людини; пацієнти з дереалізацією випробовують труднощі при ідентифікації іншої людини.

Синдром множинності особистості характерний також і для літературного процесу.

У другій половині XIX ст. у Франції сформувався такий напрям як імпресіоналізм, засновниками якого вважаються брати Ґонкури. Це — одна із течій модернізму, що характеризується витонченим відтворенням особистісних вражень та спостережень, мінливих миттєвих відчуттів та переживань. Однією з визначних рис імпресіонізму будо саме зображення роздвоєності особистості, боротьби двох «я» в душі героя

Цей мотив відбився на творчості українських письменників-імпресіоналістів, а саме: М. Коцюбинського, B. Стефаника, М. Черемшини, частково О. Кобилянської, а також Г. Михайличенка, М. Хвильового, Є. Плужника та ін.

У творчості Михайла Коцюбинського синдром множинності особистості проявляється у творі «Цвіт яблуні». У новелі письменник показує нам головного героя, який, спостерігаючи за хворобою та смертю малої донечки, ніби роздвоюється. Одна половинка його душі жаліє дитину, пригадує її сміх, ігри, любов до яблуневого цвіту тощо. Але інша половинка душі мимоволі фіксує всі деталі, щоб потім використати їх у якомусь творі. Людина-митець та людина-батько борються між собою, і перемагає митець.

У новелі «Новина» Василя Стефаника одним з провідних мотивів є мотив роздвоєння особистості. У душі Гриця Летючого борються дві особистості: людина-батько та людина-вбивця. У результаті такої боротьби головний герой топить у річці свою меншу дочку, а старшу відпускає. При цьому автор розкриває глибокі переживання героя, його вагання. Після вбивства Гриць іде до поліції зізнаватися у своєму злочині, але повернути маленьку дівчинку вже ніщо не може.

Свого апогею тема роздвоєння особистості набуває у творчості Миколи Хвильового у новелі «Я (Романтика)». Герой Хвильового — звичайний солдат революції, який переживає трагедію руйнування своєї особистості. Письменник намагається розпізнати в звичайній людині людину, розкрити її внутрішній світ, відтворити складну психологічну реакцію особистості на нову соціально-економічну реальність, і тому заглядає в самі глибини свідомості та підсвідомості, акцентує увагу на суб’єктивно-виражальних моментах, захоплюється підсвідомим, стихійним пориванням героїв до чогось незвичайного, такого, що розриває рамки буденності.

Головний герой оповідання «Я (Романтика)» переживає роздвоєння своєї натури. З одного боку, він цілком вірний революції, а з другого, душа його болить через любов до власної матері, якої він повинен зректися. Герой має здійснити вибір, але вагається і мучиться, страждає. Письменник майстерно розкрив психологічний стан свого героя, який в ім’я революційної дисципліни приховує розкол свого власного «я»: «Невже я, солдат революції, хиблю в цей відповідальний момент? Невже я покину чати й ганебно зраджу комуну?».

Роздвоєння душі героя оповідання чітко визначається таким висловом, що повторюється постійно: «Я — чекіст, але я і людина». Виходить, що ці два поняття суперечать одне одному, що чекіст не повинен бути людиною, не є людиною. Герой не просто несе на собі тягар власної відповідальності, він переймається відповідальністю за всю історію, за ціле людське суспільство. Для революції конкретне життя конкретної людини нічого не варте, вона оперує масами, руйнуючи особистості. У цьому і полягає трагічність існування героя «Я (Романтика)».

Отже, проаналізувавши твори письменників можна стверджувати про наявність феномену роздвоєння особистості в літературно-критичному процесі.

Висновки. У висновках синтезовано результати дослідження.

Обґрунтовано універсальний характер дефініції множинності особистості, під якою розуміється психічний феномен, при якому людина володіє двома або більше різними особистостями, або его-станами. З’ясовано питання еволюції поглядів на особистість.

На основі проведеного дослідження було інтерпретовано синдром множинності особистості в літературно-критичному процесі.

Література

  1. Гловер Е. Фрейд або Юнг. — Пб. —1999.

  2. Психологія особистості. Хрестоматія. Т. 1. —Самара. —1999.

  3. Хвильовий М. Г Я (Романтика). Твори: у 2-х т. / М. Г. Хвильовий; упоряд. М. Г. Жулинський, П. І. Майдаченко. — К.: Дніпро 1991. — Т. 1: Поезія. Оповідання. Новели. Повісті. — С. 322–339.

Прокопець Т. М.,

студентка 44 групи

філологічного факультету

ЧНПУ імені Т. Г. Шевченка