logo search
Zb_statey_Ostatochny_variant

Новелістика Михайла Коцюбинського: мала проза

Помежів’я століть змушує авторів переоцінювати набуті знання, звернутися до пошуків нових форм і прийомів зображення. Сьогодення також позначено намаганнями письменників знайти відповідні жанрові форми, що відповідали б запитам часу. Тому варто розглянути новелістику М. Коцюбинського, щоб розібратися, що вже було внесено у малу прозу в кінці XІX ст.

Мета нашої роботи — дослідити особливості стилю малої прози М. Коцюбинського та виявити імпресіоністичні прийоми у його творах. Мета дослідження передбачає вирішення наступних завдань:

Предмет зображення новелістичного жанру по-різному оцінювався його дослідниками (М. Петровський, І. Денисюк, М. Ільницький, І. Франко), що пояснюється рухомістю жанрових ознак, за якими в різні епохи той чи інший твір відносили до певного жанрового типу.

До жанру новели в українській літературі зверталися М. Коцюбинський, В. Стефаник, останнього навіть називали «українським Мопассаном», Л. Мартович, Г. Косинка, М. Хвильовий, Ю. Яновський, О. Гончар, П. Загребельний, Г. Тютюнник, В. Шевчук, Є. Гуцало.

У новелах М. Коцюбинського кінця XІX — початку XX століття в центрі уваги — пробудження соціальної свідомості людини в атмосфері будь-якого гніту, забобонів і темряви, спроби її звільнитися з-під влади старих звичаїв, наростання соціального протесту.

В українській новелістиці кінця XІX — початку XX століття відбувається трансформація жанрів. Багатоманітність новелістичних структур підпорядкована взаємопов’язаним і, здавалось би, суперечливим тенденціям: концентрації і розкутості в природі жанрової структури.

Діють тут і тенденції до стику та взаємопроникнення різних мистецьких технік та ідейно-формальні постулати літературних напрямів і методів, а також індивідуальні нахили кожного письменника.

У кінці XІX — початку XX століття серед письменників було актуальним питання про звернення митця до зв’язку літератури з музикою. Це свідчить про зрослу культуру «красного» письменства, яке прагне вбирати в себе здобутки суміжних мистецтв.

Вплив музики на літературу полягає у загальній тенденції до ліризації, інтимізації, до підвищення емоційного тонусу; у ритмізації речень; у застосуванні деяких принципів музичної композиції, що характеризується повторами АВА [1,с. 147-148].

М. Коцюбинський вклав цілком певне розуміння в такі поняття, як «нарис», «оповідання», «етюд», «акварель», «образок» — все це були новели, але кожна зі своїми жанровими особливостями. Недарма Михайло Коцюбинський називає свої новели саме акварелями, етюдами, образками, адже його творчість дійсно пов’язана з живописом. Письменник відзначав, що на допомогу слову завжди приходять фарби. Його цікавить думка про зображення природи за допомогою «кольорового лексикону».

У циклі алегоричних мініатюр «З глибини», що складається з чотирьох поезій в прозі («Хмари», «Утома» — 1903, «Сон» і «Самотній» — 1904), М. Коцюбинський торкається питання про значення мистецтва і вважає завданням поета — закликати до активної діяльності. Душа поета уявляється йому переповненою скорботами світу, теплою от жалю й невиплаканих сліз. Вічно невдоволена, у вічних пошуках, вона завжди неспокійна, палає великим і праведним гнівом: «Мчиться шалено по небу і підганяє ліниву землю золотою різкою … Вперед … вперед … швидше разом із нею … в мільйон раз швидше в повітря … І гукає так, щоб всі почули, щоб ніхто не спав, щоб всі прокинулись» [2,с. 156]. Цикл «З глибини» ілюструє стан заглиблення у власну психіку, в якому М.Коцюбинський звертається до художнього розв’язання філософських питань, використовуючи при цьому світ природи.

Сюжету в ліричній поезії немає. Це тому, що мініатюри належать до художньо-філософської публіцистики. Не імпресіонізм поглинув сюжет, а тому так сталося, що Михайло Коцюбинський через призму свого поетичного «Я» глянув на оточуючий світ.

Цикл поезій у прозі «З глибини» — приклад шукань новелістичного сюжету. Тут письменник застосовує розповідь від першої особи.

Етюд «Цвіт яблуні» (1902) І. Франко вважав психологічною студією, яка виявляє руку великого майстра і незвичайно тонку обсервацію дуже складного психологічного процесу — враження письменника, у якого вмирає єдина улюблена дитина і якого фантазія при тім, всупереч його волі, нотує і складає всі деталі — як матеріал для майбутнього твору [5,с. 229–230].

«Цвіт яблуні» не має сюжету у звичайному розумінні цього слова. Основний зміст його — переживання батька — художника й спостереження його за хворою дитиною, поглиблений аналіз цих переживань [3,с. 18].

Зорові контрасти, які автор свідомо вплітає в канву сюжету, загострюють відчуття, що становить основу імпресіоністичного мистецтва передачі безпосередніх вражень — «бачити — відчувати — виражати». До цього переважали кольори, які пригнічували й сіяли розпач: «Спить містечко, як купа чорних скель … Ні звука, ні блиску під хмарним небом». «Вікно сіріє. В хаті все так само, як і досі було: так само нагинається од руху повітря жовте полум’я свічки, так само хилитаються тіні й висить морок …». А ось пейзаж за стінами хатини — інший настрій, сподівання, надії: «Цвітуть яблуні. Сонце вже встало і золотить повітря. Так тепло, так радісно». «Блакитне небо», «рожеві платочки» яблуневих пелюсток …» І чого не змогла зробити картина горя, те викликала радість природи. Я плачу» [4,с. 43].

Дослідники творчості М. Коцюбинського відзначають, що в нього переважають зорові враження й кольорові образи. Це помітно і в етюді «Цвіт яблуні»: «лампа під широким картоновим абажуром», фотографія, що несиметрично стоїть на столі, «бачу стурбовану жінку», «мої очі помічають те , чого раніше не бачили…». Саме в цьому проявляється своєрідна манера автора — звернення до інших видів мистецтва, зокрема до живопису.

Особливості фарб і звуків загострюють сприйняття переживань героя. Тут виразно виявляється характерна риса стилю М. Коцюбинського — новеліста початку XX століття: органічне поєднання психологічного заглиблення у внутрішній світ героя з яскраво вираженим авторським ліричним чуттям, що за допомогою невласне прямої мови робить оповідь інтимною, збуджує уяву читача.

В акварелі «На камені» переважають пейзажні деталі зорової модальності. Майже кожна деталь має свій колір, що також несе ідейно-естетичне навантаження і вступає у смислові відношення з наскрізною деталлю «камінь». Письменник не приховує символічного значення фарб, навпаки, він особливо яскраво виписує «кольорові» портрети, пов’язуючи їх з характерами героїв: «Фатьма йшла попереду — зелена, як весняний кущ, а Алі, на своїх довгих ногах, тісно обтягнених жовтими ногавицями, в синій куртці і червоній пов’язці, високий і гнучкий, як молодий кипарис, здавався на тлі неба велетнем» [2, с. 115].

Заслуга художника слова в тому, що одночасно з барвами він створює виразний і динамічний малюнок: «Синя хвиля скипала молоком біля їх ніг, а відтак танула і шипіла на піску, тікаючи в море» [2, с. 113].

Для створення образів Фатьми й Алі використані кольорова гама й картинність, музика, пісня, звуки прибою морського.

Мистецькі прийоми поєднання живопису, музики тощо й прозаїчного слова у М. Коцюбинського не були самоціллю, вони завжди були засобом реалістичного змалювання дійсності.

М. Коцюбинський започаткував на ґрунті модерністичних літературних тенденцій цілком оригінальний стиль. Функція кольору, музикальність, симфонізм стали важливими складовими естетизму прози письменника («Цвіт яблуні», «Intermezzo», «На крилах пісні»).

Новаторство письменника полягає у створенні новелістики такого типу, в якій проза проникнута пісенною лірикою; у монолітній єдності художньої форми і змісту.

Література

  1. Денисюк І. Розвиток української малої прози XІX — початку XX ст. — К.,1999. — 216 с.

  2. Коцюбинський М. Вибрані твори. — К.,1975. — 280 с.

  3. Коцюбинський М. Повісті та оповідання (Авт. передм. Н. Л. Калиниченко) — К.: Наукова думка, 1988. — 427 с.

  4. Ступак В. « Цвіт яблуні» Михайла Коцюбинського // Українська мова і література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах . — 2010. — №5. — С.41–44.

  5. Франко І. Я. Твори в 20 т. — К., 1955. — Т.16. –395 с.

Мельниченко Д.,

студент 25 групи

філологічного факультету

ЧНПУ ім. Т. Г. Шевченка