Використання української народної гри у навчально-виховному процесі початкової школи

Навчання й освіта в системі загальноосвітніх закладів передбачають цілеспрямоване залучення всіх дітей до цінностей культури, освоєння ними форм і методів спілкування з культурною спадщиною минулого й сучасності. У Національній доктрині розвитку освіти наголошено на тому, що «…національне виховання є одним із головних пріоритетів, органічною складовою освіти… Національне виховання спрямовується на залучення громадян до глибинних пластів національної культури і духовності, формування у дітей та молоді національних світоглядних позицій, ідей, поглядів і переконань на основі цінностей вітчизняної та світової культури» [2].

Останнім часом активно відроджуються культурні цінності нашого народу, які донедавна були забуті та викорінені зі свідомості українців. Одним із таких культурних надбань є народна гра, яка відображає характер, темперамент, почуття, побут, звичаї українців.

Тому впровадження української народної гри в навчально-виховний процес початкової школи стає дедалі актуальнішим. Цьому сприяють і вікові особливості дітей молодшого шкільного віку, адже гра для них залишається одним з найулюбленіших видів діяльності.

Народну гру високо цінували видатні педагоги минулого (К. Д. Ушинський, С. Ф. Русова, В. О. Сухомлинський, А. С. Макаренко та ін.).

Сучасні педагоги і психологи (Д. В. Менджерицька, А. В. Чирков, Р. І. Жуковська, Д. В. Ельконін, П. Г. Саморукова, Р. М. Римбург, Г. О. Люблінська, А. П. Усова) поглибили аналіз значимості гри і науково пояснили її як своєрідну творчу діяльність. Вони вважають гру своєрідною формою відношення дітей до оточуючої дійсності, формою пізнавальної діяльності і відношення до життя. Широкі та різноманітні можливості гри дозволяють оцінювати її в іншому плані — як цінний метод виховання і розвитку.

Мета статті: проаналізувати доцільність використання української народної гри у навчально-виховному процесі початкової школи.

Дитячі ігри зародилися дуже давно і є плодами творчості самих дітей, хоча значна їх частина перейнята з репертуару дорослих, особливо з обрядового фольклору. У результаті життя й побуту мільйонів людей протягом віків в Україні сформувалися самобутні народні ігри, які шліфувались і перевірялись досвідом людей багатьох поколінь. У них як у дзеркалі відображаються звичаї нашого народу, їх побут й уявлення про світ. Тому фольклорні ігри можна вважати підготовчим етапом відтворення і осягнення цілих обрядових дійств.

Існує певна класифікація народних ігор. Вони поділяються на такі види:

1. Хороводні драматичні ігри, що колись були частиною календарних обрядів. Такі ігри розкривають тему хліборобської праці через поєднання в єдине ціле музики, хореографічних рухів, пантоміми, слова.

2. Зимово-весняні ігри — різдвяні (напр. «Коза»), гаївки.

3. Літньо-осінні ігри — купальські ігри.

4. Пісеньки-ігри про тваринний світ («Козуню-любуню», «Кицька», «Квочка», «Лис»). Тематика цих пісень, коло персонажів широкі і різноманітні. Це кізонька і цапок, горобчик з дружиною, півник, жабка, котик та багато інших живих створінь. Здебільшого вони живуть, діють і мислять як люди [3, с. 48].

Кожна гра, кожна забава має свої специфічні функції та розвиває фізичні й моральні якості. Народні ігри мають оздоровче, освітнє, розвивальне і виховне значення.

Оздоровче: сприяють гармонійному росту організму дитини; формують правильну поставу; загартовують організм; підвищують працездатність; зміцнюють здоров’я. Серед народних ігрових моментів багато суто рухливих ігор, у яких драматизація поєднується із змагальними елементами — бігання навздогін, наввипередки, пошуком, проривання кола.

Освітнє: дають основи знань з народознавства, історії рідного краю тощо. Національна специфіка народних ігор за народним календарем проявляється у:

- відтворенні психологічних особливостей народу, його світобачення, моральних норм;

- у національній мові;

- у відображенні історії нації, її культури, побуту, традицій та звичаїв;

Розвивальне: В. О. Сухомлинський відзначав, що без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку. Гра — це величезне світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається життєдайний потік уявлень, понять. Гру він порівнював з іскоркою, що запалює вогник допитливості і любові до знань [4, с. 334].

Л. С. Виготський вважає, що гра дитини — це не простий спомин про те, що було, а творче переосмислення пережитих вражень, комбінування їх і побудова з них нової дійсності, яка відповідає запитам та інтересам самої дитини. Тобто гра розглядається як творча діяльність, в якій наочно виступає комбінуюча дія уяви, мислення та мовлення.

Гра дозволяє дитині глибше зрозуміти навколишній світ, дає їй деякий життєвий досвід, викликає потребу виразити себе у діяльності. Радість гри змінює дитяче життя, наповнює його казкою та чарами. Оскільки гра охоплює всі сторони особистості учня, вона потребує активної роботи мислення, трудових умінь, прояву емоційних, щирих почуттів.

Виховне: виховують моральні та вольові якості дітей; любов до рідного краю, звичаїв і традицій українського народу. У народних іграх діти вчаться спілкуватися, долучаються до народних традицій, виявляють взаємовиручку, знайомляться з малими жанрами народної творчості.

Виховна цінність народної гри полягає в тому, що в ігровій ситуації діти беруть на себе певні ролі і виконують ігрові дії. Це потребує усвідомленого дотримання визначених правил та норм поведінки. Внаслідок цього в учня, з одного боку накопичується соціальний досвід, закріплюються певні позитивні форми та способи поведінки, а з іншого — він привчається дотримуватися вимог, які до нього ставляться.

Музично-творча гра за сюжетами літературних творів вимагає активної думки, спрямованої на сприйняття змісту твору. Діти емоційно сприймають зміст, співчувають героям, краще осягають художні образи. Взаємозв’язок образу, ігрової дії і слова й становить стрижень ігрової діяльності.

А. С. Макаренко писав: «Гра має важливе значення в житті дитини… Якою буде дитина в грі, такою вона буде і в праці, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається перш за все в грі…» Отже, гра, її організація — ключ в організації виховання [1, с. 302].

Отже, впровадження української народної гри у навчально-вихований процес молодших школярів є доцільним і ефективним. Про це свідчить низка особливостей:

- вікові особливості молодших школярів;

- оздоровча, освітня, розвивальна, виховна функції українських народних ігор;

- можливість використання народної гри на різних уроках (фізкультура, музика, народознавство, години спілкування).

Література

1. Макаренко А. С. Книга для родителей / А. С. Макаренко. — К., 1987. — 387 с.

2. Національна доктрина розвитку освіти // Освіта України. — 2002. — № 33. — С. 4–10.

3. Семенюк Н. В. Український дитячий фольклор / Н. В. Семенюк // Початкова школа. — 1995. — №12. — С. 46–48.

4. Сухомлинський В. О. Вибрані твори в п’яти томах. Т.1. / В. О. Сухомлинський. — К.: Радянська школа., 1976. — 670 с.

Костюк А. Л.,

студентка 43 групи

факультету початкового навчання

ЧНПУ імені Т. Г. Шевченка