Zb_statey_Ostatochny_variant

Формування внутрішньої мотивації як фактору успіху навчальної діяльності молодших школярів

Успіх навчальної діяльності учня залежить не лише від здібностей і знань, а й від мотивації. Адже чим вищий рівень мотивації, чим більше чинників спонукають дитину до діяльності, тим більших результатів вона може досягти. Тому перед школою стоїть завдання — розвинути у дитини повноцінну мотивацію до навчання.

Мета статті: визначити сутність поняття «мотивація», види навчальних мотивів і педагогічні умови формування мотивації навчальної діяльності молодших школярів.

Проблемою мотивації до навчання молодших школярів займалися Ш. Амонашвілі, В. Сухомлинський, О. Савченко, І. Підласий, О. Малихіна, А. Маркова, М. Алексєєва та інші.

«Під мотивацією навчання розуміється система природних, соціальних і особистісних чинників, що спонукають дітей відвідувати школу, виконувати вимоги вчителів, включатись у процес навчання, докладати зусиль у подоланні труднощів, реалізовувати у процесі навчання власні схильності, розвивати здібності, брати участь у навчальному спілкуванні тощо» [5, с. 52].

«Мотиви навчання — це спрямованість учня на різні сторони навчальної діяльності» [5, с. 51].

Мотиви навчання можна поділити на дві великі групи: внутрішні і зовнішні.

Зовнішні мотиви пов’язані із результатом навчальної діяльності. Це мотиви самоосвіти, мотиви престижу та інші соціальні мотиви, мотиви уникнення неприємностей, ігровий мотив [6, c. 43].

Зовнішніми факторами мотивації навчальної діяльності стають усі види підкріплення (покарання, заохочення, похвала тощо).

Зовнішні мотиви не стійкі, вони втрачають свою дієвість коли зникає зовнішнє підкріплення.

Внутрішні мотиви пов’язані з власне процесом навчальної діяльності. Вони полягають у бажанні дізнатися щось нове (пізнавальний інтерес), радості від подолання труднощів [6, с. 43].

Найбільш значущим, дієвим і ефективним внутрішнім стимулом є прагнення до пізнання нового, що ґрунтується винятково на інтересі до предмета пізнання.

Серед внутрішніх мотивів найзначнішим є пізнавальний інтерес, що виникає і зміцнюється лише у ситуації пошуку нових знань, інтелектуального напруження, самостійної діяльності.

Пізнавальний інтерес — це емоційно усвідомлена, вибіркова спрямованість особистості, що звернена до предмета і діяльності, пов’язаної з ним, що супроводжується внутрішнім задоволенням від результатів цієї діяльності [2, с.32].

Реалізація пізнавальних можливостей учнів у процесі навчання, піднесення їх на високий ступінь за допомогою постановки перед ними все складніших завдань, формування у них відповідно до цих завдань способів розумової діяльності є джерелом виникнення і зміцнення повноцінної навчальної мотивації.

Увага школярів має спрямовуватись не тільки на досягнення кінцевого результату засвоєння знань, а й безпосередньо на саму навчальну діяльність. Тому треба зацікавлювати учнів не тільки змістом навчального матеріалу, а й способами роботи з ним. Важливе значення тут має усвідомлення учнями пізнавальної перспективи того чи іншого предмета, кожної теми зокрема. Це створює важливі психологічні передумови для виникнення потреби у набутті знань, прагнення рухатися вперед у пізнанні, удосконалювати свої знання і пізнавальні можливості. Виникаючи за умови розумової активності, пізнавальний інтерес стає найбільш дієвим стимулом цієї активності.

Особливістю пізнавального інтересу як мотиву навчальної діяльності є те, що він легше усвідомлюється учнями порівняно з іншими мотивами і максимально наближений до їхньої емоційної сфери. Завдяки інтересу навчання набуває для учнів особистого значення і є продуктивним.

У стані інтересу створюються найкращі умови для виникнення специфічних для навчальної діяльності емоцій, таких як здивування перед новим, невідомим або несподіваним відкриттям і переживання розумового задоволення, сумніву, вагання, і радість пізнання, розумове напруження при самостійному подоланні перешкод чи труднощів, переживання успіху у досягненні мети від усвідомлення духовного зростання. Нагромадження і узагальнення цих емоцій внаслідок їх повторного переживання становить основу для формування стійких позитивних інтелектуальних почуттів, що є обов’язковою складовою психологічної структури потреби у знаннях, бажанні вчитися, пізнавальних інтересів у їх найбільш розвинутій формі.

Внутрішня мотивація, як правило, має стійкий і тривалий характер. Її джерелом є матеріал, що вивчається. Для посилення внутрішньої мотивації учитель мусить певним чином опрацювати матеріал, зробити його цікавим, орієнтованим на досягнення певних навчальних цілей і засвоєння конкретних дій. Для цього навчальний матеріал потрібно структурувати, він має бути доступним і зрозумілим для учнів, а його запам’ятовування — свідомим.

Переваги внутрішніх навчальних мотивів:

позитивний вплив на розв’язання творчих завдань, що не мають чіткого алгоритму вирішення;
емоційне задоволення від виконання завдання, подолання труднощів під час розв’язання навчальних завдань, що викликає позитивні емоції і ґрунтується, насамперед, на внутрішньому інтересі;
підвищення самоповаги та самооцінки дитини.

Учні з внутрішньою мотивацією навчання демонструють інтелектуальну гнучкість і фантазію, а предмет, що вивчається, притягує їх ще й емоційно. Вони виконують найскладніше завдання, прагнуть не просто запам’ятати матеріал, а й зрозуміти його. Абсолютна внутрішня мотивація виникає у тому випадку, коли головною метою учіння є задоволення від самого навчання.

Для формування внутрішньої мотивації навчання необхідно дотримуватись наступних вимог:

Скасувати нагороди і призи за правильно виконані завдання, обмежуючись лише оцінюванням та похвалою.
Якомога менше на уроках використовувати ситуацію змагання. Краще привчити дитину до аналізу та порівняння своїх особистих результатів і досягнень. Ситуацію змагання можна переключити на ігрові види діяльності.
Намагатися не нав’язувати навчальну мету «зверху». Спільна робота з дитиною стосовно постановки мети і завдань може виявитися значно ефективнішою.
Необхідно пам’ятати про те, що покарання за неправильне вирішення навчальних завдань є найменш ефективним заходом, який завжди викликає негативні емоції та негативно впливає на ставлення дитини до навчання.
Намагатися уникати встановлення часових обмежень там, де це можливо, оскільки це не лише пригнічує розвиток творчих можливостей учнів, а й перешкоджає розвитку внутрішньої мотивації.
Стежити за тим щоб навчальні завдання не лише відповідали віковим обмеженням, а й мали рівень оптимальної складності, сприяли виявленню майстерності та компетентності дитини. Регулювати рівень складності завдань, щоразу підвищуючи його.
Надавати дитині право вибору навчального завдання, не обмежуючи при цьому її свободи.
Бажано добирати навчальні завдання з елементами новизни та непередбачуваності, що сприяє формуванню внутрішнього інтересу під час його виконання [4, с. 13].

Отже, навчання, яке ґрунтується на внутрішній зацікавленості, буде значно успішнішим, тому що при наявності такої зацікавленості дитина здатна працювати довше без будь-яких зовнішніх підкріплень. Водночас переважання зовнішньої мотивації не сприяє підвищенню пізнавальної активності. Тому досить часто при зникненні зовнішніх стимулів дитина втрачає інтерес до навчання.

Література

Алексєєва М. І. Мотиви навчання учнів: посібник для вчителів / М. І. Алексєєва. — К.: Рад. школа, 1974. — 120 с.
Божко І. В. Розвиток пізнавальної активності засобами особистісно орієнтованого навчання / І. В. Божко // Початкове навчання. — №16-18. — 2009. — С. 31—38.
Малихіна О. В. Мотивація учіння молодших школярів / О. В. Малихіна. — К.: Навч. книга, 2002. — 342 с.
Остапко О. Формування мотивації у навчальній діяльності / О. Остапко, Н. Голик // Початкова освіта. — 2008. — №45 (грудень). — С. 12—13.
Словник шкільного психолога / уклад. Л. В. Туріщева. — Харків: Вид. група «Основа», 2009. — 107 c.
Туріщева Л. В. 101 схема і таблиця. На допомогу шкільному психологу / Л. В. Туріщева. — Харків: Вид. група «Основа», 2008. — 94 с.

Секція 2. Теоретико-методичні аспекти математичної і природничої освіти в початковій школі

Вараниця О. С.,

студентка 56 групи

факультету початкового навчання

ЧНПУ імені Т. Г. Шевченка

Содержание