Актуальність проблеми методики початкової літературної освіти

Наше суспільство, роблячи крок до цивілізації інформаційних технологій, усе гостріше відчуває потребу в людях, які матимуть фундаментальні знання в різних галузях життєдіяльності й умітимуть адаптувати їх до постійно змінюваних умов своєї життєдіяльності, будуть активно розбудовувати суспільну інфраструктуру з використанням найсучасніших технологій, тобто будуть компетентними людьми. Особливої уваги педагогів потребують обдаровані діти, які демонструють небуденні творчі здібності та мають значний природний потенціал. Реалізація потенціалу обдарованих учнів є актуальним завданням сучасної освіти, яке визначає основні напрямки щодо роботи з такою категорією школярів. Головна мета цієї діяльності – впровадження ефективних методичних засобів та технологій пошуку, навчання, виховання й самовдосконалення обдарованих дітей. Проблема творчого розвитку особистості в сучасному світі стоїть гостро. Для сучасної стратегії розвитку національної школи характерним є зростання уваги до особистості школяра, максимального розкриття його обдарування, інтелектуального розвитку, що забезпечує пріоритетність розвитку творчих рис. За останні роки інтерес до проблеми творчості значно зріс, а в умовах закладів нового типу він є особливо актуальним. В Концепції Миколаївської гімназії №4 одним із пунктів зазначено, що «педагогічні працівники гімназії зобов`язані розвивати пізнавальні і творчі здібності учнів». Метою сучасного уроку стало вже не нагромадження знань, а пошукова діяльність, спрямована на формування умінь та навичок щодо орієнтації в інформаційному просторі. Тому нового звучання набуває не стільки констатація проблеми, скільки доцільність та шляхи її розв`язання: проблемне навчання знову актуальне. Ще Конфуцій говорив: «Жити – значить мати проблеми, вирішувати їх, значить рости інтелектуально». Вирішення проблем – це рух, незмінний супутник розвитку. Змістова наповненість та ідейно-виховна спрямованість кожної навчальної години набувають особливого значення, коли йдеться про сучасний урок літератури, про виховання в учнів активної життєвої позиції, їхньої готовності до самостійного трудового життя. Яким же насправді має бути сучасний урок? Як підвищити його ефективність? Що в ньому сьогодні найвизначальніше? Ці та інші питання хвилюють сьогодні багатьох учителів української мови і літератури.

Удосконалення уроків літератури в школі — завжди актуальна проблема. Чим краще організований і проведений кожен урок, тим ширшою і глибшою буде літературна освіта молоді. Тепер, коли втілюються в життя «Основні напрями реформи загальноосвітньої і професійної школи», перед словесниками закономірно знову й знову постають питання: «Як поліпшити викладання літератури? Як уникнути типових недоліків, що трапляються на уроках?»1.Методика викладання української літератури в школі як педагогічно-літературознавча прикладна наукова дисципліна має пропонувати вчителеві парадигми, технології та конкретні моделі викладання української літератури. Її визначення, структура, чинники розвитку, зв’язки з іншими науками в екзистенціальному тлумаченні спрямовуються на реалізацію того індивідуального, неповторного, що містить окрема особистість.Джерельні для свого розвитку науки – педагогіку і літературознавство – методика використовує різнобічно, часто екзистенційно: методист здійснює свій вибір педагогічної парадигми та літературознавчої концепції тлумачення творчості певного письменника. Методика передовсім допомагає вчителеві створити свою власну, неповторну систему викладання літератури.Педагогічні парадигми є найузагальненішими, великими моделями діалогу вчителя і учня. Екзистенціально-діалогічна парадигма, яка пропонується, схарактеризована за ключовими категоріями. Учень – людина, яка активно будує себе, здійснюючи екзистенційний вибір при тлумаченні творів української літератури. Навчальний процес – діалогічне існування учня на межі двох світів, реального і мистецького, яке веде до самотворення ядра внутрішнього “Я” особистості. Учитель – людина, яка створює умови для екзистування учня та існування рідної літератури, вчить школяра інтерпретувати текст різноманітними методами, передусім – привідкриваючи учням своє власне розуміння художнього твору та особистості його автора. Мета – сприйняття та усвідомлення учнем української літератури в цілому та прочитаних конкретних художніх текстів зокрема як духовне надбання особистості; знання специфіки мистецтва слова; вибір себе. Основні принципи викладання – діалогізм та проблемність. Запропонована концепція методики викладання української літератури з домінуванням екзистенціально-діалогічної парадигми не заперечує плідності інших домінант. 2.Учителеві слід уникати примітивного, маніпуляційного та стандартизованого рівнів спілкування, триматися конвенціонального рівня як елементарного, і сходити вище – до ігрового, ділового та духовного рівнів. Конкретний живий діалог учителя й учнів завжди ширший за схематичну одиницю. Кожний урок матиме свій малюнок-діаграму рівнів спілкування. Реальний діалог, який відбувається на уроці, є поліфонічним, проте домінантний тип та переходи з одного рівня на інший мають продумуватися педагогом.