Методика вивчення морфемної будови слова

Вивчення теми «Будова слова» має важливе значення в лінгвістичному розвитку учнів. Ознайомлення молодших школярів із мор­фемною будовою слова розкриває широкі можливості для систематичного розширення і уточнення словника дітей, оволодіння одним із способів розкриття лексичного зна­чення слова. Під час вивчення цієї теми учні знайомлять­ся із словотворчими засобами. Усе це сприяє розвиткові точного і образного мовлення дітей.

Крім того, оволодіння умінням здійснювати морфемний аналіз слова закладає основи для формування повноцінних навичок правильного письма, адже вивчення цієї теми по­в'язане із засвоєнням найважливіших чергувань української мови: [о,е] з [і], [г, к, х] із [ж, ч, ш] та [з', ц', с'], пра­вопису слів з ненаголошеними голосними й сумнівними при­голосними (нігті, легкий, молотьба], а також префіксів, уживання апострофа після префіксів тощо.

Засвоєння теми «Будова слова» впливає на виховання інтересу до уроків мови, на розвиток лінгвістичних здіб­ностей учнів.

Завдання вивчення морфемної будови слова в початко­вих класах полягає у формуванні в учнів понять: основа, закінчення, корінь, суфікс, префікс, усвідомленні їх ролі, а також у практичному оволодінні морфологічним способом словотвору (без називання термінів), у збагаченні і розши­ренні словника учнів.

Вивчення теми «Будова слова» викликає в учнів певні труднощі. Ці труднощі пов'язані з тим, що діти:

• аналізуючи слова, враховують лише зовнішнє їх оформлення (збіг окремих звуків) і не замислюються над значенням слів (вода і водити);

• враховуючи семантику слова, його значення, забу­вають про зовнішнє (звукове) оформлення однокореневих слів, а тому помилково вважають однокореневими, скажімо, слова парк і сад (місце, де ростуть дерева);

• не враховують того, що в коренях слів можливе чер­гування звуків (сніг — сніжок);

• не розрізняють однокореневих слів і форм одного й того самого слова (білий, білити і білий, білого);

• «склеюють» корінь із префіксом (наприклад, якщо для виділення кореня в слові заспів доберуть споріднені слова заспівати, заспівувати, то у них виникає бажання по­милково прийняти за корінь заспів- , при доборі ж інших слів: співати, спів, співак, — корінь буде виділено правильно);

• «склеюють» корінь із суфіксом (наприклад, аналізу­ючи слово робітник, учні можуть дібрати споріднені слова робота, заробіток, робітничий і визначити корінь робот — робіт, добір же слів зароблений, робити, роботящий пере­конує учнів у тому, що -от-, - іт- суфікси, а не частини кореня);

• «склеюють» між собою суфікси (наприклад, визнача­ють у слові слоненятко суфікс -енятк- або -ятк-, насправ­ді ж тут три суфікси — -єн-, -ят-, -к-);

• «склеюють» суфікс і закінчення (наприклад, у слові казка визначають як суфікс -ка).

Отже, вивчаючи морфемну будову слова, вчитель по­винен приділити належну увагу попередженню цих типо­вих учнівських помилок.

Тема «Будова слова» як самостійна починає вивчатися в 2-му класі і закінчується в 3-му. Вона складається з таких основних етапів:

1. Підготовча робота до ознайомлення із смисловими частинами слова, яка полягає у спостереженні за спорід­неними словами, доборі споріднених слів і побудові речень (2 клас).

2. Ознайомлення зі специфікою і роллю морфем (ко­рінь, префікс, суфікс) у слові та з однокореневими (спорід­неними) словами (3 клас).

3. Закріплення і поглиблення знань про морфемну бу­дову слова, які пов'язуються із формуванням правописних і мовленнєвих навичок (3—4 класи).

Вивчення основи слова і закінчення

Розуміння основи слова неможли­ве без знання того, що таке закін­чення. Вивчаючи закінчення, вчи­тель має розкрити перед школярами його ознаки:

• закінчення — це змінна частина слова;

• закінчення служить для зв'язку слів у реченні;

• закінчення стоїть у кінці слова.

При цьому слід враховувати, що труднощі в усвідомлен­ні учнями закінчення викликаються тим, що їм важко зро­зуміти функцію закінчення як засобу вираження граматич­ного значення слова. Діти нелегко усвідомлюють і те, що закінчення у слові виражає кілька граматичних значень. Наприклад, закінчення -ою у слові весною є показником жі­ночого роду, однини, орудного відмінка. У зв'язку з відсут­ністю матеріального його вираження учням важко усвідомити поняття про нульове закінчення слова, через те замість тер­міна «нульове закінчення» вживається вислів «слово без за­кінчення».

Робота над формуванням поняття про закінчення скла­дається з кількох етапів:

На першому етапі учні одержують початкові уявлення про закінчення. Це здійснюється під час виконання вправ, які включають спостереження за змінами форми одного й того ж слова в контексті. На цьому етапі можна запропо­нувати учням як один із варіантів такої роботи виписати слово, яке зустрічається в усіх реченнях, у тій формі, в якій воно там уживається. Наприклад: Виростай, дитино, й па­м'ятай — Батьківщина — то найкращий край (Д. Павличко). Батьківщини рідної сади нахилились цвітом доводи (М. Сингаївський). Слава, слава в віках Батьківщині могут­ній (П. Тичина). За Батьківщину у боях вмирали однаково — дорослі і малі (М. Познанська).

Виписавши слова Батьківщина, Батьківщини, Бать­ківщині, Батьківщину, учні визначають змінну частину слова (-а, -и, -і, -у).

На другому етапі учні засвоюють термін «закінчення» і усвідомлюють функцію цієї частини слова — зв'язує сло­ва в реченні. Крім наведеної вище вправи, можна запропо­нувати учням деформований текст. Робота з ним допоможе дітям усвідомити те, що закінчення служить для зв'язку слів у реченні.

Третій етап у вивченні закінчення передбачає формулю­вання власного висновку й усвідомлення його (виведення правила): «Змінна частина слова називається закінченням. Закінчення служить для зв'язку слів у реченні. Закінчен­ня стоїть у кінці слова». На цьому етапі учитель показує схематичне позначення закінчення.

Конкретизація набутих учнями знань про закінчення слова відбувається під час виконання тренувальних вправ (четвертий етап). Це можуть бути, зокрема, такі вправи:

• визначте закінчення у виділених словах;

• поставте слова, що в дужках, у потрібній формі, ви­діліть закінчення;

— складіть словосполучення з поданих слів тощо. Усвідомивши роль і місце закінчення слова, учні легко зрозуміють характерні риси основи слова: основа — це ча­стина слова без закінчення. Ознайомлення з основою сло­ва слід здійснювати одночасно з вивченням закінчення. Учитель повідомляє дітям, що та частина слова, яка залиша­ється після виділення в ньому закінчення, називається ос­новою, і надалі вимагає від школярів називати під час роз­бору слова його закінчення і основу, а на письмі позначати значками.

Вивчення кореня слова

Приступаючи до вивчення кореня слова, вчитель має сформувати в учнів знання про те, що корінь — головна частина слова, яка обов'язково присутня в кожному слові і містить основ­ний елемент лексичного значення;

• слова з однаковим коренем називаються спорідне­ними, або однокореневими;

• слова, близькі за значенням, але такі, що не мають спільної смислової частини, не вважаються спорідненими словами (наприклад, хоробрий і мужній);

• слова можуть мати однакову звукову частину, але не вважаються одно кореневим й, бо у них різні корені (сми­слові частини), наприклад гора і горе;

— у споріднених словах корінь може частково змінюва­ти свій звуковий (а отже, і буквений) склад (існує цілий ряд чергувань голосних і приголосних у корені).

Крім того, класовод має навчити дітей розрізняти однокореневі слова (школа, школяр) і форми одного й того ж слова (школа — школи — школі).

У процесі вивчення кореня слова діти повинні усвідоми­ти, що головний спосіб виділення кореня полягає у доборі слів, споріднених з даним словом, визначенні їхньої спіль­ної частини, яка передає основне значення. Проте оволоді­ти цим способом не так просто. Цього дитину потрібно спе­ціально навчати.

Корінь слова вивчається у певній послідовності. Спо­чатку на основі порівняння слів за значенням і будовою вво­диться термін «споріднені слова», потім повідомляється, що спільна частина споріднених слів називається коренем, а споріднені слова називаються ще й одно кореневими (2 клас).

На цьому етапі формування поняття «корінь слова» можна використати такі, наприклад, завдання:

• порівняйте слова: гриб, грибок, грибний, подумайте, що між ними спільного, а чим вони відрізняються одне від одного;

• згрупуйте слова за однією з можливих ознак, по­ясніть, як ви згрупували слова: сад, парк, лісник, садівник, ліс.

Тут уже вчитель вводить значок для схематичного по­значення кореня — ґ~^. Діти знайомляться з терміном «корінь».

Так, на цьому етапі засвоєння поняття «корінь слова» учні виділяють такі його істотні ознаки, як наявність в однокореневих словах спільної смислової і звукової частини.

На наступному етапі формування поняття слід показа­ти, що істотнішу ознаку кореня становить смисл, а не одна­кове звучання частини різних слів. Тому проводиться про­тиставлення однокореневих слів і синонімів, а також однокореневих слів і слів, які мають корені-омоніми. Воно здійснюється на основі виконання учнями таких, напри­клад, завдань:

• випишіть з поданого ряду ті слова, які мають одна­кову частину: гора, горить, горе. Чи можна їх назвати однокореневими?

• доведіть, що деякі слова, хоч і мають однаковий зву­ковий склад, проте не є одно кореневим: вода, водити, під­водний, водій;

• випишіть спочатку близькі за значенням слова, а потім однокореневі: хоробрий, хоробрість, сміливий, сміливість;

— викресліть зайве слово: школа, школяр, учень.

Протиставлення однокореневих слів і синонімів дає змогу вчителю попередити помилкову орієнтацію дітей тільки на семантичну близькість слів.

Протиставлення однокореневих слів і слів з коренями-омонімами попереджує помилкову орієнтацію тільки на структурну і звукову близькість.

Формування поняття про корінь слова і однокореневі слова охоплює і спостереження за словами, в яких у коре­нях слів відбувається чергування голосних чи приголосних звуків. Вирішенню цього завдання можуть сприяти такі, зо­крема, вправи:

• скільки груп однокореневих слів записано: річ, річ­ниця, рік, ріка, річковий, річний, роковини? Доведіть свою думку;

• випишіть споріднені слова до слів сіль і сільський (за­солювач, село, селянин, посолити).

Засвоєння поняття «корінь слова» потребує виконання ряду тренувальних вправ, таких, наприклад, як:

— доберіть якомога більше однокореневих слів до сло­ва сніг (можна провести у вигляді гри-змагання, у якій пе­реможцем стає той, хто називає останнє слово);

— випишіть із тексту однокореневі слова:

Хоч і зовсім крил не має, Рік літає, два літає, Та, як блискавка, літає. В небі льотчиків міняє,

Не літак, не вертоліт Крізь розвихрені світи

Вирушає у політ. Може й сам себе вести.

(Космічний корабель)

— гра «хто більше?» (назвати однокореневі слова);

— доберіть «родичів» із чергуванням голосних (чи при­голосних) звуків у корені.

Робота по формуванню поняття «корінь слова», отже, зводиться до усвідомлення кореня як необхідної частини слова, без якої слово не може існувати, до розрізнення коренів-омонімів, варіантів коренів з чергуванням голос них і приголосних звуків.

Вивчення префікса

Формуючи поняття про префікс, учитель знайомить дітей із такими ознаками цієї частини слова:

• префікси утворюють нові слова (внук — правнук) або слова з новими відтінками значень (гарний — прегарний);

• префікс стоїть перед коренем.

Значення префіксів найзручніше показати під час ви­вчення дієслів, тому що для цієї частини мови префіксаль­ний спосіб словотвору є найбільш типовим. Крім того, порівнюючи однокореневі дієслова без префіксів і з префік­сами, учні краще можуть зрозуміти семантичну роль даної морфеми (сісти — присісти, читати — прочитати).

Однак, щоб в учнів не склалося помилкове уявлення про префікс як морфему, яка вживається тільки в дієсло­вах, слід добирати для аналізу й інші частини мови: імен­ник (друг — недруг, дід — прадід), прикметники (чудо­вий — пречудовий).

Для ознайомлення учнів із префіксами краще брати не окремі слова, а словосполучення, до того ж такі, у яких є омонімічні префікси і прийменники (доїхав до Києва, ві­дійшов від столу). Це дає змогу учням краще усвідомити значення префіксів, тому що в таких словосполученнях префікс і прийменник мають багато спільного. Наприклад, у словосполученні відплив від берега префікс і прийменник вказують напрямок дії.

Після того як діти одержують початкове уявлення про значення префіксів, відбувається узагальнення їхніх істот­них ознак у спеціальному слові-терміні, формулюється ви­значення префіксів (частина слова, що стоїть перед коре­нем і надає слову нового значення або смислового відтінку), вводиться його схематичне позначення 1

У 1—4 класах учні одержують тільки початкове уявлення про префікс і не вивчають усієї багатогранності цієї морфеми. Однак спостереження за роллю префіксів є за­собом усвідомлення їх словотворчої ролі, бо учні мають змогу переконатися в тому, що префікси не механічно при­єднуються до слова, а впливають на його лексичне значення.

Усвідомленню такого значення префіксів сприяють вправи, спрямовані на порівняння і добір однокореневих слів, різниця у значенні яких зумовлена наявністю пре­фікса, на порівняння одного й того ж префікса в різних сло­вах, на утворення за допомогою префіксів нових слів. Це можуть бути такі вправи:

• порівняйте слова їхати — приїхати, співати — про­співати, поясніть, що в них спільного і чим вони відрізня­ються;

• доберіть кілька слів з одним і тим же префіксом (ви-, за- та ін.);

• виділіть префікси у словах; пришити, прийти, при­сісти, поясніть значення слів;

• доберіть антоніми до слів: вийти, занести і под.

Вивчення префіксів у початкових класах має суто прак­тичне значення — навчання учнів правильного вживання префіксів у мовленні.

Вивчення суфікса

Мета вивчення суфікса в початкових класах розкрити роль суфіксів у слові. Учні мають усвідомити, що:

суфікс — це частина слова, з допомогою якої утворю­ються нові слова;

суфікс — це частина слова, яка надає слову іншого смис­лового відтінку (вказує на ступінь розміру предмета, міру якості, передає ставлення до предмета);

суфікс завжди стоїть між коренем і закінченням, якщо ж у слові нульове закінчення, то суфікс стоїть після ко­реня; у слові може бути не один суфікс, а й два чи три.

У початкових класах діти знайомляться тільки з суфік­сами із значенням пестливості, суфіксами, за допомогою яких утворюються назви людей за родом заняття, та суфік­сами, з допомогою яких утворюються назви найуживані­ших предметів побуту.

Робота над засвоєнням поняття «суфікс» починається із з'ясування значення зменшено-пестливих суфіксів.

При першому знайомстві з поняттям «суфікс» учитель спирається на конкретні уявлення дітей. Демонструючи предметну наочність або малюнки, вчитель спрямовує шко­лярів від порівняння предметів у дійсності до порівняння слів — назв цих предметів. Наприклад, учитель показує зображення великого прапора і дитячого прапорця, вели­кого гриба і маленького. Діти роблять висновок, що понят­тя «малий» може передати не тільки слово малий, а й час­тинка слова: -ець (прапор - прапорець), -ок (гриб - грибок).

Школярі усвідомлюють, що нові слова (прапорець, гри­бок) утворилися саме за допомогою суфікса, приєднаного до кореня.

З терміном «суфікс» і його схематичним зображенням школярів знайомить учитель.

Подальша робота націлена на поглиблення уявлень уч­нів про словотворчу роль суфіксів. Так, діти на основі по­рівняння однокореневих слів (сир — сирник, чай — чай­ник, трактор — тракторист, телята — телятниця) пе­реконуються в тому, що за допомогою суфіксів утворюють­ся слова — назви предметів побуту чи занять людей. При цьому слід звертати увагу на те, що нове слово утворилося від іншого за допомогою суфікса, який завжди стоїть після кореня.

Усвідомити роль суфікса в слові допомагає дітям порів­няння його з префіксом. Аналіз за будовою слів типу друг-дружок і друг-недруг дає змогу зробити такий висно­вок: і префікс, і суфікс служать для утворення слів, але префікс стоїть перед коренем, а суфікс — після нього.

Зрозуміти роль суфікса в слові допоможе також його порівняння з закінченням. І суфікс, і закінчення можуть стояти після кореня, але суфікс змінює значення слова (машина і машиніст), а закінчення змінює тільки форму сло­ва: машина, машини, машиною, значення ж слова при цьому не міняється.

У початкових класах вивчення будови слова має на ме­ті не тільки ознайомлення із значенням морфем, а й забез­печує правильне користування ними в усному й писемному мовленні, зокрема сприяє практичному засвоєнню самого процесу словотворення. Цій меті підпорядковуються такі типи вправ:

I. На спостереження за роллю морфем у слові:

• розберіть подані слова за будовою, поясніть, яка час­тина другого слова змінила його значення (дуб — дубок, літати — перелітати);

• порівняйте слова вчитель — вчителька, поясніть, як утворилося друге слово;

• поясніть, від якої частини мови утворилося друге слово, якою частиною мови воно є, як утворилося (ліс — лісовий, синій — синька) і под.

II. На заміну морфем у слові:

• у поданих словах замініть суфікс -ик суфіксом –иш, (котик, хвостик, вовчик). Яке значення мають утворені вами слова?

• у словах вийти, роз'єднати замініть префікс ін­шим, щоб вийшло слово з протилежним значенням.

III. На добір слів:

— доберіть слова за поданими схемами:

• доберіть до слова білизна однокореневі слова, які б належали до різних частин мови, поясніть, як вони утво­рилися;

• у слові книжка знайдіть суфікс, доберіть ще кілька слів із цим самим суфіксом, поясніть значення утворених слів;

• у слові перебігти визначте префікс, доберіть ще кілька слів із цим самим префіксом, поясніть значення утворених слів.

IV. На утворення слів:

• утворіть від поданих іменників прикметники (вчитель, трактор, рука);

• утворіть від поданих іменників прикметники (слива, яблуко, машина);

• утворіть від поданих дієслів іменники за зразком читати — читання (малювати — … ,

лежати … );

• утворіть дієслова, ставлячи замість крапок дібрані префікси.

Вивчення морфемної будови слова сприяє усвідомленню учнями зв’язку, який в мові між лексичним значенням слова і його морфемним складом.