Вправи на удосконалення навички правильного читання.

Правильне читання має відповідати іншим критеріям, серед яких:

а) безпомилковість відтворення звукового на­повнення прочитуваного, тобто читання без пропусків букв, складів, їх перестановок, вставки зайвих звуків, складів;

б) ритмічність (або плавність) читання, яка виявляється при злитому промовлянні складів у словах і злитій вимові ненаголошених службових слів з повнозначними частинами мови;

в) дотримання орфоепічних норм, у першу чергу пра­вильного наголошування складів, вимови тих звуків і слів, які у мовленні дітей зазнали впливу діалектного оточення.

Правильне читання закладається в добукварний період, коли учні набувають умінь вимовляти звуки відповідно до літературних норм. Працюючи над вимовою розглядуваних па уроці слів, учитель повинен слідкувати за порушеннями орфоепічних норм, викликаними впливом двомовності чи діалектного оточення. Для виправлення неточностей, що стаються внаслідок впливу іншої мови, можна зіставляти неоднотипну вимову звуків чи слів цих мов, підкреслюючи специфічні особливості протиставлюваних елементів. По­милки, викликані впливом діалектів, слід виправляти так­товно, пояснюючи дітям, що така вимова становить відхи­лення від літературної норми, у школі ж навчаються саме літературній вимові звуків, їх сполучень. Зрозуміло, що важко досягти повного успіху у ліквідації порушень вимов­них норм тільки в добукварний період.

У букварний період робота над набуттям орфоепічних норм продовжується на вищому рівні: учні засвоюють від­повідність позначення звука буквою і, навпаки, «озвучен­ня» букв.

У післябукварний період починається планомірне при­щеплення найважливіших орфоепічних норм на уроках мови знань з орфоепії стають уроки читання.

Практика показує, що саме на уроках читання учитель повинен бути особливо пильним до правильності читання тексту, не пропускати жодної неточності. Однак у виправ­ленні порушень слід дотримуватись дидактичної вимоги: переривати учня під час читання дозволяється у тому випадку, коли неправильно прочитане слово спотворює думку. Якщо ж учень вимовляє написане близько до побуквеного читання: ненаголошений [е] вимовляється, як [е], а не наближено до [и]; сполучення букв -ться у нього не звучить, як [ц’, ц’а], а дж, як [дж], то не варто його зупиня­ти. Про те, як вони повинні звучати, можна поговорити по закінченні читання. По ходу читання припустимо виправ­ляти неточно прочитане закінчення слова.

Існують різні способи виправлення помилок читання: учень читає за складами, записує на дошці; учитель ставить перед ним запитання, яке підкаже йому правильне прочи­тання слова; учитель залучає інших учнів до роботи над усуненням неточностей прочитаного; нарешті, вчитель сам виправляє неточність. В останньому випадку він не просто дає зразок правильного читання, а проводить роботу, щоб у подальшому запобігти повторенню подібних огріхів. До такого прийому слід вдаватися у випадках, коли у вимові учнів класу відзначене стійке порушення орфоепічних норм. Учні, наприклад, приглушують дзвінку вимову у кінці слова (рас замість раз, сат замість сад) або м'яко вимовля­ють шиплячі перед а у формах дієслів 3-ї особи множини: [б'іж’ат’] замість [б'іжат'], [с'п'іш'ат'] замість [с'п'Ішат']. Варто привернути увагу всього класу до помилки, пояснити, у чому вона полягає, а потім дібрати однотипні слова, записати їх на дошці, потренуватися у вимові.

Для запам'ятання правильної вимови рекомендується давати учням прислів'я, приказки. Наприклад, для вироб­лення дзвінкої вимови кінцевих дзвінких може здатися таке прислів'я: Хліб — батько, вода — мати; для набуття вимови -ться, як [ц’ц’а],— Добре там живеться, де вчасно сі­ється й ореться. Але чи не найефективнішим способом навчан­ня дітей орфоепічним нормам є заучування напам'ять вір­шів, уривків з прозових творів. Вірш Л. Глібова «Зимня пісенька» для другокласників і поезія Т. Шевченка «Тече вода» для третьокласників можуть стати навчальними й контрольними текстами у виробленні твердої вимови шипля­чих звуків у середині і в кінці слів. Вивчену байку «Чиж та Голуб» Л. Глібова можна використовувати для набуття навичок не приглушувати кінцевих дзвінких і умінь вимов­ляти буквосполучення -ться як [ц'ц'а]. У пригоді можуть стати літературні ігри, зокрема, у доборі рими (сад — ряд;' сміється — в'ється; шістдесят — сімдесят). Корисно за­учувати з учнями лічилки, заклички. Для роботи з друго­класниками тих шкіл, у яких діти вимовляють шиплячий [ч] м'яко перед голосними [а], [и], [у], [о], [е] та в кінці слів, цілком підійде закличка: Іди, Іди дощику, зварю тобі бор­щику, тобі каша, мені борщ, щоб густіший ішов дощ.

Проте помилково було б думати, що правильність чи­тання визначається лише дотриманням орфоепічних норм. У практиці навчання молодших школярів класовод зіткне­ться з тим, що при читанні діти пропускатимуть або пере­ставлятимуть букви, додаватимуть букви, склади чи навіть слова або розриватимуть частини слова при переносі. Май­бутній учитель зобов'язаний знати про такі типи порушень правильності читання і бути готовим до їх запобігання і виправлення.

Важливо виробити систему, яка б сприяла попередженню будь-яких порушень правильності читання. Рекоменду­ється практикувати різні форми підготовчої роботи, а саме: а) проведення бесід за малюнками, картинами; б) розповіді і пояснення вчителя про події, пов'язані з темою твору; в) добір рим до відповідних слів із контрольними звуками; г) аналіз слів і записування їх на дошці з подальшим прочи­туванням (у 1 класі — за складами, в інших — голосне чи мовчазне ознайомлення з ними); д) виділення самими учня­ми важких для вимови слів.