Методика навчання орфографії

Ознайомлення учнів з відомостями про орфограму дає можливість, по-перше, поліпшити виховання орфографічної пильності, по-друге, вивчати відомості з орфографії, яка в шкільному курсі не виділена в окремий розділ, у системі, по-третє, розширити коло лінгвістичних понять, а отже, й знання з лінгвістики взагалі, по-четверте, попереджувати механічне заучування орфографічних правил, що сприяє піднесенню якості засвоєння і здійсненню принципу розвиваючого навчання. Ряд учених визначає орфограму як сумнівне написання, що вимагає застосування певного орфографічного правила. Автори такого визначення основну увагу, як бачимо, приділяють диференціації понять «орфограма» — «неорфограма». Для практики навчання орфографії такий підхід до певної міри раціональний, бо відмежування у вивченні орфографії і формування орфографічних навичок здійснюється протягом усіх років навчання. Виділяють чотири самостійні, тісно пов'язані між собою етапи роботи над орфографією: початкові, 5-6 класи, 7- 8 і 9-11 класи. Особливе місце серед них займають 5—6 класи, коли засвоюються деякі теоретичні відомості з орфографії й в основному формується орфографічна грамотність. На цьому етапі необхідно зважати на ступінь ознайомлення учнів у 1-4 класах з типами або й видами орфограм, щоб не вивчати, а повторювати засвоєні в початкових класах, приділяючи основну увагу тим, з якими учні зустрічаються вперше. За ступенем ознайомлення учнів у початкових класах можна виділити серед типів три групи орфограм: 1) орфограми, з якими учні не знайомились, 2) повністю вивчені і 3) частково опрацьовані. До першої групи відноситься орфограма-дефіс. Робота над нею починається з 5 класу, коли вивчається складання як різновид творення слів. П'ятикласники з'ясовують суть орфограми, виробляють уміння виявляти її і, використовуючи відповідні орфографічні правила, правильно писати слова з нею. Типом орфограми, вивчення якої завершується в початкових класах, є орфограма-рисочка (перенос слів). У середніх класах повторюються відомості про цю орфограму і закріплюються навички переносити слова. При цьому вчитель не може задовольнитися відтворенням вивченого, а має поглиблювати знання теоретичних відомостей, що лежать в основі переносу слів, підкреслюючи цим зв'язок орфографії взагалі і повторюваної орфограми зокрема з фонетичними й морфологічними особливостями мови. Поглиблене повторення переносу слів проводиться в зв'язку з вивченням неорфографічних тем з фонетики (складоподіл, приголосні звуки, зокрема [дж], [дз] )і будови слова. Третю групу складає переважна більшість передбачених програмою орфограм — буквені, апостроф, пропуски, контакти. Роботу над ними необхідно починати з відновлення в пам’яті учнів засвоєних у початкових класах видів орфограм і орфографічних правил та відомостей з мови, з якими вони зв'язані. У такий спосіб повторюються й осмислюються загальні закономірності відповідної орфограми, її суть. Це дає можливість глибоко опрацювати новий вид певної орфограми, підкреслити спільне й відмінне в порівнянні з раніше вивченим. Так, апостроф вивчається з 1 по 4 клас. Учні за цей час засвоюють такі види цієї орфограми, як: 1) апостроф після букв, що позначають губні приголосні, перед я, ю, є, ї (м'яч); 2) апостроф після р у кінці складу (довір'я); 3) апостроф після префіксів, що закінчуються на приголосний (з'їзд). У 5 класі на спеціальному уроці знання про апостроф узагальнюються, підкреслюється спільне між усіма видами цієї орфограми: в кожному випадку апострофом позначається твердість приголосного передм'яким звуком [й], який разом з відповідними голосними позначається буквами я, ю, є, ї. Після вправ, у процесі яких практично усвідомлюються особливості вживання апострофа і вдосконалюються навички, здобуті в початкових класах, учні опрацьовують ще два види цього типу орфограми: апостроф після к (Лук'ян) і після першої частини складних слів, що закінчується твердим приголосним (двохядерний). У 6-8 класах проводиться систематичне повторення вивчених на попередніх етапах орфограм на уроках мови, в 9-11 класах — удосконалення орфографічної грамотності в зв'язку з написанням творів.

Методи і прийоми навчання орфографії . Засвоєння орфографії забезпечується вмілим використанням методів теоретичного вивчення рідної мови. Добір методів, прийомів і вправ для кожного конкретного випадку при вивченні орфографії має бути винятково дбайливим, враховувати вікові особливості дітей, рівень їхнього розвитку й те, які психічні якості учнів удосконалюються: пам’ять, увага, сприйняття тощо. Зв'язний виклад учителя як метод навчання орфографії використовують для теоретичного обґрунтування тих написань, які своєю складністю вимагають або затрати великих зусиль учнів, або просто непосильні для самостійного усвідомлення. Насамперед слово вчителя потрібне для з'ясування правопису слів, зв'язаних з чергуванням голосних у коренях слів (чергування о — а, е — й та ін.), окремих правил правопису іншомовних слів, написань через дефіс тощо. Звичайно, слово вчителя має місце й тоді, коли подаються історичні довідки до правопису слів, що не підлягають правилам, чи до написань, які відбивають складні фонетичні процеси. Оскільки вивчення орфографії будується на базі граматики (опрацювання якої передує вивченню орфографії), то цілком природно, що такого типу написання можна вільно з'ясувати шляхом бесіди. Це стосується правопису закінчень, суфіксів, префіксів, складних слів тощо. Спостереження й аналіз мовних явищ як метод теоретичного вивчення доцільний тоді, коли виникає потреба користуватися зіставленням і порівнянням для усвідомлення правопису орфограми. Це стосується вивчення правопису букв, що позначають ненаголошені голосні, написання слів, де відбуваються асимілятивні процеси і т. ін. Доступні для самостійного опрацювання всьому колективові класу теми варто вивчати шляхом роботи з підручником. Вивчення орфографії має носити проблемний характер, щоб постійно зацікавлювати учнів, спонукати їх до творчої праці, шукати й знаходити розв'язання тих чи інших поставлених завдань. Знаходять своє застосування при вивченні орфографії й алгоритми, за допомогою яких обґрунтовується правильне написання. Метод вправ сприяє виробленню орфографічних умінь і навичок, реалізації принципу свідомості й автоматизму. Необхідно також завжди враховувати, якому принципу українського правопису підлягає те чи інше написання, що забезпечить вибір опори для навчання, добір методів і прийомів, відбір тренувальних вправ для успішного опрацювання і засвоєння учнями матеріалу. Коли, наприклад, вивчаються написання за морфологічним принципом правопису, тоді необхідний тісний зв'язок орфографії з будовою слова, словотвором, словозміною, а також з розвитком уміння в дітей знаходити опорну форму й визначати семантику морфем. Фонетичні написання потребують чіткого усвідомлення звукового складу слова і повної відповідності між написанням і вимовою. Для успішного навчання орфографії велике значення має якість дидактичного матеріалу. Цікаві, різноманітні за змістом речення й тексти зміцнюють орфографічні навички і разом з тим підвищують рівень знань і загальний розвиток учнів. Засвоєння орфографії успішніше тоді, коли воно здійснюється на широкій лексичній базі. Вищий рівень грамотності певною мірою зумовлює чітке, охайне письмо. Здебільшого учні, які пишуть старанно, чисто, охайно, гарним почерком, мають кращі орфографічні навички. У таких учнів і зошити в належному порядку, і завдання виконані дбайливо.