logo search
госы2

Вправи на вивчення орфографії.

У практиці навчання часто змішують поняття «граматика» й «орфографія». У зв’язку з цим необхід­но зробити такі пояснення.

Орфографія — це система правил правопису, тобто нормативного, обов'язкового для всіх написання слів. Граматика — наука про закономірності будови і форми слів, словосполучень і речень.

Орфографічне, або правописне, правило є узагальнен­ням, що стосується написання ряду слів, для яких харак­терна одна й та ж фонетична чи граматична закономірність.

У початкових класах учні засвоюють найголовніші пра­вила про передачу звуків буквами, правила переносу слів з рядка в рядок, а також знайомляться з деякими правила­ми вживання великої букви.

З поняттям «орфографія» тісно пов'язане поняття «орфо­грама». Це слово походить з грецької: orthos — прямий, правильний і gramma — запис. Орфограма — це написан­ня, що відповідає правилу орфографії і вимагає застосуван­ня цього правила.

ОРФОГРАФІЧНІ ВПРАВИ

Системність вправ.

У формуванні орфографічних умінь і навичок важливе значення мають практичні вправи, виконання яких у шкільній практиці розпочинається одразу після пояснен­ня правил правопису. Мета етапу вправ — застосувати одержані знання в практичній діяльності учнів. Кінцевий результат — формування орфографічних навичок.

Оскільки формування орфографічних навичок — дов­готривалий процес, на уроках багато уваги приділяється правописним вправам. За словами М. Р. Львова, серед вправ, які дають в підручниках, близько 70 % орфографіч­ні, інші 30 % також пов'язані з орфографією.

Однією з основних вимог, які ставляться до вправ, є їх систематичність.

На думку відомого методиста Г. М. Приступи, система­тичність вправ забезпечується:

а) диференційованим підходом до орфограм;

б) використанням для вправ дидактичного матеріалу, який найповніше відображає виучувану орфограму;

в) строгою послідовністю розумових операцій під час роботи над орфографічним матеріалом;

г) поступовим наростанням самостійності у виконанні вправ;

д) органічним зв'язком роботи над орфографією і розвит­ком мовлення учнів.

Орфографічна діяльність учнів повинна бути організо­вана відповідно до того рівня засвоєння правила, на якому в даний момент знаходиться учень, і тих особливостей, які відрізняють одне орфографічне правило від іншого. Від­повідно до цього в методиці загальноприйнятою є така послідовність вправ:

  1. вправи, які готують повідомлення правила (підготов­чі вправи);

  2. вправи розпізнавального етапу;

3) вправи на часткове застосування правила;

4) вправи на повне застосування правила.

Перший етап вправ добирається учителем як матеріал для спостереження, на основі його аналізу під керівництвом учителя діти приходять до висновку — правила правопису.

Розпізнавальний етап вправ — один з найскладніших. На цьому етапі учні мають виявити у сприйнятому на слух слові ті чи інші ознаки орфограми і співвіднести їх з прави­лом правопису. Щоб навчити школярів ставити питання про орфографічну форму слова і знаходити орфограми, перед написанням слів діти, за завданням учителя, мають говори­ти, чиє в слові орфограма, а якщо є, то яка.

Вправи на часткове застосування правила використо­вуються в основному під час вивчення правил складної ло­гічної структури, які потребують спеціального відпрацюван­ня кожної логічної ланки правила. Такими є правила-рекомендації, що охоплюють морфологічні написання. Напри­клад, під час вивчення ненаголошених е, и в корені учні повинні:

а) виявити у сприйнятих на слух словах не наголошені е, и;

б) співвіднести їх з будовою слова (коренем);

в) дібрати перевірне слово.

Кожен із зазначених етапів потребує спеціальних вправ. Це й будуть вправи на часткове застосування правила, які відображають процес поетапного формування орфографіч­ної навички.

На завершальному етапі її формування використову­ються вправи на повне застосування правила. Такими є вправи творчого характеру.

Види вправ

Традиційно в методиці навчання орфографії визначають такі види вправ: 1. Списування. 2. Диктанти. 3. Перекази.

Списування — не механічне, а свідоме — один з найпоширеніших видів орфографічних вправ, спрямований на формування умінь запам'ятовувати графічні образи слів. Умовою свідомого списування е розуміння учнями змісту того, що вони списують.

Завдання цього виду вправ — навчити дітей списувати каліграфічне, грамотно, без виправлень. З цією метою вправи на списування застосовують уже в букварний період.

Учнів слід привчати списувати за такою методикою:

  1. Уважно прочитай слова (речення, текст), які ти будеш списувати.

  2. Подумай, чи є там незрозумілі тобі слова. Якщо є, спитай учителя. (Вчитель має передбачити подібні запитан­ня і заздалегідь пояснити нові слова. Однак запитання мо­жуть іноді виникати в слабких учнів у силу недостатнього розвитку їхнього мовлення.)

  1. Списуючи, продиктовуй собі кожне слово складами.

  2. Звір свій запис з тим, з чого списував.

Якщо текст вправи записаний на дошці, то його спочат­ку читає вчитель, а потім — учні (хором разом з учителем й окремо). Вимога продиктовувати або проговорювати (по­шепки чи напівголосно) кожне слово зумовлена тим, що цей прийом сприяє активному формуванню асоціативних зв'язків звук-буква, які є основою грамотного письма, особливо під час фонетичних написань. Крім того, прого­ворювання сприяє усвідомленню послідовності звуків у слові, що запобігає таким типовим у початкових класах помилкам, як пропуск, перестановка, заміна букв.

У практиці навчання розрізняють такі види списування:

  1. списування з підкресленням букв, написання яких пояснюється вивченими правилами правопису;

  2. вибіркове списування (у зв'язку з поставленими зав­даннями чи запитаннями);

  3. списування із зміною форм слова;

  4. списування з фонетико- чи граматико-орфографічними завданнями;

5) списування з дописуванням пропущених букв. Цей вид списування, як показали спеціальні дослідження, є менш ефективним у порівнянні з іншими видами, зокрема з першим, оскільки пропуск дозволяє учню не замислюва­тись над місцем орфограми в слові, тобто у цих вправах від­сутній розпізнавальний етап у застосуванні знань;

6) списування з різного роду логічними завданнями на класифікацію слів, групування за граматичними, орфогра­фічними чи лексичними ознаками, будовою тощо. Одним із видів списування є так звані зорові диктан­ти. Для зорового диктанту добирається матеріал, який легко запам'ятовується: віршовані рядки, загадки, прислів'я, можуть бути окремі слова, речення. Дібраний матеріал за­писується на дошку чи кодокартку, читається учителем і учнями, проводиться орфографічний розбір, пояснюються розділові знаки, після цього учні ще кілька разів читають текст, щоб запам'ятати. Далі текст закривається і учні пишуть його з пам'яті. З класу в клас кількість слів для та­кого списування зростає.

Всі перераховані види списування є досить ефективни­ми формами роботи, оскільки в них беруть участь майже всі аналізатори: мовно-рухові (кінестетичні), зорові, руко-рухові. При цьому відповідно до поставлених завдань здійснюються різного роду розумові операції: аналізу і синтезу, порівняння, відбору, класифікації.

Зорові диктанти, крім того, сприяють розвитку пам'яті учнів, навчають записувати не побуквено, а цілими словами.

Перед списуванням необхідно проводити роботу над змістом речень чи тексту, який буде списуватись, а також робити орфографічний чи граматичний розбір найбільш складних слів.

У процесі списування слід привчати учнів запам'ятову­вати спочатку цілі слова, словосполучення, а потім і ре­чення, які треба записати. Сприятимуть цьому завданню і вправи, які тренують пам'ять дітей, зокрема зорові дик­танти.

З метою перевірки якості умінь списувати застосовують контрольне списування тексту з дошки.

В освоєнні орфографії корисними виявляються такі завдання на списування як:

1) з пропонованого списку слів виписати ( можна за алфавітом) слова з виучуваними орфограмами;

2) з поданого тексту виписати слова з орфограмами, що вивчаються;

3) списати, замість крапок поставити пропущені букви ( відповідні орфограми );

4) із списку слів виписати окремо слова з наголосом на першому , другому, третьому складах;

5) списуючи речення, доповнити їх пропущеними словами , поданими в довідці ( з виучуваними орфограмами );

6) з пропонованого переліку слів вибрати пари слів з першим ( дзвінким чи глухим ) приголосним звуком.

Паралельно із списуванням, яке обов’язково має супроводжуватися орфографічним промовлянням текстом виправдано застосувати й інші письмові завдання, мета яких – фіксувати в пам’яті учнів орфографічний образ слова, усвідомити правильне написання слова. Серед завдань, прийнятих для роботи з першокласниками, найбільш поширеними слід визнати такі:

  1. назвіть зображених на малюнках домашніх тварин ( звірів, птахів); запишіть їхні назви, поясніть написання;

  2. за малюнком складіть речення; одне з них запишіть і поясніть орфограми;

  3. з поданих слів ( з відповідними орфограмами ) складіть речення і запишіть їх;

  4. складіть і запишіть речення ( малюнок зайця ):… швидко бігає;

  5. складіть і запишіть речення із словами казка – каска;

  6. поділіть слова на склади; виділіть наголошений склад;

  7. який поділ на склади: О – л – я, О – ля, Ол – я – правильний, доведіть своє твердження ;

  8. записуючи пропоновані слова, поділіть їх для переносу;

  9. прочитайте загадки, відгадайте, напишіть відгадки; поясніть орфограми;

  10. прослухайте вірш, запам’ятайте його, запишіть з пам’яті.

Вивчаючи орфографію, ми пропонуємо поступово вводити різні види диктантів. Це й закономірно: освоєння вимовних норм має супроводжуватися усвідомленням правил відтворенням їх на письмі.

Отже, у роботі з молодшими школярами правомірно застосовувати такі види орфографічних вправ, як: