Теоретичні питання з дисциплини « Методика навчання української літератури» методика літератури як окрема наука

Організація навчального процесу на уроках літератури та в позакласні роботі ґрунтується на загальних засадах дидактики, оскільки методика літератури є окремою теорією навчання. Сучасна дидактика визначає основні принципи (закони) учіння.

Принцип національного виховання у процесі навчання виражає необхідність забезпечити сприятливі умови для розвитку всіх пізнавальних сил учніформування у них духовного світу (Людина в сім'ї). У процесі навчанняшколярі не тільки засвоюють певну систему знань, не тільки розвиваються їхні розумові здібності, а й разом з тим формується їхня особистість –визначається ставлення до різних явищ суспільного життя, до праці, до навчання розвиваються моральні та естетичні почуття, воля. При цьому успішне формування особистості визначається змістом предмета,застосовуваними методами, впливом учителя. Однак єдність навчання і виховання не означає тотожність: кожний з них має свою специфіку і свої завдання. Навчанні ведучи школярів індуктивним або дедуктивним шляхом пізнання суті виучуваних об'єктів, визначених програмою, повинно давати систему знань з основ певної галузі науки й умінь практично користуватися цими знаннями, розвивати розумові здібності учнів,формувати їх духовний світ. Виховання засобами впливу на духовну сферушколярів прищеплює їм загальнолюдських якостей, що проявляються у дотриманні норм поведінки, властивих людин демократичного суспільства.Як відомо, вивчення літератури в школі, його методологічний рівень маютьвелике значення для морального виховання, що зобов'язує учителянеухильно підносити свою педагогічну майстерність.

Принцип науковості й доступності передбачає викладання предмета на рівні сучасної науки, основи якої вивчаються, причому знання, що входять у ці основи, мають бути зрозумілі учням певного віку й розвитку, посильні для засвоєння. Однак не всі положення фундаментальної науки можуть бут доступні школярам, тому одним із завдань окремих методик є педагогізація наукової інформації, яка полягає у відборі найважливіших даних і викладі в доступній учням формі; при цьому передбачаються й найвідповідніші методи і прийоми донесення цього матеріалу до свідомості школярів. У зв'язку з тим, що наука невпинно розвивається, деякі теоретичні положення перечуються новими відкриттями, шкільний курс, який містить у собі основи – науки, має періодично переглядатися й оновлюватися шляхом усунення застарілого й збагаченням сучасними науковими надбаннями, однак обсяг знань не повинен перевищувати певного мінімуму, посильного учням. нен перевищувати певного мінімуму, посильного учням.

Принцип міцності засвоєння знань та всебічного розвитку пізнавальних сил школярів передбачає активізацію в процесі навчання всіх сфер психологічної діяльності (розумової, емоційної, вольової), всіх видів психічних процесів (відчуття, сприймання, пам'яті, уяви, мислення, мовлення, уваги тощо) її різновидів. Тільки за цих умов школярі можуть успішно виконувати та пізнавальні завдання, розвивати свої інтелектуальні здібності й сили. У процесі засвоєння самих творів і літературознавчих положень мислення (художнє й логічне), вміння розмірковувати над ними повинні домінувати, а Інші види психологічної діяльності давати для нього матеріал, необхідний для утворення правильних, точних образів і понять. Тільки за цієї умови засвоєння знань буде свідомим і міцним, розвиток духовних сил учня всебічним, а література як шкільний предмет і як вид мистецтва успішно виконуватиме покладені на неї освітньо-виховні завдання.

Принцип поєднання колективного навчання та врахування індивідуальних особливостей кожного школяра вимагає навчати й виховувати весь клас, організовувати й проводити спільну роботу учнів на виконання навчальних і практичних завдань і разом з тим ураховувати індивідуальні особливості авдань і разом з тим ураховувати індивідуальні особливості кожного школяра. Цей принцип дидактики ґрунтується також на діалектичному законі єдності протилежностей. Учитель-словесник має знати, до якого типу мислення ("логічного", "художнього" чи змішаного) належить кожний з його учнів і подавати своєчасну допомогу, щоб навчальний матеріал засвоювався всіма членами класного колективу достатньо повно й міцно. Навчальні й практичні завдання при цьому мають бути диференційованими, що дозволить з більшим успіхом використати й розвивати пізнавальні можливості кожного з учнів.

Принцип єдності конкретного і абстрактного (принцип наочності у навчанні) полягає в тому, що в процесі вивчення у досліджуваних фактах і явищах, а також теоретичних положеннях, поняттях, законах необхідно знаходити їх вихідне начало, після чого визначати, яким чином забезпечити перехід від конкретного, одиночного до абстрактного, загального або навпаки. Цей принцип передбачає також використання наочності як вияву конкретного, що в початкових класах є нерідко вихідним моментом навчання; в подальшому з року в рік роль наочності зменшується, але ніколи не зникає зовсім, бо вона має велике значення не лише для утворення конкретних умовиводів, але й абстрактних, узагальнених понять і законів. Ось чому під час вивчення художніх творів та явищ літературного процесу важливим фактором є зорова й слухова наочність, яка допомагає виникненню в уяві учнів виразних, точних образів як основи утворення суджень, умовиводів, понять. Водночас дуже важливо, щоб у школярів було достатньо формоване вміння "бачити" в художньому тексті деталі, сполучати їх у художній образ, а останні – в широку картину певного життєвого явища. Під час логічного осмислення зображеного у творах кожне судження й умовивід мають бути точними й правильними, від чого залежить ступінь істинності виведеного поняття або закономірності.

Принцип свідомого і активного засвоєння учнями знань під керівництвом учителя визначає, як потрібно використовувати закони дидактики для створення умов навчання, які б забезпечували свідоме засвоєння знань, гнули небезпеку механічного їх запам'ятовування. Свідоме засвоєння важливе тільки після достатньо повного осягнення учнями сутності виучуваних фактів і явищ активної і творчої роботи думки, скерованої вчителем в потрібному напрямку, при чому забезпечується і певна самостійність, роль її в навчальній діяльності школярів неухильно зростає. Учитель-словесник має навчити школярів не тільки свідомо, активно, творчо засвоювати "готові" теоретичні знання, а й самим виводити із художніх творів певні поняття, положення, закономірності і навчитись використовувати їх для набуття нових знань, оволодівати науковими методами знання сутності досліджуваного об'єкта, шляхами утворення понять, різними способами їх формулювання, прийомами перенесення знань та вмінь, вміннями аналітико-синтетичної роботи над твором.

Усі принципи дидактики перебувають у тісній єдності і взаємодії, проте залежно від характеру навчального матеріалу і специфічних завдань засвоєння його учнями той чи інший принцип виступає як провідний.