Лінгводидактичні основи методики роботи над словом.

Робота над вивченням лексики в школі спрямована на збагачення активного словника учнів, розви­ток зв'язного мовлення, вироблення навичок свідомого оволодіння новими словами, уточнення значення і сфери вживання відомих слів.

Щоб успішно розв'язати ці завдання, вчитель повинен сам добре знати словникову систему мови і ті процеси, які в ній відбуваються. Лінгводидактичною основою органі­зації роботи над формуванням словникового запасу учнів є лексикологія (розділ науки про мову, який вивчає слов­никову систему).

У початкових класах лексика як самостійний розділ науки про мову не вивчається. Учні засвоюють лише деякі лексичні відомості, зокрема практично ознайомлюються з прямим і переносним значенням слова, багатозначністю, синонімією й антонімією.

Знання, яких набувають учні, мають стати лише ос­новою для подальшого удосконалення засобів вираження думок в усному і писемному мовленні.

Із словом як одиницею мовлення учні мають справу з перших днів їх навчання в школі. Ще в період навчання грамоти вчитель пояснює першокласникам значення окре­мих слів, практично (без уживання термінів) учні спостері­гають явище омонімії (коса, лист) і багатозначності. Саме тут учнів привчають стежити за своїм мовленням, правиль­но вживати слова.

У 2 класі школярі спостерігають за вживанням образних слів і висловів у тексті, зіставляють слова, близькі за зна­ченням.

У 3 класі продовжується спостереження за значенням слів, прямим і переносним, випадками багатозначності й омонімії. Учні мають змогу ознайомитися з синонімами, ан­тонімами, з окремими фразеологізмами.

У 4 класі знання учнів про слово розширюються вна­слідок практичного використання різних лексем в усному і писемному мовленні та спостереження за їх уживанням у художніх текстах.

Програма початкових класів не передбачає виділення спеціальних годин на лексичні вправи. Вони повинні про­водитися у зв'язку із заняттями з граматики й правопису і включатися як органічна частина цих занять в уроки ук­раїнської мови.

Робота над вивченням лексики має своїм завданням:

• збагачення словника учнів, тобто засвоєння нових, не відомих їм раніше слів чи нових значень відомих слів;

• уточнення словника, тобто введення окремих слів у контекст, зіставлення близьких або протилежних за зна­ченням слів, засвоєння багатозначних та емоційно забарвле­них слів;

• активізацію словника, тобто перенесення якомога більшої кількості слів із пасивного словника (учень знає значення слів, але рідко або й зовсім не користується ни­ми) в активний;

— усунення нелітературник слів: діалектизмів, жарго­нізмів, просторічних і знижених за значенням слів.

Джерелом поповнення словника учнів є навколишнє середовище, в якому вони перебувають: мова батьків, учи­телів, товаришів, мова творів художньої літератури, кіно­фільмів, радіо- і телепередач та ін. Проте відомо, що з побу­тового мовлення друзів, товаришів, дорослих учні засвоюють часом діалектизми, жаргонізми, просторічні слова. Навіть з мови художньої літератури, теле- і радіопередач учні інколи можуть засвоїти слова, недоречні в дитячому побуті. Тому позитивним і надійним джерелом збагачен­ня словника учнів повинна стати цілеспрямована робота вчителя, в арсеналі якого є твори художньої літератури, тексти підручників, спеціально розроблені лексичні вправи.

Під час виконання вправ із лексики вчитель звертає ува­гу дітей на яскравість, образність мови народних казок, загадок, прислів'їв, художніх текстів, навчає школярів ви­бирати потрібне слово для власного висловлювання.

Важливо, щоб учитель у процесі роботи над словником дітей здійснював постійний міжпредметний зв'язок (на­приклад, уроків читання і письма, читання і музики та ін.). Це привчає дітей краще приглядатися до лексичного ба­гатства і стилістичних можливостей рідної мови, сприяє розвиткові загальної мовленнєвої культури, і разом з тим для роботи над словом, зокрема над багатозначністю чи пря­мим і переносним значенням, потрібно час від часу відводи­ти окремі уроки, що передбачаються для розвитку мовлен­ня. На таких уроках можуть бути і спостереження за художніми текстами, окремими реченнями, і практичні пись­мові й усні вправи.

У роботі над уточненням і розширенням словника уч­нів можна визначити такі основні напрямки:

I. Лексичний аналіз мови художнього твору, який вив­чається на уроці: виявлення незнайомих слів і висловів, уточнення відтінків значень окремих слів і висловів, ви­явлення слів, ужитих у переносному значенні, добір сино­німів, з'ясування їх смислових відтінків, добір антонімів, аналіз зображувальних засобів мови художнього тексту.

II. З'ясування значення слів шляхом використання різних способів: показ предмета чи дії, позначених новим для дитини словом, демонстрація малюнка, ілюстрації, слай­дів із зображенням предметів, назви яких є новими для ди­тини, добір синонімів, антонімів, введення нового слова у контекст тощо.

III. Виконання завдань на добір слів з певним значенням; дібрати потрібні за смислом речення.

Іменники з пода­ного синонімічного ряду; дібрати прикметники для опису предметів, для характеристики людини, опису її зовніш­ності, настрою, свого ставлення до події, до товариша і под.

IV. Введення поданих слів у речення чи тексти: скла­дання речень за опорними словами, заміна слів у реченнях відповідними синонімами чи антонімами тощо.

Так в учнів поступово виховується увага до значення слів і висловів, що є важливою передумовою успішної робо­ти Над збагаченням і активізацією словникового запасу школярів.