Психологічні і лінгвістичні основи методики навчання грамоти.

Особливістю сучасної початкової школи є те, що діти приходять до неї з різним рівнем готовності до навчання, неоднаковим соціальним досвідом, відмінностями у психофізичному розвитку.

Перехід до навчання дітей з 6-літнього віку викликає багато запитань у психологів, педагогів стосовно методів та прийомів роботи з шестилітніми дітьми. Виникають труднощі під час навчання дітей грамоти та їх розвитку мовлення. Метою статті є дослідження психолого-лінгвістичних аспектів сприймання, усвідомлення, запам’ятовування та відтворення навчального матеріалу в початковий період навчання грамоти та розвиток мовлення першокласників з метою визначення найбільш важливих складових елементів педагогічної психології та сучасної методики початкового навчання мови. Вони складають інваріантну її основу. Пошук таких варіативних складових, що можуть доповнити систему навчання грамоти і розвитку мовлення шестиліток, лягти в основу новітніх підходів у навчанні мови.

Що стосується початкового етапу пристосування до нового шкільного життя, слід зазначити: всі шестилітні діти переживають труднощі адаптації. У дітей підвищується тривожність, знижується рівень емоційного комфорту. Вони напружені не лише фізично, але й психологічно. У деяких з’являються млявість, плаксивість, дратівливість, порушується сон та апетит, інші збуджуються. У адаптаційний період усі діти стомлюються внаслідок навчальної діяльності та перевантаження.

Практика засвідчує, що тільки за відносно сприятливих умов організації навчання психологічна напруженість зазвичай починає поступово зменшуватися (десь через 1,5 - 2 місяці). У більш жорстких умовах вона зберігається, викликаючи подібні ефекти як на психологічному, так і на соматичному рівнях.

Крім цих загальних проблем навчання першокласників, з’являється ще одна, пов’язана з індивідуальними особливостями кожної дитини.

Навчання грамоти і розвиток мовлення першокласників – це складний початковий процес, в основі якого лежать філософські, діалектико-матеріалістичні, психологічні, лінгво-дидактичні вчення. Методика початкового навчання мови будує свій науково-методичний апарат на філософському вченні про сприйняття, відчуття; діалектико-матеріалістичному вченні про дві сторони пізнання – чуттєву і логічну.

Здобутки педагогічної психології сприймання відомі набагато менше, ніж загальної. Звернемося до педагогічної психології й розглянемо психологічні аспекти навчання грамоти: сприймання, увага, уявлення, засвоєння, усвідомлення, запам’ятовування тощо. Психологія сприйняття розглядається як класичний об'єкт інтересів наукової психології і має безпосередній зв'язок з педагогічною психологією, яка у активному стані дослідження. І от виявляється, що в цій «класичній» сфері зроблено нові відкриття, які певною мірою похитнули наші уявлення про «єдино можливий» образ світу [4].

Сприймання(за психологічним словником) – це відображення в свідомості зовнішніх властивостей, якостей і ознак предметів та явищ, що безпосередньо впливають на органи чуття. Погляди на поняття сприйняття розходяться [3, c.105]: одні вважають, що «гештальт-відчуття» – сприймання образу цілого, інші вважають, що існують тільки елементарні (одномодальні) сенсорні функції, і приписують здатність до синтезу тільки головному мозку. Сучасні науковці допускають, що сприйняття спочатку носить досить комплексний характер, але «цілісність образу» все ж є продуктом синтезуючої діяльності кори мозку, тобто це пізнавальний процес, який полягає у цілісному відображенні предметів і явищ, здатності індивіда отримувати багато наочних, звукових, тактильних і смакових вражень [3, c.144].

Враховуючи, що особливість уваги шестиліток – це здатність зосереджуватися на предметах зовнішнього світу, більше, ніж на власних думках та уявленнях. У першокласників ще слабо розвинуті обидва види уваги (мимовільна і довільна). Її розвиток залежить від індивідуальних властивостей темпераменту, ведучої півкулі головного мозку, спадковості конкретної особистості, від вчителя тощо.

Тільки активізована увага дітей сприяє навчанню. Увагу шестиліток привертає все яскраве, кольорове. Психологи розрізняють шість особливостей уваги: напрям, обсяг, інтенсивність, тривалість, розрізняльна спроможність, тематичність [3, с.167].

Слід пам’ятати, що шестирічна дитина характеризується особливістю уяви (за псих. довідником – це мислення без змісту). За трактуванням психологів «… термін уявлення охоплює великий масив «неясних» розумових схем – аж до змістових продуктів фантазії» [3, с.183]. Психологи вирізняють три форми уявлення: подразнення (просторові образні репрезентації), реакції (жестові репрезентації) та символи (трансформовані значення). В уявлення фіксуються лише зовнішні властивості, образи предметів.

Мисленнєві уявлення і мовлення складають єдність [там же].Дитина уявляє те, що бачила у природі або на картині. Учням першого року навчання в школі іноді не легко уявити те, що не спирається на конкретний предмет, ілюстрацію або власний досвід. Такий некритичний підхід до образів уяви приводить до того, що дитині важко відокремити продукт своєї фантазії від реальності. Під впливом навчання уявлення дітей змінюється, її образи стають стійкими, краще зберігаються у пам'яті, стають більш різноманітними та цікавими, якщо правильно організований навчальний процес.

Засвоєння – це мета й результат навчальної діяльності (сприйняття, усвідомлення, запам’ятовування, відтворення), основа самого процесу, так стверджував С.Рубінштейн [11, с.342-354]. Це психологічне явище має дві сторони – процес і результат. Навчання грамоти і розвиток мовлення шестиліток – це початковий процес, коли тільки починаються формувати навички: читання, письма і правильного мовлення. Вже сформовані навички – це результат. І процес, і результат буде стабільно ефективними та глибоким за ряду умов: навчальна діяльність повинна мати активний, діяльний характер; процес засвоєння знань повинен відбуватися одночасно з виробленням практичних умінь і навичок, спільно з процесом набуття практичних умінь і навичок, враховуючи різновиди сприймання особистостей (включення всіх аналізаторів: зір, слух, дотик) та їх готовності до засвоєння. При цьому, сам процес засвоєння має викликати зацікавлення, позитивні емоції. Результати нейролінгвістичного програмування дослідників Дж. Гріндера і Р. Бендлера [1, с.32-2], дозволяють усвідомити той факт, що усю інформацію зі світу і про світ людина отримує трьома каналами: вона бачить, чує, відчуває. Канали сприйняття: зір, слух і відчуття – одні з найбільш важливих фільтрів, за допомогою яких дитина (людина) відбирає з інформації, що надходить до неї ззовні, їй потрібну. Візуальним вважається те, що ми бачимо (образи, картинки, кіно); аудіальне сприймання – те, що ми чуємо (мовлення, свист вітру або дзюрчання води, відповідно інтонації, тембр, висота голосу); кінестетичне (від грецьк. кінес - «рух») – те, що ми відчуваємо (шкірна чутливість, внутрішні: м'язові, відчуття в шлунку, емоції, запах, смак).

Відтворення інформації відбувається усередині дитини (людини) вже за допомогою чотирьох репрезентативних систем: візуальної (образи), аудіальної (звуки, мелодії), кінестетичної (відчуття) і дигітальної (внутрішній діалог) [1, с.32-3].

Репрезентативна система (повторне сприйняття) – це та система, за допомогою якої людина звертається до власного внутрішнього досвіду [1, с.32-3]. Зазвичай кожна дитина, як доросла людина, більш орієнтована на один із каналів – вона проводить у ньому більше часу, краще міркує, і цей спосіб сприйняття для неї більш важливий, ніж інші. Але це не означає, що візуал нічого не чує й не відчуває.

Це означає, що зір для нього більш важливий. Люди кожного типу, природно, більшою мірою користуються словами, що належать до кожного конкретного каналу. З цього слідує, що процес навчання грамоти та мовлення шестиліток слід розглядати як взаємозалежність між роботою органів зору, слуху та дотику (тактильного).

Незважаючи на те, що дошкільники досить добре володіють усним мовленням, робити звуковий аналіз і синтез вимовлюваного звука, слова їм практично не доводилось. До виконання дій з особливими мовними одиницями такими, як звуки людського мовлення, у добукварний період шестилітки ще не всі психологічно готові. Потреба в таких уміннях виникає тільки у 1 класі в процесі навчання грамоти. Але відповідно до програми і методики навчання грамоти у перший адаптаційний місяць навчання у школі діти мають оволодіти важливими уміннями – розрізняти на слух звуки (голосні і приголосні, тверді і м’які приголосні), склади, слова, речення тощо. У цей період відбувається «виокремлення» звукової оболонки слова від його значення та «розкладання» до нерозкладних одиниць (звуків мови) у певному порядку, співставлення звукових форм слів і з'ясування їх подібності і відмінності, співвіднесення відмінностей у значеннях слів з відмінностями у їх фонематичному складі – це логічні операції.

Пригадаємо, що цей процес проходить без графічного (буквеного) позначення слова. У цьому випадку, дитина оперує не буквами, а звуками та зовсім нейтральними й однаковими для кожного звука фішками. В загальному, це дає можливість учителеві утворити загальну модель звукової будови слова, але усвідомлюють її переважно учні-аудіали. Вони добре розрізняють звуки слухом, їм залишається тільки практично позначити їх фішками, а от візуалам і кінестетикам значно важче це зробити через те, що вони сприймають значення слова, а не його звукову оболонку. Тому при проговорюванні не завжди в змозі розрізнити позицію звука в слові, твердий приголосний від м’якого тощо. Тобто, цей процес у них проходить більше механічно і з неточностями. Учням-кінестетикам у добукварний період найважче, вони хочуть діяти, рухатися займатися практичними справами, а їх заставляють робити те, що їм не властиве – слухати, аналізувати, розрізняти.

Психофізіологічні особливості сприймання навчальної інформації шестилітками подаються в схемі для кожного виду репрезентативної системи. За переважанням одного ж виду репрезентативної системи учнів умовно поділяємо на: аудіалів, візуалів, кін естетиків [7]

З цього слідує, що процес вироблення первинних навичок читання, письма і мовленнєво-комунікативних умінь залежить від психологічних, фізіологічних і фізичних закономірностей сприймання особистості та її індивідуальних особливостей, в основі якої лежить вид провідної репрезентативної системи.

Узагальнюючи вищевикладене зазначимо, що аналіз наукових праць психологів засвідчує, що сприйняття, усвідомлення, запам’ятовування в кожного індивідуальне. Так як здатності людського сприйняття обмежені, доводиться вибирати найбільш важливе, а решту відсіювати. Одну і ту ж інформацію кожна особистість по-різному сприймає, усвідомлює і запам’ятовує. Відомо, що для шестилітнього першокласника найбільш продуктивна форма мислення на початковому етапі навчання – наочно-дійова, потім додається образна і нарешті – понятійно-логічна. Така тріада мислення забезпечує переробку чуттєвої інформації та її засвоєння й узагальнення у складних навчальних схемах. Ефективність результату сприймання навчальної інформації залежить і від репрезентативної системи самого вчителя – як він організує і активізується мислення дитини.

Для дитячого мислення властиво фіксувати об'єктивно існуючі зв'язки й виокремлювати взаємопов'язані явища дійсності на рівні більш високому, ніж судження (на надфразовому рівні – у відповідних мовних структурах). Це відкриває для дитини нові можливості оволодіння вищим ступенем структурної системності мови. Водночас у психолінгвістиці встановлено: чим вищий рівень мовної організації, тим міцніший взаємозв'язок між мовними й мислительними категоріями. У наступних публікаціях простежимо лінгвістичні засади навчання грамоти і розвитку мовлення шестиліток та взаємозалежність їх з психологічними.