Особливості засвоєння відмінкових закінчень

Одними із труднощів, з якими доводиться стикатися дитині при засвоєнні мови, є складна система відмінків, кожен з яких має велику і розгалуджену систему значень, особливо, коли додаються значення в сполученні з прийменниками [11].

Так, за О. Гвоздєвим, розрізнення відмінків відбувається дуже рано (близько 2 років). Вживання відмінкових форм вперше відмічається у кінці другого року життя. Протягом всього третього року засвоєння різних відмінкових форм відбувається особливо інтенсивно. В 4 роки дитина оволодіває всіма формами – як прийменниковими, так і безприйменниковими. В цей період дитина оперує функціями відмінків.

Дані Є. Соботович, С. Цейтлін вказують, що в два роки більшість дітей з нормальним мовленнєвим розвитком у змозі вибрати потрібну форму для передачі певного смислу, в 3-4 роки вони конструюють відмінкові форми з певною мірою впевненості, тобто вибирають потрібне закінчення у відповідності до типу відміни іменника (окрім виключень з правил, так званих атипових форм). До кінця дошкільного періоду засвоюються всі основні синтаксичні одиниці, представлені іменниками.

У ході даного дослідження, спрямованого на виявлення вміння дітьми середнього дошкільного віку із ЗНМ використовувати відмінкові форми іменників, педагог ставить дитині запитання до різних ситуацій, зображених на малюнку. Наприклад: Кому дівчинка дарує квіти? З ким діти ідуть в ліс? Кого діти бачать в зоопарку? В цьому випадку дитина підводиться до того, що для правильної відповіді їй необхідно зрозуміти смисл поставленого запитання, дібрати потрібне слово, граматично правильно його оформити у відповідності до відмінкових значень. Є. Соботович вказує, що особливості виконання цих завдань дозволяють міркувати про сформованість системи відмінкової словозміни (при правильних відповідях) чи несформованості (при наявності помилок) [7].

Наведемо кількісні показники засвоєння форм іменників в різних відмінках (у %) при стовідсотковому правильному виконанні завдань та проб дітьми 4-5 років з нормальним мовленням. Порядок розташування відмінків відповідає послідовності їх засвоєння в процесі нормального онтогенезу.

Отримані результати показали різноманітний характер припущених дітьми помилок.

1. Заміни:

• форма одного відмінка формою іншого. Родовий: у лисичках, у їжак, склянка молочко, корзинка ягоди (діти з нормою: у слона, у хлопчика, корзинка ягод, грибів); давальний: по море, по снігам (діти з нормою: по морю, по дорожці, по снігу, по дорозі); знахідний: ведмідь, лисичка (замість ведмедя, лисичку); орудний: ложкам, квіточкам, розчіскам (діти з нормою: голкою з ниткою, ложкою і виделкою, зі своїми родичами і друзями).

2. Використання ненормативних форм:

– шляпка грибока, із залізи, іс яблочком, іс собаком, іс тряпком.

3.Викривлення звуко-складової структури слова:

– вотьком (ложкою), тябаком (з собакою), лябукома (з яблуками), а той (під столом), на сипеда, посеби (на велосипеді), хлопчикаму (хлопчикам).

4. Неправильне вживання відмінково-прийменникових конструкцій (опускання, заміни прийменників):

– ліс, сумку, кульочок (в ліс, в сумку, в кульочок), а той (під столом).

4. Нерозуміння смислу запитання, неточна чи ситуативна відповідь:

– Із чого (звідки) виходять люди? – Тому що вони не хочуть їхати кудись.

– Із чого варять варення? – Їсти.

– Над чим летить літак? – На небі.

– Чим одягаються весною дерева? – Листочок падає на землю.

– З ким дід тягне ріпку? – Не знаю, тягне і все.

– Куди прийшла мама? – Купити хліб.

Таким чином, аналіз отриманих даних показав, що діти 4-5 років із ЗНМ володіють зниженою здатністю сприймати та розрізняти значення лексико-граматичних одиниць мови, що обмежує їх можливість правильної побудови власного висловлювання. У цих дітей виявляються утруднення як у виборі граматичних засобів, так і в їх оформленні та комбінуванні. Великі труднощі викликають прийменниково-відмінкові конструкції іменників. Наприклад, діти не помічають, що прийменник і флексія іменника синтаксично пов’язані і що їх сполучення являє певну єдність.

Як вказує Є. Соботович, недостатньо визначити тільки рівень сформованості відмінкової словозміни. Необхідно перевірити вміння дитини граматично вірно оформлювати речення. У процесі самостійної побудови речення дитина також може допускати помилки, що свідчить про нерозуміння синтаксичної ролі слова.

Особливості розвитку синтаксичної сторони мовлення

Оволодіння дітьми словниковим складом та граматичною стороною мови відбувається у процесі мовленнєвого спілкування, сприймання мовлення оточуючих та висловлювання власних думок у формі речень.

В психолінгвістичних дослідження зазначено, що активний творчий характер оволодіння мовою проявляється ще у процесі створення дитиною дво- та трислівних речень. В домовленнєвий період дитина, спостерігаючи за дійсністю, виділяє значимі елементи та встановлює між ними смислові зв’язки. Вже в 1р. 7міс. дитина починає використовувати перші речення із двох складових (бі-бі бах, папа бай-бай), в яких вона виділяє окремі компоненти – суб’єкт, дію, об’єкт, на який направлена дія тощо, та встановлює смислові зв’язки між ними.

В таких випадках привертає увагу те, що дитина правильно утворює синтаксичні конструкції, не володіючи морфологічними засобами вираження синтаксичних значень і не завжди точно використовуючи слова для позначення різних елементів ситуації. Зазначене явище свідчить про більш раннє оволодіння синтаксичною граматикою, ніж морфологічною [2, 12 та ін.].

За даними О. Гвоздєва, В. Ядешко та ін. в мовленні трирічної дитини, як правило, вже є всі характерні усному мовленню частини мови, основні граматичні категорії. В цей період в мові дитини з’являються слова в різних граматичних формах, що відображають не тільки ізольовані предмети, дії, якості, але і складні відношення між ними, котрі виражаються за допомогою спеціальних засобів – системи флексій, окремих службових слів тощо.

В подальшому розвиток складних речень проходить дуже інтенсивно. У дітей від 4 до 5 років синтаксичні конструкції, які діти використовують для побудови речень, постійно ускладнюються за рахунок збільшення кількості членів речення, використання різноманітних взаємовідношень між собою. В цей період різко зростає кількість складнопідрядних речень з правильно оформленим зв’язком. Однак ще зустрічається багато випадків з неправильним його вираженням. Наприклад, за даними дослідників [2, 6 та ін.], характерними помилками в побудові речень є пропуски прийменників, сполучників, що мають синтаксичне значення, неправильне узгодження іменників з прикметниками та займенниками в роді, неправильний вибір відмінкової форми іменника, що керується дієсловом.

За нормативними показниками засвоєння мовлення А. Богуш [1], діти п’ятого року життя беруть участь у діалозі за допомогою дорослих, складають описові розповіді з двох-трьох речень за допомогою запитань та за зразком педагога.

Таким чином, в 5 років дитина з нормальним мовленнєвим розвитком практично оволодіває основними законами морфології та синтаксису, будує складні речення [2, 13].

Дослідження Р. Лалаєвої, Н. Серебрякової, Н. Жукової, Є. Соботович та ін. вказують, що у дошкільників із загальним недорозвитком мовлення спостерігається та ж послідовність у засвоєнні граматичних форм, типів речень, що і у дітей з нормальним мовленнєвим розвитком. Однак своєрідність оволодіння граматичною та синтаксичною сторонами мовлення дітьми із ЗНМ яскраво проявляється в більш уповільненому темпі засвоєння, у дисгармонії семантичних та формально-мовних компонентів, у викривленні загальної картини мовленнєвого розвитку.

Характерною особливістю дизонтогенезу мовлення є також тривале і одночасне існування речень граматично правильно і граматично неправильно оформлених.

Хаотичне та безладне поєднання лексичних та граматичних засобів мови характеризує порушений хід мовленнєвого розвитку дитини. В таких випадках коренева частина слова дуже повільно збагачується необхідними граматичними елементами: флексіями, суфіксами, префіксами, а якщо вони вже засвоєні, то довгий час не використовуються або використовуються неправильно. Наприклад, “їсть каша” (їсть кашу), “дай сону” (дай слона), “лопатом” (лопатою), “багато гриби” (багато грибів) [3].

За даними Є. Соботович, у деяких дітей із ЗНМ (моторна алалія) спостерігаються порушення морфологічної системи мови при відносно збереженій глибинно-семантичній структурі речення. Такі діти правильно відтворюють структуру речень із 2-3 слів та семантичні зв’язки між словами. Порядок слів в цих конструкціях зберігається, але між словами відсутні морфологічні засоби зв’язку. Таким чином, має місце різка диспропорція між розвитком морфологічної та синтаксичної систем мови.

У деяких дітей цієї ж категорії спостерігається порушення не тільки морфологічної системи мови, але і синтаксичної структури речення. Це частіше за усе виражається у пропусках членів речення, у незвичному порядку слів, який проявляється навіть при повторенні речення.

Для отримання діагностичних даних про особливості засвоєння дитиною п’ятого року життя із ЗНМ синтаксичної системи мови, ми використовували змістові лінії методики обстеження мовленнєвого розвитку дошкільників, розробленої Є. Соботович. Дитині пропонується самостійно скласти речення за сюжетними малюнками та їх серіями. У випадках, коли дитина не в змозі виконати завдання, перевіряємо, чи розуміє вона смислові зв’язки між словами в реченнях. З цією метою педагог сам складає речення і ставить запитання до кожного його члена (Хто? Що робить? Що? Куди? Чим? тощо). Якщо дитина правильно відповідає на поставлені запитання або показує відповідні предмети, дії, то це свідчить про те, що вона розуміє ситуацію, виділяє в ній окремі семантичні одиниці та розуміє синтаксичні значення відношення. За даними деяких дослідників [6 та ін.] у випадку відсутності у дитини речень при наявності відповідних слів має місце стійке порушення формування функції об’єднання слів у послідовний ряд. Таке явище характерне для дітей з деякими формами моторної алалії.

Неправильні відповіді на поставлені запитання у дітей із нормальним слухом свідчать про нерозуміння вказаних смислових зв’язків, що характерно для дітей з інтелектуальною недостатністю.

Результати нашого дослідження показали, що більшість дошкільників із ЗНМ розуміють смисл простої ситуації, зображеної на малюнку, правильно відповідають на поставлені педагогом запитання до різних членів речення з прямим порядком слів (Хто? Що робить? тощо) та показують відповідні предмети, дії. В той же час помітні труднощі виникають у дітей при самостійному складанні речення з опорою на наочність. Частіше за усе вони називають знайомі зображені предмети, деякі дії, використовують прості 2-х-3-х-слівні фрази за допомогою запитань педагога (Дідусь сидить. Котик спить. Діти ідуть гуляти).

З метою отримання додаткових даних про особливості засвоєння синтаксичної сторони мови дітьми п’ятого року життя із ЗНМ, ми обрали за основу спеціальну методику та серію завдань, запропоновані Є. Соботович. Для виявлення обсягу засвоєних синтаксичних конструкцій використовувалося завдання на повторення фраз різної синтаксичної структури.

Отримані результати дають підстави встановити, якими синтаксичними конструкціями володіє дитина, як розуміє та передає у власному мовленні смислові зв’язки у вказаних конструкціях, які форми зв’язків є засвоєними, якими синтаксичними трансформаціями вона володіє.

Набір пред’явлених синтаксичних конструкцій складають прості речення, різні за своїм обсягом:

• з прямим порядком слів (Дідусь лежить. Діти ідуть в ліс. Дівчинка годує курей.);

• інвертовані конструкції (з непрямим порядком слів) (Рибу ловлять хлопчики. Лисицю доганяє вовк. Смачний суп зварила дівчинка.);

• пасивні конструкції (Маленького хлопчика купає мама. Тарілка розбита дівчинкою. Молоко розлите котенятком.);

• порівняльні конструкції (Літак летить швидше, ніж пташка. Слон більше мурашки. Мишка менше кішки.).

Дитині пропонуються наведені речення, кожне з яких педагог повторює 2-3 рази (без наочної опори), які просять повторити так, як вона його зрозуміла і запам’ятала. Після повторення речення, навіть якщо дитина правильно його відтворила, їй ставиться запитання з метою вияснення розуміння нею смислу пред’явленої конструкції.

В результаті виконання даного завдання виявлено специфічні особливості у формуванні синтаксичної структури речення у дітей середнього дошкільного віку із ЗНМ.

Встановлено, що здебільшого діти зазначеної категорії здатні відтворити прості речення та деякі синтаксичні конструкції. Однак при цьому допускають ряд специфічних помилок у процесі виконання різних трансформаційних операцій. Наприклад.

1. Зміна синтаксичної структури висловлювання при збереженні його смислу.

2. Труднощі відтворення висловлювання при збереженні його розуміння ( у конструкціях із семантичною підказкою).

3. Правильне відтворення синтаксичних конструкцій з труднощами в розумінні їхнього смислу.

4. Грубі порушення як розуміння, так і відтворення висловлювань.

У всіх дітей були виявлені порушення розуміння та труднощі відтворення складних логіко-граматичних конструкцій з однаковим лексичним складом, але різним значенням типу: “Коля старший за Ваню. Ваня старший за Колю. Собака вкусила кішку. Собаку вкусила кішка. Мамина дочка. Доччина мама”.

Таким чином, аналіз результатів дослідження стану сформованості синтаксичної сторони мови дітьми середнього дошкільного віку із ЗНМ дозволив виявити ряд специфічних порушень та визначити диференційовані механізми, що лежать в їх основі.