До питання подолання дизорфографій у молодших школярів з нзнм Лариса Бартєнєва, Олексій Парасоцький14

Найважливішим знаряддям спілкування й могутнім засобом набуття знань є оволодіння дітьми писемним мовленням. Від рівня мовленнєвого розвитку учнів залежить успішність їх навчання в школі. На сучасному етапі оволодіння мовними знаннями дизорфографія займає одне з центральних місць.

Аналіз проблеми шкільної неуспішності за даними науково-методичної літератури показав, що дослідження проводиться досить давно і цікавить як логопедів і педагогів-практиків, так і науковців. Численні дослідження (С. Шаховської, Т. Візєль, І. Садовнікової, О. Ястребової, О. Смірнової, Л. Шуйфер, Л. Парамонової, Л. Токарєвої, І. Колповської, І. Прищепової, Р. Лалаєвої, О. Логінової, Н. Серебрякової, О. Корнєва, Т. Туманової, В. Тарасун, Е. Данілавічуте, Л. Бартєнєвої, М. Шевченко та ін.) свідчать, що діти з мовленнєвою патологією мають велику кількість труднощів з предметів мовного циклу. Не зважаючи на багатоаспектність досліджень вказаної проблеми та широку її розробку в методичному плані ефективність навчання дітей нормам орфографії лишається недостатньо високою.

Орфографічна недостатність – дизорфографія визначається як «особлива категорія стійких, специфічних порушень письма, що проявляється у нездатності засвоєння орфографічної навички» (О. Корнєв [7]). Розповсюдженість дизорфографічних помилок у дітей за даними багатьох досліджень (Р. Лалаєвої, І. Прищепової, О. Корнєва, І. Садовнікової, Т. Туманової, О. Логінової, Л. Парамонової, Е. Драніккова, Т. Візель та ін.) досить велика і складає у молодших класах загальноосвітньої школи від 30 % до 90 %. Порушення писемного мовлення негативно впливає на оволодіння шкільною програмою і є однією з розповсюджених форм труднощів шкільного навчання.

Письмо є одним із специфічних компонентів писемного мовлення, що відрізняється від усного та внутрішнього мовлення і здійснюється тільки за відповідним рівнем їх розвитку. За своєю структурою воно є сукупністю мовних одиниць (звуків, морфем, слів, речень) та правил користування і конструювання цими елементами усного мовлення. На думку В. Ляудіса, і І. Нєгуре письмо молодших школярів на початковому етапі запозичує деякі якості та структурні елементи усного мовлення, але за своїми функціями та характеристиками істотно відрізняється від нього.

Аналіз науково-практичних досліджень присвячених психології і теорії навчання писемному мовленню (Д. Богоявленского, Н. Алгазіної, М. Хомяка, М. Рождєственського, Г. Приступи, В. Потихі, З. Замскої, Ф. Березіна і Б. Головіна, В. Іванової, О. Логінової, Н. Серебрякової, Л. Цвєткової та ін.) показує, що засвоєння правил передачі та написання звукового складу значимих одиниць (слів і морфем) спирається на морфологічний принцип письма та вимагає від дитини достатнього рівня володіння активним мовленням. Формування писемного мовлення досить широко висвітлено у працях Л. Виготського, О. Лурії, Л. Цвіткової та ін.

За даними досліджень С. Жуйкова, П. Гальперіна, Д. Богоявлен-ського, М. Рождественського, Н. Алгазіної, Р. Тригер, М. Львова та ін. оволодіння морфологічним принципом письма, на якому базується засвоєння усіх правил орфографії, вимагає сформованість так званої орфографічної навички, що є складним психологічним утворенням, та сукупністю автоматизованих компонентів орфографічних дій (М. Львов [12]).

У психологічній літературі розглядають два типи навичок:

- моторні навички, що сформовані шляхом багаторазових повторень кінестетичних дій;

- навички, які сформовані на базі розумових операцій і дій, тобто інтелектуальних.

Орфографічна навичка, відноситься до другого типу навичок. Вона має складну структуру і складається з орфографічних дій, що включають у себе наступні вміння:

– помічати орфограму, (тобто виявляти різницю в звуковому і графічному складі слова);

– визначати тип орфограми;

– знати правило її написання; вміти вирішувати орфографічну задачу,

– вміти застосовувати до орфограми потрібне правило;

– правильно написати орфограму [2, 6, 1, 10, 13].

Виявлені труднощі у процесі засвоєння норм орфографії у молодшому шкільному віці мають стійкий характер і зберігаються до старших класів, а їх причини носять ізольований характер перцептивних (акустичних, зорових та кінестетичних) процесів, але можуть знаходитись і у недостатній сформованості усіх мовленнєвих систем: фонетичній, морфологічній та граматичній, недостатньому розвитку вищих розумових процесів та їх взаємодії (Л. Цвєткова, Д. Богоявленський, Н. Алгазіна, В. Іванова, В.  Орфінська). Так дослідження В. Лубовского, І. Садовникової, В. Насонової, Л. Цвєткової, О. Мастюкової в області нейропсихології і спеціальної психології показали що одним із механізмів порушення процесів письма на психофізіологічному рівні, може бути недостатня сформованість «психолінгвістичного розвитку» – (О. Логінова [28]).

Л. Виготський, Л. Цвєткова наголошували на те, що труднощі формування писемого мовлення у дітей носять складний системний характер, а причини їх можуть лежати у несформованості взаємодії вищих психічних процесів, порушенні абстрактних форм мислення. Тому, ефективність подолання цих труднощів потребує розуміння психологічних механізмів зазначених помилок.

Завданням початкової школи є формування навичок грамотного письма, що являє собою елемент фундаменту всього навчально-виховного процесу і передбачає досить високого рівню сформованості фонематичних, морфологічних, лексичних та синтаксичних узагальнень [2, 4, 5, 6, 7].

Аналіз результатів контрольного зрізу експериментального дослідження учні 2-4 класів загальноосвітніх шкіл підтверджує дані ряду авторів [7, 8, 10, 14, 28] стосовно того, що найбільш розповсюдженою категорією дітей, яка має значну кількість порушень у процесі становлення писемного мовлення, є молодші школярі з нерізко вираженим недорозвитком мовлення (НЗНМ). На думку цих дослідників причини труднощів можуть бути пов’язані з психофізіологічними особливостями дітей, а саме дисгармонійним розвитком цілого ряду вищих психічних і мовленнєвих функцій необхідних для засвоєння норм письма. Е. Дранкіна, І. Прищєпова та ін стверджують, що недостатнє засвоєння цілого ряду лінгвістичних понять (склад, слово, речення, суфікс, префікс), виділення з потоку мовлення лінгвістичних одиниць, та їх свідоме співвіднесення з цими поняттями, порушення диференціації граматичних форм, а також вибір з парадигматичного ряду відповідного граматичного оформлення слів є однією з причин дизорфографії.

Враховуючи вищезазначене можна зробити висновок, що для дітей з НЗНМ проблема подолання орфографічних помилок є досить складною і потребує від логопедів та педагогів практиків пошуку нових шляхів її вирішення.

Аналіз робіт (Р. Левіної, Р. Лалаєвої, Є. Соботович, Г. Чиркіної, І. Прищепової, О. Корнєва Л. Парамонової, Л. Бартєнєвої, І. Садовнікової, Л. Єфімєнкової та ін.) свідчить, що школярам із дизорфографією властивий недостатній для оволодіння орфографічною навичкою рівень сформованості мовленнєвої функції, а саме: обмежений обсяг словника; нечіткість уявлень про звуковий і морфологічний склад слова; недостатність мовних узагальнень, різних видів мовного аналізу, операції порівняння, спрямування уваги на формальні одиниці мови тощо.

Однак більшість досліджень вказують на те, що однією з основних причин дизорфографічних помилок є недостатня сформованість морфологічної, граматичної та лексичної систем мови.

Розвиток морфологічної системи тісно пов’язаний з формуванням механізмів словотворення, що спираються на здатність аналізувати, узагальнювати та диференціювати мовні одиниці. Невміння користуватися способами словотворення може призвести до обмежених можливостей оперувати словами і як наслідок, до утруднень в процесі добору похідних слів, що є необхідною передумовою засвоєння морфологічного принципу письма.

Оволодіння морфологічною системою мовлення тісно пов'язано з розвитком спеціальної розумової дії – морфологічного аналізу, що базується на численних практичних зіставленнях словоформ того самого слова, а також слів з однотипним морфологічним оформленням у процесі сприйняття мовлення, практичному вичлененні морфологічних елементів, за рахунок яких утворюється різниця у граматичному і лексичному значеннях словоформ та практичному усвідомленні словотворчих та граматичних морфем (Є. Соботович [17]).

Виділення з однотипного морфологічного ряду спільних елементів, є першим кроком у формуванні морфологічних узагальнень, що необхідні для оволодіння словотворчими моделями, а тому сформованість дії морфологічного аналізу розглядається як необхідна умова для засвоєння морфологічного принципу письма.

Обмеженість лексичних засобів у дітей з НЗНМ проявляється у наявності труднощів пов’язаних зі словозміною та словотворенням. Оволодіння умінням добирати однокореневі слова, помічати у них схожість і відмінність, з точки зору семантики і звучання, значною мірою збагачує словник дитини, сприяє формуванню елементарних морфологічних узагальнень і орфографічної пильності.

За літературними даними стан готовності дітей з НЗНМ до оволодіння орфографічно грамотним письмом досить різний. Це пов’язано, як з індивідуальним темпом мовленнєвого та інтелектуального розвитку, так і з глибиною мовленнєвого дефекту (Б. Ананьєв, Д. Богоявленгський, П. Гальпєрін, О. Гвоздєв, С. Жуйков, О. Корнєв, М. Львов, М. Рождєствєнський, Т. Філічеої, О. Логінова, М. Хвтцев, Р. Лалаєвої, Л. Бартєнєвої, І. Прищепової, Л. Парамонової та ін.). Специфічні порушення, що фіксуються у писемній продукції дітей цієї категорії можна поділити на дві групи, а саме: дизграфічні та дизорфографічні. Диференціальна діагностика цих порушень визначається, перш за все, усвідомленням того, який принцип правопису порушується.

В останні роки все більшої уваги педагогів привертають діти, які мають труднощі у оволодінні морфологічним принципом письма, оскільки зазначені помилки носять стійкий характер. Зважаючи на це постає необхідність у розробці змісту методики-спрямованої на своєчасне виявлення дизорфографії в учнів молодших класів загальноосвітніх шкіл.

З цією метою ми вважаємо за необхідне вивчити стан сформованості:

– практичних та теоретичних мовленнєвих знань, які забезпечують засвоєння орфографічної навички на фонологічному, морфологічному та лексичному рівнях;

- виявити відхилення у формуванні цих знань та умінь у дітей з дизорфографією;

- визначити психологічні механізми виявлених орфографічних помилок.

Отже подолання дизорфографії в учнів початкових класів загальноосвітніх шкіл лишається однією з актуальних проблем, що стоїть перед школою протягом усього її розвитку. Розробка діагностичної методики для школярів з НЗНМ, спрямованної на виявлення психологічних механізмів орфографічних помилок, розкриє більш повне та цілісне уявлення про порушення писемного мовлення і дозволить систематизувати багатоаспектні дані, а також розробити найбільш інформативні та ефективні шляхи профілактичного і коррекційного впливу.