Сучасний підхід до діагностики заїкання Раїса Юрова, Алла Казьміна25

Мовленнєва діяльність займає особливе місце у системі життєвих функцій, бо є фундаментом мислення, регулятором поведінки і виконує соціальну функцію. Мова забезпечує тонку адаптацію людини з оточуючим середовищем, у зв’язку з чим порушення мовленнєвої діяльності можуть мати негативні наслідки. Найбільш тяжким і розповсюдженим розладом мовлення є заїкання, на яке у світі страждає 1,5% дорослих і 2% дітей. Як правило, заїкання виникає в ранньому віці і при відсутності необхідної допомоги зберігається тривалий час, а іноді і все життя. Ця мовленнєва вада заважає людині обрати професію, розкрити свій творчий потенціал, влаштувати особисте життя та ін. Заїкання часто формує у людини негативні риси характеру, які ускладнюють її існування: нерішучість, невпевненість у власних силах, залежність від оточення. Тому лікування заїкання треба починати якомога раніше, тобто відразу після його виникнення. Кваліфікована своєчасна та ефективна допомога дітям із заїканням має не тільки медико-педагогічне, а й соціальне значення. На превеликий жаль, дуже часто заїкання не виліковується у дошкільному віці, під час навчання в школі ще й посилюється, а в подальшому, у більшості випадків, розвивається страх мовлення – логофобія.

У наш час, коли відбувається погіршення екологічної ситуації, збільшення нервово-психічного напруження в суспільстві – все це позначається на пренатальному (під час вагітності), інтранатальному (під час пологів) і постанатальному (на першому році життя) розвитку дитини, зростає кількість дітей з органічною церебральною недостатністю, на фоні якої розвивається заїкання. Питаннями лікування заїкання люди почали займатися ще з давніх- давен, але однозначних ефективних засобів подолання заїкання до цього часу так і не було знайдено. В усьому світі визнається, що заїкання є нагальною проблемою логопедії, як в теоретичному, так і в практичному аспектах. Починаючи з 1994 року регулярно проходять міжнародні симпозіуми, які присвячені проблемі заїкання, де беруть участь тисячі вчених з різних краї світу. Успіхи, досягнуті у ряді галузей науки за останні роки ХХ ст. склали основу для нового етапу у дослідженні центральних механізмів експресивного мовлення, що дозволяє з нових позицій підійти до вивчення заїкання. До них відносяться клінічні та теоретичні розробки про функціональні системи, фізіологію глибинних (лімбічно-ретикуляторних) і базальних (стрипаллідарних) структур мозку і розвиток клінічних уявлень про невротичні (функціональні) і неврозоподібні (органічно-функціональні) стани. У 70-і рр. ХХ ст. у науковій літературі визначилася тенденція до клінічної диференціації заїкуватих з невротичною формою (функціональний розлад моторних структур мозку) та неврозоподібною (органічно-функціональні розлади). Згідно досліджень неврозоподібною формою заїкання страждає 20-30% заїкуватих, невротичною – 70-80%. Лікарі, логопеди, психологи потребують все більш знань про клінічні прояви заїкання різного генезу, вміння правильно діагностувати форму заїкання. Тільки такий підхід дозволяє кваліфіковано спрямовувати медико-педагогічний процес, у тому числі логопедичні і психотерапевтичні заходи. Від правильної діагностики форми заїкання залежить вибір напрямів корекційної роботи.

Анамнестичні дані хворих при невротичній формі заїкання характеризуються наступним: вагітність і пологи в основному без патології. В той же час у 45% випадків виявляється спадкова мовленнєва обтяженість у вигляді тахілалії, заїкання. Ранній фізичний розвиток відповідає віковій нормі. Моторні навички (сидіння, стояння, ходьба) формуються своєчасно. У цих дітей спостерігається ранній розвиток мовлення: перші слова з’являються у 8-10 міс., фраза – у 1,5 р., спостерігається бурхливий розвиток словникового запасу, у 2 р. такі діти починають користуватися розгорнутими реченнями, темп мовлення прискорений, говорять наче з придихом, не домовляють закінчень слів та речень. У них може спостерігатись фізіологічне порушення звуковимови, після 5 р. – дислалія.

До появи заїкання для цих дітей характерна підвищена вразливість, тривожність, боязкість, образливість, порушення сну, коливання настрою, плаксивість, зниження апетиту, незначне відставання у вазі. У деяких дітей у віці 2-3 роки спостерігаються страхи, особливо у вечірній і нічний час, невротичний енурез. Вони тяжко звикають до різкої зміни середовища, багато з них погано переносять дитячий садок. При обстеженні у цих дітей не виявляється ознак органічних порушень. При розмові з батьками необхідно

розпитати про ці симптоми, а також про апетит та сон. У дітей з невротичною формою заїкання добре розвинені чуття темпу, ритму, координації рухів, деякі творчі здібності, діти граціозні і пластичні. Мова таких дітей граматично добре побудована, великий запас слів, різних відомостей, вони добре запам’ятовують вірші і пісні. Заїкання з’являється десь у 2,5-3,5 р. на фоні добре сформованого мовлення після психотравмы у вигляді гострого переляку або після різкої зміни оточення, а також при хронічних переживаннях, пов’язаних, в основному, з ситуаціями в сім’ї.

Одночасно з появою заїкання збільшується загально-невротична симптоматика: дитина стає більш роздратованою, плаксивою, з’являється хвороблива упертість, примхи, порушення поведінки. При свіжому випадку заїкання чи під час його загострення з метою запобігання закріплення патологічних взаємозв’язків у функціональній системі мовлення, слід використовувати охоронну терапію – „режим мовчання” (з максимальним обмеженням експресивного мовлення у дитини), а також проведення всього комплексу лікування, яке пропонується при невротичних станах у дітей. Охоронна терапія передбачає: звільнити дитину від дитячого товариства (дитячого садка); показати лікарю-невропатологу, який призначить медикаментозне лікування. Найдоцільніше і ефективніше в цей час використовувати корінь валеріани. В цей час треба обмежити мовлення дитини – тільки шепітне мовлення у разі необхідності. Треба дотримуватись режиму дня (обов’язковий денний сон), повноцінне харчування, виключити перегляд телевізійних передач; дуже корисні прогулянки на природі. Для дитини підбирають такі ігри і завдання, щоб вона їх змогла виконати, не користуючись мовленням – мозаїка, пластилін, малювання, конструювання та ін. Якщо батьки зможуть виконати всі ці умови, то через 10-12 днів у дитини зникає заїкання. Невротичне заїкання має дві стадії протікання – сприятливе і несприятливе. При сприятливій стадії заїкання у половини дітей відмічається нормальне мовлення і відсутність невротичних розладів. Однак у 40-45% випадків невротичне заїкання набуває тяжкої форми і посилюється при емоційній напрузі. Ні в кого у цих дітей в перший період не спостерігається особистісних реакцій на свій дефект. але деякі лякаються, обмежують мовне спілкування, закривають рот руками. Динаміка цього мовленнєвого порушення характеризується хвилеподібним протіканням: часом мовлення нормальне, плавне. але при найменшому порушенні спокою, соматичному послабленні можливе виникнення заїкання. Наодинці з собою і в шепітному мовленні ця форма заїкання не проявляється. При невротичному заїканні дитина мимоволі починає підключати свою свідомість до акту мовлення. Підсилення свідомого контролю за власними кінестетичними відчуттями буде сприяти деавтоматизації мовних стереотипів. При курсовому лікуванні звичайно спостерігається швидка позитивна динаміка, у половини спостерігається нормальне мовлення, відсутність невротичних розладів. У другої половини заїкання з’являється в спонтанному мовленні, посилюється при емоційній напрузі і втомі. У них спостерігаються розлади сну і настрою. Часто загострення невротичного заїкання спостерігається в першому класі. Готувати таку дитину до школу слід заздалегідь: познайомити з учителем, класом, із школярем, з яким сидітиме за однією партою. На початку занять треба, щоб її не викликали відповідати, поки вона не звикне до колективу. У підлітковому віці заїкання загострюється, дитина замикається, у деяких випадках перестає давати усні відповіді. Розвиток особистості починає йти по хибному шляху. Підліток зосереджується на своєму дефекті, у нього з’являється страх мовлення – логофобія. Після 12 років заїкуваті з невротичною формою заїкання вже потребують істотної педагогічної і психологічної корекції. Необхідно виводити заїкуватого з такого стану, розширювати мовленнєве спілкування, забороняти давати письмові відповіді. У 15-17 років невротичне заїкання набуває характеру особливого психосоматичного страждання (логофобічний синдром), при якому заїкання поєднується зі змінами психічного стану. Порушення комунікативної функції мови при невротичному заїканні буває виражено дуже сильно, непропорційно самому заїканню.

Труднощі мовленнєвого спілкування для заїкуватих є джерелом постійної психічної травматизації, у них з’являються неправильні форми поведінки. В ряді випадків логофобія має нав’язливий характер і виникає навіть від думки про необхідність мовленнєвого спілкування чи від спогадів про мовленнєві невдачі. Виникає сильна вегетативна реакція – посилюється серцебиття, підвищується кров’яний тиск, людина вкривається холодним потом та ін. В стані очікування мовної невдачі заїкуваті часто говорять не те, що треба, що вони мали сказати, а це для них є ще додатковою травматизацією. Для заїкуватих дорослих характерним є наявність афективних порушень і переважання астенічних форм поведінки (реакція запобігання складних ситуацій, відходу від них). Крім заїкання, у дорослих з’являється надмірна втома, порушення сну, роздратування, погана концентрація уваги, вегетативна дисфункція. При невротичному заїканні лікування (корекційна робота) спрямована на відновлення і закріплення мовленнєвих моторних автоматизмів, набутих в ранньому мовному онтогенезі. Наявність у хворих з невротичним заїканням тісного зв’язку мовних і емоційних розладів обумовлюють застосування методів, пов’язаних, перш за все, нормалізацією емоційного стану. Особливе значення в цих випадках має психотерапія, аутогенне тренування. Відновлення і закріплення нормальних мовно-рухових стереотипів за допомогою мовно-рухових вправ доцільно проводити в процесі здійснення формул загального спокою, м’язового розслаблення, бо на цьому фоні мовленнєва діяльність максимально наближається до норми. Психотерапевтичні методи впливу спрямовані на перевиховання відношення заїкуватого до самого дефекту, на зняття емоційного напруження і запобігання логофобії.

Вагомої ролі для дорослих набуває аутогенне тренування, де включаються засоби погашення страху, спокою, м’язового розслаблення. Включення в спеціальний курс лікування аутогенного тренування, засобів приглушення страху в емоційно-значущих ситуаціях дає можливість заїкуватим угамувати небажані для них емоційні реакції і ефективно використовувати навички плавного мовлення в житті. Медикаментозна терапія при невротичній формі заїкання спрямована на зменшення рівня емоційного напруження – це транквілізатори і корінь валеріани. Основна настанова для заїкуватих з невротичною формою заїкання – „Думай, що будеш казати” – відвертання уваги заїкуватого від власної вимови, зосередження на змісті висловлювання.

У анамнезі заїкуватих з неврозоподібною формою заїкання відмічаються перенесення шкідливих впливів у пренатальному, інтранатальному та постнатальному періодах життя (тяжкі токсикози вагітності, передчасні пологи, асфіксія, раннє ураження ЦНС). у грудному віці такі діти неспокійні, погано сплять, крикливі. Їх стан часто залежить від погоди, частини доби, харчування. Фізичний розвиток нижче вікової норми. Становлення моторних навичок (сидіння, стояння, ходьба) із запізненням.

У цих дітей відстає розвиток мовленнєвої функції: перші слова з’являються у 1,5-2 роки, елементарна фраза в 3 роки, розгорнута фраза – після 3,5-4 роки. Такі діти часто вживають у мовленні лепетні слова, замінюють і пропускають звуки під час збігу приголосних; крім того, для них є характерним порушення кількох артикуляційних груп. У мовленні цих дітей часто спостерігається порушення порядку слів у реченні, аграматизми. Зустрічаються також форми псевдобульбарної дизартрії, ускладненої заїканням. Типовим для неврозоподібної форми заїкання є моторна невправність, недостатня координація рухів, що особливо виявляється при виконанні тонких диференційованих рухів. Спостерігається також наявність синкінезій, погане відчуття темпу і ритму. Рухи органів артикуляції дещо обмежені, є труднощі в переключенні з одного положення на інше, у більшості спостерігається прискорений темп мовлення. При обстеженні у дітей з неврозоподібною формою заїкання спостерігається асиметрія лицьової іннервації, лабільність пульсу і дихання, у деяких – скрита гідроцефалія, підтверджена рентгенологічно. Психічний стан характеризується підвищеною збудливістю, вибуховістю, швидкою стомлюваністю, руховою розгальмованістю, нестійкою увагою. Нерідко відмічається зниження пізнавальної активності. Ці діти гірше запам’ятовують пісні, вірші, у повсякденному мовленні користуються короткими фразами. У п’ятирічному віці словниковий запас у порівнянні з дітьми без мовленнєвої патології дещо відстає.

Неврозоподібне заїкання, як правило, починається без помітної зовнішньої причини, під час становлення фразового мовлення. Спочатку заїкання протікає наче хвилеподібно: то посилюється, то слабшає, але повних ремісій не спостерігається. з часом заїкання стає більш тяжким, судоми набувають клоно-тонічного характеру, локалізуються у всіх відділах артикуляційного апарату, на заїкання швидко нашаровується супроводжуючі рухи та емболофазії. Ця форма заїкання не залежить від оточуючих обставин і проявляється в усіх ситуаціях та видах мовлення (шепітне, наодинці з собою). При неврозоподібному заїканні нормалізація у функціональній системі мовлення повинна відбуватися за рахунок вироблення нових мовноутворювальних рухових рефлексів. Патологічне формування мовнорухової функціональної системи заїкуватих в онтогенезі потребує перебудови зв’язку, перш за все, у моторному відділі мовленнєвої діяльності. За допомогою логопедичних вправ у цих хворих виробляються кінестетичні мовленнєві відчуття. Це потребує тривалої, наполегливої роботи, включення у здійснення мовленнєвого акту більш високого рівня ЦНС, ніж у здорових, підвищення свідомого контролю за мовленнєвою діяльністю, який в нормі здійснюється автоматично. Підвищення самоконтролю покращує їхнє мовлення. Саме тому виявляються такими необхідними спеціальні тренування, залучення активної уваги до процесу вимови звуку, складу, слова. основною настановою для заїкуватих з неврозоподібною формою заїкання є „Думай, як сказати”. Роботу як з дошкільниками, так і зі школярами, слід починати з постановки звуків. Якщо звуки всі поставлені і автоматизовані, заїкання зникає. Якщо ж мовлення погіршилось, значить ще не повністю автоматизовані звуки рано були введені в мовлення, тобто роботу доведеться розпочинати знову. А якщо вже досягнуті позитивних результатів, це закріплюється назавжди і рецидивів не виникає.

Прогностично неврозоподібна форма заїкання частіше є несприятливою, бо з часом стан мовлення може погіршуватись. У підлітковому віці лише у 16-17 років формуються елементи логофобії. Вони мають редукований характер і не мають таких глибоких переживань, як у дорослих при невротичній формі заїкання. Психічний стан у таких осіб характеризується важкою адаптацією до зовнішніх умов. Для них є характерною емоційна неврівноваженість, схильність до дисфорії, зміна настрою, при якому переважає злобливий фон, незалежно від зовнішніх обставин. Заїкуваті прокидаються з поганим настроєм (ознака органічного враження мозку, коли дитина прокидається з плачем), у них спостерігаються порушення уваги та пам’яті, підвищене нервове виснаження.

У дорослих, так само як і у дітей, зберігається порушення моторних функцій, що виражається у невправності та скованості рухів, відсутності пластичності та гармонії, незграбності ходи, різких та неоковирних рухах. Під час логоритмічних занять такі особи з утрудненням виконують вправи з предметами, погано запам’ятовують та утримують темп і ритм рухів. У більшості заїкуватих спостерігається зміна темпу мовлення в бік прискорення, у 70% – нечітка артикуляція, порушена звуковимова.

При тяжких випадках заїкання поряд з відхиленнями у психомоториці і темпо-ритмічної організації мовлення спостерігається ІІІ рівень загального недорозвитку мовлення. при хронічному протіканні заїкання неврозоподібної форми у дорослих спостерігаються тоно-клонічні судоми в усіх відділах артикуляційного апарату, різке порушення дихання під час мовлення, тривалі мовні затримки та переривання. Мовне спілкування втомлює їх, вони скаржаться на втому фізичного характеру до знесилення (сприймають своє мовлення як тяжку фізичну працю). Мовлення таких осіб супроводжується різноманітними рухами голови, пальців рук, переступанням з ноги на ногу, розгойдуванням тулуба, розгальмуванням рухових автоматизмів.

При неврозоподібній форм заїкання корекційно-педагогічний вплив має першорядне значення. Психотерапевтичний вплив необхідний у випадках ускладнення заїкання страхом мовлення. Аутогенне тренування набуває тут другорядної ролі. Таким особам паралельно з логопедичними, логоритмічними заняттями необхідна медикаментозна терапія, спрямована на пом’якшення церебрастенічних явищ, крім того, їм потрібні медикаменти, спрямовані на зменшення напруження м’язового тонусу.

Проводячи диференціацію заїкання, слід враховувати дослідження групи вчених Інституту загальної і судової психіатрії ім. В.П. Сербського (Н.М. Асатіані, В.Г. Козаков, Ю.Л. Фрейдін), які стверджують, що, не дивлячись на принципову патогенетичну різницю невротичного та неврозоподібного заїкання, існують змішані форми. З метою досконалого вивчення заїкуватого і встановлення норми нашим Центром патології мовлення розроблена спеціальна картка обстеження.

Схема обстеження дитини із заїканням під час першого прийому до логопедичного закладу

Заклад ___________ Дата ___________________

Прізвище, ім’я, по батькові дитини ___________________________

Дата народження

Стать _____________

Домашня адреса, телефон

Хто видав направлення

Хто дав відомості про дитину

ПІБ батьків, вік, місце роботи, посада

Скарги під час першого прийому

СІМЕЙНИЙ АНАМНЕЗ

Склад сім’ї

Психічний стан батьків та інших родичів

Члени сім’ї з мовленнєвими вадами

Чи займається дитиною людина з мовленнєвими вадами

Чи проживає дитина в одно-, дво- чи багатомовному оточенні, які це мови

Особливості виховання дитини (наявність відмінностей у підходах до виховання), моральна обстановка в сім’ї

ЗАГАЛЬНИЙ АНАМНЕЗ

Особливості вагітності (хвороби, падіння, токсикози, інше)

Пологи (термінові, дострокові, швидкісні, стимуляція, асфіксія, інше)

Ранній психомоторний розвиток

Хвороби до року

Хвороби після року

Госпіталізація (коли, тривалість)

Оперативні втручання

Черепно-мозкові травми

Характер протікання ураження (резидуальне, прогресуюче)

Наявність шокових, субшокових психотравм

Наявність довготривалої психотравмуючої ситуації

Наявність судом, втрати свідомості, пам’яті

Стан загальної моторики (в’ялість, почуття ритму, переключення рухів, загальмованість, збудженість)

Особливості півкульної латеральності (право-, лівостороння латеральність, білатеральність, прихована ліворукість)

Чи відвідує дитина садок (школу), як засвоює програму, якими предметами цікавиться

Стан зору

Стан слуху

Наявність невротичної обтяженості

Конституційні неврологічні особливості

Наявність особистих комплексів (у зв’язку з чим: формування в процесі хвороби, психологічно негативних переживань)

Наявність неврастенічного, астенічного чи фобічного симптомокомплексу

Характер протікання психічних процесів: підвищена виснажуваність, інертність, інше

Особливості поведінки: врівноважений, спокійний, плаксивий, сміливий, несміливий, комунікативний, лідер, працьовитий чи лінивий, тощо

Особливості поведінки в колективі

Інтереси (заняття спортом, музикою, ін.)

Особливості поведінки у д/с (школі) і вдома

Хобі, вподобання

Ставлення до дефекту, зацікавленість у виправленні вади

МОВЛЕННЄВИЙ АНАМНЕЗ

Гуління

Лепет

Перші слова (коли з’явилися, які, чи відповідають назвам предметів)

Перші фрази (коли почав користуватися розгорнутим фразовим мовленням)

Мовленнєва активність (мовчун, балакучий, розмовляє охоче, мовленнєва активність залежить від оточення)

Наявність перевантаження мовленнєвого апарату у ранньому дитинстві

Час появи заїкання, причини виникнення (на думку батьків)

Особливості прояву заїкання (відразу, після періоду мутизму, поступово, який час тривав)

Особливості протікання заїкання: постійно, періодично, хвилеподібно, рецидивно, зростаюче

З чим пов’язане покращення чи погіршення мовлення (коли, час, пора року, загальний фізичний стан, учбове навантаження, несприятливі умови у сім’ї, емоційне навантаження)

Де краще розмовляє: вдома, у садку (школі), з дітьми, дорослими

Чи є страх мовлення

Деталі реакції особистості на дефект

В який період з’явилось

Чи займався раніше з логопедом (де, коли, як довго), наслідки

ОБСТЕЖЕННЯ МОВЛЕННЯ

Анатомічна будова та рухливість артикуляційного апарату

Темп мовлення (повільний, швидкий)

Голос (нормальний, глухий, крикливий, затухаючий, тощо)

Особливості мовленнєвого дихання

Особливості фізіологічного дихання

Типи судом: клонічні, тонічні, змішані

Локалізація судом: дихального, голосового, артикуляційного апарату

Супутні рухи рук, ніг, голови, плечового поясу, тулуба

Супутні мовленнєві рухи: насильницькі рухи, тремор, загальне м’язове напруження

Мовні хитрощі (емболи)

Характеристика мовлення за ступенем складності:

Спряжене мовлення

Відображене мовлення

Шепітне мовлення

Самостійне мовлення

Розповідь за картинкою (-ми)

Читання (вірші, проза)

Переказ прочитаного

Автоматизоване мовлення

Писемне мовлення

Рівень розвитку мовлення:

Характеристика звуковимови

Лексико-граматична будова

Спілкування на рівні слова та жестів

Прості короткі речення (2-3 слова і більше)

Словниковий запас

Наявність інших вад мовлення: загальний недорозвиток мовлення, дизартрія, ринолалія, дислалія (тип), стерта форма дизартрії

Логопедичний висновок: форма та ступінь тяжкості заїкання

В залежності від форми заїкання визначається і напрямок у корекційній роботі, що має велике значення для досягнення позитивних результатів.