Підготовка дефектологічних кадрів у вищих навчальних закладах України в 30-х роках хх століття Олена Шевченко22

Підготовка дефектологічних кадрів для потреб спеціальної школи характеризується тією особливістю, що від її рівня залежить загальний розвиток якості навчально-виховного процесу спеціальних закладів. Розвиток системи підготовки та підвищення кваліфікації вчителя-дефектолога на сучасному етапі, в свою чергу, значною мірою залежить від того, наскільки він збагачений досягненнями минулого. Цим положенням визначається актуальність даного історико-педагогічного дослідження, оскільки педагогіка вищої спеціальної освіти – ґалузь людського знання, яка не лише використовує досвід минулого з метою удосконалення сучасної практики, а й функціонує у зв’язку з необхідністю перенесення його в нові умови суспільного розвитку.

Практика виховання та навчання дітей з вадами психофізичного розвитку не відповідала соціально-культурним вимогам, що склались в Україні на початку 30-х років.

У 1929 році Народним комісаріатом освіти було розроблено “План розвитку мережі установ для дефективних дітей на 1929/1930 – 1932/1933 операційні бюджетові роки”, в якому наголошувалось, що наявні кадри педагогів-дефектологів не відповідають встановленому кадровому мінімуму, який би забезпечував розширення мережі спеціальних закладів для дефективних дітей.

В одному з його підрозділів “Підготовка та перепідготовка педкадрів для установ дефективного дитинства” планувалося проведення низки заходів щодо забезпечення установ дефективного дитинства педкадрами на наступне чотирьохріччя, передбачалася можливість підготовки педкадрів для установ дефективного дитинства в єдиному на той час вищому педагогічному учбовому закладі, який здійснював вузівську підготовку дефектологів в Україні (дефектологічний відділ при факультеті соціального виховання Київського інституту народної освіти) [12; 75].

Починаючи з 1929/1930 навчального року окрім Києва планувалось організувати групи для проведення підготовки педагогів-дефектологів у Харківському та Полтавському ІНО. Було заплановано при Київському ІНО відкрити відділ з підготовки вчителів-дефектологів для роботи із розумово відсталими дітьми на 30 студентів, для роботи із глухонімими – при Харківському ІНО на 10 студентів та для роботи із сліпими – при Полтавському ІНО на 10 студентів [11; 23].

У 1929/1930 навчальному році на дефектологічному відділі факультету соціального виховання Київського ІНО було поновлено підготовку кадрів дефектологів. Деканом факультету з 1929 по 1931 р.р. було призначено Г.С.Костюка, а з 1932 по 1933 навчальні роки – Д.Ф.Ніколенка [7; 52-55]. За час роботи факультету вищу дефектологічну освіту отримали 64 особи.

У 1930/1931 навчальному році відбулась реформа вищої педагогічної освіти. На базі факультету соціального виховання Київського ІНО утворився Київський інститут соціального виховання одним із структурних підрозділів якого став педолого-педагогічний факультет із дошкільним, дефектологічним і педолого-педагогічним відділами. Для студентів-випускників дефектологічного відділу встановлювалася кваліфікаційна категорія “Організатор педагогіки дефективного дитинства” [9; 125], [3; 4], [10; 18].

Після закінчення педолого-педагогічного факультету Харківського інституту соціального виховання у 1930/1931 навчальному році випускники мали отримати кваліфікацію “Педагогічний робітник установ дефективного дитинства”. Але, як стало відомо з протоколу доповіді декана факультету Попова, наприкінці 1930/1931 навчального року 44-м студентам випускникам ІІІ курсу Харківського ІСВ була присвоєна кваліфікаційна категорія педологічного профілю. Кваліфікацію дефектолога вони не отримали, оскільки із навчального плану Харківського ІСВ були вилучені предмети дефектологічного циклу. За словами Попова, це сталось тому, що І.О.Соколянський відмовився їх викладати. Дослідження архівних джерел підтвердило те, що з навчального плану педолого-педагогічного факультету Харківського ІСВ були вилучені дефектологічні дисципліни окрім “Логопедії”, на вивчення якої на ІІІ курсі відводилось 30 лекційних годин і 20 годин практики, та 30 лекційних годин відводилось на вивчення “Основ дефектології”[16; 38, 45], [24; 83].

У описах Харківського Обласного архіву є відомості про те, що у 1934/1935 навчальному році на заочному відділенні Харківського педагогічного інституту діяв педолого-дефектологічний факультет. Проте, справа із цими матеріалами не збереглася [8; 114].

Стосовно Полтавського інституту соціального виховання з архівних джерел стало відомо, що 6 жовтня 1931 року наказом за №76 А.Й.Плотічева було зараховано на посаду позаштатного доцента. Йому доручалось викладання курсу дефектології із загальною патологією та соцгігієною. Інших відомостей щодо проведення підготовки дефектологів на базі Полтавського ІСВ та випуску вчителів-дефектологів, що відбувся би зі стін цього вузу, нами знайдено не було [21; 71].

Таким чином, запланована вузівська підготовка кадрів-дефектологів у період першої половини 30-х років здійснювалась лише у Києві.

На 1 травня 1931 року зведення щодо контингенту набору студентів на дефектологічний відділ педолого-педагогічного факультету Київського ІСВ було таке: на відділенні навчалась 51 особа; планувалось прийняти під час осіннього набору 30 осіб; на випускному курсі відділу було 0 осіб; в установі могло навчатись всього 81 особа [20; 152].

У 1931-1932 роках існування дефектологічного відділу педолого-педагогічного факультету Київського ІСВ було поставлене під загрозу. У центральних органах влади розглядалась можливість перенесення дефектологічного відділу педолого-педагогічного факультету Київського ІСВ до Одеського лікарсько-педологічного інституту. Паралельно із цим ставилось питання щодо від’єднання педолого-педагогічного факультету від Київського ІСВ та утворення на його базі окремого інституту, який би вирішував відмінні від ІСВ завдання [19; 62, 63], [20; 187, 188].

У доповідній записці декана факультету Г.С.Костюка від 4 жовтня 1932 року яскраво висвітлювався стан справ на дефектологічному відділі педолого-педагогічного факультету Київського ІСВ: “Дефектологічний факультет (ІІ і ІІІ курси) почав роботу з вересня 1932 року і працює більш-менш нормально як і решта курсів. Ніяких специфічних труднощів щодо приміщення та інших матеріальних умов немає. Були і є деякі труднощі щодо забезпечення факультету викладацькою силою… Ці труднощі, проте, не давали підстав ставити під сумнів питання щодо подальшого існування факультету і на сьогодні вони вже, в основному, ліквідовані. Основною перешкодою у роботі факультету в цьому році та у попередні роки була справа набору нових студентів. З великими труднощами факультет набрав 1 групу (із запроектованих 2-х), ближчими днями зараховані студенти мають почати навчання. Прийом заяв на дефектологічний факультет продовжується. Другу групу ми плануємо набрати як вечірню.

Основні причини труднощів набору – недостатня популяризація факультету по всій Україні. Інститут вживав чимало заходів щодо його популяризації (об’яви, повідомлення до райвідділів освіти і т. ін.). Потрібно було б популяризувати факультет і з центру – від НКО, оскільки він є один на Україні. Незважаючи на все це, інститут вважає, що немає ніяких підстав ставити питання щодо подальшого існування факультету. Недоцільно, також, ставити питання щодо переведення факультету в інше місце, зокрема серед навчального року, бо це цілком зруйнує його роботу, а, також, ледве чи допоможе усунути ті основні труднощі, що можуть бути у подальшому розгортанні роботи факультету та проведенні набору нових студентів” [19; 66, 67].

У відповіді, що надійшла до інституту із сектору кадрів НКО повідомлялось, що педолого-педагогічний факультет залишався у складі Київського ІСВ та мав продовжувати свою роботу. Також, вказувались норми нового набору студентів на І курс дефектологічного відділу педолого-педагогічного факультету, які становили 90 осіб. З них 60 осіб мали бути зараховані на денне відділення та 30 осіб – на вечірнє. У цьому документі вперше згадувалось про наявність вечірньої форми підготовки дефектологів у вузі [19; 107].

У 1932 році курс навчання на дефектологічному відділі педолого-педагогічного факультету Київського ІСВ закінчило 23 молодих фахівця (відомості на 25 вересня 1932 року). З них залишилось працювати в апараті 3 особи. 20 педагогів-дефектологів було направлено на роботу до педагогічних закладів [13; 30].

Щодо осіннього набору на 1932/1933 навчальний рік, то, за постановою сектору кадрів НКО від 17 квітня 1932 року, його кількість для дефектологічного відділу Київського ІСВ встановлювалася у розмірі 60 осіб [23; 7].

1 липня 1933 року контингент студентів на дефектологічному відділі Київського ІСВ становив 55 осіб, що поділялись на 3 групи: на І кусі навчалось 18 осіб (1 група), на ІІ курсі – 18 осіб (1 група) та на ІІІ курсі – 19 осіб (1 група) [22; 48].

У ІІ п’ятирічці повсюдно впроваджувалось загальне обов’язкове навчання. В Україні неухильно зростала мережа семирічок, дошкільних установ, закладів позашкільного виховання, які необхідно було забезпечити висококваліфікованими педагогічними кадрами. Тому встало питання щодо проведення нової реорганізації вищої педагогічної школи у наступному 1933/1934 навчальному році.

Як показало дослідження, у Київському інституті соціального виховання було складено проект реорганізації структури педагогічної роботи вузу. Вивчення цього документу показало, що його укладачами була зроблена спроба відійти від принципу універсалізації у справі підготовки нових кадрів педагогів-дефектологів та від практики підготовки “спеціалістів-цикловіків”, що було прогресивним явищем та кроком уперед.

За проектом реорганізації Київського ІСВ пропонувалось утворити єдиний педагогічний інститут, об’єднавши інститути соціального виховання та “фізтехмати”. Навчання на всіх його факультетах мало продовжуватись 4 роки [18; 65, 71].

Цінним стало те, що до структури єдиного педагогічного інституту пропонувалось ввести окремий дефектологічний факультет з відділами: сурдопедагогіки, тифлопедагогіки та олігофренопедагогіки. Студентам, по закінченні дефектологічного факультету, мав присвоюватись профіль “Інструктор-методист установ дефективного дитинства”. При дефектологічному факультеті планувалось відкрити однорічні курси, на які зараховували б осіб, що закінчили педагогічний технікум та вже набули досвід педагогічної роботи. На курсах мала проводитись підготовка викладачів “основ наук та груповодів” для І-го концентру установ дефективного дитинства. Викладачі окремих дисциплін ІІ та ІІІ концентрів установ дефективного дитинства отримували б підготовку на подібних же однорічних курсах, відкритих при дефектологічному факультеті. Проте, на ці курси приймали б тих, хто закінчив відповідний факультет педагогічного вузу та мав досвід педагогічної роботи.

На підставі проекту о реорганізації, Київський ІСВ було реформовано у педагогічний інститут. 17 червня 1933 року Київський педагогічний інститут (м. Київ, вул. Короленко, 58) зробив оголошення про проведення прийому студентів на І курс усіх факультетів та відділів та на денний робітфак. Також підкреслювалось, що інститут є вищим навчальним закладом, який на своїй базі здійснює підготовку висококваліфікованих викладачів з усіх дисциплін для середніх шкіл; висококваліфікованих педагогічних працівників для допоміжних шкіл, шкіл глухонімих та сліпих, педологів та інструкторів-методистів для установ “важкого дитинства”, викладачів педології, педагогіки, психології та ін. Усі, хто мав бажання вступити до інституту, підлягали усним та письмовим іспитам із загальноосвітніх дисциплін у обсязі десятирічки.

За планом проведення нового набору студентів на 1933/1934 навчальний рік передбачалось на І курс дефектологічного факультету зарахувати 35 осіб [22; 27, 38].

Проте, проект реформування Київського ІСВ не було затверджено урядом. Тому його подальша реалізація не відбулася. Вже 10 липня 1933 року вийшла постанова колегії НКО “Про систему готування педагогічних кадрів і мережу педагогічних закладів на 1933/1934 навчальний рік”. Положення урядової постанови та проекту, розробленого Київським ІСВ, мали багато розходжень.

За постановою колегії НКО, замість інститутів соціального виховання та педагогічних інститутів професійної освіти, було створено єдиний тип вищого педагогічного навчального закладу – педагогічний інститут. Запроваджувалась нова система визначення номенклатури профілів підготовки педагогічних кадрів Тут знайшов своє місце і профіль, який мали отримувати педагоги-дефектологи – “Вихователь і викладач для установ дефективного дитинства”.

Проте, до структури педагогічного інституту не передбачалось вводити окремий дефектологічний факультет або відділ. Замість дефектологічного факультету пропонувалось організувати стаціонарні курси для “готування вихователів, викладачів для установ дефективного дитинства на базі вищої педагогічної освіти, тривалістю від 1-го до 2-х років”. Тобто, це повинні бути спеціальні курси, що “мали завданням або поповнити кадри педагогічних працівників на ділянках, де їх брак найчастіше відчувається, або готувати кадри для закладів та посад із спеціальним завданням педагогічного процесу, або для закладів із ускладненим педагогічним процесом (працівників для установ дефективного дитинства)” [26; 36-37].

Таким чином, реорганізація вузівської системи підготовки кадрів дефектологів, що відбулась в результаті прийняття постанови, суперечила проголошуваним урядом гаслам щодо удосконалення системи підготовки педагогів-дефектологів. В наслідок проведеної реорганізації, було закрито єдиний в Україні дефектологічний відділ при Київському ІСВ. Такі дії з боку уряду не тільки не сприяли вдосконаленню системи підготовки дефектологів в Україні, а, навпаки, гальмували її подальший розвиток. Залишались незатребуваними набутий досвід та методичні наробітки у справі вузівської підготовки педагогів-дефектологів.

26 липня 1933 року директор Київського педагогічного інституту, виконуючи ухвалу Колегії НКО від 10 липня 1933 року, видав наказ провести структурно-організаційні зміни стосовно студентів ліквідованого дефектологічного відділу. А саме: студенти ІІ курсу, що у 1932/1933 навчальному році закінчили І курс дефектологічного відділу, переводились на ІІ курс шкільно-педагогічного відділу; студенти ІІІ курсу, що у 1932/1933 навчальному році закінчили ІІ курс дефектологічного відділу – на ІІІ курс шкільно-педагогічного відділу українського сектору [22; 5, 59].

В архівних матеріалах збереглися відомості про те, що до Київського педагогічного інституту 1 серпня 1933 року було включено 240 студентів колишнього вечірнього освітянського університету (ВОУ). 44 студенти із їх числа потрапило на вечірній дефектологічний відділ Київського педагогічного інституту [22; 75].

Проте, більше ніякої інформації стосовно функціонування вечірнього дефектологічного відділу на базі Київського педагогічного інституту нами знайдено не було. Тому, можна зробити припущення, що такий відділ тільки планувалось відкрити, але свою роботу він так і не розпочав.

Аналіз навчальних планів цього періоду дає підстави стверджувати, що в наслідок реформувань, які відбувались на базі Київського ІСВ, змінювались і навчальні плани, що дезорганізовувало навчальну роботу факультету. На наш погляд, таке становище не сприяло підвищенню якості підготовки кадрів дефектологів, оскільки не давало можливості викладачам детально опрацьовувати із студентами пройдений матеріал, планувати подальшу роботу, встановлювати послідовність при вивченні матеріалу від курсу до курсу та проводити облік роботи. При складанні навчальних планів, як і раніше, не враховувався принцип фуркації [17; 18].

З метою вдосконалення якості спеціальної підготовки вчителів-дефектологів, до нового навчального плану дефектологічного відділу Київського ІНО (1929/1930 навчальний рік) увійшли такі предмети, як “Вступ до педагогіки дефективної дитини”, “Методика праці у політехнічній школі”, “Методика виробничого навчання”, ”Методика образотворчого мистецтва”, ”Логопедія” та методики викладання спеціальних дисциплін (математики, мови, природознавства). Значне місце відводилося вивченню дисциплін медичного циклу.

Позитивним при укладанні навчального плану дефектологічного відділу педолого-педагогічного факультету Київського ІСВ (1930/1931 навчальний рік), стала ліквідація зайвої циклізації та концентрації дисциплін. В наслідок цього, з’явилась можливість більше часу відводити на опрацювання кожного предмету. Також, значною мірою було усунено багатопредметність – на курс відводилось не більше 14 дисциплін. Загальна кількість дисциплін, що їх мав опрацювати студент протягом 3-х років, раніше становила 27-39. А після переробки плану залишилось 25 дисциплін [27; 88].

Однак, навчальний план дефектологічного відділу педолого-педагогічного факультету Київського ІСВ 1930/1931 навчального року мав і суттєві недоліки. Основним недоліком стало те, що предмети медичного циклу вивчались в обмеженому обсязі у порівнянні, наприклад, із предметами соціально-політичного циклу (на вивчення яких відводилось 12,6% навчального часу). Так, до навчального плану були включені лише 3 предмети медичного циклу: “Анатомія і фізіологія з біохімією” (100 годин), “Загальна патологія”, (50 годин), “Патологія дитячого віку” (120 годин), що становило 5,4% навчального часу. Окрім того, за цим навчальним планом не передбачалось озброєння студентів знаннями з методик викладання різних предметів у спеціальній школі [15; 301].

Для студентів І, ІІ та ІІІ курсів було заплановано проведення практики на виробництві та педолого-педагогічної практики. Зберігся лист, направлений 18 листопада 1931 року керівництвом Київської трудової допоміжної школи-інтернату ч.31 до НКО. У листі говорилось, що професор А.В.Володимирський від імені дефектологічного відділу Київського ІСВ звернувся до школи-інтернату ч.31 із пропозицією дати можливість студентам дефектологічного відділу проводити у зазначеній школі практичні заняття (чергування, спостереження за дітьми та ін.). Для безпосередньої роботи із студентами пропонувалось утворити при школі педологічний кабінет, на устаткування та ремонт якого інститутом виділялись гроші. Керувати кабінетом безпосередньо став би проф. А.В.Володимирський, який би проводив у школі практичну роботу, досліджував би дітей та читав лекції студентам. Школа не мала заперечень проти цієї пропозиції інституту та зверталася до НКО із проханням дати свою згоду [14; 13].

Вечірній освітянський університет було започатковано у Києві у 1931 році. Цей навчальний заклад існував 3,5 роки. ВОУ складався з шести факультетів, серед яких був дефектологічний факультет, укомплектований вчителями допоміжних шкіл. Курс навчання на факультетах встановлювався терміном у 4 роки, по 9 навчальних місяців на рік. На місяць припадало тринадцять робочих вечорів, по 4 академічні години кожного вечора, що становило 1872 години фіксованої лекційної роботи. Значний відсоток часу відводився на самостійне опрацювання навчального матеріалу студентами.

Досвід роботи ВОУ довів, що завдяки такій організації навчального процесу вчитель-студент встигав серйозно проробити та засвоїти матеріал денного відділення педагогічного інституту. Це дало підставу у подальшому широко використовувати вечірню форму підготовки кваліфікованих педагогів. Започаткування вечірньої форми освіти дефектологів, стало значним кроком у подальшому розвитку системи підготовки педагогів-дефектологів в Україні.

Щодо навчальних планів, то за основу їх побудови були взяті навчальні плани КІСВ. Специфіка побудови навчальних планів ВОУ полягала у тому, що паралельно із фаховими дисциплінами, вивчались предмети педагогічного циклу (“Педагогіка”, “Організація педагогічного процесу в політехнічній школі”, “Психологія”, “Педологія” та ін.). Теоретичне засвоєння цих предметів допомагало вчителю у його повсякденній праці, сприяло вдосконаленню якості педагогічного процесу у школі.

2 листопада 1935 року вийшла постанова НКО УРСР №1039 “Про заходи у справі підготовки і підвищення кваліфікації вчителів шкіл дефективного дитинства”, у якій ставилось питання щодо поновлення з 1 вересня 1936 року підготовки дефектологів при Київському педагогічному інституті. Пропонувалось відкрити дефектологічний факультет, встановивши контингент набору у 60 осіб [4; 5-7].

Проте ця постанова виконана не була, оскільки після виходу 4 липня 1936 року наказу Наркома освіти УРСР “Про здійснення постанови ЦКВКП(б) “Про педологічні викривлення у системі наркомосів” закрились усі науково-учбові заклади, діяльність яких була пов’язана із педологією. Дослідження показало, що підготовка дефектологів та педологів у багатьох навчальних закладах здійснювалась паралельно. Результатом бездумної ліквідації педології як науки стала, з одного боку, втрата цінного досвіду організації підготовки вчителів-дефектологів, з іншого – закриття багатьох установ, на базі яких педагоги мали змогу набувати відповідної кваліфікації. Ми вважаємо, що дефектологічний факультет при Київському педагогічному інституті не було відкрито саме з цієї причини.

Новою віхою у справі підготовки висококваліфікованих дефектологічних кадрів стала постанова РНК УРСР №978 від 20 серпня 1939 року про загальне обов’язкове навчання дефективних дітей, за якою до 1 вересня 1939 року при Київському педагогічному інституті ім. Горького планувалось відкрити дефектологічний факультет. Контингент прийому студентів на 1939/1940 навчальний рік встановлювався у кількості 60 осіб [5; 5-6]. Деканом факультету було призначено П.Мельникова [7; 52-55].

На дефектологічному факультеті у цей період більше уваги приділялось збільшенню кількості студентів-дефектологів та поліпшенню якості їх підготовки. Викладання учбових дисциплін велось на високому науковому рівні. Зокрема, у нових навчальних планах було розширено курси із спеціальної психології та педагогіки, запроваджено педагогічну практику у спеціальних школах з відривом від навчання. За рахунок скорочення циклу медичних дисциплін було збільшено кількість годин на вивчення спеціальних методик.

Дослідження показало, що на цьому етапі у галузі вищої дефектологічної освіти з’явилась тенденція до поглиблення загально педагогічної підготовки студентів. Відбувалось “зближення” дефектологічного факультету із факультетами, що готували вчителів. Студенти дефектологічного факультету набували подвійну спеціалізацію. Випускники дефектологічного факультету окрім дефектологічної підготовки отримували право викладати у середній школі один із предметів – російську (українську) мову або фізику (математику). Це сприяло поглибленню загальноосвітнього рівня підготовки студентів-дефектологів.

У 1940 році на дефектологічному факультеті КДПІ ім. Горького студентів І-го курсу було поділено на 2 відділи – мовно-літературний та фізико-математичний, що припускало надання відповідної кваліфікації додатково до дефектологічного профілю з метою отримання випускниками дефектологічного факультету подвійної спеціалізації. На ІІ-му курсі, також, існувало 2 групи – “А” та “Б”, але про розподіл на відділи ІІ-го курсу не вказувалось. З чого можна зробити висновок, що введення подвійного профілю підготовки дефектологів в Україні було започатковано з 1940 року [1; 167].

Однак, тенденція до поглиблення загальноосвітньої підготовки студентів-дефектологів мала і негативні наслідки. В архівних матеріалах зберігся графік екзаменів та заліків у КДПІ для ІІ семестру 1940/1941 навчального року (наказ по КДПІ від 23 квітня 1941 року). У наведеному переліку були широко представлені предмети загальноосвітнього циклу та зовсім відсутні предмети фахові – із спеціальної педагогіки та предмети дефектологічного циклу. У дипломах тих, хто закінчив дефектологічний факультет, лише згадувалась назва факультету, а у графі, де відмічалась назва фаху, стояло, наприклад, “російська мова та література”, присвоювалась спеціалізація викладача російської мови та літератури, а спеціалізація дефектолога була зовсім вилучена [2; 163].

Окремо слід виділити таку подію, як створення заочного дефектологічного факультету. Професор Д.І. Азбукін завданням заочної форми підготовки дефектологів вважав збільшення кількості кваліфікованих спеціалістів. 8 грудня 1939 року вийшла постанова НКО УРСР “Про відкриття заочного дефектологічного факультету при Київському педагогічному інституті”. З січня 1940 року при заочному відділі Київського педагогічного інституту почав свою роботу дефектологічний факультет, на якому передбачалось підготувати для шкіл глухонімих 50 дефектологів; для шкіл сліпих – 20 дефектологів; для допоміжних шкіл – 30 дефектологів, що складало разом 100 осіб. Набір слухачів-заочників на дефектологічний факультет передбачалось провести у термін з 1 січня по 15 березня 1940 року [6; 9].

З метою підготовки наукових працівників у галузі дефектології, директорові Київського педагогічного інституту з 7 травня 1940 року (постановою народного комісару освіти Ф.А. Редька) було рекомендовано прийняти до аспірантури 3-х осіб на відділ дефектології на 1940/1941 навчальний рік. З них за фахом сурдопедагогіки – 1 особу, тифлопедагогіки – 1 особу, олігофренопедагогіки – 1 особу. Директорові Харківського державного педагогічного інституту, також, пропонувалось у 1940/1941 навчальному році провести набір аспірантів у кількості 3-х осіб. З них за фахом “Методика мови у школах для глухонімих” рекомендувалось залучити до навчання у аспірантурі 2-х осіб та сурдопедагогіки – 1 особу [28; 34].

Таким чином, протягом 30-х років ХХ століття в Україні відбувались значні зрушення у справі вузівської підготовки дефектологічних кадрів. На базі Київського державного педагогічного інституту було відкрито дефектологічний факультет із денною та заочною формами навчання, також, почала діяти аспірантура.

У 20-30-х роках ХХ століття в Україні почала здійснюватися підготовка дефектологічних кадрів у вищій школі. Історико-педагогічний аналіз змісту та структури навчального процесу вказує його залежність від економічних та соціально-культурних чинників існування держави. Важливим внеском у систему спеціальної освіти дефективного дитинства стало розв‘язання проблеми підготовки вчителів-дефектологів.