4.2. Основні завдання розумового виховання

Розумове виховання – це цілеспрямована діяльність педагогів, спрямована на розвиток розумових сил і мислення учнів, інтелектуальної культури в цілому.

Розумові сили – це сукупність індивідуальних здібностей до накопичення знань, оволодіння основними розумовими операціями, інтелектуальними уміннями.

Основними завданнями, які вирішуються у процесі розумового виховання, є розвиток мислення і його видів, формування світогляду та культури розумової праці. Тому й першим об’єктом має бути розум людини, адже без розуму людина сліпа, без розуму вона не може стати на правильний шлях, служити народові.

Мислення є вищою формою відображення дійсності, а тому виховання особистості, насамперед, пов’язане із процесом формування свідомості.

Свідомість – найвищий рівень психічного відображення дійсності, властивий лише людині як суспільно-історичній істоті. У процесі впливу на свідомість особистості з метою її розвитку, здійснення особистістю ряду мислительних операцій: аналізу, синтезу, відповідних висновків у неї формується світобачення – світогляд.

Світогляд (світ+огляд – бачення, бачити світ) – система поглядів на об’єктивний світ і місце у ньому людини, на ставлення її до наколишньої дійсності і до самої себе, а також зумовлені цими поглядами основні життєві позиції людей, їхні переконання, ідеали, принципи пізнання і діяльності, ціннісні орієнтації.

Отже, від того, на якому рівні буде сформовано світогляд особистості, залежить характер її дій, вчинків, мотивів діяльності, поведінки. Лише світогляд дає людині усвідомлення власного місця в світі і тим самим грунт під собою.

Науковий світогляд проявляється у поведінці особистості школяра і визначається:

а) оптимальним засвоєнням понять, законів, теорій;

б) готовністю боротися за свої ідеали, відстоювати свої погляди, переконання;

в) проявом переконаності у щоденній поведінці і діяльності.

Шляхами формування наукового світогляду є:

• теоретична спрямованість навчально-виховного процесу;

• здійснення міжпредметних зв’язків у процесі навчання;

• розвиток діалективного мислення на уроках;

• підготовка і проведення у позаурочний час виховних заходів, які б забезпечували світоглядні знання школярів, формували їхні погляди і переконання; залучення учнів до різних видів діяльності, які б спряли поєднанню їх свідомості, переживань і поведінки;

• корекція помилкових світоглядних понять, уявлень, поглядів і переконань учнів;

• соціальна і професійна позиція педагога і її значення для формування світогляду його підопічних.

Методика виявлення рівня світогляду учнів включає:

а) аналіз відповідей учнів із світоглядних питань на уроках;

б) спостереження за діяльністю і поведінкою учнів у різних ситуаціях;

в) порівняння даних спостережень педагогів, батьків та інших учасників педагогічного процесу;

г) проведення спеціальних бесід, обговорення моральних та інших проблем.

У позакласній роботі з цією метою використовують сократівські бесіди, дискусії, диспути, відверті розмови, інтелектуальні ринги, конкурси, олімпіади, КВК та ін. У ході інтелектуального (розумового) виховання відбуваються зміни в змісті і формах мислення. Результатом мислительної діяльності людей є знання. Знання – знаряддя мислення, один із критеріїв активності виховного впливу.

Від рівня інтелектуального розвитку людства залежать його трудові результати, якість підготовки молодого покоління до життя, його особиста доля і щастя. Тому важливим завданням розумового виховання є культура мислення – сукупність вироблених людством прийомів, норм і правил розумових дій у процесі пізнання дійсності, яке виражається в умінні чітко формулювати завдання, обирати оптимальні методи розв’язання проблем, формулювати обгрунтовані висновки, правильно використовувати їх на практиці. Культура мислення підвищує цілеспрямованість, організованість, ефективність будь-якого виду пізнавально-практичної діяльності.

Розбудова демократії в Україні неможлива без розумної мислячої людини. Так, вміння бачити в явищах протилежності, тенденції їх розвитку, зародження нових тенденцій характеризують діалектичне мислення людини; оволодіння прийомами міркування, доведення, спростування, підведення підсумків, висунення гіпотез – її логічне мислення; виділяти загальні та суттєві ознаки і на цій основі формувати абстрактні поняття – абстрактне мислення; коли потрібно зважити та оцінити альтернативно вдаються до критичного мислення і т.д. Основною базою для розумового виховання є навчальні дисципліни, різні форми позакласної і позашкільної виховної роботи.

Багатогранність організаційно-педагогічних форм, спрямованих на вдосконалення розумового виховання, становить три основні групи.

Перша група – форми роботи, спрямовані на виховання свідомого ставлення учнів до учіння; озброєння їх навичками самостійного здобуття знань та культурою навчальної праці.

Друга група – форми навчально-освітньої діяльності, спрямовані на розвиток творчих здібностей, пізнавальної активності учнів.

Третя група – форми навчально-освітньої діяльності, спрямовані на розвиток індивідуальних інтересів, здібностей, нахилів, талантів.

Таким чином, у центрі уваги педагогів у процесі розумового виховання мають бути здібності, нахили, таланти школярів; формування потреби у знаннях, позитивного ставлення до набуття знань та стимулювання мотивації навчання, а це вже моральний аспект.