1.2.1. Загальні положення

Досвід упровадження методів активного навчання в такі традиційні форми занять, як лекції, семінарські і практичні заняття, курсові і дипломні роботи й ін., свідчить про високу ефективність цих методів, їхньому сприятливому впливу на підвищення якості підготовки спеціалістів. Але той же досвід показує, що активізацією традиційних форм навчання лише частково вирішується задача удосконалювання підготовки сучасного фахівця. Справа в тому, що цими формами охоплюються лише два (із трьох) рівнів засвоєння знань: перший, на якому студент одержує опис об'єктів своєї галузі, і другий, на якому він вчиться вирішувати окремі практичні завдання, пов'язані зі створенням і функціонуванням цих об'єктів.

Проте традиційними формами навчання, крім, мабуть, виробничої практики, майже не торкається третій рівень підготовки спеціаліста, що забезпечує придбання їм ще в стінах інституту навичок майбутньої професійної діяльності. Труднощі одержання цих навичок пов'язані з тим, що така діяльність, як правило, носить колективний характер, тобто більшість реальних рішень приймається в процесі взаємодії з колегами по роботі.

Саме, навички майбутньої діяльності частково набуваються студентами в стінах інституту на імітаційних ігрових заняттях. Основна відмітна риса таких занять, крім тих, що властиві усім методам активного навчання, - це імітація майбутньої професійної діяльності. Така імітація може носити індивідуальний характер, коли умовно не враховується взаємодія колег, і колективний характер, що вимагає призначення учасників заняття на подібні з реальними ролі (посади), відображення їхньої взаємодії.