2.1. Модульна структура організації навчання

Модульна структура організації навчання, що передбачає розподіл матеріалу дисципліни на логічно завершені відносно автономні модулі-частини теоретичного, практичного та дослідницького характеру з відповідними системами навчально-пізнавальної діяльності, інформаційно-методичного забезпечення, діагностики та контролю навчального процесу, вимагає чіткого визначення обсягу навчального матеріалу, обсягу індивідуальних завдань, вимог до знань та вмінь, які студент має отримати й продемонструвати [4].

Не всі навчальні дисципліни треба “модулювати”, насамперед це діяльно робити з тими предметами, контекст яких піддається поділові на підсистемі з внутрішньою і зовнішньою структурою. За такої умови добре засвоєння одного модуля стане передумовою якісного опанування іншого, що забезпечить формування цілісної системи знань.

Умовою організації модульного принципу організації змісту навчальної дисципліни є можливість виділити генеральні наскрізні світоглядні ідеї курсу, на розкриття і засвоєння яких спрямований кожний модуль.

Для студентів важливо не тільки осмислити і засвоїти інформацію, а й оволодіти способом її практичного застосування.

Модуль навчальної дисципліни – це інформаційний вузол, що уніфікує підхід до структурування цілого на частини, тобто на окремі модулі.

Модуль має складну структуру: сюди входять мета його цілісного засвоювання, завдання по володінню кожним елементом, змістовне наповнення, результат.

Модульна технологія вивчення дидактики включає три компоненти: змістовий, організаційний і контрольно-оцінювальний з його стимулюючою функцією.

Організаційний компонент засвоєння змісту навчальних модулів являє собою сукупність різноманітних форм і методів організації навчального процесу: лекційних, семінарських, практичних занять. Лекційні заняття проводяться з курсовим потоком студентів, семінарські та практичні – в академічних групах.

Контрольно-оцінювальний компонент модульної технології навчання реалізується безпосередньо на групових заняттях або при оцінюванні самостійної роботи студентів у формі співбесіди, спеціальних колоквіумів, заліків чи екзаменів, перевірки контрольних завдань з наступним обговоренням результатів на групових заняттях. Під час групових занять використовуються різноманітні методи організації навчальної діяльності студентів: рольові ігри, дискусії та ін.

Перш ніж створити модульну програму, потрібно в структурі дисципліни виділити вихідну міру, а для цього довести, що дидактика є системою, яка може вивчатися і оцінюватися за принципом модульного навчання.

В загальному вигляді організаційна форма навчання зображена на рис 1.

Рис.1. Організаційна форма навчання

Для вищої школи ефективною є така схема побудови модульної програми від загального уявлення про цілісність дисципліни до конкретизації і поглибленого вивчення частин, а від цього до практичної діяльності.

Результати засвоєння знань з дидактики в умовах застосування модульної технології навчання оцінюються як традиційно, так і рейтинговою системою. Викладачі можуть використовувати різні форми контролю знань: поточні й рубіжні, в межах кожного модуля та підсумкові – наприкінці курсу (комплексні контрольні роботи, затверджені кафедрою).

Рейтинг – комплексний кількісний показник, який враховує здобутки студента в усіх видах занять і самостійної роботи з конкретної дисципліни протягом семестру, навчального року і всього періоду навчання.

Рейтинг студента – індивідуальний числовий показник інтегрального оцінювання його досягнень. Термін “рейтинг студента” застосовують, коли йдеться про числовий показник успішності у навчанні за кваліфікаційним списком (рейтинг-листком). В іншому разі доцільно говорити про семестрову суму рейтингових балів студентів. У рейтинговому показнику можна враховувати будь-яку форму діяльності студента, якість аудиторної і самостійної роботи, рівень мислення, інтелектуальний потенціал, здатність творчо реалізовувати його на практиці.

В організації навчального процесу за модульно-рейтинговою системою велике значення має облік поточної успішності – модульних накопичених і підсумкових оцінок, що гарантує об’єктивність формування оцінок з опанованої дисципліни.

Важливу роль в організації рейтингового оцінювання відіграв перехід до складання завдань-запитань для контролю і самоконтролю знань студентів. Пропоновані студентам завдання повинні відповідати трьом рівням складності:

• репродукції, або відтворенню теоретичних знань, засвоєних на лекційних, практичних, семінарських заняттях;

• вміння застосовувати отримані знання;

• трансформації, або застосування знань в ускладнених ситуаціях (творчі завдання).

Запитання повинні носити творчий, діяльносний характер і давати змогу оцінити вміння студентів застосовувати свої знання на практиці, виявити їхні здібності самостійно і творчо мислити, вміння використовувати знання з інших галузей наук для вирішення поставлених завдань самостійної роботи.

Якщо студент по завершенні курсу набрав рейтинг 84-100% максимально можливо, це свідчить, що він засвоїв матеріал на “відмінно”, 67-83% - на “добре”, 51-66% - “задовільно”. Хто отримав за балами “добре” і “відмінно”, має право не складати екзамен. Для студентів з рейтингом 51-66% балів екзамен обов’язковий, він дає шанс отримати додаткові бали. Рейтинг нижче 50% балів атестує незасвоєння програми. Студенти з таким рейтингом можуть бути допущені до екзамену лише після додаткової індивідуальної роботи і накопичення суми балів.

Усе це сприяє систематичній ритмічній роботі студентів, планомірному засвоєнню навчального матеріалу, а також дає змогу урізноманітнювати використання форм та методів навчальної діяльності шляхом створення методичних систем, що забезпечують досягнення мети навчання.