1.2.2. Імітація індивідуальної професійної діяльності

Індивідуальна професійна діяльність може імітуватися за допомогою, по-перше, методу аналізу конкретних ситуацій, по-друге, імітаційних вправ. Загальним для цих видів занять є те, що студенти не призначаються на будь-які ролі (посади), а учасники заняття, що паралельно або поступово експериментують з об’єктом практично не впливають один на одного. Правда, результати їхньої діяльності можуть порівнюватися, що спонукає, як звичайно при змаганні, до боротьби за поліпшення цих результатів.

Ігрові заняття, що відрізняються перерахованими ознаками, одержали назву неінтерактивних, на відміну від інтерактивних, у яких передбачається виділення не менше двох ролей і враховується взаємодія граючих студентів у процесі імітації колективної професійної діяльності [7].

Аналіз конкретних ситуацій. Під конкретною ситуацією розуміється проблема, з якою працівник може в будь-який час зустрітися у своїй роботі і яка вимагає від нього аналізу, прийняття рішень, якихось конкретних дій.

Розрізняють чотири рівні конкретних ситуацій:

ситуація-ілюстрація, яка використовується для наочного і доступного для огляду уявлення якогось механізму дії, об'єкта або процесу;

ситуація-вправа, що дозволяє навчитися застосовувати певні правила і положення, вирішувати типові завдання;

ситуація-оцінка, що дає розуміння тих підходів, шляхів, які призводять до вдалого (або навпаки до невдалого) результату;

проблемно-орієнтована конкретна ситуація, яка містить природню або штучну проблему, що складається з елементів, які дійсно мали місце, але в різний час і (або) у різних місцях.

Аналіз конкретних ситуацій характеризується такими основними ознаками:

1.Наявність складної задачі або проблеми, що повідомляється студентам викладачем. Прикладом такої проблеми може служити недостатньо високий рівень продуктивності праці в даній організації.

2.Формування викладачем контрольних питань з проблеми, що розглядається.

3.Розробка групами, що змагаються, або окремими студентами варіантів рішення проблеми.

4.Обговорення розроблених варіантів із можливим попереднім рецензуванням, привселюдний їх захист. Причому кожна група або студент захищає свій варіант і в той же час може виступати колективним опонентом стосовно груп або осіб, що запропонували інші варіанти.

5. Підведення результатів і оцінка результатів викладачем, який веде заняття.

Перераховані ознаки методу аналізу ситуацій визначають область його ефективного застосування. Очевидно, цей імітаційний метод активного навчання найбільше доцільний у тих випадках, коли розглядається окрема складна організаційна, економічна або управлінська задача.

Можливі варіанти рішення можуть бути кількісно оцінені, що дозволяє, у кінцевому рахунку, прийняти кращий із них. Як правило, кращий варіант не є справді оптимальним і не являє собою заздалегідь установлене правильне однозначне рішення, а формується викладачем з урахуванням матеріалів, запропонованих учасниками заняття.

Імітаційна вправа характеризується ознаками, дуже подібними з тими, що властиві методу аналізу конкретних ситуацій. У той же час специфічною рисою імітаційної вправи є наявність заздалегідь відомого викладачу (але не студентам) правильного або найкращого (оптимального) рішення проблеми. Тому імітаційна вправа виявляється більш простим, чим метод аналізу конкретних ситуацій, а результат у певному сенсі запрограмованим. Частіше за все тут не потрібно яких-небудь тривалих і глибоких досліджень у період підготовки і проведення занять, а самі заняття є порівняно короткими і легко укладаються у звичайний розклад.

Приклад імітаційної вправи - своєрідний іспит на знання тих або інших законоположень, правил, методів, інструкцій. Відповіді можуть бути індивідуальними або колективними (слухачі розділяються на невеликі групи), але правильна відповідь в усіх випадках відома викладачу, тому він точно оцінює відповіді, що надходять, і виділяє кращі з них.