1. Поняття про особистість та її структуру

З багатьох визначень поняття "особистість", наявних у психологічній науці, у цьому розділі ми будемо спиратися на ті, які, насамперед, стосуються соціальної поведінки індивіда як людини серед людей.

Особистість — це такий рівень розвитку індивіда, на якому він виявляється здатним на вчинок, тобто спроможний усвідомлювати актуальну ситуацію та своє ставлення до неї, самостійно здійснювати вибір, приймати і реалізовувати рішення, передбачати наслідки своєї поведінки і відповідати за них. Л.С. Виготський проводить паралель між поняттями особистість та самосвідомість і стверджує, що особистість з'являється тоді, коли людина опановує свою поведінку, коли вона себе усвідомлює як певну єдність. Орієнтуючись на таке визначення, можна прийти до висновку, що особистістю індивід може стати лише на певному рівні розвитку.

Щодо випускника допоміжної школи, то, з юридичного погляду, він вважається особистістю, оскільки має добре знати норми суспільного життя, правила поведінки, може чинити дії, орієнтуючись на них, спроможний усвідомити свої дії та їх наслідки, відповідати за них.

Разом з тим, аналіз результатів дослідження багатьох дефектологів, зокрема М.Г. Царидзе, О.П. Сєверова, В.М. Синьова свідчить, що і в розумово відсталих старшокласників переважає імпульсивна поведінка. Більшість з цих учнів, засвоївши протягом перебування у допоміжній школі правила поведінки, діють відповідно до них, але доти, доки вимоги, що пред'являє ситуація, доступні їхньому розумінню і не суперечать безпосереднім потребам. Факти доводять, що свідомо самостійно приймати рішення, формулювати особисте ставлення до всього, що відбувається, розумово відсталі школярі можуть не завжди. Отже, учні, які закінчують допоміжну школу, не володіють своєю поведінкою на такому рівні, щоб їхні вчинки можна було розцінювати як вчинки розвиненої особистості.

А. А. Бодальов виділяє в структурі особистості дві групи психічних утворень: ті, що спонукають її до поведінки (система мотивів та потреб, інтересів, цінностей), й ті; що становлять виконавчий компонент у психічній регуляції цієї поведінки (я-концепція, індивідуально-типологічні та характерологічні особливості, властивості емоційно-вольової сфери). Скористаємося цією схемою для аналізу особистості учня допоміжної школи.