Тема 13. Терапія і профілактика розумової відсталості в дітей і підлітків план

1. Основні принципи медикаментозної терапії дітей із розумовою відсталістю.

2. Профілактика розумової відсталості.

У недалекому минулому вважалося, що розумово відсталі діти, як правило, не потребують медикаментозного лікування, зважаючи на інкурабельність їх дефекту. Це було пов'язано з невірою в можливість поліпшити їх психічний стан, з незнанням етіології багатьох синдромів недорозвинення й відсутністю ефективних терапевтичних засобів. Насправді основна умова лікування дітей і підлітків з розумовою відсталістю — переконаність в тому, що можна поліпшити їх психічний стан або добитися відповідної їх психічному недорозвиненню соціальної адаптації (абілітації). Змістом терапії мають бути ліквідація, якщо це можливо, основного патогенетичного механізму психічного недорозвинення, стимуляція існуючих компенсаторних механізмів, протидія негативній динаміці й ускладненням іншими нервово-психічними розладами (коморбідності).

Діти з більш-менш важкими ступеннями психічного недорозвинення виявляються в ранньому й дошкільному віці, з легшими — найчастіше не раніше початку навчання в школі. У зв'язку з цим лікувально-корекційні заходи починають не відразу, а лише після тривалого вивчення дитини, коли відпадуть усі сумніви в діагнозі. У результаті виявляються упущеними найвідчутніші до стимуляції розвитку перші роки життя. Для початку корекційно-педагогічних заходів і для призначення медикаментів досить факту відставання дитини від однолітків. Чим раніше починають допомагати відстаючій дитині, тим більшого успіху вдається добитися. Рано призначене лікування, обговорення його перспектив з батьками, залучення їх до корекції відсталої дитини допоможе останнім реалістично підійти до майбутніх можливостей і активно брати участь в абілітації. Це перешкодить виникненню в неї і в батьків розчарувань і пов'язаних з цим емоційних розладів.

Терапевтичне втручання може бути здійснене тільки в разі усебічної оцінки хворого. Без багатостороннього діагнозу, в якому знайде відображення оцінка інтелектуальних особливостей, кваліфікація усієї клінічної картини, етіології і психосоціальних умов розвитку, неможливо досягти успіхів у лікуванні. Тільки в цьому випадку можна виробити відповідний стану розумово відсталого індивіда план абілітації, призначити корекційні педагогічні заходи й медикаментозне лікування. У будь-якій лікувальній програмі основне місце займає сім'я. Отримавши уявлення про стан і перспективи хворої дитини, батьки стануть активними виконавцями та учасниками розробленого лікарем і педагогом лікувально-корекційного плану. Надалі, у міру розвитку дитини, вони можуть створювати самі нові підходи до лікування та, обговорюючи їх з лікарем, активно проводити в життя. Залежно від позиції батьків можуть знадобитися спеціальні пояснення й переконливі аргументи, щоб зробити їх свідомими й корисними учасниками лікувально-педагогічного процесу. Без цієї допомоги всі зусилля лікаря можуть виявитися малоефективними.

Успішність соціальної адаптації і запобігання інвалідності, безумовно, залежать від правильного вибору методів лікування (медикаментозних, педагогічних, трудотерапевтичних), їх комбінації, від правильного та індивідуального дозування їх у той або інший віковий період. Як вибір методів, так, зрештою, і їх ефективність залежать від правильно з’ясованої мети терапевтичного втручання. Структура інтелектуального дефекту, емоційно-вольові розлади, сімейна ситуація, середовище, в якому знаходиться сім'я, і т. ін. диктують різні способи їх корекції. Важливо виявити найбільш підлягаючі зберіганню сторони психічної діяльності та, спираючись на них, побудувати план навчання й пристосування дитини до життя. При цьому має бути сформульована досяжна для конкретної дитини мета — компенсація дефекту або посильна соціальна адаптація з певною мірою здатності до самостійної діяльності. Лікувально-педагогічні заходи одночасно являються і профілактикою виникнення на тлі відсталості поведінкових, невротичних, психотичних та інших розладів.