logo
Тексти лекцій

2. Класифікації поведінкових розладів

Різноманітність форм порушеної поведінки вимагає їх систематизації. Міжнародна класифікація хвороб (МКХ-10, 1992) посилається на те, що «...розумово відсталі особи частіше стають жертвами експлуатації та фізичних і сексуальних образ. Адаптивна поведінка порушена завжди, але в захищених соціальних умовах, де забезпечена підтримка, це порушення у хворих з легким ступенем розумової відсталості може не мати явного характеру». МКХ-10 пропонує у зв'язку з цим для визначення вираженості поведінкових порушень, якщо вони не обумовлені супутнім (психічним) розладом, використати четвертий знак:

У зв'язку з тим, що однієї згадки про ступінь тяжкості цих порушень недостатньо, а інших задовільних класифікацій порушеної поведінки розумово відсталих немає, застосовують вже існуючі систематики, використовувані для оцінки поведінки інтелектуально повноцінних дітей і підлітків.

У згаданій «Міжнародній класифікації хвороб» є розділ поведінкових та емоційних розладів. Він складається з Рубрик: гіперкінетичні розлади; розлади поведінки; змішані розлади поведінки та емоцій; емоційні розлади (тривожно-фобічне, соціально-тривожне, розлад сиблінгового суперництва); розлади соціального функціонування (мутизм, розлад прихильності); тики; інші поведінкові та емоційні розлади (енурез, енкопрез, розлади харчової поведінки, стереотипні рухові розлади та ін.). Можна рекомендувати використати цю систематику для оцінки якості розладів поведінки в розумово відсталих дітей і підлітків.

Розлад поведінки, що обмежується сім'єю, включає антисоціальну або агресивну поведінку, що проявляється тільки вдома і/або у стосунках з батьками й родичами.

Несоціалізовані розлади поведінки характеризується поєднанням наполегливої антисоціальної або агресивної поведінки з порушенням соціальних норм і зі значними порушеннями стосунків з іншими дітьми. Воно відрізняється відсутністю спілкування з однолітками й проявляється в ізоляції від них, відкиданні ними або непопулярності, а також у відсутності друзів. По відношенню до дорослих проявляють незгоду, жорстокість і обурення.

Соціалізований розлад поведінки відрізняється тим, що асоціальна або агресивна поведінка виникає у товариських дітей і підлітків. У них тривалі стосунки з однолітками, вони входять до групи однолітків. З дорослими, що представляють владу, стосунки погані. Сюди включаються групова делинквентність, прогули школи.

Опозиційно-зухвалий розлад визначається наявністю негативістичної, ворожої поведінки, що викликає, неслухняність, грубість, провокаційність. Діти ігнорують правила й прохання дорослих, навмисно їм докучають. Зазвичай вони роздратовані, образливі, звинувачують інших людей за свої помилки й труднощі.

У разі виникнення важких для розумово відсталих дітей життєвих обставин, що тривають тривалий час, можна скористатися систематикою В. В. Ковальова (1968). Він описує 4 варіанти психогенних патологічних формувань особистості (ППФО):

1. Патохарактерологічне формування, що розвивається під впливом спотвореного виховання і хронічних психотравмуючих ситуацій.

2. Постреактивне формування, що виникає після важких і затяжних реактивних станів.

3. Невротичне формування, що утворюється в ході затяжних неврозів.

4. Дефіцитарне формування, що спостерігається в дітей і підлітків, що мають різні фізичні дефекти (сліпота, глухота, ДЦП, аномалії розвитку) або хронічні інвалідизуючі захворювання (вади серця, кістковий туберкульоз та ін.), що супроводжуються дефіцитом сенсорної інформації й соціальною депривациєю. В їх освіті грають роль реакція особистості на дефект, неправильне виховання в сім'ї, а також порушення розвитку різних психічних функцій. Клініко-психопатологічні варіанти ППФО: афективно-збудливий, тормозимий, астенічний, істероідний, нестійкий, псевдошизофренічний варіанти.

А. Е. Лічко (1977) визнає існування у підлітків наступних форм порушеної поведінки: втеча з дому і бродяжництво, рання алкоголізація, девіації сексуальної поведінки, делинквентна й суіцидальна поведінки.

Важчі й стійкіші порушення поведінки, що як правило веде до соціальної дезадаптації, систематизовані О. Е. Фрейєровим (1970). У легко розумово відсталих він виділяє 4 форми порушень формування особистості (психопатій): 1) збудливі; 2) істеричні; 3) нестійкі; 4) астенічні.

Збудливі розумово відсталі підлітки характеризуються станами афективного збудження, злобно-негативістичною установкою відносно оточення, конфліктністю, грубо-демагогічною поведінкою в колективі, жорстокістю.

Істеричний характер у розумово відсталих підлітків проявляється зниженим фоном настрою, негативною установкою відносно оточення, істеричними «розрядами» (криками, виттям, нанесенням собі ушкоджень), паралічами, афонією, астазією-абазією, агресією, хвастощами, блазенством, клоунадою, егоцентризмом.

Нестійкий характер розумово відсталих індивідів характеризується особливою нестійкістю інтересів, швидкою зміною бажань, частими, але поверхневими коливаннями (переважно підвищеного) настрою, непосидючістю, нездатністю до навіть щонайменшого вольового зусилля, із постійним прагненням до нових вражень, бродяжництвом і дармоїдством.

Астенічним психопатичним характерам у розумово відсталих підлітків властиві боязкість, страх, невротичні скарги, елементарні фобії, почуття образи на навколишніх людей, комплекс неповноцінності, невпевненість, недовірливість, іпохондричні переживання.

Д. Н. Ісаєв і Б. Е. Мікіртумов (1978) у легко розумово відсталих підлітків описують наступні типи психопатоподібних розладів:

Афективно-збудливий тип, який характеризується бурхливими спалахами гніву на образи й прикрощі, великою нетерплячістю, коливаннями настрою, схильністю до реакції протесту.

Астенічний тип, що відрізняється примітивними депресивними реакціями, що виникають на власний дефект і пов'язані з ним невдачі й розчарування, інфантильними реакціями відмови, під час яких довго ні з ким не розмовляють, ні на кого не дивляться, не їдять, сидять, похнюпивши голову, або бродять в стороні від усіх.

Нестійкий тип, що проявляється легкою підкорюваністю, імітацією негативних зразків поведінки, залежністю від інших, нерідко виявляється сліпим знаряддям у руках антисоціальних елементів.

Дисфорічний тип, властивий головним чином однойменній формі розумової відсталості, характеризується злісною напруженістю, похмурою дратівливістю, схильністю до агресії зі здатністю наносити тяжкі ушкодження, до аутоагресії, руйнівних дій.

Перверзний тип, який проявляється дромоманією, булімією або, частіше, гіперсексуальністю, сексуальними девіаціями (розпусними діями, ексгібіціонізмом, гомосексуальними контактами, онанізмом).

За матеріалами А. Е. Лічко (1985), причиною госпіталізації в психіатричну лікарню перверзний тип опинився в 35% від усіх підлітків, що поступили, з легким ступенем розумової відсталості; дисфорічний тип — в 12%; нестійкий тип — в 31%; афективно-лабільний тип — в 7%; істероідний — в 1%.

3. Ф. Абушевас (1989) вивчав випускників допоміжних шкіл з порушеннями поведінки. Виявилось, що серед них з підвищеною афективною збудливістю — 23% підлітків; з психічною нестійкістю — 15%; з відходами і бродяжництвом — 16,2%; з агресивно-садистичними проявами — 2,5%; з гіпердинамічними порушеннями — 21,3%; з патологічно зміненими потягами — 21,3%.

М. С. Певзнер (1960), характеризуючи клінічні варіанти дітей-олігофренів, відмічає існування серед них таких, у яких недорозвинення їх пізнавальних процесів пов'язане з глибокими дефектами їх поведінки. Вона описує декілька варіантів. Один — патологічно збудливі діти, що легко розгальмовуються, стають неспокійними, важко організовувані. Інший — діти виснажувані, легко тормозимі, в'ялі та інертні. Третій — діти, що відрізняються поєднанням недорозвинення пізнавальної діяльності з різким порушенням цілеспрямованої діяльності й мотивації поведінки.

Психопатоподібну поведінку в розумово відсталих підлітків розглядають нерідко як прояв декомпенсації їх основного синдрому. Вона особливо виражена в пубертатному віці (Сухарєва Г. Е., 1965; Юркова І. А., 1965).

Стійку патологію поведінки в дітей і підлітків з інтелектуальною недостатністю органічного походження іноді ділять на психопатоподібний та енцефалоастенічний синдроми. Під психопатоподібним синдромом розуміють підвищену афективну збудливість із дратівливістю, запальністю, гнівливістю, коливаннями настрою переважно у формі депресивно-дистимічних станів, схильність до бродяжництва, крадіжки, збочення інстинктів, зловживання алкоголем. Енцефалоастенічним синдромом називають стан, що характеризується головними болями, запамороченням, нудотою, поганою переносимістю шуму, змін температури, фізичних і розумових перевантажень, розгальмованістю, метушливістю, приставучестю, пониженою продуктивністю (Аронович О. А., 1973).

У легко розумово відсталих дітей при резидуальній розумовій відсталості психопатоподібна поведінка ділиться на три групи. До 1-ої віднесені діти з психопатичними особливостями особистості. Особливості їх поведінки виявляються вже в переддошкільному віці. У пубертатному ж віці грубість, дратівливість, коливання настрою стають вираженими, з'являлося підвищення сексуальних потягів. Друга група дітей з психопатоподібним синдромом органічного походження відрізняється руховою розгальмованістю, обмеженою здатністю до цілеспрямованої діяльності, підвищеною стомлюваністю, виснажуваністю, поверхневістю емоційних проявів, бурхливими афектами, коливаннями настрою, соматоневрологічними симптомами. Третя група дітей з психопатоподібною поведінкою, що сформувалася під впливом несприятливого виховання, характеризується руховим занепокоєнням, дратівливістю, образливістю, недовірливістю, негативізмом, ухиленням від шкільного заняття, схильністю до бродяжництва й брехні.

Відхилення поведінки у важко розумово відсталих дітей, що виховуються в будинку-інтернаті, систематизували залежно від психопатологічної структури. Були виділені 4 групи (за Д. Е. Мелеховим): діти із стійкою емоційно-вольовою сферою; діти з нестійкою емоційно-вольовою сферою; діти з астенічним симптомокомплексом і діти із складним олігофренічним дефектом. Перші характеризувалися відносно впорядкованою поведінкою, достатнім рівнем уваги й цілеспрямованою діяльністю. Другі відрізнялися підвищеною збудливістю, непосидючістю, дратівливістю, підвищеною конфліктністю, схильністю до агресії або торпідністю, інертністю, пониженою психічною активністю. Треті були бистро стомлюваними, дратівливими. Стан четвертих визначався комплексом соматоневрологічних і психопатологічних симптомів: афективною збудливістю, церебрастенічними явищами, неврологічною патологією: паралічами, парезами, важкими мовними розладами, порушеннями слуху й зору та ін.(Сирників І. К., 1974).