logo
Тексти лекцій

1. Характеристика розумової відсталості та її ознаки

Правильне визначення поняття «Розумова відсталість» має не лише теоретичне, але й практичне значення.

Теоретичне значення такого визначення полягає в тому, що воно сприяє глибшому розумінню суті атипового психічного розвитку дітей.

Не менш важливе практичне значення правильного визначення поняття «Розумова відсталість». Для розумово відсталих дітей створена спеціальна система навчання, мережа спеціальних шкіл і дитячих будинків. Усі розумово відсталі діти повинні навчатися не в масових, а в допоміжних школах. Від правильності й чіткості визначення поняття «Розумова відсталість» залежить доля багатьох дітей. Якщо визначення буде помилковим або розпливчатим, важко буде правильно вирішити, яку дитину слід віднести до числа розумово відсталих. Це означає, що важко буде вирішити й те, в яку школу її направити — в масову, допоміжну або ще яку-небудь, наприклад, в школу для алаліків, туговухих і т. ін.

Розглянемо визначення поняття «Розумова відсталість».

Розумово відсталою називають таку дитину, в якої стійко порушена пізнавальна діяльність внаслідок органічного ураження головного мозку (успадкованого або придбаного).

З педагогічного погляду розумово відстала дитина — це дитина, яка ні за яких умов не зможе засвоїти програму масової школи. Цим вона відрізняється від дітей з іншими видами аномалій, які для навчання за програмою масової школи потребують спеціальних умов. Одразу привертає увагу відносність поняття розумової відсталості: адже ускладнення програми навчання призводить до розширення кола осіб, які неспроможні її засвоїти, і навпаки, — спрощення програми звужує це коло. Здебільшого спеціальна психологія й корекційна психопедагогіка ґрунтуються на такому визначенні розумової відсталості.

Розумова відсталість — це виразне, незворотне системне порушення пізнавальної діяльності, яке виникає внаслідок дифузного органічного пошкодження кори головного мозку.

У цьому визначенні слід підкреслити наявність трьох ознак:

  1. органічного дифузного пошкодження кори головного мозку;

  2. системного порушення інтелекту;

  3. виразності та незворотності цього порушення.

Брак хоча б однієї з цих ознак свідчитиме про те, що ми маємо справу не з розумовою відсталістю, а з якимось іншим видом дизонтогенезу. Справді:

Слід зазначити, що не всі дефектологи погоджуються з наведеним визначенням. Наприклад, Л.М. Шипіцина вважає, що за легкої розумової відсталості не завжди має місце органічне пошкодження мозку. Деякі вчені поняття розумової відсталості розширюють за рахунок тих випадків, коли відставання у розвитку зумовлене несприятливими соціальними умовами, депривацією, педагогічною занедбаністю. Справді, педагогічна занедбаність може бути настільки глибокою, що призводить до незворотних змін у вищій нервовій діяльності. Дитина пропускає сенситивні періоди формування найважливіших вищих психічних функцій, зокрема мовлення, і фактично зупиняється на натуральній стадії розвитку. Спроби відновити психічні здібності, як і в часи Ж. Ітара, залишаються невдалими.

За Міжнародною класифікацією психічних і поведінкових розладів 10-го перегляду (1994), розумова відсталість — це стан затриманого або неповного розвитку психіки, що характеризується порушенням тих здібностей, які виявляються в пе­ріод дозрівання й забезпечують загальний рівень інтелектуальності, тобто когнітивних, мовленнєвих та соціальних здібностей. Для розумово відсталих характерним є порушення пізнавальної діяльності та адаптивної поведінки.

За визначенням Д.М. Ісаєва та Л.М. Шипіциної (2005), розумова відсталість — це сукупність етіологічно різних (спадкових, вроджених, набутих у перші роки життя), непрогресуючих патологічних станів, які виявляються в загальному психічному недорозвитку з переважанням інтелектуального дефекту й призводять до ускладнення соціальної адаптації.

  1. Причини розумової відсталості

Причиною виникнення психічних порушень при розумовій відсталості може бути широке коло шкідливих дій. Для того, щоб краще зрозуміти не лише причину, але й патогенез психічного недорозвинення, звернемося до теорій його виникнення.

З достовірністю етіологія встановлена приблизно лише у 35% розумово відсталих індивідів. В одних випадках - це спадкові чинники (70-90%), що діють до зачаття й вражають статеві клітини майбутніх батьків. В інших - це природжені шкідливості, що діють на плід. По-третє, це різноманітні несприятливі впливи, що вражають дитину в перші три роки життя.

Ендогенні причини

Зміна спадкових структур (мутації) — найбільш часті причини розумової відсталості. Генні мутації — зміна внутрішньої структури генів. Хромосомні мутації — зміна структури хромосом. До них належать транслокації, делеції, дуплікації. Клінічно усі хромосомні форми розумової відсталості, пов'язані із структурними перебудовами, є наслідками або часткових трисомій, або часткових моносомій. Геномні мутації — зміна кількості хромосом. Зустрічаються як трисомії (збільшення числа хромосом на одну), так і моносемії (відсутність однієї з хромосом). Поширеність хромосомних хвороб серед новонароджених складає — 0,5%. У людини мутації виникають постійно — це природний процес, що відбувається в ході життєдіяльності. Крім того, вони відбуваються під впливом фізичних дій (іонізуюча радіація: електромагнітні випромінювання, гама— і рентгенові промені). Шкідливими можуть стати хімічні речовини (інсектициди, фунгіциди, гербіциди, формальдегід, ароматичні вуглеводні, протипухлинні засоби). Небезпечна також дія деяких біологічних чинників (вірусів гепатиту, грипу, краснухи, кору, вітряної віспи, свинки та ін.). Окрім цього, для появи мутацій має значення вік батьків і сімейний нахил, що може бути пов'язане з порушенням генетичного управління діленням клітин.

Ендокринні захворювання й метаболічні дефекти. Діабет матері може бути причиною відставання в розумовому розвитку її дитини. Фенілаланінова ембріопатія виникає у тому випадку, якщо у матері має місце фенілкетонурія, вміст фенілаланіну в її крові перевищує 30 мг/л.

Перезрівання статевих клітин. Це поняття включає комплекс змін в яйцеклітинах і сперматозоїдах, що сталися від моменту їх повного дозрівання до моменту утворення зіготи. Ці зміни можуть бути пов'язані, зокрема, зі збільшенням терміну між овуляцією і заплідненням, гормональними розладами, нерозходженням статевих хромосом.

Вік батьків. Частота народжень дітей з трисоміями 13, 18 або 21 у жінок у віці 30-34 років складає один випадок на 510, у віці 35-39 року 1 на 185, у віці 40-44 року 1 на 63, а в старших 45 років 1 на 24. Частота трисомій залежить і від віку батьків. Головною причиною вікового чинника є старіння статевих клітин, збільшення частоти мутацій (із-за зниження стійкості хромосом до хімічних мутагенів, падіння активності ферментів, гормональних порушень та ін.).

Природжені причини

Серед причин, що викликають порушення дозрівання плоду, відомі більше 400 зовнішніх чинників. Оскільки у внутрішньоутробному періоді центральна нервова система (ЦНС) плоду особливо чутлива, то її ушкодження зустрічаються часто і призводять у результаті до психічного недорозвинення (70-90%).

Високий ризик народження розумово відсталих дітей пов'язаний з гіпоксією плоду у матерів, що страждають у важкій формі хронічними захворюваннями: серцево-судинною недостатністю, хворобами печінки й нирок, діабетом, хворобою щитовидної залози. Ці хвороби сприяють також недоношеності та ускладненням під час пологів. Порушення психічного розвитку дитини може виявитися наслідком взаємодії багатьох вреднощів, що діють як внутрішньоутробно, так і впродовж пологів.

Несумісність по Ph- чиннику. Приблизно в однієї з восьми жінок Ph - чинник у крові відсутній. Діти цих жінок можуть постраждати від Ph - несумісності, якщо у чоловіків цей чинник є. Ph - позитивний плід провокує вироблення антитіл у крові матері. Ці антитіла, проникаючи в кровоток дитини, руйнують її еритроцити. У результаті виникає еритробластоз, що призводить до порушення ЦНС, що надалі може проявитися в розумовій відсталості, порушенні слуху й інших неврологічних симптомах. Еритробластоз зустрічається в одного з 150-200 новонароджених.

Внутрішньоутробні інфекції. Багато інфекцій передається від матері плоду, проте лише мала їх частина викликає розумову відсталість. Вони стають причиною поразки ЦНС плоду в 4 — 5% випадків важкої — і 1% легкої розумової відсталості. Серед мікроорганізмів, що викликають розумову відсталість, найчастіше зустрічаються віруси, прості (протозоа) і спірохети. У 5% вагітних інфекційну поразку плоду викликають віруси. Проте оскільки тільки у частини інфікованих вагітних народжуються діти з розумовою відсталістю, то нерідко складно оцінити, чи одна тільки інфекція її причина. Інфекція, що потрапила в материнський організм, у ряді випадків не дає зовнішніх ознак захворювання у вагітної, але при цьому може вражати плід. Ймовірно, це пов'язане з тим, що ЦНС плоду через нестачу кисню, порушеного живлення й незрілості гематоенцефалічного бар'єру — сприятливіше середовище для мікроорганізмів. Для виникнення розумової відсталості дуже важливий час поразки плоду, міра благополуччя його розвитку і наявність неушкоджених тканин, здатних компенсувати ушкодження або уповільнення розвитку, викликані інфекційним агентом. Чим раніше діє шкідливість на плід, тим, швидше за все, станеться викидень або виникнуть вади розвитку. Надалі ці ж шкідливості вражають тканини плоду й уповільнюють його розвиток. Прикладом може бути вірус краснухи, який у різні терміни вагітності діє по-різному. При цьому припускають, що основний механізм ушкодження ЦНС плоду — аноксія (брак кисню), внаслідок чого зупиняється клітинне ділення, що призводить до виникнення потворності або обмеження зростання органів. Вірогідність поразки плоду залежить також від плаценти, яка не пропускає до нього збудників багатьох гострих інфекцій. Проте ефективність цього плацентарного бар'єру різна. Збудники сифілісу, токсоплазмоза й деякі інші мікроорганізми проникають через цю перешкоду, а також можуть потрапляти з навколоплідної рідини. Плід захищається від інфекцій антитілами матері. Проте і цей механізм не завжди ефективний. Так, вагітна, будучи імунною до певного захворювання, все ж здатна передати збудник ембріонові. Передбачається, що висока лихоманка вагітної також може порушити нормальне функціонування ЦНС ембріона.

Вірусні захворювання. Після пандемії 1918 року було доведено, що вірус грипу здатний викликати розумову відсталість при внутрішньоутробному зараженні. Під час пандемії 1957 року число дітей, народжених із внутрішньоутробними ушкодженнями, зросло з 1,6% до 3,6%. Віруси західного і східного енцефаліту (кінського хвоста), коксеки, ЭКХО, простого вагінального герпесу і, можливо, гепатиту проникають через плацентарний бар'єр. Проте не ясно, яка частота поразки ЦНС плоду, що призводить до виникнення розумової відсталості.

Краснуха. Якщо вагітна захворює нею в перші три місяці вагітності, то ризик розумової відсталості в дитини складає від 15% до 20%.

Цитомегалія. Викликається вірусом слинових залоз, що потрапляє від матері до плоду, який призводить до запалення мозку і його оболонок, що завершується смертю або важким захворюванням ембріона. Від 1% до 2% немовлят, що померли, виявляють цитомегалію.

Природжений сифіліс. Сифілітична спірохета передається плоду через плаценту матір'ю, зараженою під час вагітності. Вона не проникає в ембріон до п'ятого місяця вагітності. У сорокових роках XX століття 4% розумової відсталості зв'язували з сифілісом. Застосування антибіотиків для лікування сифілісу різко зменшило поразку плоду. Збільшення в десятки разів числа хворих сифілісом в останні десятиліття спричинило зростання ризику появи природженого сифілісу.

Лістеріоз. Лістерії, що мають здатність проходити плацентарний бар'єр, вражають переважно нервові тканини плоду. Це може призводити до його загибелі або до менінгоенцефаліту, залишаючи грубі органічні поразки ЦНС. Після народження у зв'язку з цим виникає важка розумова відсталість.

Рідко описуються випадки природженого туберкульозу.

Токсоплазмоз. Токсоплазма — одноклітинний паразит — передається від тварин людині імовірно через їх м'ясо. Поширеність природженого токсоплазмоза від 5-7 на 10000 нормальних немовлят. Інфікуються немовлята до народження й після пологів. Приблизно 10% заражених немовлят помирає через один-два місяці. У багатьох дітей, що вижили, є численні вади розвитку й розумова відсталість.

Найбільш часті хімічні шкідливості, такі, що призводять до інтелектуального дефекту, — свинець, алкоголь, лікарські препарати. У період органогенезу з початку третього й до кінця десятого тижня будь-який шкідливий чинник може призвести до смерті ембріона або появи вад розвитку. Отрути можуть вплинути на ЦНС і пізніше, не піддаючи руйнуванню органи, що завершили свій розвиток. Частота вад у померлих в пренатальному періоді розвитку складає від 21 до 42%. Поширеність вад розвитку в дітей у різних країнах коливається від 2,7 до 16,3%.

До лікарських речовин, що мають тератогенну дію, належать гормональні препарати статевих залоз, надниркових залоз, підшлункової залози (інсулін); препарати, що пригнічують обмін речовин (антипуріни, антиглютаміни); препарати, що вибірково руйнують ракові клітини; антибіотики; галюциногени та ін.

Деякі наркотичні речовини (ЛСД), контрацептивні засоби, надмірне паління також роблять тератогенну дію. Крім того, білково-калорійна недостатність і голодування матері, а також дефіцит надходження в її організм деяких вітамінів (А, В, Е, фолієвої і пантотенової кислоти) ставлять під загрозу інтелектуальний розвиток майбутніх дітей.

Тератогенна дія різних речовин різна. Сульфонаміди, наприклад, ушкоджують мозок, викликаючи жовтяницю плоду. Препарати, що перешкоджають згортанню крові, можуть привести до крововиливів у мозку й до його стійких ушкоджень. Ушкодження плоду залежать і від способу, і від часу дії речовини. Різні реакції на один і той же агент у різних плодів можуть бути пов'язані з їх генетичною своєрідністю. Крім того, та або інша вада може бути викликана генетичною слабкістю локусу. Таким чином, генотип визначає, які тканини або органи будуть чутливі до певного тератогена. У зв'язку з цим з'являються етіологічно поліморфні типи захворювань, при яких розумова відсталість поєднується з природженими дефектами органів і систем.

Фізичні чинники. Радіаційні дії на вагітних жінок при діагностичних, терапевтичних, професійних або випадкових рентгенівських опроміненнях при катастрофах на атомних електростанціях можуть викликати тератогенний ефект і розумову відсталість. Ця дія залежить не лише від стадії розвитку плоду, але й від дози, виду й потужності іонізуючого опромінення, а також від індивідуальної чутливості. Виникнення вад під впливом іонізуючого опромінення пов'язане з прямим ушкодженням плоду, а також з порушенням метаболізму і проникності клітинних мембран в організмі майбутньої матері. Найчастіше при цьому спостерігаються вади нервової системи, очей і черепу.

Механічні дії, що викликають вади: амніотичні зрощення, надмірний тиск матки або пухлини на плід при маловодді або великій міомі. Підвищення температури тіла, а також дія шуму на вагітну в експерименті викликають тератогенний ефект.

Гострі або хронічні емоційні стреси впродовж вагітності можуть виявитися причиною вад розвитку, малої маси плоду і розумової відсталості.

Вплив недоношеності (менше 1500 гр.) і переношеності на психічний розвиток дитини визначається не лише недоліком маси тіла, але й тривалістю вагітності. Частота неврологічних і психічних порушень у таких дітей складає не менше 20%.

Придбані причини

У 9% випадків розумової відсталості причиною ураження мозку стають перинатальні шкідливості, що зв'язують з гіпоксією. Брак кисню в процесі пологів може бути обумовлений важкими хворобами матері (серцево-судинною недостатністю, захворюваннями крові і т. ін.). Асфіксія плоду зазвичай поєднується з родовою травмою, чому сприяють швидкі або затяжні пологи, вузький таз, лицьове передлежання, сідничне передлежання плоду, недоношеність і переношеність плоду, згадані шкідливості внутрішньоутробного періоду.

У перші роки життя найбільш частою причиною поразки ЦНС і розумової відсталості виявляються енцефаліт, важкі інтоксикації, черепно-мозкові травми, стани клінічної смерті. Захворювання, що супроводжуються важким виснаженням (токсична дизентерія), інфекції (від 5 до 25%), що змінюють одна одну, також можуть виявитися причиною відставання в розвитку особливо у недоношених або дітей, що перенесли важку родову травму.

Соціальні і культурні чинники. Особистий досвід, середовище і особливо сімейне оточення роблять серйозний вплив на розвиток інтелекту і особистості дитини. Умови, в яких дитина виховується в ранньому віці, багато в чому зумовлюють її подальше життя. Для оптимального психомоторного розвитку формування навичок повинне відбуватися в чутливі (критичні) періоди життя. Виявлено, що для освоєння кольору, форми, звуку й матеріалу предметів найбільш відповідний час — від 2,5 до 6 років. У той же час занадто раннє форсоване навчання навичкам читання і лічби, до того моменту, коли дитина здатна їх сприйняти і отримати задоволення від своїх досягнень, надалі може привести до порушення здатності навчатися або навіть до обмеження інтелектуальних можливостей.

Сприятлива атмосфера в сім'ї — неодмінна умова розвитку когнітивних функцій і формування емоційної сфери. Перешкодою розвитку дитини можуть стати умови депривації, в яких вона не зможе набути соціального досвіду або цей досвід виявиться недостатнім. Найбільш важливі чинники депривації такі: 1) недостатність і непослідовність материнської турботи з елементами зневаги; 2) спотворене виховання психічно хворими або відсталими батьками; 3) дезорганізація сімейного життя у зв'язку з відсутністю батька або матері або їх антисоціальна поведінка; 4) соціальна ізоляція сім'ї; 5) несприятливі матеріально-побутові умови, неможливість володіння особистими речами — іграшками, одягом, ліжком і т. ін. У дитини, що виховується в умовах депривації, обмежені можливості для навчання, що спричиняють відставання формування мовлення, моторних, пізнавальних функцій і здатності спілкування. У деяких дослідженнях виявляється участь цих чинників у походженні 80 — 90% випадків розумової відсталості.

У походженні важкої розумової відсталості бере участь комплекс спадкових (хромосомна аберація) і серйозних зовнішніх чинників (травми, нейроінфекції). Вони чинять сильну негативну дію на формування мозкових структур, а також на розвиток плоду в цілому.

За виникнення легкої РВ відповідальне інше поєднання чинників, зазвичай непіддатливе розділенню: сімейно-конституціональні (генетичні) особливості й комплекс негативних дій середовища: біологічних і культурно-сімейних.

ДИЗОНТОГЕНІЇ

Розумова відсталість пов'язана з порушеннями розвитку організму (онтогенезу), що відбуваються на різних етапах. Зрозуміти патогенез цих порушень можливо лише у тому випадку, якщо буде оцінений увесь хід формування індивіда. Онтогенез ділять на пренатальний і постнатальний. Генетична інформація, закладена в заплідненій яйцеклітині, визначає процес майбутнього розвитку. У той же час сам ембріональний розвиток — результат інтеграції спадкових і зовнішніх (екзогенних) чинників, що діють через організм вагітної жінки.

Пренатальний онтогенез і дизонтогенії

Розумова відсталість може бути проявом потворності або вад розвитку. Потворність — це зміни одного або багатьох органів, що виникають на ранніх стадіях внутрішньоутробного розвитку і виходять за межі варіації цього виду. Потворність може виникнути і в постнатальний період життя. Вада розвитку — відсутність тієї або іншої частини органу або системи. Менш грубе порушення — зупинка на одній із стадій розвитку — кваліфікується як затримка розвитку.

Пренатальні зміни онтогенезу можуть проявитися загальним зменшенням мозку (мікроцефалією) або його окремих частин (недорозвиненням доль мозку). Іноді повністю відсутній який-небудь відділ мозку (наприклад, агенезія мозолистого тіла). Можлива поява вторинних агенезій внаслідок загибелі вже розвинутих нервових клітин. У той же час можуть виникнути скупчення недиференційованих клітин, порушитися формування клітинних або судинних структур. Іноді знижуються функціональні властивості нервових клітин. Можуть виникнути гетеротипії, при яких клітини в процесі розвитку переміщаються і потрапляють у чужі для них структури мозку.

Ушкодження мозку у внутрішньоутробному періоді в подальшому можуть стати причиною абіотрофій, що виникають під впливом підвищених навантажень вікового, фізичного або розумового характеру. Абіотрофія — це передчасне згасання життєвих можливостей клітин або тканин організму, що характеризується, передусім, зниженням адаптивних можливостей і рівня їх функціонування. Виникнення абіотрофій пояснюється дією шкідливих чинників під час вагітності в періоди закладки тих систем, які надалі виявляться передчасно старіючими. Дія шкідливих чинників на четвертому місяці може привести до агірії (недорозвитку звивини мозку). Шкідливості на 3-4-му місяцях вагітності можуть перешкодити формуванню в мозку плоду отворів Мажанди і Люшка, що приведе до природженої гідроцефалії. Абіотрофія — етіологічний чинник генетично обумовленого захворювання ЦНС, хореї Гентингтона.

Одна з причин виникнення потворності головного мозку плоду — авітамінози А, В, Е, фолієвої і пантотенової кислоти у вагітної жінки. Пренатальна і перинатальна асфіксії плоду також можуть викликати зменшення маси мозку, зменшити кількість нейронів і капілярів (Клосовський Б. Н., 1962).

Залежно від механізму розвитку та етапу формування вади ділять на три групи.

Первинні вроджені вади розвитку.

Вони обумовлені генетичними діями. В одних випадках це дефекти одного або декількох генів, на рівні молекулярних змін ДНК, в інших випадках це порушення цілих хромосом або їх великих ділянок. Такі вади називають генокопіями. Прикладом перших можуть бути синдроми розумової відсталості, що поєднуються з аномаліями будови черепу, кінцівок (істинна мікроцефалія, синдроми Корнелії де Ланге, Рубинштейна-Тэйби та ін.). Прикладом інших — синдроми з аномаліями ауто сом (хвороба Дауна та ін.) і синдроми з аномаліями статевих хромосом (синдроми Клайнфельтера, трисомия X та ін.).

Вторинні вроджені вади розвитку.

Їх походження пов'язане з дією на плід фізичних (променевих), хімічних (алкоголь), інфекційних (краснуха) і інших чинників на різних етапах його розвитку. Ці вади дістали назву фенокопій, що підкреслює їх екзогенне походження. Прикладом фенокопій є синдроми розумової відсталості, викликані гемолітичною хворобою, токсоплазмозом, внутрішньоутробною гіпоксією і т. д.

Постнатальні, придбані, вади розвитку.

Ці вади викликаються шкідливими чинниками після народження в перші роки життя дитини. До шкідливих чинників, здатних порушити психічний розвиток, відносяться важкі інтоксикації, мозкові інфекції, черепно-мозкові травми, асфіксії.

Тип вад розвитку визначається періодом формування ембріона в момент дії ушкоджуючого чинника. При цьому найбільш ранимим є період максимальної клітинної диференціації. Об'єм уражених тканин і органів при ваді розвитку тим більше, чим раніше діє шкідливий чинник.

Швальбе (1927) використав термін «дизонтогенії» для позначення відхилень розвитку організму від нормальної структури в ембріональному періоді. Г. К. Ушаков (1973) відніс до дизонтогеній і вторинні вроджені, і придбані вади розвитку. Поняття дизонтогенеза в подальшому стало набувати усе більш широкого значення.

Лутці (1968), розрізняючи п'ять типів порушення психічного розвитку, вважав, що в основі розумової відсталості лежить безповоротне недорозвинення.

В. В. Лебединський (1985), узагальнивши систематики, що існували раніше, запропонував свою класифікацію психічного дизонтогенезу. До розумової відсталості має відношення тільки його перший варіант, оскільки саме для нього характерна рання поразка, при якій виражена незрілість найбільш складних мозкових систем, що мають тривалий період розвитку.

На думку В. В. Ковальова (1979), розлад між психічними і соціальними чинниками може лежати в основі виникнення деяких симптомів різних типів загального і психічного дизонтогенеза. Він вважає, що психічний дизонтогенез виражається в різних порушеннях темпу, термінів розвитку психіки в цілому та окремих її частин, а також в порушенні співвідношення компонентів психіки дитини, що розвивається. Психічний дизонтогенез може бути детермінований біологічними (генетичними і екзогенно-органічними) або несприятливими мікросоціальними і психологічними діями. Біологічні чинники беруть участь у формуванні нервово-психічного стану, взаємодіючи з чинниками соціально-психологічного оточення, а викликані діями середовища відхилення психіки у своїй основі мають механізм переходу соціально-психічного через природно-психічне в нейродинамічні зміни.

Ці типи дизонтогенеза — різні варіанти асинхронії розвитку, тобто співіснування затримки своєчасного розвитку одних функціональних систем і випереджаючого розвитку інших систем.

Ретардація — затримка своєчасного розвитку або дозрівання однієї або декількох функціональних систем організму, що визначається за відставанням розвитку системи від паспортного, біологічного або психічного віку. У патогенезі психічних захворювань дитячого віку можуть брати участь механізми загальної і парціальної ретардації розвитку. Розумова відсталість — один з прикладів ретардації. У цьому випадку має місце запізнювання переходу (оформлення) природно-психічних функціональних систем у складніші соціально-психічні утворення, що призводить до недостатності останніх, при цьому найбільше страждають пізнавальні функції. Від міри недорозвинення нейрофізіологічних механізмів залежить формування психосоціальних утворень, причому процес соціалізації зазвичай виявляє потенційні можливості вищої нервової діяльності і сприяє полегшенню розвитку компенсаторних механізмів.