§ 1. Ознайомлення дітей із сімейними стосунками

Першоосновою життя на землі є сім’я. Сім’я — це об’­єднання людей, що ґрунтується на шлюбі або кровній спорідненості, пов’язаних спільністю побуту і взаємною відповідальністю. Сім’я в Україні завжди розглядалась як святиня. «Без сім’ї нема щастя на землі»,— мовить­ся у народному прислів’ї.

Шанобливе ставлення народної педагогіки до сім’ї оспіване у піснях, де члени сім’ї, сімейна трійця образно порівнюються з красним сонцем, ясним місяцем та зі­рочками на небі. Як без небесних світил неможливе життя на Землі, так неможливе воно і без сім’ї.

Високо оцінював сім’ю як осередок суспільного ви­ховання В. О. Сухомлинський: «У сім’ї шліфуються найтонкіші грані людини — громадянина, людини — трудів­ника, людини — культурної особистості.

Із сім’ї починається суспільне виховання. У сім’ї, об­разно кажучи, закладаються коріння, з якого вироста­ють потім і гілки, і квітки, і плоди. Сім’я — це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої дер­жави»

Сім’я має свої функції, чітку структуру із взаємо­зв’язаними компонентами.

Провідною функцією сім’ї є відтворення людського роду та виховання дітей.

Сім’я є спорідненим соціальним осередком.

Спорідненість — це зв’язок між людьми, зумовлений спільністю їх походження, що виникає на основі відно­шень шлюбу і споріднення ⁹³.

Сьогодні в Україні поширено два типи сімей:

1) малі індивідуальні (чоловік та жінка або чоловік, жінка й ді­ти);

2) складні нерозділені (прадід, прабабуся, батьки, молода сім’я, одна чи більше).

На жаль, складні сім’ї існують лише в карпатському регіоні та в далеких се­лах. У містах переважають сьогодні однодітні сім’ї.

Започатковує сім’ю офіційна церемонія союзу чоло­віка та жінки, тобто шлюб. Суспільною формою скріп­лення шлюбу є весільний обряд. Кожний народ має свої весільні обряди. Має їх і український народ. Здавна за­силали сватів до молодої, яка в разі згоди виносила рушник, у разі відмови — гарбуз. Звідси й примовка «на рушничок стати (одружитися), тоді не розлучить ні бать­ко, ні мати». Молодята запрошували гостей на весілля: «Просили мати, просили батько, і ми вас просимо: при­ходьте на хліб, на сіль, на весілля». Пекли весільний ко­ровай, прибирали весільне деревце, співали весільні, об' рядові пісні, водили танок. Молодих вінчали у церкві, останніми роками закріплювали шлюб у відповідних офіційних органах. Виникало нове «родинне свояцтво» (М. Г. Стельмахович).

Ідеальна сім’я створюється на основі кохання двох людей протилежної статі. Подружня пара — це вісь сім’ї. Вона започатковує виникнення нового життя, про­довження роду, дітей. Хороша сім’я, коли чоловік та жінка живуть у мирі та злагоді. Про це йдеться й у ба­гатьох прислів’ях.

На батьків покладений обов’язок виховувати дітей.

По сім’ї судять і про дітей: «який батько, такий син», «яка мама, така сама», «які самі, такі й сини». Отож, майбутнє нашої країни в руках «батьківської педагогі­ки», як образно назвав її В. Сухомлинський. «Без бать­ківської мудрості немає виховуючої сили сім’ї,— писав він.—Батьківська мудрість стає духовним надбанням дітей; сімейні стосунки, побудовані на громадському обо­в’язку, відповідальності, мудрій любовній й вимогливій мудрості батька й матері, самі стають величною вихо* вуючою силою. Але ця сила йде від батьків, у них — її коріння й джерело»

Своєрідна етимологія слів батько й мати, які в укра* їнській мові відрізняються синонімічною різноманіт­ністю.

Чоловіка у шлюбній парі найчастіше називають бать­ком. Це офіційна назва. Діти ж звертаються до батька ласкавими словами: няньо, неньо, нянько, тато, дядьо (дєдьо), отець, батечко, батенько, татусь, татунечко, та­туньо, батейко. Від слова батько (отець) походить слово батьківщина (вітчизна), а також батьківщина — спад­щина від батьків ⁹⁴.

Мати, матір, мама, неня, ненька, матуся, матінкаИ Цими словами звертаються до матері, жінки. «Все най- рідніше, найдорожче, наймиліше увібрало в себе це дивовижне, містке, сонячне слово, перше слово, яке з ра­дісною усмішкою вимовляє дитина,— пише М. Г. Стель­махович. — Походить воно від дитячого лепету «ма-ма-ма». Ідеал матері, яка виносить свою дитину під своїм серцем і призводить на світ, зігріває теплом, ласкою ! палкою любов’ю, виховує в ній доброту і світлий розум плекає чутність і доброзичливість, широко втілений В; українському фольклорі» ⁹⁵.

Чуваші називають матір богинею роду, у нас в Ук­раїні — берегинею.

Рідна мати — «перший педагог, від якого розпочався родовід, вихователь та й саме виховання, і її ніким за­мінити не можна» ⁹⁶. Мати любить своїх дітей особливою, материнською любов’ю, вона задля дитини віддасть ос­танній шматок хліба, а в разі потреби — і життя. Це образно відбито у прислів'ях та приказках: «Любов мате­рі безмежна», «Дитина плаче, а матері боляче», «у ди­тини заболить пальчик, а у матері — серце».

Сподвижницька любов матері до дітей, як зазначає М. Г. Стельмахович, стала вершиною гуманності в на­родній педагогіці, а мадонна з маленькою дитиною на руках —святою.

Усе це так, проте материнська любов, як і любов батька, не повинна бути сліпою. Дитину потрібно не тільки любити, а й виховувати, поважаючи її особис­тість. Добре, коли батьки користуються авторитетом серед дітей. Справжній авторитет батьків визначається не тільки їхнім ставленням до дітей, а насамперед сто­сунками між жінкою та чоловіком, їхнім ставленням один до одного та до своїх громадських обов’язків, до праці, до сусідів, до друзів.

Традиційна дошкільна педагогіка зазначає, що бать­ківський авторитет залежить від єдності вимог батька й матері до дітей та від уміння вдало використовувати свою батьківську владу. Батьківський авторитет має свій зворотний бік: як батьки ставляться до дітей, так і діти будуть ставитись до своїх батьків.

У дітей свій обов’язок — любити й шанувати бать­ків. Народ заклав ці невмирущі сентенції у прислів’ях: «Шануй батька й неньку, то буде тобі скрізь гладенько», «Як батька покинеш, то й сам загинеш». Невдячність дітей до батьків суворо засуджується у моральному ко­дексі народної педагогіки.

Шанобливе ставлення дітей до батьків та прояви їхньої невдячності з наступним осудом описано в бага­тьох творах художньої літератури (В. Осєєвої «Сини», В. Сухомлинського «Сьома дочка» та ін.).

Традиційною формою звернення дітей до батьків в українських сім’ях було шанобливе «Ви»: «Казали бать­ко, казали мати...»

До складу сім’ї входять бабуся, дідусь, сестри та бра­ти. Вони теж беруть участь у вихованні дітей. Дідусь та бабуся — це супутники дитинства. Майже кожна до­росла людина згадує з особливою теплотою дідусеві опо­відки та перекази й бабусині казки, життєві поради, приповідки. Дідусь та бабуся вчать дитину життєвої мудрості, передають свій досвід життя.

Добре, якщо у сім’ї і батьки, і дідусь та бабуся жи­вуть у злагоді, шанують одне одного, виховують дітей єдиними вимогами, не перекладають цю нелегку справу один на одного. Батьки до того ж учать шанувати дідуся та бабусю.

Особливе ставлення склалось у народній педагогіці до дітей-сиріт. У прислів’ях та приказках висловлюється співчуття до таких дітей: «Сироту лають і б’ють та пла­кать не дають», «Сиротою жити — сльози лити», «Сироті хоч з моста та в воду», «За сиротою журба за журбою». Здавна в Україні дівчаткам-сиріткам надягали особли­вий віночок з блакитними стрічками, щоб кожний чим міг допомагав цій дитині.

Дітям-сиротам призначають названих батьків. На­званий батько — це чоловік, який узяв на виховання чу­жу дитину за свою; названа мати — це жінка, яка взя­ла на виховання чужу дитину.

В останні роки у рамках Дитячого фонду почали від­криватися сімейні дитячі будинки, в яких названі бать­ки беруть на виховання 8—10 чужих дітей, виховуючи їх разом із своїми. Звідси й поняття: названий син, на­звана дочка.

Брати та сестри — люди рідні по крові, вони також піклуються один про одного, допомагають меншим.

Названих братів називають побратимами, а названих сестер — посестрами. Якщо вже утворилася така сім’я, то названі батьки повинні піклуватися про названих ді­тей, як про своїх рідних, а названі діти — шанувати та поважати своїх батьків. На жаль, не завжди так буває в житті.

Про це добре розповідається в українській народній казці «Названий батько», яку обов’язково слід прочита­ти дітям, пояснюючи слова «названий батько», «назва­на мати».

Усі варіантні програми виховання дітей у дошкіль­ному закладі передбачають ознайомлення дітей із сім’єю та її членами. Наводимо зміст ознайомлення дітей із сі­мейними стосунками за програмою з народознавства ⁹⁷.

Мати (мама, ненька, матуся, матінка) — берегиня роду, продовжувачка роду. Мати виношує дитину під серцем, народжує на світ, зігріває теплом, ласкою, пік­лується про дітей, виховує їх.

Батько (тато, батечко, батенько, татусь, татунеч­ко) — піклується про дітей, жінку-матір. Від слова «батько» походить слово «батьківщина» (вітчизна) або «батьківщина» (спадщина від батьків).

Український народ на знак глибокої поваги дітей до своїх батьків вчить звертатися до батьків ввічливою формою «Ви» (Ви — тато, Ви — мамо). Це давня народ­на українська традиція.

Брати, сестри — люди, рідні по крові, піклуються одне про одного, старші допомагають батькам виховува­ти молодших.

Побратим, посестра — це щирі, добросердні люди, які завжди допомагають порадою, знаходяться поруч у скрутні хвилини життя.

Орієнтовна тематика занять з ознайомлення дітей із сімейними стосунками. Молодша група: «Неня моя рід­на», «Татусю рідненький», «Братики й сестрички», «Моя сім’я», «У сімейному мирі та злагоді».

Середня група: «Хто у світі наймиліший?», «Разом з батечком», «Гостинність дідуся та бабусі», «Сестри (бра­тики) мої милі», «Рідні мої, любі мої».

Старша група: «Мої батьки», «У колі сім’ї», «Назва­ні батьки».

Підготовча до школи група: «Мати — берегиня ро­ду», «Батьківські турботи», «Нічого кращого немає, як тая мати молодая...», «Навчу я маленького братуся (сестричку)...».

Орієнтовні конспекти занять

Тема: «Моя сім’я» (друга молодша група)

Завдання: Дати дітям первинні уявлення про сім’ю як таку, про її склад. Виховувати любов і повагу до рідних.

Матеріал: макет квітки, на пелюстках і всередині якої — невеличкі конвертики або розрізи, куди вклада­ють зображення дорослих і дитини.

Хід заняття: Вихователь організовує дітей, пові­домляє, що сьогодні йтиме мова про сім’ю, читає вірш М. Підгірянки «Мама».

• Діти, про кого я прочитала вірш? Так, про маму. Вона найдорожча, найлюбіша для вас. Про маму є дуже багато пісень, віршів. А знаєте, чому? Справді, мама завжди поруч з вами. Що вона робить? Так, і їсти готує, і пере, і прасує, і шиє. А коли ви хворі, як допомагає вам мама? Хто з вас знає інший вірш про маму? (Діти розповідають.) Ось ми й поговорили про одного члена сім’ї. Про кого?

Вихователька викладає на одній пелюстці малюнок: мама біля дитячого ліжечка. Потім запитує дітей, хто разом з мамою створює затишок удома, у кого сильні, майстрові руки. Пропонує розглянути картинки про та­тову роботу, викладає на іншій пелюстці відповідний малюнок.

• А тепер послухайте ось такі лагідні слова:

Мій дідусь старенький,

Як голуб сивенький,

По садочку ходить

І мене, малого,

Онученька свого,

За рученьку водить.

По садочку ходить,

Яблучка знаходить,

Ще й дає горіхи

Мій дідуньо милий,

Як голубчик сивий,

З ним — багато втіхи.

М. Підгірянка

• Про кого йдеться у вірші? З ким із вас у сім’ї жи­ве дідусь? Хто розповість про нього?

Діти розповідають. На пелюстці викладається малю­нок: дідусь порається біля вуликів.

• А ще про кого із членів сім’ї ми не згадали? Хто вам і теплі рукавички зв’яже, і казку розкаже? Так, ба­буся. Дуже добре, коли бабуся з вами. Разом з нею завжди затишок, у хаті завжди пахне пиріжками. (З до­помогою дітей на пелюстці викладається малюнок.) А якщо бабуся не живе з вами, як можна її бачити? Так, треба часто відвідувати її, щоб вона раділа зустрі­чам. Ось як, наприклад:

Іде віз з гори в долину

До бабусі на гостину,

Хде батько і матуся,

Іде тітка Олюся,

Їде Юрчик-синочок —

Гостей повний візочок.

А бабуся старенька

Любим гостям раденька,

Любих гостей вітає,

Хлібом-медом приймає.

• Ось бачите, яка вона — сім’я: і мама, і тато, і бабуся, і дідусь. А ще в декого з вас є братики і сестрички.

Всі вони — сім’я. (Викладає всередині квітки зображен­ня дитини.) Сім’я повинна бути дружна і міцна — тоді вона гарна, як наша квітка.

Тема: «Сім'я» (середня група).

Завдання: Розширити знання дітей про сім’ю, її склад, взаємостосунки в сім’ї. Виховувати взаємоповагу один до одного.

Словник: сім’я, тато, матуся, дідусь, бабуся, син, донька, онуки.

Матеріал: фотографія родини вихователя, хутря­ний одяг.

Хід заняття: Вихователь садить дітей навколо себе, показує фотографії членів своєї сім’ї і говорить:

• Це моя родина. Це моя мама, а це — тато. Ось це — дідусь, бабуся, мої молодша сестра і старший брат.

Діти мають повторити ці слова. Якщо у вихователя є діти, він показує і їхні фотографії, називаючи: це моя донька, а це — синок.

Вихователь пропонує дітям гру. Звертається до будь-якої дитини і каже: «Тетянко, ти будеш начебто вихова­телькою. (Називає її ім’я і по батькові.) Будеш брати ці фотографії і розповідати дітям про них так, як я».

• Тепер пограємо так. Ми всі — одна велика дружна родина. У нас є і тато, і мама, і дідусь, і бабуся, братики і сестрички, онуки й онучки. Я буду бабуся. А ти будеш хто? (Запитує кожного з дітей.)

Далі вихователь розповідає:

• Коли я була маленька, мені бабуся розповідала казки. (Запитує когось із дітей, чи розповідала йому ба­буся казки.) А мама, коли вкладала мене спати, завжди співала колискові пісні. Я й зараз пам’ятаю колискову «Котику сіренький».

Ця колискова знайома дітям. Вихователь пропонує заспівати її.

Фізкультхвилинку можна провести так.

Вихователь говорить:

• Мій дідусь дуже любив гратися зі мною й моїм братиком. Він виходив у іншу кімнату, одягав кожух і ставав ніби ведмедем, а потім ловив нас, а ми тікали. Ось і зараз ми так пограємо, Ти (називає ім’я хлопчика) будеш дідусем. (Веде його в іншу кімнату, дає йому якийсь волохатий одяг, і той, загорнувшись, починає ло­вити дітей. Всі тікають).

Потім вихователь знову збирає дітей біля себе й про­водить бесіду:

• Дітки, а хто вас у сім’ї найбільше любить? А хто спати вкладає? Хто пісні колискові співає? Зараз ми ви­вчимо невеличкий вірш про маму і навчимося її ласка­во називати. Послухайте і запам’ятайте, як названо маму.

Вихователь читає вірш В. Гринько «Мама». Пояснює слово «немовля» — це дитина, яка ще не ходить, а ле­жить у колисочці.