Розділ XII народні промисли та ремесла україни

Народні художні промисли — одна з історично зумов­лених організаційних форм народного декоративного ми­стецтва. Це товарне виготовлення художніх виробів при обов’язковому застосуванні ручної праці. Вони мають багатовікову історію, що знає періоди піднесення і спаду. Художні промисли, що склалися історично, і до сьогодні зберегли існуючі неперевершені центри народної твор­чості. Це живі пам’ятки культури.

Декоративно-прикладне мистецтво є однією з важли­вих галузей художньої культури українського народу. Воно виникло в процесі трудової діяльності і нерозривно пов’язане з нею.

Україна завжди славилась своїм декоративно-при­кладним мистецтвом. До наших днів дійшли численні па­м’ятки народного мистецтва: вишивка, одяг, декоративне ткацтво, художня кераміка, різьблення, вироби із шкіри, художня обробка металу, які вражають своїми високими художніми якостями.

Першими пам’ятками народного мистецтва є знахід­ки на Чернігівщині. Це прикрашені різьбленими геомет­ричними малюнками вироби з іклів мамонта, орнамен­товані фігурки, амулети. В епоху неоліту розвинулись керамічне, ткацьке, деревообробне ремесла, а разом з ними — різноманітна орнаментика.

Багато матеріалу для вивчення творчості українсько­го народу в бронзову епоху дають пам’ятки скіфів, грець­ких колоній на півночі Чорноморського узбережжя, а також ранніх слов’янських племен.

У докласовому суспільстві мистецтво розвивалося ду­же повільно. Воно мало практичний, прикладний харак­тер і було неподільне з витвором людської праці — по­бутовими речами: одягом, керамікою, дерев’яними і ме­талевими предметами, тканинами. Проте саме в цю пору виникли ті принципи художнього формотворення та ор­наментики, які протягом довгого часу складають основу народного декоративно-прикладного мистецтва.

Формування класового суспільства, утворення давньо­руської держави позначились також і на розвитку всіх видів мистецтва. Значною мірою цьому сприяв процес відділення ремесла від землеробства. Ремісництво зосереджувалося в давньоруських містах з VII—VIII ст. Глибокі зміни в розвиток мистецтва внесло феодальне суспільство. На жаль, оригінальні пам’ятки народного та декоративного мистецтва часів первіснообщинного ла­ду і Давньої Русі зберігалися далеко не завжди. Розви­ток декоративно-прикладного мистецтва XIV—XVIII ст. можна поділити на три етапи. Перший етап — XIV — перша половина XVI ст. — період становлення і форму­вання специфічних рис українського декоративно-прикладного мистецтва, в якому не досить відчутні традиції давньоруського ремесла. Другий етап — друга половина XVI — перша половина XVII ст.--відзначається розкві­том ремесла і заснуванням ремісничих цехів. Третій етап — друга половина XVII—XVIII ст. — період значно­го економічного і культурного піднесення України, ін­тенсивного розвитку народного мистецтва і художнього ремесла, зростання мануфактур.

Найменше пам’яток дійшло до нас з початкового пе­ріоду і значно більше — з кінця XVII—XVIII ст. Зберег­лися добротні коштовні речі, які виготовлялись руками міських цехових майстрів. Вони вкладали в них своє сві­тосприйняття й високі художні почуття. Декоративно-прикладне мистецтво XIV—XVIII ст. було мистецтвом ручної праці: кожна річ — оригінальний, неповторний твір, який вражає багатством і різноманітністю форм, вигадливістю і красою оздоблення і становить цінне над­бання української художньої культури.

У період XVIII—XIX ст. створено видатні пам’ятки народного прикладного мистецтва в усіх його видах — в одязі, килимарстві, кераміці, вишивці, різьбленні. Після першої Галицької сільськогосподарської виставки у 1877 р., на якій один із відділів був присвячений кустар­ним промислам, в Україні було створено постійну комі­сію для промислових справ.

Виставка сприяла відкриттю шкіл і майстерень, орга­нізації товариств і об’єднань, які виробляли та збували кустарні вироби.

Народні промисли користувалися загальним визнан­ням. На основі старих традицій у різних районах України вже у 20—30-ті рр. створюються центри народного ре­месла, творчість яких увійшла в історію вітчизняного мистецтва. Сьогодні народні промисли переживають пе­ріод відродження. Багато творів декоративно-приклад­ного мистецтва, втративши свою первинну побутову функ­цію, набувають ще більшого художньо-естетичного зна­чення. Вони входять у життя і побут дитини як художня цінність і завжди мають виховне значення.

Образне сприймання природи й навколишнього жит­тя у дітей багате й індивідуальне, мова їхніх фарб і пла­стики нагадує мову самобутніх поетів. Твори юних мит­ців свідчать, що за ними стоїть велика, різноманітна школа народного мистецтва, багатовікова культура на­роду.

Природа народного мистецтва, його життєвість не терпить схем, вона співзвучна з новими потребами жит­тя. Тому нові часи породжують нові лінії. Сучасне ми­стецтво розвивається в органічному зв’язку з потребами народу, багатого на художні цінності минулого. Завдан­ня національного дошкільного закладу — прилучити ді­тей до ремесел, виховувати прагнення зберегти і примно­жити творчу спадщину народу.

Розвиток сучасного народного мистецтва здійснюєть­ся у двох основних напрямах: художні промисли та ін­дивідуальна творчість майстрів.