§ 2. Колисанки і забавлянки у роботі з дітьми
Колискові пісні, забавлянки, утішки належать до найбільш ужиткової народно-поетичної спадщини, яку використовує народна педагогіка для виховання своїх наймолодших громадян. Висока художність цих малих жанрів фольклору не може не залишити слід у душі дитини і, часом, стає фундаментом для подальших естетичних уподобань людини. Ця жанрова галузь фольклору складається і виконується дорослими, це творчість дорослих для дітей, для немовлят, які ще тільки починають опановувати мову. Тому не дивно, що саме цей жанр здавна цікавив як збирачів, так і дослідників народного фольклору. Так, у XIX ст. колисанки, забавлянки та утішки були предметом дослідження М. Левицького, О. Вєтухова, на сучасному етапі — І. Пільгука, Г. Виноградова, В. Бойка, Г. Довженок. Вони зібрані в окремі фольклорні збірки 48.
Колисанка — це перший поетичний твір, з яким зустрічається дитина вже в перші дні свого життя, вона чує його з вуст найближчої людини — матері. Вони несуть у собі емоційно насичену функцію встановлення контакту між матір’ю та немовлям без сторонніх слухачів. У них відбита глибока материнська любов, оспівується світ добра, краси й справедливості, який кожна матір прагне виплекати у своєї дитини. Тому в них відображуються найглибші почуття людини, вони захоплюють своєю ніжністю, безпосередністю, простотою. Це перші уроки духовності, моральності, чесності, чемності (добре, погано, можна, не можна), шанобливого ставлення до праці. Колисанки допомагають ознайомити дитину з навколишнім світом, це перші поетичні твори, які дитина запам’ятовує, повторює слова, фрази. Це й перші музичні твори.
Головна функція колискових пісень — впливати на стан і настрій дитини в момент засинання. «Багаторазове погойдування з повторенням однієї і тієї ж музичної фрази — поспівки вузького діапазону в одноманітному ритмі,— зазначає Г. В. Довженок,— позитивно діє на психіку дитини і швидко її заколисує. Водночас ці пісні є ще й неусвідомленим початком проникнення малечі у світ мистецтва, що є важливим виховним елементом» 49. У колисанках органічно поєднуються пізнавальний (повчальний) та естетичний (мистецький) аспекти на «...самій доступній для дітей хвилі — емоціональній. Поступово, краплина за краплиною, вбираються й запам’ятовуються через пісню... фонетичні, лексичні й морфологічні особливості поетичної мови, а далі — все коло образності, конкретні засоби мистецького уособлення тих чи інших відтінків почуттів і думок, що врешті-решт приводять до усвідомлення національної самобутності мистецтва» 50.
Колисанкам як жанровій різновидності фольклору притаманні специфічні риси та характерні тільки для них особливості. Розглянемо їх.
Змістовна характеристика колискових пісень характеризується оспівуванням дитини й матері. Найпоширеніша група пісень, у центрі яких — дитина й турбота про неї. Задовольнити її потреби допомагають супроводжу ючі дійові особи: Котик, гулі, шпаки, Сонко, Дрімота та сама мати.
Співаючи пісню, дитині бажають здоров’я, немовляті здоров’я приносить спокійний сон. Тому, заколисуючи дитину, мати закликає Сон та Дрімоту, ці персоніфіковані образи, принести малечі тихий, міцний, спокійний сон:
Ой ходить сон коло вікон,
А дрімота коло плота.
Питається сон дрімоти:
А де будем ночувати?
Де хатонька теплесенька,
Де дитина малесенька,—
Там ми будем ночувати,
Дитиноньку колихати.
Особливістю українських колисанок е те, що образ Кота виступає в них першим оберегом, який перебирає на себе всі незгоди, все лихо, він оберігає сон та здоров’я малюка, заколисує його:
А-а, котино!
Засни, мала дитино!
Ой на кота все лихо,
Ти, дитино, спи тихо!
Ой кіт буде воркотати,
Дитинонька буде спати!
Центральним атрибутом колискових пісень є колиска з мальованими бильцями, золотими вервечками, срібними дзвіночками, пуховими подушками, шовковим укривалом:
Ой ну, люлі, люлечки,
Шовковії вервечки,
Мальовані бильця,
Ходім до Кирильця...
А щоб одягти дитину, мати знову звертається до Кота:
Ой кіт-воркіт
На віконечко скік,
А з віконечка на торжок,
Купив собі кожушок,
І шапочку бобровую,
І стьожечку шовковую.
Треба з котика зняти,
А дитині дати,
Щоб тепленько було спати.
У наступній групі пісень оспівуються образ матері, її турбота про дитину, роздуми над долею, страждання, смуток.
Оспівує мати і свої сподівання на щасливу материнську долю, якій не судилося сповнитися:
Мати сина колихала,
Дня і ночі не доспала
Та думала — добрий буде,
Що він мене не забуде.
Мати сина годувала,
Всю неділю покладала.
Може, мені хоч на старість
Буду мати з нього радість...
А він ледащиченька,
Свою неньку зневажає,
З двора її виганяє.
Серед українських колисанок чимало й таких, які нагадують пародію на них, з комедійними образами діда й баби:
Колисала баба діда
Звечора до обіда,
Поки стало в торбі хліба.
Як не стало в торбі хліба,
Покинула баба діда.
Ой ти, діду бородатий,
Чом ти й досі не жонатий?
Чом ти, діду, не співаєш?
Бо ти, діду, язика не маєші
Своєрідними є колисанки за характером художніх засобів виразності. Створенню пісенних образів сприяють прості художньо-зображувальні засоби мови: епітети, порівняння, метафори, численні повтори, звертання, риторичні запитання, діалоги:
А-а-а!
Киця Мура, де ти була?
Я гукала, ти не чула.
А-а, а-а, а!..
Для, колисанок характерна своєрідна вокалізація або на голосних звуках (а-аа, е-е-е), або на рівноскладових словосполученнях (баю-баю, бай; люлі, люлі, люлі; лю- ляй же, люляй; чуч-беле, чуч-беле), низький регістр співу, врівноважена ( у стабільному темпі) манера виконання, спрямована на збереження психологічного спокою дитини.
Колискові пісні композиційно прості. Ось чому їх здавна використовувала народна педагогіка: «Пісня, звернута до дитини, стає художнім втіленням однієї з найважливіших концепцій народного світогляду — неподільності добра й праці, чесності й праці. Прості й водночас мудрі народні твори не вдаються до прямої дидактики, а через яскраві, колоритні образи, використовуючи найхарактерніший для дитячого фольклору художній прийом — олюднення якостей та дій персонажів пісень,— малюють захоплюючу, цікаву й повчальну картину».
Колискові пісні повинні звучати над колискою з перших днів життя немовляти. Не завадять вони й дитині дошкільного віку. Тиха, чарівна мелодія колискової пісні з вуст матері чи бабусі (або магнітофонний запис, платівка) заспокоюють дитину, вливають в її душу любов до рідного слова, до мелодики рідної мови.
Бажано влаштувати для батьків дітей раннього та молодшого дошкільного віку вечір колискової пісні з залученням батьків до співу. Це може бути вечір-конкурс серед батьків на краще виконання колискової пісні або «Чарівні мелодії колисанки» — вечір, на якому співають усі: і батьки, і вихователі, і діти. До того ж такі конкурси доцільні й серед педагогів дошкільного закладу. Тоді, можливо, колискові пісні залунають у спальних кімнатах дошкільних закладів чи то у виконанні вихователів, чи то в запису.
З дітьми всіх вікових груп слід заучувати й розігрувати тексти колисанок на індивідуально-групових заняттях. Наприклад, розігрування колисанки «Коте білий, коте сірий» з дітьми середньої групи.
На столі у вихователя — іграшкове ліжко, у ліжку — лялька, біля ліжка — котик. П’ятеро-шестеро дітей сидять півколом на стільчиках. Вихователька тихо співає колискову й супроводжує слова діями — погладжує котка:
Коте сірий, коте білий,
Коте волохатий,
Не ходи по хаті,
Не буди дитяти.
Котусь буде воркувати,
А дитина буде спати.
«Втомилась Оленка маленька, лягла в ліжко й хоче заснути, та котик їй заважає, ходить по хаті, нявчить. Давайте, дітоньки, попросимо котика всі разом, щоб він не заважав нашій Оленці спати. Я буду співати, а ви тихесенько-тихесенько мені підспівуйте»,— каже вихователька. Вона співає, а діти підспівують (пісня виконується на одному занятті три — чотири рази). На наступному занятті цією ж колисанкою загойдують ведмедика чи зайчика. Одна й та сама пісня повторюється на кількох заняттях, аж поки діти не запам’ятають її текст. Поступово вихователька вводить нові текстові варіанти цієї колисанки. Тепер уже з’являються двоє котів, які оберігають ляльчин сон:
Ой ну, котів, котів два,
Сірі, білі обидва.
Сірі, білі, волохаті
Полягали коло хати.
Не збудіть малого дитяти:
Воно у нас малесеньке,
Воно спати радесеньке.
З дітьми старшого дошкільного віку заучують складніші за змістом колисанки з цієї самої теми. Спочатку «нарощують» слова, продовжуючи сюжет та змінюючи окремі вирази:
Ой ну, коте, котина!
Засни, мала дитина!
Коте волохатий,
Не ходи по хаті,
Не буди дитяти!
Дитятко маленьке,
Воно спати раденьке.
Ой ну, коту рудку,
Вимети хатку!
А ти, коте сірий,
Вимети сіни!
Та піймай мишку,
Та вкинь у колиску;
Мишка буде грати,
А мала дитина спати.
Далі вихователька пропонує й нові ускладнені текстові варіанти, за змістом яких дії імітують та виконують самі діти — розмовляють з котиком та дитиною (лялькою) :
А щоб спало, щастя мало,
Та вимети сіни,
А щоб росло, не кричало,
Та піймай мишку,
А щоб росло, не боліло,
Та пусти в колиску.
На животик не хворіло,
Мишка буде грати,
На серденьку здоровіло.
Коток воркувати.
Щоб рісточки у кісточки,
Лялечка буде спати,
Розум добрий в голівочку.
А я буду колихати.
А-а-а!
Знайомі колисанки діти співають у дидактичних іграх «Укладемо ляльку спати», «На добраніч, мої любі», «Колисанки нашій лялі» та інших, на вечорах співу.
Забавлянки, утішки — це коротенькі пісеньки або віршики, поєднані із своєрідними вправами і покликані зміцнювати дитину фізично, підтримувати радісний, бадьорий настрій. Це своєрідна форма емоційного спілкування дорослих з дитиною, побудована на глибокому знанні психології дитини різного віку. Для найменших, які тільки-но починають сидіти, у народі складено своєрідний тип забавлянок — чукикалок (гуцикалок) з похитуванням, підкиданням дитини на коліні або на одній нозі:
Ой чук, чук, чук,
А бабуся карасиків —
Наловив дід щук!
Годувати Тарасиків;
А бабуся пліточок —
А бабуся окунців —
Годувати діточок,
Годувати молодців.
Для немовлят—утішки-ігри з пальцями. Це різні варіанти «Сороки-ворони», «Сороки-довбухи» та «Варила мамочка кашичку»:
Варила мамочка кашечку, варила.
Одному дала до горнятка,
Другому до мисочки,
Третьому до кайстроника,
Четвертому дала до ложки,
А п’ятому не дала,
Бо не приніс сала.
Для дітей, які опанували рідну мову, пропонуються забавлянки-діалоги (зважаючи на те, що це вік інтенсивного розвитку діалогічного мовлення):
Лася-Прася,
Де була?
У лісі.
Що їла?
Горісі.
Чим кусала?
Зубами.
Куди клала?
До мами.
У більшості забавлянок закладена практично-діяльна функція, яка передається різноманітними рухами:
Дибки, дибки!
Ходить котик по лавочці,
Водить кішку за лапочки:
Диб, диб, диб!
Ця утішка супроводжує навчання ходінню.
Забавлянки ознайомлюють дітей з трудовими процесами («Гу-ту-ту, варю кашу круту», «Куй-кую чобіток», «Печу, печу хлібчик»), прославляють працю, засуджують нероб.
У змісті забавлянок передаються морально-етичні повчальні мотиви, спрямовані на формування майбутнього світогляду, духовності дитини:
Гопа, гопа, гопа-чуки,
— А ви, діти, не сваріться,
Наварила мама щуки,
Та рибкою поділіться.
Та не знала, де подіти,
А ви, діти, пам’ятайте,
Та кинула межи діти.
Свою матір споминайте.
Вік, на який припадають забавлянки, є сензитивним для мовленнєвого розвитку малюків. Саме тому народ створював для них бездоганні поетичні мовленнєві зразки. В них дитина зустрічається з різноманітними звуко- наслідуваннями. Тут і скрекіт сороки (скро-ко-ко), скигління зайчика (скугу-гу, скугу, скау-скау), цвірінькання горобця, курликання журавлів (трі-рі-рі); шелестіння листя (шу-шу-шу, ш-ш-ш), звукосполучення на означення руху (гойда-да, гойда-ша, чуки-чуки, тосі-тосі, а-та-та, хиті-хиті).
Враховано й особливості запам’ятовування дітей, тому кожна утішка має багато повторів. Повторюються початкові слова («Варила мишичка кашку, варила», «Лад- ки-ладки», «Тосі-тосі»), слова-звернення («Зайчику- зайчику», «Мишко-мишко, де була?»), дієслова («їхали- їхали», «печу-печу», «товчу-товчу»), повторюються числа, звуконаслідувальні слова:
Та й було у баби
Сім котів,
Сім котів, сім котів,
Сім котів.
Та й виорала
Сім ланів, сім ланів,
Сім ланів…
До особливого виду жартівливих забавлянок належать казочки «надокучливі», «безконечні казочки», «кумулятивні казочки»; їх розказують дітям, коли ті надто наполегливо просять розповісти казку. Вони мають зачин, оповідальність як і в справжніх казках. Ефект безконечності створює відповідь на поставлене наприкінці запитання, воно потребує повторення попереднього тексту:
Послухайте, люди,
— А хто збив нам горнець?
Дивна байка буде!
Баба каже: — Горобець!
Був собі раз горобець, —
Підіб’ю йому крильця!
Бабі збив новий горнець.
Чи казати знов з кінця?
Прилетіла горобчиха,
Як казати, то казати:
Питається баби стиха:
Був собі раз горобець..,
Забавлянки й утішки супроводжують усе життя дитини, їх використовують у виховній роботі з дітьми усіх вікових груп. Найрозповсюдженішою формою роботи е розігрування забавлянок. У групах раннього віку їх розігрують переважно індивідуально чи з двома-трьома дітьми, в молодшому та середньому дошкільному віці — з підгрупами дітей (до 12 чоловік).
Так, у групах раннього віку розігрування утішок супроводжується наочністю й активною діяльністю дітей. Одну й ту саму утішку розігрують три-чотири рази. В перший раз вихователька читає сама і показує іграшки чи дії на ляльці. Потім поступово залучає дітей до виконання окремих дій, повторення окремих слів. Якщо утішка розігрується останній раз, дитина повністю виконує всі дії, повторює слова, вирази або навіть увесь текст. Наводимо приклади розігрування утішок, забавлянок.
- Розділ і теоретичні основи методики українського народознавства у дошкільному закладі
- § 1. Витоки народної педагогіки
- § 2. Образ рідного слова в народному вихованні
- § 3. Принципи методики ознайомлення дітей з українським народознавством
- Розділ II історія розвитку етнопедагогіки
- § 1. Народознавчі ідеї XIX ст.
- § 2. Ідеї народного виховання у творчості українських письменників
- § 3. Етнопедагогіка XX ст.
- Розділ III завдання і зміст ознайомлення дітей з витоками народознавства
- § 1. Завдання ознайомлення дітей з витоками народознавства
- § 2. Зміст ознайомлення дітей з українським народознавством
- Розділ іv малі жанри українського фольклору
- § 1. Характеристика українського фольклору
- § 2. Колисанки і забавлянки у роботі з дітьми
- Кую-кую чобіток
- Летів горобчик
- Поїдемо, синочку, з тобою в село!
- Я маленький хлопчик, я маленька дівчинка
- § 3. Скоромовки та лічилки у роботі з дітьми
- Розділ V українська казка в дитячому садку
- § 1. Жанрові особливості українських народних казок
- § 2. Види українських казок
- § 3. Методика роботи з українською казкою в дитячому садку
- Розділ VI українські обрядові пісні
- § 1. Жанрова характеристика української народної пісні
- § 2. Пісні-веснянки
- Розділ VII українські національні свята та обряди
- § 1. Характеристика народних традицій, свят та обрядів
- § 2. Народні свята весняного циклу
- § 3. Народні свята літнього циклу
- § 4. Народні свята осінньо-зимового циклу
- Господиня (за калиту):
- § 5. Методика проведення свята, дозвілля
- Розділ VIII українські національні народні ігри в дитячому садку
- § 1. Характеристика народних ігор
- § 2. Методика використання народних ігор у роботі з дітьми
- Розділ IX методика ознайомлення з символами україни
- § 1. Ознайомлення дітей з державними символами України
- § 2. Українські національні обереги
- § 3. Хліб —усьому голова
- § 4. Без верби та калини нема України...
- Розділ X методика ознайомлення дітей з родинними стосунками та сімейними традиціями в україні
- § 1. Ознайомлення дітей із сімейними стосунками
- § 2. Ознайомлення дітей з родиною, родоводом
- § 3. Сімейні традиції, обряди, свята, ознайомлення з ними дітей
- Розділ XI ознайомлення дітей з рідним краєм
- § 1. Краєзнавство та батьківщинознавство
- § 2. Методика ознайомлення дітей молодшого та середнього дошкільного віку з рідним краєм
- § 3. Ознайомлення дітей старшої групи з рідним краєм
- § 4. Ознайомлення дітей з рідним краєм у підготовчій групі
- Розділ XII народні промисли та ремесла україни
- § 1. Українська вишивка
- § 2. Дерев’яні, металеві, шкіряні, керамічні та плетені вироби народних умільців
- § 3. Писанкарство
- Розділ XIII елементи народної математики у дошкільному закладі
- Розділ XIV ознайомлення дітей з національним мистецтвом
- Побут населення україни
- § 1. Українська національна іграшка
- § 2. Український національний одяг
- § 3. Українська національна кухня
- § 4. Інтер’єр українського житла
- Розділ XVI народна метеорологія дітям
- Список рекомендованої літератури
- 51Див.:Науменко т. І., Товма/. С. Український музичний фольклор та народні традиції в житті дошкільнят.— к-,1992.С. 8—10.
- 67Див.: Українські народні пісні/Упоряд. О. А. Правдюк.— к., 1991;Нариси з історії української музики.—к., 1964.— ч. 1, 2.* Див.: Календарно-обрядові пісні / Упоряд. О. Ю. Чебатюк.— к., і 987,
- 91Див.:Воропай Олекса.Звичаї нашого народу.— к-, 1991,- т. 1.— с. 357, 358.?Скуратівський в.Посвіт.— к., 1988.— с. 151.