logo
A_M_Bogush_N_V_LISENKO_-_UKRAYiNS_KE_NARODOZNAV

§ 2. Колисанки і забавлянки у роботі з дітьми

Колискові пісні, забавлянки, утішки належать до най­більш ужиткової народно-поетичної спадщини, яку вико­ристовує народна педагогіка для виховання своїх най­молодших громадян. Висока художність цих малих жан­рів фольклору не може не залишити слід у душі дитини і, часом, стає фундаментом для подальших естетичних уподобань людини. Ця жанрова галузь фольклору скла­дається і виконується дорослими, це творчість дорослих для дітей, для немовлят, які ще тільки починають опа­новувати мову. Тому не дивно, що саме цей жанр здавна цікавив як збирачів, так і дослідників народного фольк­лору. Так, у XIX ст. колисанки, забавлянки та утішки були предметом дослідження М. Левицького, О. Вєтухова, на сучасному етапі — І. Пільгука, Г. Виноградова, В. Бойка, Г. Довженок. Вони зібрані в окремі фольклор­ні збірки 48.

Колисанка — це перший поетичний твір, з яким зу­стрічається дитина вже в перші дні свого життя, вона чує його з вуст найближчої людини — матері. Вони не­суть у собі емоційно насичену функцію встановлення контакту між матір’ю та немовлям без сторонніх слуха­чів. У них відбита глибока материнська любов, оспіву­ється світ добра, краси й справедливості, який кожна матір прагне виплекати у своєї дитини. Тому в них відо­бражуються найглибші почуття людини, вони захоплю­ють своєю ніжністю, безпосередністю, простотою. Це перші уроки духовності, моральності, чесності, чемності (добре, погано, можна, не можна), шанобливого став­лення до праці. Колисанки допомагають ознайомити дити­ну з навколишнім світом, це перші поетичні твори, які дитина запам’ятовує, повторює слова, фрази. Це й перші музичні твори.

Головна функція колискових пісень — впливати на стан і настрій дитини в момент засинання. «Багаторазове погойдування з повторенням однієї і тієї ж музичної фрази — поспівки вузького діапазону в одноманітному ритмі,— зазначає Г. В. Довженок,— позитивно діє на психіку дитини і швидко її заколисує. Водночас ці пісні є ще й неусвідомленим початком проникнення малечі у світ мистецтва, що є важливим виховним елементом» 49. У колисанках органічно поєднуються пізнавальний (по­вчальний) та естетичний (мистецький) аспекти на «...са­мій доступній для дітей хвилі — емоціональній. Поступо­во, краплина за краплиною, вбираються й запам’ятову­ються через пісню... фонетичні, лексичні й морфологічні особливості поетичної мови, а далі — все коло образнос­ті, конкретні засоби мистецького уособлення тих чи ін­ших відтінків почуттів і думок, що врешті-решт приво­дять до усвідомлення національної самобутності мис­тецтва» 50.

Колисанкам як жанровій різновидності фольклору притаманні специфічні риси та характерні тільки для них особливості. Розглянемо їх.

Змістовна характеристика колискових пісень характе­ризується оспівуванням дитини й матері. Найпоширені­ша група пісень, у центрі яких — дитина й турбота про неї. Задовольнити її потреби допомагають супроводжу ючі дійові особи: Котик, гулі, шпаки, Сонко, Дрімота та сама мати.

Співаючи пісню, дитині бажають здоров’я, немовляті здоров’я приносить спокійний сон. Тому, заколисуючи дитину, мати закликає Сон та Дрімоту, ці персоніфіко­вані образи, принести малечі тихий, міцний, спокійний сон:

Ой ходить сон коло вікон,

А дрімота коло плота.

Питається сон дрімоти:

Де дитина малесенька,—

Там ми будем ночувати,

Дитиноньку колихати.

Особливістю українських колисанок е те, що образ Кота виступає в них першим оберегом, який перебирає на себе всі незгоди, все лихо, він оберігає сон та здоро­в’я малюка, заколисує його:

А-а, котино!

Засни, мала дитино!

Ой на кота все лихо,

Ти, дитино, спи тихо!

Ой кіт буде воркотати,

Дитинонька буде спати!

Центральним атрибутом колискових пісень є колис­ка з мальованими бильцями, золотими вервечками, сріб­ними дзвіночками, пуховими подушками, шовковим ук­ривалом:

Ой ну, люлі, люлечки,

Шовковії вервечки,

Мальовані бильця,

Ходім до Кирильця...

А щоб одягти дитину, мати знову звертається до Кота:

Ой кіт-воркіт

На віконечко скік,

А з віконечка на торжок,

Купив собі кожушок,

І шапочку бобровую,

І стьожечку шовковую.

Треба з котика зняти,

А дитині дати,

Щоб тепленько було спати.

У наступній групі пісень оспівуються образ матері, її турбота про дитину, роздуми над долею, страждання, смуток.

Оспівує мати і свої сподівання на щасливу материн­ську долю, якій не судилося сповнитися:

Мати сина колихала,

Дня і ночі не доспала

Та думала — добрий буде,

Що він мене не забуде.

Мати сина годувала,

Всю неділю покладала.

Буду мати з нього радість...

А він ледащиченька,

Свою неньку зневажає,

З двора її виганяє.

Серед українських колисанок чимало й таких, які на­гадують пародію на них, з комедійними образами діда й баби:

Колисала баба діда

Звечора до обіда,

Поки стало в торбі хліба.

Як не стало в торбі хліба,

Покинула баба діда.

Чом ти й досі не жонатий?

Чом ти, діду, не співаєш?

Бо ти, діду, язика не маєші

Своєрідними є колисанки за характером художніх засобів виразності. Створенню пісенних образів сприя­ють прості художньо-зображувальні засоби мови: епі­тети, порівняння, метафори, численні повтори, звертан­ня, риторичні запитання, діалоги:

А-а-а!

А-а, а-а, а!..

­ Для, колисанок характерна своєрідна вокалізація або на голосних звуках (а-аа, е-е-е), або на рівноскладових словосполученнях (баю-баю, бай; люлі, люлі, люлі; лю- ляй же, люляй; чуч-беле, чуч-беле), низький регістр спі­ву, врівноважена ( у стабільному темпі) манера виконан­ня, спрямована на збереження психологічного спокою дитини.

Колискові пісні композиційно прості. Ось чому їх здавна використовувала народна педагогіка: «Пісня, звернута до дитини, стає художнім втіленням однієї з найважливіших концепцій народного світогляду — непо­дільності добра й праці, чесності й праці. Прості й вод­ночас мудрі народні твори не вдаються до прямої дидак­тики, а через яскраві, колоритні образи, використовуючи найхарактерніший для дитячого фольклору художній прийом — олюднення якостей та дій персонажів пі­сень,— малюють захоплюючу, цікаву й повчальну кар­тину».

Колискові пісні повинні звучати над колискою з пер­ших днів життя немовляти. Не завадять вони й дитині дошкільного віку. Тиха, чарівна мелодія колискової піс­ні з вуст матері чи бабусі (або магнітофонний запис, пла­тівка) заспокоюють дитину, вливають в її душу любов до рідного слова, до мелодики рідної мови.

Бажано влаштувати для батьків дітей раннього та молодшого дошкільного віку вечір колискової пісні з за­лученням батьків до співу. Це може бути вечір-конкурс серед батьків на краще виконання колискової пісні або «Чарівні мелодії колисанки» — вечір, на якому співають усі: і батьки, і вихователі, і діти. До того ж такі конкур­си доцільні й серед педагогів дошкільного закладу. Тоді, можливо, колискові пісні залунають у спальних кімнатах дошкільних закладів чи то у виконанні вихователів, чи то в запису.

З дітьми всіх вікових груп слід заучувати й розігру­вати тексти колисанок на індивідуально-групових занят­тях. Наприклад, розігрування колисанки «Коте білий, коте сірий» з дітьми середньої групи.

На столі у вихователя — іграшкове ліжко, у ліжку — лялька, біля ліжка — котик. П’ятеро-шестеро дітей си­дять півколом на стільчиках. Вихователька тихо співає колискову й супроводжує слова діями — погладжує ко­тка:

Коте сірий, коте білий,

Коте волохатий,

Не ходи по хаті,

Не буди дитяти.

Котусь буде воркувати,

А дитина буде спати.

«Втомилась Оленка маленька, лягла в ліжко й хоче заснути, та котик їй заважає, ходить по хаті, нявчить. Давайте, дітоньки, попросимо котика всі разом, щоб він не заважав нашій Оленці спати. Я буду співати, а ви тихесенько-тихесенько мені підспівуйте»,— каже вихо­вателька. Вона співає, а діти підспівують (пісня вико­нується на одному занятті три — чотири рази). На нас­тупному занятті цією ж колисанкою загойдують ведме­дика чи зайчика. Одна й та сама пісня повторюється на кількох заняттях, аж поки діти не запам’ятають її текст. Поступово вихователька вводить нові текстові варіанти цієї колисанки. Тепер уже з’являються двоє котів, які оберігають ляльчин сон:

Ой ну, котів, котів два,

Сірі, білі обидва.

Сірі, білі, волохаті

Полягали коло хати.

Не збудіть малого дитяти:

Воно у нас малесеньке,

Воно спати радесеньке.

З дітьми старшого дошкільного віку заучують склад­ніші за змістом колисанки з цієї самої теми. Спочатку «нарощують» слова, продовжуючи сюжет та змінюючи окремі вирази:

Ой ну, коте, котина!

Засни, мала дитина!

Коте волохатий,

Не ходи по хаті,

Не буди дитяти!

Дитятко маленьке,

Воно спати раденьке.

Ой ну, коту рудку,

Вимети хатку!

А ти, коте сірий,

Вимети сіни!

Та піймай мишку,

Та вкинь у колиску;

Мишка буде грати,

А мала дитина спати.

Далі вихователька пропонує й нові ускладнені текс­тові варіанти, за змістом яких дії імітують та виконують самі діти — розмовляють з котиком та дитиною (ляль­кою) :

А ти, коте сірий,

А щоб спало, щастя мало,

Та вимети сіни,

А щоб росло, не кричало,

Та піймай мишку,

А щоб росло, не боліло,

Та пусти в колиску.

На животик не хворіло,

Мишка буде грати,

На серденьку здоровіло.

Коток воркувати.

Щоб рісточки у кісточки,

Лялечка буде спати,

Розум добрий в голівочку.

А я буду колихати.

А-а-а!

Знайомі колисанки діти співають у дидактичних іг­рах «Укладемо ляльку спати», «На добраніч, мої любі», «Колисанки нашій лялі» та інших, на вечорах співу.

Забавлянки, утішки — це коротенькі пісеньки або вір­шики, поєднані із своєрідними вправами і покликані зміцнювати дитину фізично, підтримувати радісний, ба­дьорий настрій. Це своєрідна форма емоційного спілку­вання дорослих з дитиною, побудована на глибокому знанні психології дитини різного віку. Для найменших, які тільки-но починають сидіти, у народі складено своє­рідний тип забавлянок — чукикалок (гуцикалок) з похи­туванням, підкиданням дитини на коліні або на одній нозі:

Ой чук, чук, чук,

А бабуся карасиків —

Наловив дід щук!

Годувати Тарасиків;

А бабуся пліточок —

А бабуся окунців —

Годувати діточок,

Годувати молодців.

Для немовлят—утішки-ігри з пальцями. Це різні ва­ріанти «Сороки-ворони», «Сороки-довбухи» та «Варила мамочка кашичку»:

Варила мамочка кашечку, варила.

Одному дала до горнятка,

Другому до мисочки,

Третьому до кайстроника,

Четвертому дала до ложки,

А п’ятому не дала,

Бо не приніс сала.

Для дітей, які опанували рідну мову, пропонуються забавлянки-діалоги (зважаючи на те, що це вік інтен­сивного розвитку діалогічного мовлення):

Де була?

У більшості забавлянок закладена практично-діяльна функція, яка передається різноманітними рухами:

Дибки, дибки!

Ходить котик по лавочці,

Водить кішку за лапочки:

Диб, диб, диб!

Ця утішка супроводжує навчання ходінню.

Забавлянки ознайомлюють дітей з трудовими проце­сами («Гу-ту-ту, варю кашу круту», «Куй-кую чобіток», «Печу, печу хлібчик»), прославляють працю, засуджують нероб.

У змісті забавлянок передаються морально-етичні по­вчальні мотиви, спрямовані на формування майбутнього світогляду, духовності дитини:

Гопа, гопа, гопа-чуки,

— А ви, діти, не сваріться,

Наварила мама щуки,

Та рибкою поділіться.

Та не знала, де подіти,

А ви, діти, пам’ятайте,

Та кинула межи діти.

Свою матір споминайте.

Вік, на який припадають забавлянки, є сензитивним для мовленнєвого розвитку малюків. Саме тому народ створював для них бездоганні поетичні мовленнєві зраз­ки. В них дитина зустрічається з різноманітними звуко- наслідуваннями. Тут і скрекіт сороки (скро-ко-ко), скиг­ління зайчика (скугу-гу, скугу, скау-скау), цвірінькання горобця, курликання журавлів (трі-рі-рі); шелестіння листя (шу-шу-шу, ш-ш-ш), звукосполучення на означен­ня руху (гойда-да, гойда-ша, чуки-чуки, тосі-тосі, а-та-та, хиті-хиті).

Враховано й особливості запам’ятовування дітей, то­му кожна утішка має багато повторів. Повторюються по­чаткові слова («Варила мишичка кашку, варила», «Лад- ки-ладки», «Тосі-тосі»), слова-звернення («Зайчику- зайчику», «Мишко-мишко, де була?»), дієслова («їхали- їхали», «печу-печу», «товчу-товчу»), повторюються чис­ла, звуконаслідувальні слова:

Та й було у баби

Сім котів,

Сім котів, сім котів,

Сім котів.

Та й виорала

Сім ланів, сім ланів,

Сім ланів…

До особливого виду жартівливих забавлянок нале­жать казочки «надокучливі», «безконечні казочки», «ку­мулятивні казочки»; їх розказують дітям, коли ті надто наполегливо просять розповісти казку. Вони мають за­чин, оповідальність як і в справжніх казках. Ефект без­конечності створює відповідь на поставлене наприкінці запитання, воно потребує повторення попереднього тек­сту:

Послухайте, люди,

— А хто збив нам горнець?

Дивна байка буде!

Баба каже: — Горобець!

Був собі раз горобець, —

Підіб’ю йому крильця!

Бабі збив новий горнець.

Чи казати знов з кінця?

Прилетіла горобчиха,

Як казати, то казати:

Питається баби стиха:

Був собі раз горобець..,

Забавлянки й утішки супроводжують усе життя дити­ни, їх використовують у виховній роботі з дітьми усіх ві­кових груп. Найрозповсюдженішою формою роботи е розігрування забавлянок. У групах раннього віку їх ро­зігрують переважно індивідуально чи з двома-трьома дітьми, в молодшому та середньому дошкільному ві­ці — з підгрупами дітей (до 12 чоловік).

Так, у групах раннього віку розігрування утішок су­проводжується наочністю й активною діяльністю дітей. Одну й ту саму утішку розігрують три-чотири рази. В перший раз вихователька читає сама і показує іграшки чи дії на ляльці. Потім поступово залучає дітей до вико­нання окремих дій, повторення окремих слів. Якщо утішка розігрується останній раз, дитина повністю ви­конує всі дії, повторює слова, вирази або навіть увесь текст. Наводимо приклади розігрування утішок, забав­лянок.