§ 1. Жанрова характеристика української народної пісні

Український народ належить до найпісенніших наро­дів світу. У скарбниці його культурних надбань чільне місце займає пісня, яка відображує визначні історичні події, героїчну боротьбу проти соціального і національ­ного гноблення, розкриває глибину ліричної душі люди­ни, її здоровий гумор, передає впевненість і надію на краще майбутнє.

Пісня — найпростіша і найпоширеніша форма во­кальної музики, в якій поетичний образ поєднується з музичним. Характерними ознаками пісні є наявність у ній закінченої, самостійної, наспівної мелодії, проста структура і відповідність музики загальному змісту тек­сту без його деталізації.

За своїм походженням і суттю пісня є мистецтвом за­гальнонародним, вона орієнтована на масове сприйнят­тя і засвоєння. Мета кожної пісні — апелювання до спів­переживання слухачів, що, як правило, вдається.

Пісенна творчість українського народу складалась і збагачувалась протягом століть, тому її розглядають як справжній золотий фонд української музичної культури.

Українські народні пісні характеризуються внутріш­нім багатством змісту. Відтворюючи життя народу, на­родна пісенність України відзначається правдивістю та реалістичністю відображення дійсності, людських пере­живань і почуттів.

Спокон віків українська народна поезія прагла до гармонійного співвідношення зображуваного з реаль­ним, до судження про це реальне, ступінь пізнання й ро­зуміння якого залежить від розвитку народного світо­гляду і художнього мислення.

Народна пісенність є одним із жанрів української народної творчості, а витоки її сягають праслов’янської та слов’янської доби. Спочатку в її основі лежали язи­чеські вірування і, найраніше, обожнювання природи та віра в силу проспіваного і переданого в слові. З введен­ням християнства і забороною та переслідуванням язи­чества зберігаються і виходять на перший план пісні, які стверджують не лише ритуальну мету, а й несуть емо­ційну розрядку людям, нівелюють аграрно-магічну роль, змішуючи обрядову функцію з естетичною та розважаль­ною. Впродовж віків для української пісенної творчості характерною рисою є відточена символіка з властивою їй ідеалізацією природи, людини і праці. У мелодіях цих пісень знайшов своє відображення національний стиль української музики, який цілком залежить від характе­ру образів поетичного тексту та його емоційного змісту. Тому яскрава національна специфічність української музики дає змогу слухачеві з першого разу відрізнити український наспів від мелодій інших народів. У мело­дії української народної пісні добре відчутні ладові роз­маїття.

Українська народна пісня народжується і живе в по­буті без музичного супроводу, що суттєво впливає на її музичну самостійність, яскравий наспівний характер і жанрову завершеність.

Таким чином, українська народна пісня як особливий жанр поезії з характерним для нього зв’язком музики і слова має різний, універсальний за змістом смисл: від родинного і громадського побуту до людських пережи­вань і пристрастей, викликаних життєвими обставинами, її тематика охоплює різні сфери життя людини, що за­безпечує тривале збереження і розвиток жанру протя­гом віків.

За змістом українські народні пісні поділяють на кілька груп:

• обрядові: зимові (колядки, щедрівки); весняні (веснянки, гаївки); літні (купальські, петрівочні, жни­варські). Ці пісні невіддільні від обрядових дійств на­родного господарського та обрядового календарів;

• родинно-звичаєві: колискові і весільні пісні, похоронні плачі та причитання; вони, як правило, супро­воджували людину впродовж усього її життя;

• родинно-побутові: пісні, в яких оспівується: людська праця, ремісницькі та робітничі пісні;

• соціально-побутові: історичні, кріпацькі, ко­зацькі, рекрутські, наймитські, заробітчанські, реміс­ницькі та робітничі пісні.

Крім того, є пісні-балади, пісні про кохання, жартів­ливі, танцювальні, коломийки, пісні літературного по­ходження та сучасні пісні.

Увесь масив української пісенності, крім коломийок, враховуючи різницю у тематиці, функціях, поетиці і ритмо-мелодиці її, О. Ю. Чебатюк ⁶⁷поділяє на такі жан­ри: думи, історичні пісні, пісні-хроніки, які представля­ють епічний рід, балади, що мають ознаки епіки й ліри­ки. Календарно-обрядові і родинно-обрядові пісні нале­жать до ліричного роду і включають у себе такі жанри: колядки та щедрівки, веснянки, петрівочні, русальні, жниварські, весільні пісні, голосіння. Критеріями жан­рової атрибутики груп соціально-побутової лірики є ознака тематики: пісні козацькі, чумацькі, кріпацькі, ре­крутські, гайдамацькі, наймитські, заробітчанські. До родинно-побутової лірики належать такі жанри: пісні про кохання й про родинне життя. Жанром називають також колискові і дитячі пісні, хоч, маючи свою специфі­ку, вони становлять одне з відгалужень пісень про ро­динне життя.

До історично найглибших жанрів слов’янського пі­сенного фольклору належить і обрядова творчість. Зви­чайно, її відносять до ліричного роду, оскільки емоцій­ний світ обрядових пісень надзвичайно багатий, вони відтворюють людські настрої у піднесено-романтичному плані.

Дещо відмінні підходи до класифікації народної пісні взаємодоповнюють один одного, утворюючи багату па­літру жанру з усією її самобутністю і неповторністю. Розглянемо деякі з них.

Колискові пісні

З перших днів народження дитина знайомиться з ко­лисковою піснею. Назва пісень, якими заколисували ді­тей,— колискова, йде від основи слів колисати, колиска, заколисувати.

Монотонна колискова пісня своїм нескладним рит­мом заспокоює дитину, що мало безсумнівне значення для фізичного розвитку в ранньому віці, для нагромад­ження чуттєвих вражень, вело до сприйняття людського голосу як сигналу спілкування, до розуміння рідної мо­ви. Бідність мови колискової пісні не випадкова — це перша мовна сходинка до художніх вершин слова, от­же, вона повинна враховувати пізнавальні можливості дітей.

Вчений-психіатр І. Сікорський зробив висновок, що в ранньому віці саме особливостями дитячої психіки ви­значаються зміст колискової пісні (рідко більше восьми строф), надзвичайна лаконічність сюжетних мотивів (одна-дві строфи), перехід сюжету з однієї пісні в другу.

Через колискову пісню дитина оволодівала первин­ним мовним словником, без якого пізнання навколиш­нього світу, розвиток мислення неможливі.

Записи українських народних пісень І. Франком ⁶⁸за­свідчують, що в колисковий репертуар входять обрядові, хороводні та ігрові пісні, а з поширенням писемності в колискову пісню вливається і літературний сюжет.

Художність колискової пісні перебуває в прямій за­лежності від її функцій, у тісному зв’язку з її змістом, з народною психологією, з народним життям.

Сучасний колисковий репертуар занадто модернізо­ваний за рахунок проникнення художніх творів у сюжет пісень. Давня колискова не завжди витримує конкурен­цію із сучасними варіантами і тому, що її носіями в ос­новному є старше покоління, а система дошкільного ви­ховання докорінно змінила взаємостосунки матері і ди­тини, народно-педагогічні погляди. У сучасних умовах колискова пісня не завжди визначається побутовою по­требою і посідає належне місце в родинній педагогіці.

Побутові пісні

Найбільшу частину українських побутових пісень становлять пісні про кохання. В них оспівується багато­гранність людського життя, розкривається світ людських переживань і стосунків.

Пісні про кохання відбивали високі моральні якості молоді: щирість, довір’я, взаємоповагу, радість кохан­ня, гіркоту вимушеної розлуки, тугу за коханою, зраду — ось ті основні мотиви, якими пройняті ці пісні. їх голов­ними персонажами є хлопець і дівчина. Характер сто­сунків між ними, їхні почуття і переживання визначали зміст усіх творів.

З піснями про кохання в дитячому садку вихователь спеціально не ознайомлює дітей. Однак їх можна вико­ристовувати як переконливий факт для доказовості різ­номанітності пісенного жанру, а також в поясненнях дітям окремих фрагментів театралізованих дійств за сю­жетами творів українських класиків. Називання і част­кове пояснення цього виду пісень значно посилює інте­рес дітей до народної пісенної творчості. У старшому дошкільному віці вихователь звертається до цих пісень лише принагідно.

Творів про щасливе подружнє життя в українській пісенній спадщині небагато. У піснях цього циклу пере­важно розповідається про нещасливе одруження, в біль­шості вони пройняті глибоким смутком, журбою.

Найбільше уваги в піснях приділяється розкриттю взаємин між чоловіком і жінкою та їхніх стосунків з ін­шими членами родини. Важкі умови життя заміжньої жінки зумовлювались насамперед тим, що її часто ви­давали заміж силоміць за нелюбого, в чужу сім’ю.

Місце пісень про важку жіночу долю та їх викорис­тання в роботі з дітьми старшого дошкільного віку над­звичайно обмежене. З різновидністю жанру вихователь ознайомлює дітей, виходячи з конкретних можливостей і потреб педагогічного процесу.

Історичні пісні

Це епічні чи ліро-епічні твори, в яких розповідається про справжні події та історичних осіб, розкривається ідейно-емоційне ставлення народу до них.

В історичних піснях часто оспівуються безіменні ге­рої, але їхня діяльність пов’язана з конкретним історич­ним періодом. Поява історичних пісень є наслідком роз­витку історичної самосвідомості народу і його худож­нього мислення. Ці пісні з’явились у XV ст., в період боротьби українського народу проти турецько-татарсь­ких загарбників, увібравши в себе поетичні традиції ге­роїчного епосу Київської Русі та народних дум.

Історичним пісням належить особливе місце в оз­найомленні дітей з історичним минулим України в ме­жах теми «Україно моя, Батьківщино моя». її окремою підтемою є ознайомлення дітей з козацьким періодом в

Історії держави, з національними героями — борцями за волю і незалежність народу. Тому, формуючи краєзнавчі та історичні уявлення, вихователь використовує цілий ряд історичних пісень для посилення емоційного потен­ціалу уявлень. Крім занять вихователь планує також використання цих пісень на святах і дозвіллях на істо­ричну тематику, наприклад: «Козацькі забави», «Черво­ні кетяги калини», «Без верби і калини нема Украї­ни» тощо.

Ці пісні із-за жанрових особливостей і складності тексту найбільше використовуються у старшому до­шкільному віці. Методика роботи з ними потребує від вихователя повернення до вже засвоєних історико-краєзнавчих уявлень, пригадування дітьми інших жанрів українського фольклору, в яких оспівуються аналогічні події (легенди, повір’я), до аналізу явищ навколиш­нього.

Добираючи тексти пісень, вихователь проводить по­передню словникову роботу, адже кожна пісня чи її ва­ріант мають свої особливості. Архаїзми, діалектизми значно ускладнюють сприймання і розуміння текстів пі­сень, тому до ознайомлення з ними необхідно планувати змістовну підготовчу роботу не лише на заняттях, а й у повсякденному житті.

Соціально-побутові козацькі пісні

Тематика козацьких пісень тісно пов’язана насампе­ред з особливостями життя козацтва. Найпоширенішою в козацьких піснях є тема прощання юнака з родиною, коханою, загибелі козака на полі бою. Нерідко звучать і соціальні мотиви. Герой козацьких пісень — боєць за незалежність батьківщини, не мислить себе поза долею рідного народу. У піснях не тільки звучить гострий про­тест проти соціального поневолення, а й закладено ідею про те, що народ здатний захистити свою волю і домог­тися справедливості шляхом збройної боротьби.

Кріпацька дійсність породила особливий цикл лірич­них пісень. У них співається про важкі умови праці на панщині, безправне становище кріпаків. Особливо важ­ко було біднякам у жнива. Тяжко мучилися не лише до­рослі, а й діти — їх нікому було нагодувати.

Тяжке життя трудящих породжувало протест. У пі­снях звучав заклик кидати насиджені місця й тікати ту­ди, де не було кріпаччини.

Однією з провідних тем українського фольклору є зображення боротьби трудового народу проти феодально-кріпосницького гніту. Посилення експлуатації селян­ства у XVIII ст. викликало наростання народного про­тесту, антикріпосницькі повстання. Найбільшим було повстання 1868 р., назване Коліївщиною, яке очолювали Максим Залізняк та Іван Гонта. Народ у своїй творчості увінчав славою ватажків Коліївщини, а в їхніх образах втілив нездоланні сили, героїзм трударів. Для пісень про Коліївщину характерні історична конкретність і глибока образність.

Великої популярності набули пісні про керівника се­лянського руху на Поділлі Устима Кармалюка, одного з найулюбленіших героїв українського народу. Ще за життя Кармалюка ім’я його стало легендарним. У пісні «За Сибіром сонце сходить» звучать мотиви соціально­го протесту, оспівано Кармалюка як захисника інтере­сів трударів і народного месника. Характерною рисою пісень про Кармалюка є те, що в них розкривається кла­сова суть селянських повстань. Головний герой змальо­вується всебічно, вчинки його вмотивовуються.

Рекрутські та солдатські пісні виникли в другій по­ловині XVIII ст., коли царат став примусово набира­ти молодь до армії, навіки відривати юнака від сім’ї, позбавляючи надії повернутися додому. Проводи в армію були сумною подією, а в народі з’явилися на­віть своєрідні рекрутські голосіння.

Рекрутські й солдатські пісні відтворюють такі ос­новні теми: рекрутський набір, важку солдатську служ­бу, повернення додому або смерть. Як ліричні твори, вони оспівували особисту долю солдата, розкри­вали його внутрішній світ. У піснях гірка й безпросвіт­на солдатська доля змальовувались узагальнено, прав­диво.

Власне солдатські пісні розповідали про небезпечні військові походи, про тугу солдата за родиною. Зобра­ження тяжкого солдатського життя — напівголодного існування, виснажливої муштри — провідний мотив ба­гатьох творів. Пісень про повернення солдат небагато. Термін служби був дуже великий, і якщо солдат при­ходив додому, то здебільшого морально і фізично по­нівечений. За справедливими твердженнями дослідни­ків, у рекрутських піснях більше реалістичних, ніж ро­мантичних мотивів.

Місце рекрутських і солдатських пісень вихователь визначає самостійно, аналізуючи об’єктивні і суб’єктивні умови побудови педагогічного процесу в конкретному дошкільному закладі.

Коломийки

Особливий пісенний жанр становлять коломийки — найпопулярніший пісенний жанр населення Карпат.

Не є краю співучого, як та Верховина:

коломийку заспіває і мала дитина.

Коломийки — коротенькі пісеньки, що можуть бути як приспіви до танцю або існувати незалежно. Часто вони об’єднуються у «в’язанки», які не мають сталого змісту, залежать від уподобань співака та обставин ви­конання.

У коломийках розкривається світ дзвінкої краси, чи­стих піднесених почуттів, дотепів, іронії, жартів — доб­розичливих або дошкульних, влучних спостережень по­бутового характеру, глибоких соціальних узагальнень. Творці коломийок самі відзначали їхню здатність вис­ловлювати радість і горе. У цих «вихвалянках» немає будь-якої гіперболізації. Молодь навіть листується за допомогою коломийок. Сильним активним струменем у тематиці коломийок є гумор та сатира.

Коломийки, як і інші види народної пісенної твор­чості, мають усталену поетику, традиційні образи-символи, постійні епітети і метафори. Коломийці не влас­тива споглядальність. Вони локальні за походженням — їх батьківщиною є карпатський регіон, але вони набули загальноукраїнського поширення.

Дітей ознайомлюють з коломийками починаючи з дру­гої молодшої групи. Вихователька пояснює, що коломий­ки — це українська народна пісня, і сама співає коломий­ку або дає послухати записи їх на платівці чи магніто­фонній плівці. Дітям цього віку жартівливі коломийки доступні.

У середній групі дітям розповідають про коломийки — коротенькі українські народні пісеньки, які поши­рені на Гуцульщині — в карпатськім краї. Співають у коломийках про рідний край, господарювання, сім’ю.

Старшим дітям вже можна пояснити, що коломий­ка — це пісня і танець. їм співають родинно-побутові та соціально-побутові коломийки.

Вивчають коломийки з дітьми у три етапи. На пер­шому ознайомлюють дітей з текстом коломийки. Коло­мийка виконується кілька разів, щоб допомогти дітям краще засвоїти мелодію. Другий етап заучування коло­мийки — це формування співочих умінь. Особливу ува­гу педагогу потрібно звернути на засвоєння мелодії. Водночас треба стежити за вимовою слів, чіткістю і виразністю донесення тексту, наспівністю і рухливістю співу, за музичними відтінками. Третій — закріплення й повторення пісні. Музичний керівник перевіряє сту­пінь засвоєння коломийки кожною дитиною. Після та­кої копіткої і систематичної роботи над твором можна на деякий час її залишити. Невдовзі треба знову по­вторити коломийку, лише тоді вона ввійде в побут ї різні види діяльності дітей.

У підготовчій групі вихователь наголошує, що ко­ломийка — це найпопулярніший пісенний жанр населен­ня Карпат. Він дає короткі відомості з історії виникнен­ня коломийки, вивчає з дітьми коломийку як танець.