§ 3. Скоромовки та лічилки у роботі з дітьми

Скоромовки — де жартівливі вислови, побудова­ні на навмисно утрудненій вимові римованого чи рит­мізованого тексту, скомпонованого з важких звуків та звукосполучень, які вимовляються у швидкому темпі. Наприклад, такі: «Перепеличка невеличка, під полукіп­ком випідьпідьомкалась», «Наш цебер виполуцебрився на маленькі полуцебренята», «їхали крамарі, стали на горі та й забалакались про Прокопа, про Прокопиху і про маленькі Прокопенята».

Швидкий темп вимови важких слів у незвичному, не­типовому їх поєднанні призводить до перекручення слів, спотворення тексту, що викликає сміх у дітей. Скоромов­ки — це надзвичайна знахідка народної логопедії, адже їхня мета — формування чистого й правильного мовлен­ня, закріплення артикуляції важких звуків та розвиток мовного апарату. Народна педагогіка потурбувалась, щоб на кожний звук, який опановує дитина, у нагоді ста­ла й відповідна скоромовка.

Скоромовки невеликі за розміром (можуть бути од­норядкові), в кожному слові яких повторюється лише один звук, чергується тільки тверда та м’яка його ви­мова. Наприклад:

Лис у лісі заховався, ліс лиса схопив.

У Сані перекинулись сани, тепер у Сані нові сани.

Чимало скоромовок із складним поєднанням відразу кількох важких звуків — шиплячих, свистячих та звука [Р]:

Смаженю смажив, Замість смажені

Смажив Саша, у Саші сажа.

Вибіг Гришка на доріжку, Взяв з доріжки Гришка кішку -

На доріжці сидить кішка, Хай піймає кішка мишку.

Прийшов Прокіп, налляв окріп.

Іде Гаврило — ще не зварилось.

Прийшов Денис — налляв сім мис.

Прийшов Тарас, з’їв все нараз.

Через грядку гріб тхір ямку.

У народній логопедії можна знайти скоромовки з не­звичним поєднанням голосних звуків.

Улас у нас, Опанас у вас.

Кричав Архип, Архип охрип.

Не треба Архипу кричати до хрипу.

Якось Яків сіяв мак

Так-сяк, абияк.

Виріс ярий Яків мак,

Та щось коле, як їжак.

Цінними для розвитку у дітей діалогічного мовлення е скоромовки, побудовані ланцюжком у вигляді діалога, прямої мови. Наприклад:

Семен сказав своїм синам:

• Сини, складіть скирту сіна.

Сини склали скирту сіна.

Семен сказав своїм синам:

• Спасибі.

Когут каже:

• Вовки ідуть.

Баран каже:

• Де?

А пес каже:

• Онде, онде.

Квочка каже:

• Клопіт мій, клопіт мій,

Де курятка подіти?

А квочка каже:

• Так і треба,

Так, так.

Скоромовки доцільно використовувати в роботі з діть­ми вже з молодшого дошкільного віку. Молодшим дош­кільникам пропонуються нескладні за текстом скоромов­ки на звуки [к], [в], [с], [б], [п], [з] та голосні. Це можуть бути такі скоромовки:

Босий хлопець

Сіно косить.

На сіні босі ноги.

На столі стоїть сільниця, у сільниці сіль.

Всім подобається це куце цуценя.

Килимом зеленим зазеленіли поля.

Дітям середнього дошкільного віку доступні скоро* мовки на шиплячі звуки; діти вже оволоділи їх вимовою, та вона ще нестійка, нечітка.

Золоті жолуді зовсім пожовтіли.

Шишки на сосні, шашки на столі.

На шафі шапка, у шафі шубка.

Старшим дошкільникам пропонують скоромовки зі звуком [р] у складному поєднанні з іншими звуками та скоромовки-діалоги. Наприклад, такі як: «Всіх скоромо­вок не перемовиш, не иеревискоромовиш».

Заучують скоромовки на заняттях з розвитку мовлен­ня (як на комплексних, так і на тематичних) колектив­но, або з невеличкими групами дітей (троє-четверо ді­тей одного мовленнєвого рівня), або індивідуально про­тягом дня. Якщо заучування скоромовок планується на занятті, для цього відводиться три — п’ять хвилин від часу, запланованого для розв’язання завдань виховання правильної звуковимови. У повсякденному житті заучу­ють скоромовки в ранкові та вечірні години, під час про­гулянки. Скоромовки використовують з метою закріплен­ня правильної вимови звука, розвитку відповідного темпу мовлення.

Заучування та повторення скоромовок обов'язково вноситься до плану виховної роботи. У ньому визнача­ють конкретні мовленнєві завдання, розвиваючий потен­ціал скоромовки, записують її текст. Наприклад, запис заучування скоромовки з дітьми старшої групи після по­луденка:

«Вівторок. Друга половина дня: заучити скоромовку М. Зайця з Олею В., Ірою 3., Сєргійком К. з метою за­кріплення вимови звука [р] у сполученні зі звуком [т] та твердої і м’якої вимови звуків [т], [т’].

Тротуарами тритони

Тягнуть тістечок три тонни.

За тритонами пітони

Тягнуть ще чотири тонни.

А на тістечка кроти

Вже роззявили роти».

Показати ілюстрації з книги М. Зайця «Линів млин» (К., 1991).

Пропонується така методика заучування скоромовок. Спочатку вихователька промовляє у повільному темпі текст скоромовки двічі, чітко артикулюючи кожний звук. Після цього аналізують її звуковий склад. Вихователь­ка звертається до дітей із запитаннями: «Який звук є у кожному слові? А в яких словах цей звук повторюється двічі (чи тричі)?» Пропонує ще раз послухати скоро­мовку:

Пилип посіяв просо,

Просо поспіло,

Пташки прилетіли,

Просо поїли,

Пилип плаче.

Вихователька пропонує окремим дітям спочатку ін­дивідуально повільно і чітко промовити скоромовку, по­тім хором у такому самому повільному темпі (два-три рази). Коли діти запам’ятають скоромовку, її текст про­мовляють у швидкому темпі спочатку окремі діти, а по­тім усі разом.

Для вправляння дошкільників у темпі й силі голосу додільно проказувати скоромовку так: пошепки — по­вільно, тихо — трохи швидше, голосніше — ще швидше, голосно — швидко.

Особливо приваблюючими для дітей є скоромовки ді­алогічної форми. Текст таких скоромовок спочатку за­учують з усіма дітьми. Надалі для їх промовляння ді­тей поділяють на дві групи: одна — запитує, друга — відповідає. Після дворазового промовляння діти міняють­ся ролями. Проілюструємо де на прикладі скоромовки «Ворона-каркарона».

Вихователька показує картину ворони, запитує, хто це. Пропонує дібрати до слова «ворона» епітети: «Воро­на яка?» (Велика, чорна, красива, криклива.) «Як кар­кає ворона? — Діти, ворону у народі ще називають «кар- кароною». Сьогодні ми з вами вивчимо скоромовку про ворону-каркарону. Послухайте її».

Заучують текст скоромовки за описаною вище мето­дикою.

Дітей поділяють на дві підгрупи. Вони по черзі промовляють слова:

Перша група:

• Де, вороно-каркароно, ти була?

Що, вороно-каркароно, принесла?

Друга група:

• Покружляла, покружляла я вгорі.

Горобців порозганяла у дворі.

Стріла півня, розбишаку-пісняра,

І чкурнула, дременула із двора.

Окремі скоромовки під час заучування можна інсце­нувати, щоб діти краще запам’ятали текст. У такий спо­сіб можна заучувати скоромовку Л. Пшеничної «Жа­дібний Євгенко». Обирається Євгенко, слова від автора промовляє вихователька (потім хтось із дітей); дитині дають горіхи й пропонують розділити: три горіха собі, один — товаришу, а ще купка лежить осторонь.

Євген горіхи роздає:

• Оце — моє, оце — твоє.

• А це чиє?

• Це теж моє!

Дивлюсь, горіхів не стає...

А в вас такий Євгенко є,

Що так горіхи роздає?

З старшими дошкільнятами можна влаштовувати кон­курсні ігри-змагання на знання тексту та вміння безпо­милково промовити скоромовку: «Хто більше знає скоро­мовок?», «Хто швидко й чітко промовить кожне слово скоромовки?».

Лічилки — це віршовані, ритмізовані тексти мате­матичної спрямованості, які використовуються дітьми для справедливого розподілу ролей у грі. Лічилки поді­ляють на дві великі групи: лічилки, складені самими дітьми, та лічилки для дітей, складені дорослими (народ­ні та авторські).

Перша група лічилок досить специфічна. Серед них чимало лічилок, які зовсім не мають сюжету. У їх зміс­ті—прихована лічба у вигляді спотворених (переінак­шених) числівників та їх слів-замінників. Це такі, як «Одіян», «По-дноте», «Одноко», «Один-тири-дин», «Аза_; дваза» та ін.

Одіян, двіян, триян,

Чотирен, платан, латан,

Сукман, дукман, деревей,

Декса, Півень, Олекса.

Де ж він дівся?

В землю зарився —

Годі й шукать.

Є лічилки, в яких слова позбавлені будь-якого зміс­ту або в єдиному тексті не пов’язані між собою, не ри­муються, витримано лише ритм:

Анчик, панчик,

Дуки, дме.

Абель, жабель,

Домене.

Иш, ниш, киш,

Тотканаус.

Іноді між ними трапляються слова з певним змістом:

Еники, беники, їли вареники,

Еники, беники, квас,

Вийшов старенький Тарас.

Подобаються дітям лічилки з загадковими, таємни­чими, незрозумілими словами:

Еньки, беньки, бейкаси.

Льошки, пльошки, тайраси.

Шоїн, боїн, прочи, рукс.

У цій групі є лічилки з певним змістом. Вони невелич­кі за розміром, з простим сюжетом:

Голочка, ниточка,

Стакан води,

Першим вийдеш,

Напевно, ти!

Є й складніші лічилки — з прямою мовою, складені в діалогічній формі:

Ти, Катрусенька моя,

Чому вдома не була?

• Боялася звіруна.

Звірунові діти Хотять мене з’їсти.

От моря до моря,

Там наша тітка Корови доїла,

Молоком поїла.

Шийшов, вийшов,

Радивон, вийди вон.

Серед лічилок цієї групи трапляється чимало утішок, пристосованих дітьми до розподілу ролей.

Ходила квочка Коло кілочка Та водила Дитенят-курченят.

• Оце вам, дітки,

По дві квітки,

А мені одна,

Та й та золота.

Лічилки другої груми, які складені дорослими для дітьми, мають нічиїми зміст, містять у собі повчальні та ви­ховні заидашіи. Вони закріплюють лічбу:

Перша, друга,

Третя хвиля

Чайці ніжки

В річці мила,

Білі крила замочила,

Нагострила дзьоб!

Авторські лічилки мають чітку композицію, цікавий сюжет, написані образною мовою, стимулюють дітей до кмітливості. Наприклад, «Лічилка» В. Коломійця:

Качка з річки йшла,

Гурт качат вела:

Це — качатко сиве,

Це — як жовта слива,

Це — брудненький квачик,

Це — м’якенький м’ячик,

Це — як вовни жменька,

Це — кривеньке,

Це — сніжок побіг...

Скільки ж їх усіх? (Сім)

Лічилки заучують з дітьми на індивідуально-групо­вих заняттях. Вихователька тричі читає лічилку й про­понує дітям повторити її текст. З допомогою знайомих лічилок діти розподіляють ролі в іграх.

З дітьми старшої та підготовчої груп влаштовують літературні вечори розваг на теми: «Усна народна твор­чість», «Дідусеві усмішки», «Перлинки на нитку» та ін. Сценарій літературного вечора розробляє вихователька з музичним керівником. У такому вечорі беруть участь і дорослі, і діти. Залу прикрашають виробами українсь­ких умільців — рушниками, керамікою, килимами. Ді­тей одягають у національні костюми. Добре, якщо такі костюми будуть і в дорослих. До сценарію входять усі малі жанри фольклору: загадки, прислів’я, небилиці, утішки, скоромовки, лічилки, пісні. Наводимо сценарій свята «Український фольклор у дитячому садку» ⁵¹.

• На фоні сільської хатки на лавах сидять дідусь та бабуся. Біля дідуся щось майструють хлопчики, двоє з них грають на со­пілках. ДІд обома руками тримає глечик, уявляє рухи гончарного кола. Бабуся з дівчатами вишивають рушники. Ведуча в україн­ському костюмі промовляє:

На околиці села,

Як мовиться в казці,

Жив веселий дід Хома

З бабкою Параскою.

Біля хати у садку

Діти гомоніли,

Розважалися малі,

А старі раділи.

Дід вчив їх гончарувати,

На сопілці грати.

Баба вчила вишивати

І пісні співати.

І цікавими були

Ці часи дозвілля.

Скоромовки і казки,

Загадки, прислів’я.

Баба: Дідусь, починайте перші!

Дід: От відгадайте, мої любі, загадки! Цока та й цока, побий його морока, кому воно в пригоді, комедія та й годі. Що воно за штука, що цілий вік стука? (Годинник)

Баба: А тепер ви, діти, загадайте нам загадки, та такі, щоб ніхто не відгадав.

Перша дитина: Маленький хлопчик у шапці ходить. (Цвях)

Друга дитина: Куций Степан по хаті скакав. (Віник)

Третя дитина: У зеленому жакеті галасує, хоч і плавати мас­так, а не риба і не рак. (Жаба)

Четверта дитина: Дорогою цуцик біг,

Скільки цуцик має ніг?

Почали усі лічити,

Десять вийшло у Микити.

Ведуча: Прислів’я! Хто які пам’ятає. Промовляйте.

Діти по черзі називають прислів’я.

Дід: Досить, досить, знаєте багато. Давайте пригадаємо ско­ромовки!

Діти промовляють різні скоромовки. Сміються.

Дід: Посміялися, діти, от і добре. А ось вам ще одна перлинка- смішинка: «Хлопчик звертається до батька:

• Татусь, подаруй мені барабан.

Татусь відповідає:

• Я б подарував, синку, та боюсь, що ти заважатимеш мені працювати.

• Що ти, татусю. Я тільки тоді буду барабанити, коли ти будеш спати». (Діти сміються.)

З’являється журавель. Інсценізація української народної пісні «Журавель» у музичному супроводі.

Український жарт «Козаки». Під музику «їхав козак за Ду­най» «виїжджають» хлопчики, ставлять «коней», відпочивають. Один із них починає жартома ловити муху, останні уважно стежать за ним. Обдурені, вони збираються у коло і шепочуться. Хлопчик, який ловив муху, заглядає до них то з одного, то з іншого боку. Хлопці беруть його у коло й починають гру «Ой Василю, товаришу!»

Ой Василю, товаришу,

Ну ж бо, глянь ти на нас.

Чи вгадаєш, товаришу,

Яка праця у нас.

А як не вгадаєш,

Станемо карати.

Будеш тоді перед нами

Три дні танцювати.

Ведуча: Чи знаєте, діти, які гарні коломийки співають гуцули? Ось послухайте! (Дорослі виконують коломийки.)

Дід: Лічилки! Лічилки пригадайте!

Діти пригадують лічилки.

Баба: А чи хочете, дітки, почути казочку?

Послухайте, люди,

Довга байка буде.

Був собі раз горобець,

Бабі збив новий горнець.

Прилетіла горобчиха,

Питається баби стиха:

• А хто збив нам горнець?

Баба каже: «Горобець!»

• Підіб’ю йому крильця!

Чи казати знов з кінця?

Запитання для повторення

1. Дайте жанрову характеристику українській фольклористиці.

2. Назвіть специфічні особливості колисанок. Прочитайте на­пам’ять три-чотири колисанки.

3. Дайте характеристику українським скоромовкам та лічил­кам. Прочитайте чотири-п’ять утішок напам’ять.

4. Дайте класифікацію прислів’їв та загадок.

5. Прочитайте напам’ять три-чотири лічилки, чотири-п’ять ско­ромовок, три-чотири надокучливі казки, одну-дві мовчанки, ми- рилки.

6. Назвіть форми роботи у дитячому садку з малими жанрами фольклору.

Практичні завдання

1. Розробіть сценарій літературного вечора «Український фоль­клор дітям».

2. Напишіть конспект заняття з використанням малих жанрів фольклору.

3. Складіть анотації на існуючі збірки українського дитячого фольклору.