§ 4. Народні свята осінньо-зимового циклу
Свято Покрови 14 жовтня виникло ще в X ст. У той час на Грецію напали араби. Оточивши Константинополь, сарацини, тобто араби, намагалися поневолити городян. Першого жовтня (за старим стилем) константинопольці зібралися на всенощну відправу до Влахернської церкви. Під час служби святий Андрій-юродивий та його учень Єпіфаній побачили в горішній частині храму образ Божої Матері. Вона в оточенні святих тримала над віруючими християнами омофор (покров, а звідти й народна назва Покрова) і молилася. Таке видиво надало грекам впевненості в своїх силах, і вони вступили в бій. Чужинці змушені були відступити. З того часу свято стало всенародним.
Оскільки Київська Русь прийняла християнство з Константинополя, відповідно було запроваджено і свято Покрови. Щоправда, в побутовому житті воно значною мірою націоналізувалося. Крім того, це було жіночі, а точніше дівоче свято. З особливим нетерпінням його чекали заручені або ті, які сподівалися на сватів.
У народі існує безліч легенд про те, як щедрує Покрова дівчат своєю ласкою. Вона милостива до тих, хто слухався й шанував батьків, переймав неньчину науку до праці, охайності, підтримував духовну і фізичну чистоту. Проте Покрова була непоступливою, якщо дівчина зневажала моральні звичаї, нехтувала традиційними законами суспільного життя. На Покрову влаштовувались весілля (шлюбний період був нетривалий — весілля справляли лише від Покрови і до Пилипівських започни — 27 листопада). З наближенням посту вже заборонялося шлюбувати дітей, а тому дівчата просили свою покровительку: «Свята мати, Покровонько, завинь мою головоньку, чи в шматку, чи в онучу, най ся в дівках не мучу», бо лише, як стверджувало інше прислів’я: «Покрова накриває траву листям, а дівчат — шлюбним вінцем».
Свято Покрови було й останнім терміном найманих робітників (строкачів), які мали працювати від весняного Миколи (22 травня) і до Покрови. Останній день був початком скріплення нової угоди на наступний рік. Тому на Покрову заробітчани влаштовували пишні колективні свята.
Разом з тим напередодні свята господар тричі перекидав кизяк через оселю, щоб не була курною, а вдосвіта спалював його в печі — аби зимою сухою була світлиця. В Карпатах це був останній день повернення отар з полонин.
Традиційно Покрова в Україні була великим святом. У багатьох селах на її вшанування будували й освячували храми, зводили села.
З Покровою пов’язано чимало метеорологічних спостережень, приказок. Пригадаймо найвідоміші: «Яка погода на Покрову, такою буде й зима», «Якщо в цей день сніг не покрив землю — не покриє в листопаді та грудні», «Якщо до цього дня не опаде листя з вишень — на теплу зиму, а звільниться — на сувору», «До Покрови давали молоко корови, а після Покрови пішло молоко в роги корови», «Хто лежить до Покрови, той продасть усі корови», «Прийшла Покрова — сиди, чумаче, вдома».
І, нарешті, Покрова остаточно завершує осінні молодіжні «вулиці» — з цього часу законні права набирають «Вечорниці» та «Досвітки», а також весілля, на яких розважалися всі мешканці села, про що мовить відома приказка: «Настали жнива — лежить баба нежива, а прийшла Покрова — стала баба здорова». Свято Покрови дуже глибоко прийнялося в нас. І тому в розмовах з дітьми треба розказати їм про значення цього свята і провести тематичне заняття.
День Святого Андрія Первозванного припадає на 13 грудня (ЗО листопада за старим стилем). Хоч Андрій Первозванний — християнський святий, народні звичаї та обряди в день цього святого мають давній дохристиянський характер.
З давніх-давен на Андрія дівчата ворожать, бажаючи дізнатися про свою долю: чи вийдуть заміж, чи доведеться дівувати ще весь рік. Існував звичай випікати в цей день балабухи — невеликі круглі тістечка і годувати ними собак. Чию балабушку першу з’їсть пес, та дівчина першою вийде заміж. Якщо дівчина хотіла дізнатися, як буде зватися її майбутній чоловік, напередодні Андрія виходила на вулицю і питала першого зустрічного чоловіка, як його ім’я,— так і зватиметься наречений.
Гра «Калита». Калита — це великий корж з білого борошна з маком і медом, який підвішується високо вгорі на стрічці. Хлопці по черзі підстрибують і намагаються вкусити його. Хто засміється, той програв, а того, кому вдасться відкусити калити, називають Андрієм, і він стає почесним гостем у цей вечір. Закінчується гра так: дівчата ділять порівну між усіма учасниками калиту, але за свій шматок хлопці мають заплатити гроші дівчатам, які випікали смачний корж.
Дитинство для кожного, хто виховувався в простій християнській сім’ї, невід’ємно пов’язано з святом Миколи-Чудотворця — образом божого угодника, який піклується про дітей, направляє їх на праведну дорогу. Послуш- ним хлопчикам та дівчаткам Святий Микола один раз на рік (у ніч з 18 на 19 грудня) приносить гостинці, а неслухняним — різку. Ось що розповідає народна легенда.
Колись давно жив собі чоловік, що терпів великі злидні. Не було в нього ні хліба, ні одежі, ні своєї хати. Якось уночі, коли він спав, відчиняється вікно і хтось кидає через нього на підлогу гаманець з грошима. Бідолаха прокинувся, підняв гроші і дякував Богові за його поміч.
Минув якийсь час. Бідолаха прожив гроші і знову мусив терпіти голод і холод. Аж сталося так, що хтось удруге кинув через вікно гаманець з грошима. Бідняк знову не знав, хто йому допомагає. Після того цей чоловік став не спати вночі. Він чекав, що прийде невідомий ще раз і знову вкине через вікно гаманець. А він так хотів довідатися, за кого ж молитися Богу.
І справді сталося так, що прийшов незнайомий утретє. Він відчинив вікно, і знову гаманець з грошима впав на підлогу. Бідолаха схопився з ліжка і кинувся до вікна і побачив: у темряві ночі поспіхом віддаляється священик цього міста Святий Микола-Чудотворець.
Микола вважається також покровителем моряків. В іншій легенді розповідається, що Святий Микола палкою молитвою втихомирив збурене море. Це врятувало його супутників і корабель. Кажуть, міг він зцілювати і калік, сліпих, недужих.
Наводимо сценарій свята на тему: «Андріївські вечорниці»
Вихователь говорить дітям, що сьогодні — 13 грудня — день святого Андрій Первозванного. Вони разом пригадують, що раніше розповідали дітям про святкування цього дня в народі. (Це було найвеселіше свято з жар* тами і гумором, спільною роботою, випіканням калити й іграми з нею тощо).
Вихователь:
Ми сьогодні теж відзначаємо це свято. Давайте завітаємо до однієї з українських хат, де на нас уже чекає добра господиня.
(Діти надягають українські костюми й під музику йдуть до зали).
Вихователь (стукає):
Добрий день, хазяєчко! А чи можна завітати до вас на вечорниці? (Господиня запрошує дорогих гостей. Діти під веселу музику заходять до зали, яку оформлено як світлицю української хати. На центральній стіні — портрет Т. Г. Шевченка, прикрашений рушником; у кутку — ліжко з подушками; ближче до вікна — стіл, застелений вишитою скатертиною; в правому кутку — піч, біля якої стоять коцюба і лопата, поряд — лава. Біля печі порається господиня — готує тісто для вареників.)
Поспішайте, дівчатонька,
Все приготувати,
Бо вже пора вечорниці
Всім нам починати.
Ось наліпим вареників
Господиня:
Та й запросим до нас в гості
Хлопчиків гарненьких,
Щоби вони разом з нами
Дружно працювали,
Андріївські вечорниці
Біленьких, смачненьких,
Піснею стрічали.
(Дівчатка допомагають господині ліпити вареники, а хлопчики сідають. Працюючи, дівчатка співають пісню «А в том саду...». За дверима чути стукіт.)
Дівчатка:
Ой, там щось грюкнуло!
Господиня:
Та це вам почулося.
Почувши новий гуркіт за дверима, вирішують подивитися, що це. Відчиняють двері і ловлять хлопця. З’ясовують, що він хотів підперти двері, щоб не відчинялися, і прив’язати віник до стріхи. Дівчатка лають його:
— Ти хотів нам шкоди наробить!
Покараємо тебе.
Давайте вкинемо його у воду!
(Хлопчик просить, щоб його відпустили.)
Дівчатка:
Як відгадаєш наші загадки, тоді відпустимо. Загадують загадки, як-от: «Поле не міряне, вівці не лічені, пастух рогатий» (небо, зорі, місяць) тощо. Якщо хлопець не відгадує одну з загадок, його ведуть до діжі з водою.
Хлопчик (просить): Відпустіть!
І жалібно співає:
Чи я, тату, не доріс,
Чи я, тату, переріс,
Чи не рублена хата,
Що не люблять дівчата.
Дівчатка:
Не просись, все одно не відпустимо. Ми для вас, для хлопчиків, стараємося, а ти заважаєш нам вечерю готувати.
Хлопчик:
Я більш не шкодитиму, а як відпустите, веселих хлопчиків повну хату приведу.
Дівчатка:
Правда, приведеш?
Хлопчик:
Їй-богу, приведу! (Дівчатка відпускають хлопчика і повертаються до роботи. А він скликає товаришів і пропонує піти до дівчаток на вечорниці. Хлопчики встають, збираються в гурт навколо ватажка і заходять у світлицю, співаючи пісню «Добрий вечір, дівчатонька».)
Дівчатка:
До нас, до нас, парубочки,
А в нашої газденечки
Бо в нас вечорниці.
Тисові полиці.
(Хлопчики сідають за роботу. Одні лущать квасолю, інші кукурудзу тереблять... Дівчатка ліплять вареники. Усі співають за роботою або грають троїсті музики.)
Господиня закінчила виробляти калиту і звертається до дітей:— Ось погляньте, яку я вам калиту виробила. Треба її в піч посадити, щоб випеклась.
(Разом наспівують):
Гори, вогонь, ясно,
Щоб ми її кусали
Спечи нам калиту красну,
І горя не знали.
Господиня:
Та перед тим, як саджати калиту в піч, дорогу до неї скроплюють водою і приказують:
Водице- студенице,
Окропи калиті дорогу,
А від печі до стелі,
Щоб були ми веселі.
(Говорячи, робить це, і садить калиту в піч.)
Тою самою водою господиня вмиває кожну дівчинку та промовляє:
Аби всі були гарні та красні, як наша калита. Дивлюсь на вас, діти, такі ви всі гарні і до роботи охочі. І згадую, як розповідали мої бабусі і мама, що коли вони були молодими, також збиралися на вечорниці. Вони вишивали, пряли, дерли пір’я на подушки й обов’язково співали. Бо без пісні немає діла. Пісня, як душа народу, завжди з ним — і в горі, і в радості. Сьогодні в нас свято, тож заспівайте жартівливої. (Разом співають пісню «Чом я не хазяйка».)
Дівчинка:
Пустила ня моя мати
Та й на вечорнички,
А там хлопці чорнобриві
Плетуть рукавички.
Рукавички виплітали,
Весело співали,
А музики як заграли
Ще й затанцювали.
(Діти виконують танок «Метелиця».)
Господиня:
Ось погляньте, діти,
Сонце вже заходить,
Сонце вже заходить,
А калита сходить,
Славна та ясна,
На весь світ прекрасна.
Добрий вечір з калитою,
Будьте всі здорові!
З калитою золотою,
З пресвітлим празником Андрія!
(Вклоняється всім гостям.)
Діти:
Ой калита, калита,
Із чого ж ти вилита?
- Розділ і теоретичні основи методики українського народознавства у дошкільному закладі
- § 1. Витоки народної педагогіки
- § 2. Образ рідного слова в народному вихованні
- § 3. Принципи методики ознайомлення дітей з українським народознавством
- Розділ II історія розвитку етнопедагогіки
- § 1. Народознавчі ідеї XIX ст.
- § 2. Ідеї народного виховання у творчості українських письменників
- § 3. Етнопедагогіка XX ст.
- Розділ III завдання і зміст ознайомлення дітей з витоками народознавства
- § 1. Завдання ознайомлення дітей з витоками народознавства
- § 2. Зміст ознайомлення дітей з українським народознавством
- Розділ іv малі жанри українського фольклору
- § 1. Характеристика українського фольклору
- § 2. Колисанки і забавлянки у роботі з дітьми
- Кую-кую чобіток
- Летів горобчик
- Поїдемо, синочку, з тобою в село!
- Я маленький хлопчик, я маленька дівчинка
- § 3. Скоромовки та лічилки у роботі з дітьми
- Розділ V українська казка в дитячому садку
- § 1. Жанрові особливості українських народних казок
- § 2. Види українських казок
- § 3. Методика роботи з українською казкою в дитячому садку
- Розділ VI українські обрядові пісні
- § 1. Жанрова характеристика української народної пісні
- § 2. Пісні-веснянки
- Розділ VII українські національні свята та обряди
- § 1. Характеристика народних традицій, свят та обрядів
- § 2. Народні свята весняного циклу
- § 3. Народні свята літнього циклу
- § 4. Народні свята осінньо-зимового циклу
- Господиня (за калиту):
- § 5. Методика проведення свята, дозвілля
- Розділ VIII українські національні народні ігри в дитячому садку
- § 1. Характеристика народних ігор
- § 2. Методика використання народних ігор у роботі з дітьми
- Розділ IX методика ознайомлення з символами україни
- § 1. Ознайомлення дітей з державними символами України
- § 2. Українські національні обереги
- § 3. Хліб —усьому голова
- § 4. Без верби та калини нема України...
- Розділ X методика ознайомлення дітей з родинними стосунками та сімейними традиціями в україні
- § 1. Ознайомлення дітей із сімейними стосунками
- § 2. Ознайомлення дітей з родиною, родоводом
- § 3. Сімейні традиції, обряди, свята, ознайомлення з ними дітей
- Розділ XI ознайомлення дітей з рідним краєм
- § 1. Краєзнавство та батьківщинознавство
- § 2. Методика ознайомлення дітей молодшого та середнього дошкільного віку з рідним краєм
- § 3. Ознайомлення дітей старшої групи з рідним краєм
- § 4. Ознайомлення дітей з рідним краєм у підготовчій групі
- Розділ XII народні промисли та ремесла україни
- § 1. Українська вишивка
- § 2. Дерев’яні, металеві, шкіряні, керамічні та плетені вироби народних умільців
- § 3. Писанкарство
- Розділ XIII елементи народної математики у дошкільному закладі
- Розділ XIV ознайомлення дітей з національним мистецтвом
- Побут населення україни
- § 1. Українська національна іграшка
- § 2. Український національний одяг
- § 3. Українська національна кухня
- § 4. Інтер’єр українського житла
- Розділ XVI народна метеорологія дітям
- Список рекомендованої літератури
- 51Див.:Науменко т. І., Товма/. С. Український музичний фольклор та народні традиції в житті дошкільнят.— к-,1992.С. 8—10.
- 67Див.: Українські народні пісні/Упоряд. О. А. Правдюк.— к., 1991;Нариси з історії української музики.—к., 1964.— ч. 1, 2.* Див.: Календарно-обрядові пісні / Упоряд. О. Ю. Чебатюк.— к., і 987,
- 91Див.:Воропай Олекса.Звичаї нашого народу.— к-, 1991,- т. 1.— с. 357, 358.?Скуратівський в.Посвіт.— к., 1988.— с. 151.