§ 2. Дерев’яні, металеві, шкіряні, керамічні та плетені вироби народних умільців

Серед народних промислів чільне місце займають різьбярство, кушнірство, мосяжництво, гончарство та плетіння. Різьба по дереву, різьбярство розповсюджені переважно на Гуцульщині.

У гірських районах Карпат, багатих на ліси з різни­ми породами дерев, різьба по дереву та художнє випа­лювання успішно застосовувались для оздоблення бу­динків, предметів побутового та мисливського призна­чення, знарядь праці та предметів господарського інвен­таря. Різьбили на всіх породах дерев, але основним ма­теріалом, який використовували для створення різьбле­них предметів, було дерево явора.

Його основні властивості відповідали вимогам різь­бярів. Також використовували такі породи дерев, як клен, слива, горіх, груша, вільха, тис, кедр. Вони мають гарний природний колір і легко піддаються обробці.

Столи, ліжка, мисники, посуд прикрашали візерунка­ми. Вирізали їх спеціальними різцями, тому і називали таку^ прикрасу різьбою. Відібране для роботи дерево роз­різали на куски, а потім кілька років сушили. Виго­товлення речі починалося з попередньої обробки сухої деревини. Уже готову виточену посудину починали різь­бити.

Різьба є двох видів: суха, або струнка, та інкрусто­вана. При сухій різьбі орнамент створюється ритмічним чергуванням заглибин і неторканих ділянок полірованої поверхні дерева. Малюнок нагадує гру світлотіней. Ті­ні—це різноманітні за формою заглибини, а світло — неторкана поверхня. Оскільки найдавніший спосіб при­крашання дерев’яних виробів був нескладний — контур­не різьблення, тобто суха різьба, то й набір різьбярських інструментів був невеликий, складався передусім з долот. Вони відрізнялися формою і шириною вістря і на: основі цього мали відповідні назви: «рівняк», «скосак», «фасулька», «фоджак», «городничок».

З кінця XIX ст. з появою інкрустації як виду деко­рування виробів, тобто викладання кусочками різноко­лірного дерева, перламутру, а також металом та бісе­ром, майстри створили відповідні знаряддя: «писарик», «очкарик», «гребінчик», «втискач», «ямничок». Орна­менти, якими прикрашали вироби, складалися з геомет­ричних фігур: круга, ромба, трикутника, які між собою симетрично розміщувались.

Як природний процес вічного розвитку й оновлення передається естафета поколінь. У дітей свій тембр і свої інтонації голосу, хоч інколи вони нагадують батьківські і навіть дідівські.

Спадковість і водночас розквіт художніх індивіду­альностей спостерігається у славній династії Шкрібляків. їхні дерев’яні вироби оздоблені віртуозною в’яззю орнаменту, котрий виявляє й підкреслює природну кра­су дерева, пластику самої форми.

Поширений в Україні й такий вид народних ремесел, як художнє випалювання по дереву.

Найчастіше випалюванням прикрашали бондарські вироби, які виготовляли зі смереки, сосни, ялини чи бе­рези. Ці породи дерев мають у собі смоляні складники. Під дією розпечених на вогні металевих песаків смоля­ні складники скипаються й не дають повного обвуглю­вання деревини, малюнок набуває темного соковитого тону. Скипаючись, складники одночасно фіксуються, тобто закріплюють випалений малюнок, обмежують руй­нівну дію вологи, отже, роблять дерев’яний виріб довго­вічним.

Випалені зображення на побутових виробах не по­кривають ніякими лаками. Орнаментальне опалення на­носять на чисту нефарбовану поверхню дерев’яних ви­робів. Білосніжна чи золотиста фактура дерева чудово контрастує із випаленим чорно-коричневим соковитим малюнком і будується на гармонійному поєднанні чор­но-білих контрастів, посилюючи декоративну виразність виробу.

Останнім часом художнє випалювання застосовуєть­ся у настінних плакетках. Це невеликі за розміром до­щечки різної форми, на яких зображено орнаментальні і сюжетні композиції. Вони використовуються для при­крашання сучасних інтер’єрів.

Питання про місце, зміст та організацію роботи ви­хователя з різьбярством розробляється в дошкільній педагогіці, і на сьогоднішній день воно максимально на­ближене до занять з аплікації та ручної праці. Апліка­цію можна аналізувати з різних точок зору, в тому чис­лі і з погляду значення її як підготовчої діяльності до пізнання народного ремесла: елементи, колір, просторо­ве відношення структур, регіональні особливості різь­би тощо.

Зміст різьбярства, його задум і технологія виконан­ня ретельно розглядаються і пояснюються дітям під час розгляду дерев’яних виробів побутового вжитку та деко­ративного призначення (одяг, таці, шкатулки, браслети тощо). Дітям пропонуються різні варіанти розгляду різьблених речей і наочно-ілюстративного матеріалу.

В одних випадках наочно-ілюстративний матеріал (листівки, фотографії, замальовки) є ніби ілюстрацією перед розглядом складних орнаментів на готових виро­бах, в інших—допоміжним матеріалом для демонстра­ції варіантних ускладень того чи іншого орнаменту, не­доступного для безпосереднього сприймання й аналізу,»

Через те дуже важливо, щоб в орнаментальних ком­позиціях були елементи, доступні і легкі для виконання, які діти могли б самі компонувати, викладати на пло­щині, змінювати їх за формою і кольором, наклеювати. Бажано, щоб готові елементи відповідали найулюблені­шим виробам дітей, які викликають у них постійний ін­терес. Іноді в аплікації на теми, пов’язані з різьбою, ді­ти відтворюють враження від кількох сприйнятих візе­рунків. Зрозуміло, що вони у своїх роботах надають пере­вагу тим виробам, які привертають їхню увагу красою і неповторністю. Але не завжди вони доступні для ана­лізу і виконання. В таких випадках бажання часто зга­сає, тому від вихователя значною мірою залежить, як перетворити огляд і аналіз у діяльність. У різьбярстві, як і у вишивці, вихователь максимально створює умови і допомагає оволодіти певними навичками тим, хто до цього тяжіє.

Зважаючи на те, що техніка оздоблення виробів із дерева різьбою можлива почасти лише в підготовчій до школи групі, починаючи з старшої групи педагог пла­нує ознайомлення дітей з різьбярством, яке типове в да­ному регіоні або особливо актуальне своєю неповтор­ністю в якомусь одному регіоні України, наприклад на Гуцульщині. У старшій групі вихователь планує такі за­вдання:

• формувати уявлення дітей про різьбярство як народ­ний промисел в Україні, ознайомити з історією його ви­никнення і розвитку в краї;

• вчити дітей розрізняти види народного мистецтва, ви­діляти різьбу, порівнювати та аналізувати її;

• знати вироби окремих майстрів-різьбярів;

• уміти добирати характерні візерунки розпису народ­них умільців;

• вчити розташовувати візерунок на площині залежно від форми виробу.

У підготовчій групі обсяг завдань помітно збільшує­ться й ускладнюється, тому вихователю вже із старшої групи необхідно ретельно працювати над цими завдан­нями.

Ознайомлення з різьбленими виробами вихователь починає в повсякденному житті, звертає увагу дітей на предмети, які є в груповій кімнаті, в дитячому садку пропонує розглянути їх, розповідає сам і спонукає дітей до висловлювання вражень, думок про предмети, навчає аналізувати і порівнювати їх. Найраціональніше перші предмети вводити в сприймання дітей за такою схемою: місце виготовлення предмета; вид мистецтва чи його різ­новид; матеріал, з якого виготовлений предмет; харак­терні риси, які визначають його призначення в житті людини; що в ньому приваблює і є художньою цінністю.

Розглядання зразків супроводжується запитаннями до дітей, їхніми висловлюваннями, розповіддю вихова­теля. Нехай малі розкажуть, які вироби народних май­стрів є в них удома, як вони використовуються в побуті.

У подальших бесідах з дітьми вихователь розповідає про майстрів різьби по дереву, називає їх і нагадує, що готові вироби стають окрасою приміщень або подарунками-сувенірами. Нижче подано конспект заняття з аплі­кації з використанням гуцульських інструкцій ¹.

Тема: «Таця».

Завдання: Продовжувати вчити оздоблювати предмети вжитку, використовуючи рослинні та геомет­ричні елементи на крузі за мотивами різьби по дереву майстрів Гуцульщини. Продовжувати вчити дітей скла­дати смужку паперу гармошкою і виконувати заокруг­лення на кутах. Формувати чуття колірного поєднання (синього і голубого, характерного для гуцульських мо­тивів). Виховувати повагу до традицій орнаментальності у роботі гуцульських умільців

Підготовча робота: Розповідь-бесіда про на­родних майстрів Гуцульщини. Наклеювання на основу червоного круга (діаметром 18,5 см), жовтого круга (діаметром 17 см), вирізування червоних кружечків за трафаретом (діаметром 1,5 см).

Матеріал (на одну дитину): наклеєна основа, дві смужки голубого кольору (6X9 см), дві смужки синього кольору (4X6 см), квадрат червоного кольору (2,5Х2,5 см), вісім кружечків червоного кольору.

Послідовність заняття: Розглядання таці-зразка. Частковий показ складання смужки паперу гар­мошкою; заокруглення кутів. Складання візерунка.

Кушнірство. Багатовікові традиції та досвід поколінь дозволили майстрам винайти багато способів художньо­го оздоблення шкіряних виробів. Проте найбільшого по­ширення серед населення набула техніка гарячого та холодного тиснення. Крім того, народні умільці засто­совували гравірування по шкірі, ажурне вирізування, аплікацію кольоровими шкірами, художнє плетцво з тон­ких барвистих стрічок. В оздобі своїх виробів майстри користувалися прикрасами з металу та іншими деталя­ми у вигляді геометричних фігур.

Найбільшими центрами мистецької роботи з оброб­ки шкіри є на Гуцульщині села Косівського, Верховин­ського та Яремчанського районів. Особливо вирізнялись з-поміж них косівські, пістинські та кутські майстри, що шили кептарі.

Художня обробка шкіри тісно пов’язана з обробкою металів та вишивкою, оскільки побутові речі із шкіри — сідла, ремені, упряж — прикрашалися металевими бляш­ками, застібками тощо. Речі з костюмного комплексу також оздоблювалися різноманітними металевими дета­лями.

Мистецький хист кушнірів яскраво виявлявся в оздобленні кожухів і кептарів. Давні прості, «шиті в ру­бець» кожушки були неорнаментовані. Певну художню виразність виробам такого типу надавали лінії швів, рів­номірно накладені стібки на лицьових швах, обшиття хутром чи вузькою смужкою шкіри.

Однією з основних і найдавніших технік була аплі­кація кольоровим сап’яном або сукном; вирізані прикра­си не просто прикріплювались до виробу, а по їх краях обов’язково вдали кольорову нитку і пришивали все ра­зом.

У XX ст. набуває більшого поширення вишивка. Тут характерним стало вишивання рослинним орнаментом — «уміртовий зір». Його вишивали на окремій смужці шкі­ри, яку згодом пришивали до виробу.

Оздоблення кептарів, кожухів: нитки, шнури, вовня­ні гудзики. Орнамент, незалежно від характеру, творив­ся з безлічі простих елементів, які в минулому висту­пали як певні символи: переважали стилізовані геомет­ричні узори, в основі яких були трикутники, півкруги різного геометричного трактування.

Техніка в оздобленні шкіри:

• тиснення (рельєфне, тоноване);

• підкладка (тональна і контрастна);

• розпис по шкірі;

• аплікація металом;

• аплікація шкірою в поєднанні з гаптуванням кольо­ровим металом;

• плетення шкіряною стрічкою;

• різьба по шкірі.

Вироби із шкіри: торбинки, табівки, череси, паски, обкладинки, футляри, кожушки, кептарі.

У дитячому садку дітей знайомлять з різними регіо­нальними шкіряними виробами, проводять заняття з виготовлення виробів із шкіри. Наводимо для прикладу послідовність роботи із шкіряними виробами з дітьми старшого дошкільного віку: ознайомлення з виробами із шкіри; ознайомлення із шкірою як матеріалом; ознайом­лення з інструментами, які потрібні для роботи зі шкі­рою; виготовлення простого шкіряного кулона, звичай­ної табівки, святкової табівки, гаманця, гуцульських по­столів, череса.

Заняття на тему: «Виготовлення із шкіри гаман­ця».

Завдання: Продовжувати вчити дітей користу­ватися в роботі із шкірою дориками — вибивати візеру­нок, скріплювати готові частини шнурівкою. Виховувати естетичний смак.

Матеріал: шкіряні гаманці, шкіра, інструменти.

Хід заняття: Вихователь: «Наближається свято мами. І я знаю, що кожен з вас хотів би подарувати ма­мі щось незвичайне. А давайте сьогодні на занятті спро­буємо зробити в дарунок гаманець із шкіри». Діти роз­глядають шкіряні гаманці народних умільців. По цьому вихователь пояснює послідовність виконання роботи, «У кожного з вас є шматок шкіри прямокутної форми ї шкіряна шнурівка. Із шматка шкіри складаємо гама­нець. Шматок шкіри треба перегнути так, щоб вийшла кишенька, яка зверху прикривається. (Показує.) Щоб скріпити сторони гаманця, робимо дориком дірочки і через них просовуємо шнурівку (шов через край)». На передній частині гаманця за допомогою дорика кожна дитина за своїм бажанням вибиває візерунок.

Мосяжництво. Художня обробка металу (мідь, брон­за, латунь, нейзильбер) на Гуцульщині — один з най­старіших і найпоширеніших народних промислів. Гуцули називали його мосяжництвом, а майстрів-зброярів — мосяжниками.

Вживання металу для оздоблення одягу, зброї, зна­рядь праці колись на Гуцульщині мало велике значення. Найпоширенішими матеріалами для цього були латунь, мідь, срібло, мосяжна бляха, дріт. З бляхи гуцули ви­робляли всілякі прикраси для одягу, кінської збруї, по­суд, мисливське знаряддя, з дроту виготовляли ланцюж­ки, а також оздоблювали ним дерев’яні вироби — топо­рища для металевих барток, жіночі палиці, порохівниці, ложа для рушниць та колодки для ножів.

Основними традиційними центрами художніх про­мислів з кольорових металів на Гуцульщині були села Косівського та Верховинського районів. Тут народні майстри виготовляли з кольорових металів предмети по­бутово-господарського вжитку, прикраси та інші вироби, здебільшого технікою литва за допомогою глиняної фор­ми і дерев’яної моделі. Порубану на куски мідь розтоп­лювали на вогні і розтоплений метал виливали у випа­лені глиняні форми. Коли метал застигав, форму роз­бивали, і гарячий готовий виріб опускали у воду, щоб той загартувався. Після загартування поверхню вигла­джували різцем та напилком. Після шліфування присту­пали до гравірування спеціальними інструментами — пунсонами — орнаменту на металевому виробі.

Пунсони — це крупно- і дрібнозернисті напилки та рашпілі різних профілів — круглі, напівкруглі, тригран­ні, прямокутні. Використовують для обробки металу та­кож шліфувальний папір, молоток, пласкогубці, щипці, дриль.

Пунсони виготовляють самі мосяжники, і кожний пунсон має своє призначення в орнаментальному деко­руванні предмета.

Орнаментика гуцульських виробів з металу переваж­но геометрична, але багата, насичена стилізованими мо­тивами з навколишньої природи. Орнаментальні мотиви надзвичайно різноманітні. Є багато назв, що перегуку­ються з назвами орнаментів різьби по дереву: «зубці», «кривульки», «підківки», «павучок», «оленячі ріжки», «драбинка».

Орнамент гуцульського мосяжництва тісно пов’яза­ний з трудовим життям гуцулів, їх побутом, уявленнями про тваринний і рослинний світ.

Орнамент виступає в двох видах — геометричному і стилізованому, рослинному. Багатство мотивів геомет­ричного орнаменту величезне, проте в основі вони скла­даються з таких самих елементів: ламаних ліній, трикут­ників, квадратів, кіл, зигзагів, смужок, спіралей. Поєд­нання окремих орнаментальних мотивів дає нові, складніші геометричні фігури.

Уживані рослинні мотиви — це листочки, квіточки, трава, колоски. Орнамент на металевих виробах строгий, його мотиви відображають закінчену творчу думку, від­діляють одні мотиви від інших, підпорядковуючи їх єди­ному композиційному задуму. Орнамент цей розвивався переважно на ґрунті геометричних мотивів. Його краса полягає у вмілій побудові, у майстерному оволодінні спо­собами використання окремих мотивів, чим гуцульські мосяжники досягли великого багатства форм.

Мосяжництво на Гуцульщині було спадковим і пере­давалося від покоління до покоління. Можна назвати багато імен майстрів одного роду, які зустрічаємо про­тягом багатьох поколінь.

У дитячому садку влаштовують виставку металевих виробів, ознайомлюють з ними дітей, розповідають про майстрів-мосяжників.