§ 2. Пісні-веснянки

Веснянки — це пісні, які уславлюють хід весни, во­ни здавна відомі багатьом народам. У різних місцевос­тях України ці пісні називаються по-різному. Наприк­лад, у Галичині — це гаївки, галгівки, гагілки, на Воли­ні — рогульки, на Поліссі — маївки, молівки тощо. У де­яких місцевостях весняні пісні однойменні улюбленим іграм: «Володар», «Перепілка», «Жук» та ін.

Гаївкою у західних областях України називають іг­рові і танкові пісні, що співаються переважно на Ве­ликодні свята, а також увесь фольклорно-етнографічний комплекс весняного свята. Назва «веснянка» об’єднує всі пісні, які співають на вулиці, на вигоні за селом від ранньої весни аж до Зелених свят. Дослідник україн­ських пісень Ф. П. Погребенник ⁶⁹поділяє веснянки за ча­сом виникнення і функцією на дві групи: старовинні, ар­хаїчні за своєю обрядовою функціональністю хороводи з пантомімою, іграми і танками, та новітні жартівливі пісні, що їх співали дівчата на вечірніх сходинах на ву­лиці, вигоні чи в гаю. Всі вони виконують одну надзви­чайно важливу функцію — функцію поетично-музичного компонента найдовшого народного свята — свята вес­ни, яке тривало від раннього пробудження природи до літньої робочої пори.

Дослідник весняного циклу українських народних пісень Г. Нудьга ⁷⁰стверджує, що всі вони ще з глибокої давнини підпорядковані практично-магічній меті: при­кликати весну, відігнати зиму, виворожити урожайне літо, напророкувати молодим юнакам і дівчатам щас­ливе одруження.

Навесні пробуджується земля, оживає природа, а з нею — радісні надії та клопоти хлібороба. Після холод­них коротких днів і довгих зимових вечорів, що минали колись у тісних хатах українського села за роботою, при скупому освітленні, молодь діставала нарешті мож­ливість вийти на залиті сонячним світлом левади, вкри­ті першою прозеленню пагорби. Тут можна було органі­зувати гру, повеселитися, радіючи сонцю і теплу.

У гагілках часто співають про Ладу і Діда. Дід це Сонце, онуками якого називали себе українці, а Ла­да — мати. її ще називали Золотою Бабою, Золотою Па­нею або тільки Золотою. Лада в язичеській вірі є бо­гинею любові і праматір’ю людей. її уявляли собі як таку, що йде у золотому повозі в товаристві трьох дів­чаток, тримає дитину, якою може бути хлопчик або дівчинка. У хлопчика на голові має бути яблучко. Отак у весняній забаві «Володар» піраміда уособлює Ладу і хлопчика. Як вважає О. Воропай, можливо, і сама назва Великдень прийшла до нас з часів язичества, бо свято гагілок припадало на той час, коли день збіль­шувався⁷¹. Дівчата виходили «на високу гірку», іноді навіть вилазили на дерева і співали пісень, запрошую­чи весну скоріше прийти. Цей обряд називався «закли­нанням» або «гуканням» весни. Вихователь може пла­нувати його у всіх вікових групах. Діти словами: «Бла­гослови, мати, весну закликати, зиму проводжати»,— закликають весну на прогулянці чи екскурсії у при­роду.

З приходом весни землероб мріяв про той час, коли можна буде «поле орати, хліба пахати». А тому з та­ким нетерпінням чекав повернення з вирію птахів — провісників весни, що, нібито, на своїх крилах приноси­ли весну і тепло. Для того щоб скоріше настала благо­датна пора, подекуди в українських селах випікали з борошна печиво у формі пташок, підкидали його вгору або носили на Довгих палицях і приспівували: «Вилети, гулю, горою, винеси літо з собою». Діти, співаючи, носили їх по селу, провіщаючи і закликаючи весну: «Весна, весна красна, прийди, весно, з радістю, з ве­ликою милістю!». Свято зустрічі весни приурочувалося до початку льодоходу — «коли щука хвостом розіб’є лід». А щоб бажання дочекатися цього дня швидше бу­ло дуже великим, у веснянках і висловлюються нахва­ляння йти, «полонку рубати, гагілку добувати».

У піснях і примовках зверталися до птахів з прохан­ням «замкнути ключами зиму, відімкнути землю», «по­вернути тепло, щоб зиму одмело», принести «старим дідам сіяння», «чоловікам орання», молодицям «греч­ку жать», «старим бабам серпочки». В основі цих пі­сень — аграрно-магічні заклинання, якими хлібороби намагаються сприяти майбутньому врожаю.

Глибокою старовиною пройняті веснянки, в яких від­чувається одвічна турбота про майбутній добробут та бажання «накликати» його піснею-замовлянням «Куди горобець ішов — туди ячменець зійшов». З цією метою дівчата імітували в танках процеси вирощування збіж­жя та городини: «орали» поле, «збирали» льон і гречку, «завивали» огірочки, «саджали» грушу тощо.

Зверталися у піснях не лише до птахів, помічників весни, що сповіщали про її наближення, а й до самої Весни або до її дочки Весняночки. Основний зміст і мо­тиви цих пісень такі самі, як і в пісеньках про птахів, але побудовані вони у формі запитання-відповіді і ма­ють давню обрядову основу:

Ой ти весна, ти весна!

Ти чого до нас прийшла?

• Я прийшла до вас з теплом,

Із зеленим житечком!

(Варіант галицької веснянки)

А вже весна красна,

А вже весна красна,

Що ж ти нам принесла? (2 рази)

Принесла вам красу,

Принесла вам красу,

Як на калині росу. (2 рази)

(Варіант подільської веснянки)

На Чернігівщині, наприклад, дочку весни називають Паняночкою, на Буковині — Горяночкою, на Поліссі — Паляночкою. Паляночка — це не що інше, як давньо­руська Поляниця, яка добре відома з билинного епосу.

У поліському варіанті веснянки мають таке звучання:

Весняночка, де ж твоя дочка Паляночка?

Гу-у-у!

У садочку шиє сорочку,

Шовком да бієллю К свому весієллю!

Гу-у-у!

Віра в силу замовлянь яскраво простежується у вес­няному звичаї «топтання рясту». Коли з’являлася тра­ва, розквітали перші квіти, дівчата і хлопці юрбою хо­дили до лісу, топтали ногами ряст, що нібито давало на весь рік здоров’я, і казали: «...іще буду топтати, щоб на той рік діждати». Від цього звичаю залишилась у народі приказка: «вже виліз на ряст» — про хворого, що одужує, а про безнадійного — «вже рясту не топтати».

На молодіжних весняних гулянках, під час ігор і танців зав’язувалися знайомства, відбувалися зустрічі, мріялось про майбутнє одруження. Щоб принадити хлоп­ців на гуляння, дівчата варили кашу з маслом і рако­вою клешнею, закопували її посеред вулиці або під пе­релазом і співали при цьому:

Закопали горщик каші,

Ще й колком прибили,

Щоб на нашу та вулицю

Парубки ходили!

Вечорами молодь збиралася на вулиці або за селом, і дівчата, побравшись за руки, водили танки та ігри. Зародження різних форм хороводів та ігор досліджували В. Пригорницький та Ю. Климець. Вони зазначають, що % саме ці форми емоційно-ритмічного сприймання дійс­ності належать до глибокої давнини. Так, розміщення в колі, рух кола за сонцем походять від магічно-закли­нальних дій давніх землеробів, якими вони намагалися вплинути на природу («Грушка», «Мак» та ін.). Хорово­дами починалися і закінчувалися веснянки. Дівчата бралися за руки, робили два кола, посередині ставили весняночку — заквітчану квітами дівчинку або юнку. Дівчинка-веснянка вставала і присідала в центрі хоро­воду, а присутні звертались до неї:

Ой весна, весна — днем красна,

Що ж ти, весно, принесла?

Подоляночка відповідала:

• Принесла я вам літечко,

Щоб родилося житечко,

Ще й червоні квіточки,

Щоб квітчалися дітоЧкй...

Ще й зеленую травицю,

І холодну водицю,

Принесла я вам ягнятко,

Ще й малесенькеє телятко.

Шикування у дві шеренги, які почергово то наступа­ють, то відступають, беруть початок від воєнних ігор, таких, як «Воротар», «Мости». А розігрування дії у ко­лі походить від мисливських ігор «Зайчик», «Качур», «Кізлик». Отже, характер рухів під час виконання хоро­водно-ігрових пісень виправданий як за їх змістом, так і за історією виникнення.

Як стверджує В. Пригорницький, найстародавнішими за походженням є хороводно-ігрові пісні землеробсь­кої тематики: «Просо», «Овес», «Льон», «Гречка». В цих піснях учасники імітували оранку, засів, визрівання та збір сільськогосподарських культур. Аграрна пісня-гра мала і певне виховне значення для молодих трударів, але з часом перетворилася на розвагу.

Відгомін обожнювання природи простежується у хо­роводній пісні «Шум». Саме в ній, на думку автора, да­ється зразок персоніфікації пісні — образ шуму першої весняної зелені:

...Нумо, нумо, заплітати Шума!

У нашого Шума зеленая шуба!

Серед веснянок чимало творів з виразним соціальним спрямуванням, у яких «осуджуються гонористі, ледачі багачки і схвалюється поведінка роботящих, скромних убогих дівчат.

В останні дні весняних свят виконувалися пісні, в яких переважали мотиви прощання, розлуки, суму:

Співай, співай, товаришко,

Бо вже не будемо,

Бо надходить годинонька,

Що ся розійдемо.

«Всі веснянки дишуть здоровим, чистим чуттям радо­щів життя і молодої, свіжої сили» ⁷²,— писав І. Франко. Вони є яскравим зразком обрядової лірики пізнішого походження.

На початку XIX ст. в обрядових піснях весняного цик­лу вже чітко виділилася значна група творів, які вико­нувалися лише дітьми.

Найпоширенішими в цьому жанрі є заклички до дощу, окремі з яких відомі в численних варіантах, часто Дуже близьких між собою. Заклички до дощу, сонця, хмар пов’язані із землеробством наших далеких предків. їх виконання могло супроводжуватись певними магічними ритуалами дорослих і дітей. Сьогодні маємо лише деякі натяки на відповідні дії у закличках з мотивами розби­вання горщика, яйця тощо. Багато закличок до дощу й сонця — невеликі поетичні замальовки, пов’язані з госпо­дарськими роботами на селі. Саме з ними і зверталися діти до сил природи. У закличках поєднувались дитяча розвага і серйозна турбота про долю праці, вкладеної у землю.

Не йди, не йди, дощику,

Дам тобі борщику

У глинянім горщику,

Поставлю на дуба.

Дуб повалився,

Дощик полився.

(Варіант буковинської заклички)

Іди, іди, дощику, цебром, відром, дійницею,

Холодною водицею над нашою пшеницею,

Хлюп, хлюп, хлюп, хлюп!

Іди, іди, дощику, зварю тобі борщику,

А собі кашки, стрибати гопашки,

Гопа, гопа, гопашечка,

Наївшися вже кашечки, гогі!

(Варіант подільської заклички)

Тривале побутування жанру серед дітей викликало появу закличок, створених, можливо, самими дітьми, вважає Г. Довженок. Із прохань до природи поступово зникають згадки про землеробську працю, бажання ді­тей спрямовуються на інші їхні потреби. Все це свідчить про поступове відмирання первинної функції жанру.

Вийди, вийди, сонечко,

На попове полечко.

Там діти граються,

Тебе дожидаються!

(Варіант галицької заклички)

Різновидом дитячих закличок е звертання до комах, птахів, рослин та надприродних істот. їх обов’язковою прикметою, як і в закличках до хмар, сонця і дощу, є імперативна форма звертання. При цьому характер звер­тань дітей, їхній внутрішній зміст не рівнозначні у різ­них творах. Якщо прохання до слимака «...показати свої ріжки» є простою розвагою для дитини, то комаха-сонечко (зозулька, божа корівка та ін.) або птах зозуля у свій спосіб вже повинні дати їй пророчу відповідь на запитання — скільки років буде жити дитина на світі? звідки чекати їй щастя? тощо.

Виховні і пізнавальні можливості веснянок у роботі з дітьми дошкільного віку зумовлюють надзвичайно ши­рокий діапазон їх використання у різних формах органі­зації діяльності як на заняттях, так і поза ними. Почи­наючи з другої молодшої групи вихователь планує на прогулянках в першу і другу половини дня використання закличок, персоніфікуючи різні явища природи у звер­таннях дітей. Адже традиційно у народній творчості це — явища, предмети та істоти природи. Складовою частиною музичних занять можуть бути не лише веснян­ки, а й заклички. Особливу роль вони відіграють на святах і дозвіллях весняної пори. У всіх вікових групах вихователь поєднує їх використання з театралізованими та ігровими дійствами, різними костюмами та атрибута­ми, оберегами-рослинами, тваринами та речами побуту. Композиційно веснянка об’єднується з іншими жанрови­ми одиницями українського фольклору, а саме: загадкою, прикметою, приказкою і легендою чи повір’ям. Співіс­нуючи, вони взаємозбагачуються і взаємодоповнюються, сприяють чіткості і конкретності уявлень дітей про живу і неживу природу, про взаємозалежність людини і навко­лишнього світу. Синтез естетичного й інтелектуального зміцнює пізнавальні інтереси, стимулює їхню самостій­ність і творчість. Тому, добираючи веснянки і заклички, вихователь оцінює їх комплексно, прогнозуючи вплив на дітей в інших видах діяльності. Наприклад, праця в при­роді навесні, бесіди і розповіді про весну, вивчення вір­шів тощо. Важливе значення мають веснянки для пож­вавлення роботи дітей у зображувальній діяльності. Діти, відтворюючи в малюнках весняні явища природи, особливо яскраво виявляють свою творчу уяву, при цьо­му у дітей закладаються основи естетичних почуттів.