§ 3. Хліб —усьому голова

Хліб належить до особливо шанованих символів ук­раїнського народу. Недаремно в народі складено про хліб чимало прислів’їв: «Хліб — усьому голова», «Хліб житній — батько рідний, гречана каша — мати наша», «Хочеш їсти калачі, не сиди на печі», «На чорній землі білий хліб родить», «Без хліба суха бесіда», «Без хліба немає обіда», та приказок: «Аби хліб, а зуби знайдуться», «Грушка — минушка, а хліб — кожен день», «Хліб-сіль вам» та ін.

Що ж означає слово хліб? «Словник української мо­ви» дає такі тлумачення цього слова: хліб — це зерно, яке перемелюють на борошно; хліб — це випечений ви­ріб з борошна, продукт харчування; хліб — це рослини в полі (ярові, озимі), хлібне поле; хліб — це харчі, про­житок (заробляти на хліб); хліб — це заробіток, як за­сіб існування (відібрали останній хліб або жити на чу­жих хлібах, на утриманні когось); хліб насущний — що­денні, звичайні харчі. От що значить хліб для людини.

В Україні хліб-сіль на вишитому рушнику — то най­вища ознака гостинності народу. А найбільшою святістю вважався хліб на столі.

Хліб як кінцевий продукт харчування — рум’яна, дух­мяна паляниця — потребує важкої хліборобської праці.

Та й випікання хліба — то ціле дійство. В Україні є прислів’я: «Без господаря двір плаче, а без господині — хата, бо вона три вугли в ній тримає». Перший — на по­куті стоїть стіл, перпендикулярно до нього — піч. А у третьому глухому кутку традиційно стояла пікна діжа. У діжі місили тісто, у печі його випікали, а на столі, прикриті рушником, лежали духмяні буханці. У народ­ному прислів’ї мовиться: «Без столу, печі і діжі немає тепла і їжі».

В. Скуратівський описує, як українська дітлашня у своїх іграх відображує процес випікання хліба:

«Дівчатка, спорядивши на пригорбку піч, замішува­ли піскове «тісто», роблячи з нього палянички. Буханці, прилаштувавши на листочках подорожника, випікали на жаркому сонці, а хлопчики, ставши в коло, розгадували загадки: «Чим хата багата?» — запитував «князь», що стояв у центрі. «Хлібом і родиною!» — відказував той, кому випала черга відповідати. «Звідки сходить сон­це?» — звертався ватаг до іншого. «Із хати». — «А хліб?» — «З пікної діжі...» — «А ти скажи мені таке: в беззубого діда залишилася скоринка до обіду — як йому з’їсти її?» — запитував «князь» у найменшого.

Якщо дітлах не міг одразу відповісти, його виручав сусіда: «Аби хліб, а зуби знайдуться». — «Без зубів ли­хо,— додавав з гурту інший,— а без хліба ще гірше». На­решті згадував приказочку й «іспитований»: «Мій діду­ньо між двома хлібами вмер: старого не було, а нового не дочекався...». Якщо ж хтось не спромігся відповісти на запитання, «князь» приказував: «Грушка — минушка, а хліб — кожен день. Ото іди назбирай дровець, заміси тісто, випечи хліб і почастуй нас!» ¹.

Існує у народі повір’я, що хліб потрібно випікати у жіночі дні — середу чи п’ятницю, хоча в окремих роди­нах. житній хліб — паляниці — пекли щодня. Якщо бо­рошна до нового врожаю не вистачало, домішували тов­чену картоплю, висівки, гарбузи. Вчиняли на заквасці. Пуста діжа, прикрита рушником, завжди стояла на по­куті.

Хоч сьогодні й не печуть самі хліб у родинах, та за­бувати це ремесло негоже. Дітей дошкільного віку не­обхідно ознайомити з тим, який шлях проходить зернина, аж поки вона стане хлібним виробом. Обробити ниву, висіяти, виходити, зібрати, обмолотити, змолоти, випекти — все це нелегка хліборобська праця. Від цього й ставлен­ня у людини до хліба шанобливе.

А чи вчимо ми дітей, як потрібно поводитися з хлі­бом? Чи знають самі молоді вихователі, які виросли у місті, як потрібно поводитися з хлібом?

Вдамося знову до спогадів В. Скуратівського: «Ска­жімо, впала долі скибочка — а краще, якби вона не па­дала,— неодмінно підніми і, поцілувавши, поклади на стіл. Або ось таке: ...хліб ріжуть тільки в руках — лівою тримаєш книшину, притискуючи до грудей, а правою но­жа. Й краяти хліб треба тільки до себе... Тому, що він святий...

З давніх часів батьки привчали дітей своїх традицій — берегти хліб. Ще з молоком матері усвоювалися високі пошанівні форми бережливого ставлення до святая свя­тих. Паляниця... мала неодмінно лежати на столі, і ні­хто, навіть діти, не насмілювалися покласти її догори... немовля разом з материним молоком уживало хліб: ...їм давали обгорнуту в полотняну тканину м’якушку-смоктунця».

Та не тільки хліб випікали у сім’ях. А скільки різ­них смачних хлібних виробів пекли!

У неділю і свята з житнього або пшеничного борошна пекли пампушки, пиріжки з сиром, маком, картоплею, капустою, ягодами, з прісного тіста випікали коржі і млинці.

Їжею й окрасою був хліб на різних святах і в обрядах. Та й тепер жодне весілля не обходиться без короваю, а до нього випікають шишки, калачі, дивні, лежні тощо.

Частування весільних гостей належить до найпоетичніших дійств народного весілля. Пекти коровай запро­шували тільки жінок, у сім’ях яких була злагода, на корж (так звану підошву) наліплювали з тіста шишки, птахів, а в найбільшу шишку втикали свічки, запалю­вали їх і саджали коровай у піч.

На весіллі в урочистій обстановці староста вирізав верхівку короваю й підносив на тарілці молодим, а ді­тям дарували шишки. Оздоблення короваю качечками, голубками, гілочками уособлювало побажання продов­ження роду, щасливого подружнього життя, достатку.

З хлібом ішли на родини, поминальний обід.

Обрядовим є хліб у новорічні свята й на Різдво. Обо­в’язково печуть пироги, їх подають колядникам, щедрів­никам, посівальникам, несуть разом з кутею родичам. На Волинському Поліссі як новорічні гостинці дітям випі­кають калачики, а на Полтавщині — пряники у формі вершників, панянок.

Для кожної сімейної чи громадської події пряники мали свій малюнок, свій символ. Наприклад, на весілля у селах Зіньківського району Полтавської області випі­кали їх із зображенням сонця, зірок, квітів, дерев.

Витиснені дошкою гіряники-медяники й нині печуть на весілля, а «баранцями» та «кониками» запрошують гостей.

На Великдень обов’язково випікали круглі калачі — паски. Прикрашали їх різними фігурками, виробленими з тіста,— пташками, колосками, ріжками, косичками то­що. У великодню середу на Гуцульщині жінки пекли ку­куци — малі хлібчики з житньої муки. А ввечері діти ходили з цими кукуцами попід вікнами, зичили господа­рям усяких Гараздів і за це одержували кукуци.

З хлібом на вишитому рушнику йшли навесні огля­дати поле, сіяти, жати. Найкращу жницю квітчали він­ком з колосків, а потім ще сплітали вінок, урочисто нес­ли його в село до двору господарів, клали вінок на хліб, з яким господині вітали женців.

У день повернення птахів із теплих країв випікали «сорок», «жайворонків», давали їх дітям, а вони виходи­ли у двір, підкидали пташок угору і закликали весну, вітали її прихід.

На Андрія пекли калиту, балабушки.

Чимало творів про хліб написано для дітей дошкіль­ного віку: І. Сенченко «Хліб святий», Т. Коломієць «Хліб», В. Сухомлинського «Моя мама пахне хлібом», Н. Ромашка «Петрусева пшениця», вірші М. Рильського «Не кидайся хлібом, він святий», М. Познанської «Хлі­бороби», «Свято врожаю», Н. Забіли «На золотих ланах» та багато інших.

Ненав’язливо, образно описує Т. Коломієць, як же хліб прийшов до столу, в оповіданні «Хліб».

Принесли хліб. На столі поклали. Пахучий, теплий ще. Із шкоринкою золотавою. Це від вогню позолота в нього.

Та не тільки від вогню. Золоте зерно на борошно мо­лоли. А зерно в золотому колоску на стеблині золоченій гойдалося, срібною росою вмивалося. Золоте проміння сонячне в себе увібрало. Від сонця позолота в хліба. Та чи тільки від нього?

Золоті роботящі руки зерно у ріллю посіяли. Уро­жай доглянули й зібрали. Роботящі руки зерно змоло­ли... хліб спекли. Роботящі руки в дім його принесли, на вишивану скатертину поклали.

І лежить на столі хліб, теплий, пахучий, руками робо­тящими подарований. Лежить ясний, як сонечко, і ніби промовляє: «Любіть мене, шануйте, їжте та здоровими будьте».

У дитячому садку крім читання художніх творів про хліб радимо провести систему занять на такі теми: «Хліб­не поле», «Пшеничні колоски», «Звідкіля хліб прийшов», «Хліб святий», «Хліб — усьому голова», «Чи шануємо ми хліб».

Наводимо конспект заняття для старшої групи на те­му «Хліб — наше багатство».

Завдання: Поглибити знання дітей про хліб і кар­топлю, про страви з борошна та картоплі. Виховувати бережливе ставлення до продуктів харчування, повагу до хліборобів.

Матеріал: рушник, хліб, сіль, страви з борошна і картоплі в українському національному посуді.

X і д: Вихователь читає: «Виріс у полі на добрій зем­лі, місце найкраще знайшов на столі».

• Про що ці слова? Так, про хліб. Ось він на столі — гарний, запашний. На чому лежить? А чому саме на руш­нику, як ви гадаєте? Справді, красиво так. І хлібом-сіллю на вишитому рушнику завжди зустрічають гостей у нас в Україні. Такий існує давній звичай. Люди кажуть: «Без солі, без хліба немає обіду». А ще які ви знаєте прислів’я і приказки про хліб?

Діти промовляють: «Де хліб і вода, там немає голода», «Коли хліб на возі, нема біди в дорозі».

• Молодці, знаєте народну мудрість. Хліб треба ша­нувати. А чому? Ви знаєте, як хліб до нас прийшов на стіл? (Діти розповідають.) Правильно говорите.

Хліб не зайчик з лісу носить —

Брат мій сіє, тато косить,

Хліборобом хочу стати,

Як мій брат і як мій тато.

Прибіжить із лісу зайчик —

Сам подам йому окрайчик.

В. Гринько

Вихователь запитує, чому треба берегти хліб, доїда­ти найменші шматочки. Підсумовуючи відповідь, наголо­шує:

• У народі вчили так: «Не кидайсь хлібом — він святий». Ви повинні пам’ятати про це.

З’ясовують, з чого випікають хліб.

Вихователь показує страви на столі, діти називають: млинці, пиріжки, вареники, пригадують, чим їх начиня­ють (сиром, м’ясом, капустою, картоплею).

• Ось ми з вами назвали картоплю, яка в Україні дуже поширена, як і хліб. І прислів’їв є багато про кар­топлю, і загадок. Може, хтось із вас їх знає?

Діти розповідають: «З мене шкуру всі деруть, мене варять, мене труть, пироги з мене печуть», «Хто ховає під кущі всі наші супи й борщі?»

• Послухайте тепер одну бувальщину. їхали якось мандрівники, та й застала їх у дорозі ніч. Вирішили роз­палити вогнище і почали рвати сухе бадилля поблизу. Коріння було з маленькими грудочками, але люди не звернули на них увагу й усе кинули у вогонь. А вранці на попелищі побачили тріснуті вуглинки — всередині во­ни були білі і смачно пахнули. Покуштували — сподо­балося. Навибирали мандрівники із землі таких грудо­чок, привезли додому й почали вирощувати. Як ви га- даєте, що? Так, картоплю.

Далі називаються страви з картоплі: товчена, смаже­на, в кожусі, деруни та ін. Вихователь зауважує, що все це можна приготувати разом з мамою, бабусею і поча­стувати гостей. Додає і про лікувальні властивості кар­топлі: її використовують для зігрівальних компресів, за­гоювання опіків. Потім діти пригощаються стравами, що стоять на столі.

Конспект заняття для підготовчої групи на тему «Хліб святий».

Завдання: Уточнити знання дітей про поводжен­ня з хлібом. Виховувати шанобливе ставлення до хліба.

Словник: духмяний, запашний, смачний, святий, пікна діжа.

Матеріал: картина Т. Яблонської «Хліб», паля­ниця, сіль, рушник, колоски, пшениця, борошно, пікна діжа; вірші, ілюстрації.

Хід заняття: Ма столі хліб-сіль на вишитому рушнику, колоски, пшениця.

Вихователь загадує загадку:

В землю кидалося,

На повітрі розгулялося,

В печі гартувалося,

Запахом своїм всіх приваблює. (Хліб)

• Так, це хліб. Діти, ось перед вами паляниця на вишитому рушнику. А поруч що ви бачите? Так, це сіль. Це ознака гостинності українського народу. Кого ми так зустрічаємо? Кому ще підносимо хліб-сіль на рушнику?

• Чи буває так, що в якійсь хаті чи квартирі зов­сім не буває хліба?

• Для чого людині потрібний хліб?

• Діти, хліб який? Які слова про нього можна ска­зати? А ще про нього говорять «насущний», «святий». Послухайте оповідання І. Сенченко «Хліб святий».

«Принесла баба хліб з магазину. Катруся не голодна була. Покуштувала і ніс зморщила:

• Фе, який поганий!

Бабуся розсердилася і почала навчати внучку:

• Так ніколи не можна говорити про хліб. Коли він чомусь не подобається, кажуть: «Хліб так негарно випе­чений...»

• А Юрчик теж не шанує хліба — насупилася Кат­руся.— Не доїв на дворі кусочка і кинув на землю. По­тім із Сергійком почали його футболити...

• Ай, як негарно! — розгнівалася бабуся. І сказала внучці: — І сама ніколи так не роби, і Юрчикові не до­зволяй. Недоїла — однеси, у хлібницю поклади, пізніше доїси. А коли хтось кине на землю — накажи підібрати. Топтати хліб не можна. Хліб дає людям життя. Без хліба ж голод, смерть. Скільки на світі людей вимерло без хліба! Хліб святий.

Катруся задумалася. Потім притулилася до баби:

• Я більше ніколи не буду погано казати про хліб і не розкидатиму. І Юрчикові не дозволю. Тільки не тре­ба сердитися на мене. Приголуб мене...

Бабуся поклала руку на голову внучці і пригорнула до себе.

• Чи знаєте ви, який шлях проходить зернина, аж поки стане ось такою паляницею?

Вихователь показує дітям ілюстрації, картини із зоб­раженням людей, які орють землю, сіють зерно. Розгля­дають картину Т. Яблонської «Хліб». Жнива. Зерно з поля привозять на тік. Зерно віють віялками, чисте зерно насипають у лантухи. Море зерна. Воно золотаве, па­хуче. Люди радісні. Такий добрий урожай хліба! Розглядання картини супроводжується читанням уривків з віршів.

Вихователь показує пікну діжу.

• А чи знаєте, діти, що де таке? Для чого ця посу­дина потрібна? Це пікна діжа. У дій діжі колись ваші прабабусі місили тісто для випікання хліба. Тепер ми з вами купуємо хліб у крамниці, а раніше його пекли до­ма в печі. Ось послухайте спогад сучасного письменника В. Скуратівського про те, як його мати місила тісто:

• «Синку, внеси-но заліткових дровець,— наклику­ють мама,— завтра хліб пектиму». Біжу мерщій до току, перелажу засторонкову огорожу, накладаю на ліворучню ще позаторішні, спеціально прибережені березові полін­ця, і вони лунко подзвонюють своїм сухим тілом.

Доки ходив я по дрова, мати вже підмели долівку й черінь і заповзялися підмазувати піч. Скільки пам’ятаю, робили вони це з особливою ретельністю й заповзяттям: перед тим як замішувати тісто, неодмінно чепурили й світлицю, і від того оселя наряджалася в святкове ви­диво.

Впоравшись, мати витягували із печі макітру з теп­лою водою, ретельно вимивали руки і, висушивши сві­жим, щойно вийнятим зі скрині рушником, казали звичну приповідку: «Бог на поміч». Я знав без нагадування: зараз ненька йтимуть у комору по борошно, а тому пос­піхом одсовую ослінчик і ставлю на нього ночви. Доки мати внесе гарнець петльованки, встигаю ще й сито Зняти з кілочка. «От молодець!» — підхвалюють вони й беруть­ся пересівати й без того чисте борошно.

У неньчиних руках сито ходором ходить, поплескуючись у долонях, і біла пороша настелює пухку ковдру. Зістукавши ночви, висипають борошно в пікну діжу, за­тим додають кислого молока, а я дерев’яною лопаткою розмішую його... Розмісивши борошно з молоком, мати розмочують у теплій воді кавалочок тіста, що лишився од минулої випічки. Без нього, звісна річ, замішок не вчиниться, не зійде він пухким тілом. Коли ж кваснець заправлено, удвох висаджуємо діжу на окраїну печі, укутуємо куфайкою і покриваємо зверху чистим рябчун- цем, щоб «хліб не захолов і вчасно зійшов». Аж доки не ляжемо спати, мати будуть наглядати за тістом...

Доки варилося снідання, мати місили тісто. Було то вельми цікаве видовисько. Неньчині обіруччя раз по раз занурювалися в діжу, од чого ослінчик аж двигтів. Тісто вимішувалося, крутішало; коли ж, нарешті, воно ставало в’язким, як гума, і вже важко було працювати руками, мати призупиняли роботу. «Вставайте, хлопці — наказу­вали нам,— поїсте й розходьтеся, бо буду хліб викачу­вати» ¹.

• Діти, як потрібно поводитися з хлібом? А як наші діти поводяться з хлібом?

Підсумовуюча розповідь вихователя. Закінчується за­няття читанням уривків з вірша М. Рильського «Не ки­дайся хлібом, він святий!».

Сценарій свята для дітей «Обжинки».

Святково прибраний зал або частина подвір’я в ди­тячому садку. Посередині стоїть стіл, накритий скатертю. На столі — хліб-сіль. По обидві сторони стоять підстав­ки, вкриті рушниками або серветками, призначені для принесених з поля снопа і вінка.

Ведуча: Друзі, у нас сьогодні чудове свято, свято об­жинків. Святкування закінчення жнив, закінчення зби­рання врожаю — це давня добра традиція. А ми сьогодні продовжимо цю традицію маленьким святом у нашому дитячому садку.

О земле Вкраїни, луки і долини,

Заводи донбаські і гори Карпат,

Цієї важкої суворої днини

Ти нашому серцю миліша стократ.

(Пісня «Як діждали літа».)

Жнець-хлопчик:

Чи упорався, Газдо, в дворі?

Чи порядок є в коморі?

Діставай з скрині червінці.

Чуєш співи? Це йдуть женці.

Газда:

Все готове, добрі люди.

Хто зажав сніп — платня буде.

По червінцю й меду чару,

А до танцю — дівча в пару.

(Звертається до музикантів.)

Музиченьки, в дудки дуйте,

Ви ж, косарики, танцюйте!

(Танець-пісня «Вийшли в поле косарі».)

Дівчинка-женчик:

Косарики танцювали,

Дівчата — снопи в’язали.

Як прийшов лану кінець,

Гуртом заплели вінець.

(Дівчатка тримають снопик і віночок з колосся, при­крашений калиною. Дарують його господарям.)

(Пісня «Ой у полі нивка».)

Женчик:

Ой, вижали житечко в добрий час,

А тепер, господарю, частуй нас.

Женчик:

Ой, як будеш, господине, частувати,

То не буде житечко вилягати.

Женчик:

Ой, як будеш, господарю, поїти,

Буде тобі житечко родити.

(Господар ставить жбан з медом, господиня кладе паляниці.)

Господиня:

Ми готові частувати,

Мед солодкий наливати,

Та попросим женчиків

Веселої заспівати.

Косарик: А що, дівчата-перепілочки, заспівайте піс­ню під сопілочку.

(Пісня «Женчичок-бренчичок». Господар хвалить за пісню. В цей час зчиняється шум.)

Гарбуз (розштовхує дітей):

Розступіться, розступіться, пани-добродії,

Лежу на городі, боки вигріваю,

Прислухався — на городі музиченьки грають.

(Приспівує, притупує.)

Гей-гоп, чуки-чуки,

Вдарив гарбуз в закаблуки.

(Запитує.)

Що за оказія сталася тут,

Що веселиться весь чесний люд?

Господар:

Дав Бог нам жнива щасливо почати

Та й сто кіп жита в полі нажати.

Господиня:

Звезти в стодолу ячмінь, пшеницю,

З нового врожаю спекти паляницю;

Гарбуз:

Гарний, господарю, маєш звичай,

А ще гарніший в городі врожай!

Буде смачнішим твоє частування,

Як з грядки прийде капуста рання,

Морква, петрушка, часник вусатий,

Весь мій городній рід багатий.

Господар:

Клич до гурту всю родину

У веселий час-годину.

(Пісня «Ходить гарбуз по городу».)

(Господиня запрошує всіх родичів гарбузових (овочі) сісти.)

Господар: Недарма в народі кажуть: «Не той урожай, що в полі, а той, що в коморі».

Господиня: Правду кажеш, газдо, бо як не насушим насіння восени, то насушим голову зимою.

Женчик: Не доведеться вам, люди добрі, голову зи­мою сушити, що їсти і пити, бо наші женчики працюва­ли, холодку літом не шукали.

Гарбуз: Правда ваша, бо осінь усьому рахунок веде. Весна красна квітами, а осінь — плодами.

Послухайте про наш багатий урожай загадки:

• Головата, дженджуриста, сорочок наділа триста, а нога — одна.

• Під землею птиця кубло звила і яєць наносила.

• Що за Мартин дереться на тин?

• Є шапка, а без голови, є нога, але без черевика.

Гра «Збирай урожай»

Господар: Частуй женців, господине, бо не рання вже година.

Господиня: Наливай медку у чари, бо добре пожни- вували.

Роздають частування.

Усі співають пісню «Дай же, Боже, в добрий час».