§ 2. Методика ознайомлення дітей молодшого та середнього дошкільного віку з рідним краєм

Прості знання в цьому віці є інтелектуальною осно­вою для формування з четвертого року життя найдоступ­нішої сукупності уявлень про рідний край, об’єднаних існуючими зв’язками і залежностями між географічними розташуваннями і природою населеного пункту, де живе дитина, природою й особливостями праці дорослих, за­собів зв’язку тощо.

Починаючи з четвертого року життя, в умовах зроста­ючої взаємодії з навколишнім, значно розширюється кру­гозір дитини, розвиваються пізнавальні інтереси. Обсяг інформації, яку дитина одержує з різних джерел, інтен­сивно формує допитливість і спостережливість. Завдан­ня вихователя полягає в тому, щоб систематично і послі­довно стимулювати й підтримувати ці процеси, поглиблю­вати і розвивати їх.

Оскільки навколишнє середовище є основним джере­лом інформації у цьому віці, від раціонального викорис­тання режимних і цільових прогулянок значною мірою залежить її послідовне збільшення, впорядкованість і точність уявлень. Так, плануючи щоденні прогулянки в першу і в другу половину дня, вихователь використовує належний час не лише для відпочинку дітей, а й одно­часно для продовження пізнавальної і виховної роботи з ними. Тривалість прогулянок дозволяє успішно орга­нізувати спостереження за типовими, характерними ознаками найближчого оточення для збагачення їх часо­вими уявленнями, позитивними емоціями та переживан­нями. Наприклад, під час прогулянки по вул. Набереж­ній (на р. Бистриці) вихователь звертає увагу на те, чому вулиця так називається (знаходиться на березі річ­ки), а ще неподалік від садка, крамниці «Овочі і фрукти», «Молоко», «Хліб» — чому вони так називаються? Поряд з дитсадком є дитячий спортивний майданчик і літній кінотеатр, де часто бувають малюки в години дозвілля, прогулянок, тож слід на все це звернути належну увагу. Доступність пояснення, образність мови, яскраві порів­няння і конкретні приклади сприяють пізнанню най­ближчого середовища. Вихователь спонукає дітей до сві­домого запам’ятовування назв, багаторазово повторюючи їх у розповідях і поясненнях. У такий спосіб збільшується обсяг пам’яті дітей, формується її довільність, і в кожній наступній прогулянці зароджується та допитливість, яка проявляється в запитаннях дітей різного змісту: Як нази­вається вулиця, де я живу? Чому вдень на майданчику немає кіно? Як називається наше місто? Як називається крамниця? Чому річка називається Бистриця? Такі роз­мови з дітьми мають чітко виражене пізнавальне, розви­ваюче, виховне й освітнє значення.

Молодших дошкільників знайомлять у процесі прогу­лянки не лише з тими об’єктами та явищами, які закла­дені у зміст програми. Допитливість дитячого розуму породжує численні запитання, на які вихователь повинен дати чітку і доступну відповідь.

Окреме місце в ознайомленні дітей четвертого року життя з рідним краєм займають заняття. їх основне при­значення — повідомлення дітям нових знань і створення умов для їх застосування. Оскільки окреме місце в озна­йомленні дітей четвертого року життя посідають занят­тя, то їм слід приділяти значну увагу. Оскільки краєзнав­чі знання складні як за змістом, так і за формою подачі, вихователь не повинен обмежуватись у своїй роботі ли­ше одним розділом програми або віддавати перевагу тому чи іншому виду заняття.

Особливістю краєзнавчих уявлень є їх універсальність і необмежена варіантність використання починаючи з другої молодшої групи. Тому, організовуючи заняття, вихователь добирає для його проведення раціональну форму, частіше індивідуально-групову, яка дає можли­вість максимально диференціювати та індивідуалізува­ти роботу з кожною дитиною, і визначає інформацію від­повідно до особливостей дітей. Наприклад, під час занят­тя з ознайомлення з рослинами ділянки дитячого садка з самого початку потрібно організувати увагу дітей. Показ рослин, їх обстеження необхідно методично про­думати, адже чуттєве сприймання відіграє вирішальну роль у пізнанні. Молодші дошкільники не задовольня­ються лише розглядом нового предмета, вони обов’язко­во беруть його в руки, пробують ним діяти. Тому дітей залучають до розгляду стовбурів дерев і кущів, запиту­ють, чим вони відрізняються (чим відрізняються дерева і кущі взагалі). Дійовий характер сприймання зберіга­ється і на наступних етапах дошкільного віку.

Ще у свій час І. Сєченов наголошував, що при обсте­женні предмета око ніби оббігає його межі, рухається за ним, коли предмет пересувається і змінює своє положен­ня в просторі. Око, за його висловом, є своєрідним щу­пальцем, але тільки на відстані. Отже, педагогу насампе­ред необхідно організувати правильне зорове сприймання.

На особливу роль рухів при обстеженні предметів указував також І. П. Павлов. Руховий аналізатор, на думку вченого, підсилює чуттєву реакцію і тим самим ро­бить сприймання чіткішим, а сприймання форм і просто­рових відносин без участі рухового аналізатора взагалі неможливе. Отже, при ознайомленні з рослинами (висо­та, товщина стовбура тощо) вихователю це слід пам’я­тати і виходити з природної основи уяви і фантазії дітей і збудження їхньої внутрішньої активності, допитливості, уваги, розвитку мислення і здатності висловлювати свої думки. При обстеженні вихователь використовує різні прийоми, для того щоб дитина засвоїла відповідні кольо­ри — коричневий, чорний, зелений, твердість стовбура, гладкість листків тощо. Слід провести серію обстежу- вальних дій з кожною дитиною, керуючи її сприйманням. Так закладаються основи аналітичної розумової діяль­ності, яка в старшому дошкільному віці дозволить дити­ні через порівняння природи рідного краю з віддаленими районами виділити вже достатню кількість якостей на відмінність і спільність, зрозуміти термін «рідна при­рода».

Особливу увагу вихователь звертає на свята і дозвіл­ля, в яких принагідно або прямо ставиться завдання піз­нання рідного краю. Для розширення дитячих уявлень добираються прості за змістом і доступні за формою твори, краще український фольклор. Діти вивчають на­пам’ять вірші, переймаються інтонацією і виразністю текстів. Наприклад, вірш П. Тичини «А я у гай ходила» спонукає до пригадування змісту спостережуваного на прогулянці. Дозвілля може включати розігрування потішок, зміст яких має краєзнавчо-природничу спрямова­ність, наприклад: «Диби, диби! Ішла баба по гриби, а дід по опеньки в неділю раненько».

Аналогічно вихователь добирає танки, хороводи, імі­таційні рухи і вправи: «Весна — неначе карусель», «На зеленому лужку». Такі хвилини свят і дозвілля виклика­ють у дітей жвавий інтерес до навколишнього, і вихова­телю треба заохочувати до участі всіх дітей, своєчасно підказувати, допомагати, не лякаючись невміння і від­сутності знань у малюків. Важливо у цьому віці встано­вити з дітьми позитивний емоційний контакт у таких фор­мах роботи, розкріпачити їхню самостійність, дати мож­ливість виявити творчість, яка формується. На основі цьо­го будує вихователь свою подальшу роботу, ознайомлю­ючи дітей з рідним краєм.

У середній групі на п’ятому році життя обсяг інтере­сів у дітей значно зростає. Програми дають значно шир­ший перелік орієнтовних тем для роботи з дітьми: знання про назву рідного міста (села), свого краю. У кожної людини крім батьків та інших рідних людей є батьків­щина — місце, де народились і живуть її батьки, родичі.

В основу методики формування уявлень про рідний край покладається вміння вихователя організовувати спо­стереження, спираючись на попередньо набуті знання і враження дітей, роботу на заняттях, раціонально викорис­товувати всі режимні процеси. Оскільки план прогулян­ки передбачає не лише спостереження, а й працю дітей на майданчику, то в середній групі вибір змісту спосте­реження, як і праці, визначається загальною тематикою пізнання рідного краю на певний відрізок часу (день, тиждень і т. ін.).

Зміст роботи вихователя з дітьми значною мірою за­лежить від пори року, змісту календаря обрядового цик­лу тощо. Так, плануючи спостереження краєзнавчого змісту (до обжинкових свят), наприклад збір урожаю на городі дитячого садка, вихователь у середній групі передбачає в основному виховні завдання — формувати позитивне ставлення до праці дорослих у природі через пояснення її значення для оточуючих. Паралельно цьому вирішується ряд пізнавальних завдань, які сприяють поглибленню вже наявних завдань і уявлень про овочі, їх характерні особливості: чому саме вони ростуть на городі та в полі у наших краях; чому не ростуть з них ті, які ми розглядаємо на ілюстрації та на муляжах?

На початку спостереження і в його змісті вихователь найретельніше продумує свої пояснення, загадковість описів. Увага дітей на п’ятому році життя ще не стійка, вони швидко втомлюються. Отже, пояснення повинно бути лаконічним і переконливим. Для цього широко ви­користовуються різні активізуючі прийоми та засоби. Тому спостереження за овочами варто розпочати загаду­ванням народних загадок або читанням віршів. Про ово­чі в скарбниці української народної творчості вихователь добере чимало прислів’їв та приказок, дітям цього віку можна запропонувати найпростіші і найдоступніші з них. Далі необхідно перевести розмову з овочів на фрукти, на значення тепла (сонця) для їх росту і достигання, потре­бу у волозі, догляді тощо. Корисними при цьому будуть загадки про явища природи. Діти можуть також склада­ти спільно з вихователькою загадки під час прогулянки, у вільний час, в індивідуальних розмовах. Цільові прогу­лянки, спостереження вихователь планує і проводить з дітьми в різні пори року, в різну погоду, і вже творча уява переконує дітей в тому, що рідний край красивий і неповторний у всі часи, цікавий кожного разу по-своєму і по-новому.

Відповідно до програми виховання в дитячому садку вихователь добирає обсяг праці і вирішує завдання тру­дового виховання. Краєзнавчий зміст праці дорослих є основою в цій роботі педагога з дітьми.

У середній групі дітям доступні вже деякі уявлення про зміст та обов’язки професій їхніх батьків, знайомих, рідних. Успіх цієї роботи багато в чому залежить від підготовки вихователя. Доцільно використовувати фольк­лор і авторські твори, в яких є змістовний матеріал для ознайомлення дітей з країнознавством. Ознайомлюючи із працею батьків, вихователь може розпочати розмову з дітьми віршем (наприклад, вірш М. Підгірянки «По­мічники»).

Турбота про виховний процес і ефект ознайомлення з працею дорослих на прогулянках потребує від педагога вмілого добору знарядь праці (з урахуванням віку дітей і змісту праці), різних матеріалів, обладнання. Праця дітей на прогулянці стає засобом виховання тоді, коли вихователь використовує її систематично, коли в ній бе­руть участь усі діти, коли кожен виконує різноманітні, але доступні доручення.

Для дітей п’ятого року життя можна передбачити на прогулянках такі завдання, які поглиблено ознайомлять дітей з працею дорослих — хлібороби вирощують пше­ницю, з якої пекарі печуть хліб; працівники ательє ши­ють одяг; медпрацівники лікують людей тощо.

Для ознайомлення дітей з рідним краєм використо­вуються прогулянки або екскурсії по вулицях і майда­нах, прилеглих до ділянки дошкільного закладу. Це дає можливість вихователю показати дітям їх суттєві озна­ки: вулиця і майдани, чим вони відрізняються і чим схожі.

У результаті цільових прогулянок та екскурсій діти дізнаються про те, що в їхньому місті (селі) є багато (небагато) вулиць, кожна з них має свою назву. Назву має кожний майдан. Діти ознайомлюються з основними атрибутами вулиць і майданів, їх призначенням. Для по­яснення особливостей краю вихователь може використо­вувати літературний твір, опис, на основі якого складає власну розповідь, доступну і зрозумілу дітям. Тут можна використовувати вірші чи їх фрагменти, пропонувати ді­тям пригадати відомі твори, цікаві події, пов’язані з цими місцями. Наприклад, розповідаючи про вулицю, вихо­ватель описує розташовані на ній будинки, споруди різної давності. Розповідає про працю дорослих, які причетні до будівництва і догляду за ними; наголошує, яке зна­чення має ця праця для оточуючих. Принагідно звертає увагу дітей і називає одну-дві професії, особливості кож­ної з них, звертає увагу на красу парку (скверу), квітни­ків тощо.

Обов’язковим атрибутом кожного майдану є пам’ят­ники, постаменти, меморіальні комплекси і дошки. Ці місця завжди привертають увагу дітей своєю багатолюд­ністю і подіями, які там відбуваються, тому, формуючи краєзнавчі уявлення, вихователь такій роботі відводить чільне місце. Насамперед, якщо майдан неподалік від дошкільного закладу, на екскурсії чи цільовій прогулян­ці необхідно його оглянути і пригадати, як він називаєть­ся. Пояснення самої назви — це предмет розмови з діть­ми старшого дошкільного віку. У середній групі діти оглядають визначальні атрибути, їх архітектурну прива­бливість, факти, які засвідчують про шанобливе ставлен­ня дорослих людей до них — покладання вінків, букетів квітів, садіння квітників тощо.

Знання краще сприйматимуться дітьми на прогулян­ках та екскурсіях, якщо вони будуть розширені, поглиб­лені і конкретизовані на заняттях з такої тематики: наз­ва свого міста, свого краю, наша Батьківщина — Укра­їна, люди — українці.

Починаючи з середньої групи краєзнавчі заняття най­краще проводити як комплексні. На них, крім опорного краєзнавчого матеріалу, вихователь планує ще кілька завдань, які можуть передбачити знання дітьми усної народної творчості, народних промислів, календарно-об­рядових свят. Варіанти завдань можуть бути такі:

1. Краєзнавче поняття. Правила народного етикету. Народна творчість.

2. Краєзнавче поняття. Праця дорослих. Свято кален­дарно-обрядового циклу (український фольклор).

3. Краєзнавче поняття. Праця людей у природі. На­родні ігри-забави краєзнавчо-природничої тематики (ук­раїнський фольклор).

4. Краєзнавче поняття. Самостійна художня діяль­ність дітей. Народні ігри-забави.

Враховуючи рівень підготовки дітей, вихователь може сам визначити, яку частину заняття, роботи з дітьми йо­му проводити насамперед. В окремих випадках доцільно починати заняття з усної народної творчості або автор­ського тексту, а потім переходити до краєзнавчого по­няття. Підсумкове заняття кожного місяця завжди тема­тичне. Вихователь присвячує його винятково якійсь одній темі з розділу «Рідний край». Відбір знань про рідний край вихователь здійснює з урахуванням їх конкретності і доступності, виховного характеру. Шляхом безпосеред­нього сприймання у дітей уже сформовано первинні уяв­лення й образи (на екскурсіях, цільових прогулянках), тому на занятті вихователь доповнює живі враження з допомогою картин, діафільмів, діапозитивів чи творів декоративно-прикладного мистецтва. Наприклад, озна­йомлюючи дітей з містом, селом, вихователь добирає та­кі матеріали, які шляхом порівняння швидше й образніше формують уявлення. Діти розглядають картинки, ілюст­рації, фотомонтажі з сільським і міським пейзажем, самі розглядають і порівнюють, аналізують. Прийом порів­няння вихователь використовує у комплексі з іншими. Доцільно дібрати не лише картини, а й літературні тво­ри, їх фрагменти, продумати розповідь і вкласти у її зміст лаконічні фрази, які допоможуть дітям швидше зрозу­міти сутність відмінностей між містом і селом. Значну частину розповіді необхідно присвятити населеному пункту, в якому живуть діти. Проілюструємо це на конс­пекті заняття.

Тема: «Екскурсія по рідному місту»

Завдання: Уточнити і розширити знання дітей про рідне місто. Пробуджувати інтерес до його пам’ятних місць, розповісти про його назву, де розташоване і чим славне; вчити помічати красу навколишнього, виховува­ти любов до свого рідного міста.

Хід заняття: Грамзапис «Пісні про Надвірну». Нагадування назви міста. Розповідь вихователя про рід­не місто: «Тут живуть ваші батьки, дідусі, бабусі і вся ваша родина, тому для вас воно рідне. Запам’ятайте, чо­му воно є вашою батьківщиною. У пісні ми почули, яки­ми чудовими словами називають наше місто! Надвірна — місто невелике, але красиве, привабливе і відоме всій Україні. Ми не раз ходили з вами вулицями рідного міс­та, милувалися їх красою у різні пори року, знайомилися з його визначними місцями. А сьогодні здійснимо захоплюючу екскурсію на автобусі вулицями і майданами рідного міста. Пригадаємо ті визначні місця, які вже зна­ємо і які славлять наше місто».

Уявна екскурсія по місту. Закріплення назв відомих вулиць, читання віршів, присвячених цим місцям. Місця ці є історичними: «Дорогому Тарасові» (пам’ятник Т. Г. Шевченку), «Вічний вогонь» (меморіал героям-визволителям краю).

Бесіда про працю батьків на підприємствах міста. Огляд наочних посібників з відомими в Україні лісоком­бінатом та нафтопереробним заводом, новобудовами міс­та, новим сквером.

Виконання вихователем і дітьми коломийок та народ­них пісень Прикарпатського краю.

Ґрунтовні знання про рідний край дозволять вихова­телю ефективніше провести роботу, розповідаючи про столицю України. Емоційність, виразність спілкування з дітьми під час заняття допомагає викликати інтерес до краєзнавчого матеріалу, глибше осмислити його і сфор­мувати певні уявлення громадянськості.

У середній групі заняття з краєзнавчої тематики по­діляються не лише за структурою (комбіновані і тема­тичні), а й за дидактичною метою. За дидактичною ме­тою поряд із заняттями з викладу нового матеріалу — оз­найомлення з предметами та явищами (екскурсії, спосте­реження за працею дорослих, збагачення й уточнення їх) — з’являються заняття на закріплення знань (роз­повіді або бесіди про побачене на краєзнавчих екскурсі­ях) . На таких заняттях вихователь планує використову­вати відтворююче, буквальне повторення матеріалу (роз­повідь про все, що бачили на екскурсії або цільовій прогулянці), творче закріплення: діти самі малюють се­ло, багатоповерхові споруди міського типу, конструюють сільські споруди, грають у будівельників: «будують» се­ло, дорогу в місто, вулицю міста, вулиці села. Будівельні ігри сприяють розумінню того, що село—менший насе­лений пункт, ніж місто: в місті більше висотних споруд, вулиць, різноманітніші транспортні засоби тощо. За ма­теріалами спостережень проводять бесіди. Для досягнен­ня позитивних результатів важливо своєчасно вносити елементи новизни, творчої активності і самостійності,, повторювати матеріал з посиланням на власний досвід.

Перша група занять — на ознайомлення та закріп­лення знань дітей про навколишнє. Наприклад, озна­йомлення з вулицею рідного міста проводиться як ком­біноване заняття «Моя вулиця» і планується з чітко сформульованою темою, конкретно визначеними завдан­нями, провідними методами (прийомами і засобами). Комбінуючи різні методи — читання творів, розгляд на­очних посібників, використання ТЗН, дидактичні ігри,— вихователь домагається успішного розв’язання завдань, поставлених до заняття. Провідний метод не функціонує ізольовано, допоміжні стимулюють його і є не менш важ­ливими у комплексі заняття, тому вибирати їх потрібно з поглибленим аналізом.

Наприклад, заняття на т е м у: «Мій рідний край, моя земля».

Завдання: Уточнити знання про назву міста, краю, назву вулиць, про те, чим вони відрізняються одна від одної; продовжувати ознайомлювати з основними спо­рудами та їх призначенням; уточнити знання про людей, які там працюють, їх професії, значення їх для Батьків­щини.

Матеріал: альбом «Професії твоїх батьків» Л. В. Артемової (К-, 1978), картини про вулиці міста, села, фрагменти оповідання «Моя вулиця найкраща», вірші Д. Павличка «Де найкраще місце на землі?», М. Хороснецької «Марш».

Хід заняття: Вихователька читає фрагмент вір­ша Д. Павличка або оповідання «Моя вулиця найкраща». Запитання:

• Як називається наше місто?

• Чому наш край називається Прикарпаттям?

• Чому твоя вулиця найкраща?

• Як називається твоя вулиця?

• Що розташоване на твоїй вулиці?

• Хто там працює?

• Чим відрізняється твоя вулиця від майдану?

Розгляд картин «Вулиці міста», «Вулиці села». Чи­тання віршів. Розповідь вихователя про те, чим відрізня­ються поняття «батьківщина», «рідний край» і чим вони схожі.

З другого півріччя необхідно відводити час на прове­дення занять для систематизації й узагальнення прой­деного матеріалу, використовувати окремі дидактичні ігри. Вони дають можливість вихователеві в емоційній формі вправляти дітей у розумінні того матеріалу, який, на думку педагога, потребує уточнень і конкретизації. Тому доцільно включати в роботу з дітьми ігри типу «По­дорож по вулиці», «Подорож по майдану»; ігри на закріп­лення професій дорослих — «У крамниці», «Хто де пра­цює». Дидактичні ігри можуть бути складником комп­лексних занять. Вихователь для проведення таких ігор добирає набори різних предметів до теми відповідно до знань дітей.