§ 3. Сімейні традиції, обряди, свята, ознайомлення з ними дітей

Кожному народові, кожній нації притаманні тради­ційні національні сімейні свята, які складалися протягом століть і є історичним надбанням нації.

До традиційних сімейних ритуалів і святкових обря­дів в Україні належать родильні, весільні, похвальні, по­минальні.

Обряди, пов’язані з народженням дитини, дослідники поділяють на чотири цикли: передродові, власне родові, післяродові та соціалізуючі — прилучення новонародже­ного до роду, сім’ї, колективу К Цикл родильної обря­довості складався з ряду обрядів: народин, ім’я наре- чення, очищення, обрання кумів, хрестин, зорин, пострижин тощо.

Сукупність родинних обрядів український академік М. Г. Стельмахович назвав народним дитинознавством. Народне дитинознавство, як галузь етнопедагогіки, по­винно зайняти вже сьогодні чільне місце в педагогічних навчальних закладах, і кожна шлюбна пара має отри­мати як весільний подарунок книжку з народного дитинознавства.

За традицією вже на весіллі та впродовж першого мі­сяця молодятам не дозволялося вживати спиртних на­поїв.

«Медовим» назвав народ перший шлюбний місяць, що означає відмову подружжя від спиртного. Молодята пили тільки український національний безалкогольний напій — мед, медовуху, оскільки в цей час можливе за­чаття дитини.

Родильна обрядовість у ті далекі часи починалась із запросин баби-повитухи (баби, баби-бранки, баби пупової) чоловіком породіллі, який ішов до неї з хлібом. Ба­ба також приходила до породіллі з хлібом, святою во­дою, зіллям. Починалися магічні дії: відчинялись усі двері, розв’язувались усі вузли, обкурювали породіллю зіллям. Бабами-повитухами ставали жінки в 45—50 років. Це мала бути чесна, порядна, добра жінка, яка лю­била дітей, досконало знала народну медицину, володіла повивальним мистецтвом, користувалась загальною по­вагою односельців. Повитуха приймала роди, а чоловік породіллі виконував усі хатні та господарські справи.

Обряд приймання родів супроводжувався різноманіт­ними діями та примовками, які нібито полегшували роди, формували майбутній характер дитини. Так, породіллі давали пити з пригоршні воду: «Як ота вода легко схо­дить, так би ота дитина легко з тебе зійшла».

Пуповину хлопчика відтинали на сокирі («щоб гос­подарем був»), а дівчинки — на гребні («щоб доброю пряхою та господинею була»). Пуповину зав’язували матіркою (лляним чи конопляним повісмом), щоб «діти ве­лись» та «плодовитою була». Усі ці дії супроводжувались примовками: «Зав’язую тобі щастя й здоров’я, і вік дов­гий, і розум добрий». Пупок з ниткою ховали в скриню чи за ікону, а потім, коли дитина йшла до школи, його виймали і пропонували їй розв’язати. Вважалось, якщо дитина розв’яже, то «буде розумною», а якщо ні, то «буде мучитись».

Упоравшись з родами, повитуха з батьком дитини йшли до священика, щоб «одержати молитву», домови­тись про ім’я немовляти та день хрещення.

В Україні поширений звичай називати новонародже­них іменем дідуся чи бабусі або іменем святого дня цер­ковного календаря. Якщо хлопчик народився напере­додні або в день релігійного свята Івана Купайла (7 липня), йому давали ім’я Іван, на свято Миколи (19 грудня) — Микола тощо.

День появи дитини на світ теж є магічним. За народ­ним повір’ям, найкращі роди вранці. Вночі народжена дитина — спокійна, сонлива, вдень — сердита, з добрим апетитом. Найщасливіші діти народжені в п’ятницю, у неділю — пристрасні, щасливі, у понеділок — віщуни, в четвер — багачі.

На другий чи третій день після народження викону­ється ритуал першої купелі. До купелі кладуть різні ос­вячені пахучі квіти, трави, «щоб пахучою була». Тради­ційними для першого купання є любисток, м’ята, рута, волошки тощо.

У купіль дівчинки клали помашку («щоб рум’яна бу­ла»), калину («щоб красна була»), гілочку вишні («щоб гарна була»), любисток («щоб люб’язна була»), додава­ли меду чи молока.

У купіль хлопчика клали гілочку дуба («щоб міцний був, як дуб»), барвінок («щоб довго жив»), чорнобривці («щоб був чорнобривий»), хліб («щоб завжди при хлібі був»), монети («щоб при грошах був»). Після купання дитину загортають у батьківську сорочку (з якої потім роблять пелюшки), батько повинен взяти й поцілувати дитину, а потім уже передає її матері.

Наступний ритуал — родини — це частування та від­відування породіллі бабою-повитухою та найближчими жінками. До породіллі не можна було приходити з пус­тими руками, обов’язково потрібно було щось подарува­ти: пелюшки, тканину, їжу (млинці, пампушки, сушню тощо). Породіллі бажають: «їж та закладай бочки, де були сини й дочки», «Щоб дитина стояла і м’язи трима­ла», «Щоб дитина була багата, як земля, дужа, як вода, щоб в коморі і оборі всього було доволі». Це суто жіно­чий обряд. Чоловік породіллі частує бабу-повитуху, да­рує їй подарунки.

У деяких регіонах нашої країни влаштовували ще й «одвідки» («одвєдкі», «провідування») — індивідуальні відвідування жінки сусідами та родичами.

Новонародженій дитині обирали кумів, запрошував їх батько з хлібом та сіллю. Відмовитись від кумівства не можна, це почесна справа.

У куми запрошували як родичів, так і сторонніх осіб, авторитетних, розсудливих, працьовитих, статечних.

Кумів обирається переважно двоє (пара), хоч у де­яких регіонах може бути й дві, три або навіть чотири па­ри. (Чим більше кумів, тим багатше крижмо — подарун­ки дитині.) Куми, хрещені батьки ставали почесними, шанованими гостями у всі святкові ритуали: наречення, пострижини, повноліття, весілля.

На весіллі вони сиділи навпроти молодих за почесних батьків, їм давали й перші скибки весільного короваю.

Куми допомагали виховувати дитину, піклувалися про її здоров’я.

Хрестини — це прилучення новонародженого до «ро­динного вогнища», «отчого дому». В Україні цей обряд виконували з кожухом. Баба-повитуха розстилала на під­лозі кожух вовною догори, клала на нього спеленату дитину («щоб був багатий, як кожух лахматий»). Куми клали на кожух дрібні монети. Усі троє брали кожух і піднімали тричі новонародженого вгору, супроводжуючи доброзичливими примовками.

Після цього дитину несли до церкви (чи до загсу).

У найближчу неділю чи свято після хрещення влаш­товується обід на честь новонародженого. На обід жінки несли різні страви української кухні — вареники, за­виванці, пампушки або борошно. Чоловіки йшли з хлі­бом.

На стіл подавали борщ, кашу, пироги, вареники, рибу, гриби, холодець, голубці, узвар і те, що принесли гості. Центральне місце обіду — частування кашею (пшоняна, гречана), рідкою чи запеченою з медовою водою. Пови­туха (або куми) ставила на стіл під кінець обіду горщик з кашею. Поруч стояла тарілка (для грошей) і таця для крижма.

Хрещений батько розбивав горщик з кашею, горщик розлітався, а каша мала залишитись. Вершок каші з зібраними грошима хрещений батько передає матері ди­тини. Після цього кум ділить кашу між присутніми гос­тями. Черепки від розбитого горщика викидали на город («щоб гарбузи родили»).

Спиртне на такому обіді вживали тільки символічно.

Обід супроводжувався ще одним ритуальним дійст­вом — врученням букетиків квітів усім присутнім. Вру­чає їх кум. Спочатку він дає букетик породіллі: «Нехай роділля годує, щастя та й долю готує, батькові на утіху, людям на услугу. Скільки квіточок, щоб стільки було діточок». Потім вручає квіти кумі, а по тому й усім при­сутнім.

Квіти готують баба-повитуха чи куми. До хрестин­них букетиків входили живі чи сухі (якщо взимку) квіти: м’ята, рута, чорнобривці, барвінок, гілочка малини, ко­лосок вівса, жита чи пшениці. До обрядових букетів до­давався калач, який пекла для всіх присутніх господиня дому. Квіти та калачі забирали додому, зберігали їх, го­дували калачами своїх дітей. Усі дійства супроводжува­лись примовками побажання здоров’я, щастя, достатку.

Закінчувався обід «виганяйлом», «лепехом» — пода­вали узвар чи кисіль.

За сучасною традицією після урочистої реєстрації дитини у загсі влаштовують зорини — обід на честь но­вонародженого.

Зупинимося ще на одному традиційному ритуальному обряді, з яким потрібно ознайомити дітей уже в дошкіль­ному віці. Це поминальні обряди, які влаштовують під час Великодніх, Зелених свят та на Спаса.

Другий тиждень після Великодня називають поми­нальним, або Томиним (Фоминим), тижнем. Стародавня назва Радуниця (Радовниця, Радунець), сучасна — Про­води, поминання мертвих. За стародавніми народними віруваннями, мерці радіють, коли їх поминають словом живі свояки, приходять до них на їхні могили. За тиж­день до Проводів люди йдуть на «гробки» упорядкову­вати могили, сіють квіти (материнку, любисток, чебрець, барвінок), садять калину чи вишню. У поминальний день усі родичі йдуть на кладовище. Там «катають» крашанки на могилах рідних та свояків, а потім віддають їх жеб­ракам. Влаштовують поминальний обід з коливом і по­минальною їжею. Після всього кладуть на могилу суху їжу, співають поминальні обрядові пісні.

У зелену суботу перед Трійцею здійснюється другий поминальний обряд померлих, а на Спаса третій. Цей давній звичай наших пращурів є ознакою духовної куль­тури народу пам’ятати свій рід, його засновників, під­гримувати їхні могили у належному вигляді.

До виконання цього обряду слід обов’язково залуча­ти дітей з раннього віку, щоб не вмерла ця традиція, щоб не поросли бур’яном могили близьких та рідних. У при­годі стануть тематичні заняття у ці дні, частування ді­тей перед сніданком коливом та відвідування могил близьких з батьками.

Особливістю українського національного менталіте­ту є гостинність.

В Україні традиційними формами гостювання були відвідини родичів, друзів, сусідів, щоб поділитися 3 ШІМИ радістю, згадати минулі, спільно проведені дні, розділити смуток, пом’янути тих, кого вже немає на цій землі, а то й просто зустрітися на свято, щоб разом заспівати пісень, пожартувати.

Особливо яскраво звичай гостювання виявлявся у дні «празників-іменин» населеного пункту (храм на честь святих).

Цей іменинний святковий день припадав на глибоку осінь чи перші дні зими по закінченні всіх осінніх робіт.

На гостини у такий день з’їжджалися всі родичі, близькі та друзі цілими родинами. Не було такої сім’ї, де б не відзначали «празник».

Українські народні пісні лунали по всьому краю. По­чиналося свято з вітальних пісень на честь дорогих го­стей:

Зелене жито, зелене,

Хорошії гості у мене...

А потім усі гості виходили на вулицю, взявшись під руки, водили хороводи, співали українських пісень.

Гостіння, за словами В. Скуратівського, є важливим засобом етичного й естетичного співжиття, колективного дозвілля й спілкування, є активною формою відпочинку. Гостини започатковували підгрунтя витокам народної творчості: пісням, танкам, приказкам, прислів’ям, пере­казам, поетичним формам народного шанування. «Гості, гостинність, погостіння, господиня... Які милозвучні ці слова, що походять з одного кореня! — читаємо на сто­рінках «Берегині». — Вдало організована гостина — це і своєрідний відпочинок, етична й естетична форма доз­вілля, наш громадсько-побутовий стиль, нарешті, якщо хочете, рівень загальної культури у взаєминах та спіл­куванні».

До сучасних сімейних традицій належить святкування у сім’ї дня народження дитини. Кожна сім’я відзначає цей день по-своєму, по-сімейному. Проте важливо, щоб цей день не перетворювався у пияцтво дорослих. Це дитя­че свято, й запрошувати на нього потрібно дітей, одно­літків. Батьки печуть іменинний пиріг чи торт, готують різні солодощі для дітей. Головне ж у цьому святі — роз­важальна програма для дітей: пісні, ігри, хороводи, сюр­призні моменти, жарти. Наприкінці, щоб заспокоїти діт­лашню, бажано показати діафільм, кінофільм чи навіть театральну виставу.

Стало доброю традицією відзначати день іменинника і в дитячих садках один раз на місяць чи квартал. Це має бути тепле, домашнє свято. Діти повинні відчувати розкутість, одержувати естетичну насолоду від свята. Вихователька вчить дітей, як потрібно вітати іменинни­ків, які слова побажання доцільно говорити при зустрі­чі, які ознаки уваги виявляти імениннику.

До такого свята готуються заздалегідь. Подарунки, вітальні сюрпризи — все це тримається дітьми у секреті, водночас підтримує радісний настрій очікування свята.

Сюрпризні моменти готують до свята й іменинники (пісні, танці, вірші, жарти, сценки тощо), виготовляють своїми руками дарунки дитячому садку (іграшку, витинанку, вишиванку, вирощену вдома квітку тощо).

Готуються до дня іменинника й батьки. Вони можуть виконати пісню, вірш, подарувати якісь вироби.

У групі в цей день панує особливий настрій. Вихова­телька продумує, як діти будуть зустрічати вранці кож­ного іменинника, як їх вітати. А в другій половині дня влаштовується загальне свято — день іменинника.

Наводимо практичний матеріал ознайомлення дітей і вихователів з народним дитинознавством та сімейними традиціями.

Сценарій дозвілля для дітей середньої та старшої груп на тему: «День іменинника в дитячому садку»⁹⁹.

Зал святково прикрашений квітами, веселими плака­тами. У центрі напис: «З днем народження!».

Під веселу музику діти вбігають до залу, довільно танцюють, сідають. Ведуча запрошує іменинників сісти на спеціально відведені місця.

Ведуча відзначає, що всі в залі радісні і гарно вбра­ні, запитує у дітей, на яке свято вони зібрались, чий день народження відзначають сьогодні. Діти відповідають. Іменинники встають. Ведуча вітає їх і пропонує пройти під музику по залу, щоб усі гості подивились, які вони сьогодні особливо гарні.

Під веселий марш та оплески присутніх іменинники марширують по залу і повертаються на свої місця.

Діти:

А у нас сьогодні свято!

Чути музику і сміх —

Зараз будемо вітати

Іменинників своїх.

Катя, Петрик і Марина,

Шура, Павлик і Тарас

Відзначати іменини

Радо в гості кличуть нас.

Т. Мезенцева

Ведуча нагадує, що день іменинника в дитячому сад­ку святкують щомісяця. Запитує, чий день народження відзначали минулого місяця, як називався той місяць, який зараз місяць? Говорить, що Жовтень сьогодні теж вітає всіх малят, хто народився в цьому місяці. Свої по­здоровлення він надсилає на барвистих листочках, які па­дають з дерев, їх приносить до нас осінній вітерець. Зди­вовано вигукує: «Ой, та от і листочки!» (Листочки па­дають з картонного кола, підвішеного під люстрою, коли хтось із дорослих смикає за ниточку, прив’язану до краю кола, і воно нахиляється.)

Усі діти збирають листочки і довільно танцюють з ними під знайому музику. Потанцювавши, діти віддають листочки іменинникам, які ставлять їх у велику вазу.

Можна ввести персонаж Жовтень, роль якого виконує дорослий або дитина з підготовчої групи. Жовтень вітає іменинників, співає пісеньку, записує і розповідає про те, що людям приносить жовтень, загадує загадки про осінь, урожай, просить дітей прочитати віршики (про жовтень, осінь), проспівати пісеньку, дарує листочки (які можуть також падати з описаного пристрою), запрошує всіх до таночка. Кожному імениннику Жовтень приколює «зо­лотий» листочок до сорочки (платтячка).

За пропозицією ведучої діти вітають іменинників, чи­тають їм вірші, говорять про кожного добрі слова (Тетянка завжди весела, гарно танцює; Сашко дуже добрий, завжди ділиться іграшками; Наталочка працьовита, доб­ре чергує тощо), висловлюють побажання.

Усі іменинники або соліст із старшої групи співають «Диво-пісеньку» В. Ізотова на слова В. Данька.

Вихованці підготовчої групи, які сиділи серед гостей, вітають товаришів з днем народження, дарують їм іг­рашки (ляльок, ведмедиків та ін.) і запрошують потан­цювати разом з ними. Виконується «Полька з іграшка­ми» Н. Вересокіної.

У двері дзвонять або стукають. Ведуча пропонує іме­нинникам зустрічати гостей. Вони підходять до дверей, відчиняють, запрошують. До зали входять Поштарики — три хлопчики у костюмчиках з написом «Пошта», з од­наковими сумками через плече. Вони виконують «Пісень­ку поштариків» В. Коваленка на слова Т. Мезенцевої. На музику вступу пританцьовують.

Перший Поштарик говорить, що він приніс вітання від спортсменів, дістає із сумки велику листівку. Ведуча зачитує побажання дітям бути сильними, сміливими, спритними і загадує загадку, яку треба відгадати, щоб одержати подарунок:

Хто такий, хто такий

По доріжці скаче?

Це дружок наш дзвінкий —

Пострибайчик м’ячик.

Діти відгадують і одержують від Поштарика два ве­ликих яскравих м’ячі. Проводиться естафетна гра «Ко­тися, м’ячику». Діти стають у дві колони, ноги широко розставлені. З початком веселої музики капітани команд нахиляються і прокочують м’яч між ногами. Наступні гравці роблять те саме. Останній біжить з м’ячем і стає попереду колони. Коли капітан стає першим, він підні­має м’яч угору. Виграє та команда, яка раніше виконає завдання.

Другий Поштарик подає вітання від музикантів. Ве­дуча зачитує побажання бути веселими, любити музику, добре співати, танцювати і вчитися грати на музичних інструментах. А щоб одержати подарунки, треба впізна­ти їх за голосом, заплющивши очі.

Лунають звуки музичних інструментів (металофона, бубна, дзвоників). Діти називають їх і одержують у по­дарунок.

Вихованці старшої групи виконують на металофонах п’єсу В. Коваленка «Каруселі». Ведуча пропонує бажаю­чим взяти інші інструменти (шумові) і заграти п’єсу ще раз ділим «оркестром». Діти, які грають на шумових інструментах, виконують ритм чвертями.

Проводиться гра «Каруселі».

Звучить весела танцювальна музика. Діти розбіга­ються по всьому залу і танцюють. Зупиняються із за­кінченням музики, і гра повторюється знову.

Третій Поштарик виймає і показує дарунки, які при­ніс (пензлики, фарби, фломастери, кольорову крейду), і пропонує відгадати, від кого вони. Діти відповідають. Поштарик дістає і листівку від художників. Ведуча за­читує побажання дітям уміти бачити все прекрасне нав­коло і зображувати його на своїх малюнках. Проводить­ся гра «Намалюй із заплющеними очима». Крейдою на вертикальних дошках або фломастерами на аркушах па­перу, прикріплених до дощок, кілька дітей малюють із зав’язаними очима заданий предмет, наприклад будино­чок. Ведуча і решта дітей підказують, що і з якого боку малювати, жартують, сміються.

Ведуча дякує поштарикам і говорить, що в усіх ді­тей є чудові подарунки для іменинників.

Усі співають пісню В. Коваленка «З днем народжен­ня» і дарують іменинникам свої доробки, малюнки тощо. А ті запрошують друзів до групи пригоститися пирогом, печивом та іншими ласощами.

Запитання для повторення

1. Що таке сім’я?

2. Який склад української сім’ї?

3. Назвіть шляхи ознайомлення дітей із сімейними стосунками.

4. Що таке рід, родина, родовід, родинний кущ чи родинне деревце?

5. Як ви будете знайомити з родоводом дітей у дитячому садку?

6. Що таке народне дитинознавство? Хто започаткував де по­няття?

7. Назвіть традиційні українські сімейні свята, обряди, ритуали.

8. Які з цих свят можна організувати в дитячому садку?

Практичні завдання

1. Розробіть сценарії інсценівок «Родинне деревце», «Моя ро­дина», «Берегиня», «Гостинність у нашому домі», «Сімейні традиції», «Наші діти — іменинники», «День народження дитини».

2. Складіть тлумачний словник українських імен та прізвищ.

3. З’ясуйте відповідно до запропонованої методики знання та розуміння дітьми основних понять родоводу.

4. Запишіть і дайте письмовий аналіз заняття до теми «Озна­йомлення з сім’єю та родом».

5. Розробіть перспективний план ознайомлення дітей з народ­ним дитинознавством.

6. Складіть тлумачний словник традиційних українських форм звертання, запросин, подяки і величання.