logo search
Тексти лекцій

Тема 9. Невротичні розлади, психогенні реакції і психосоматичні розлади у розумово відсталих дітей і підлітків план

1. Невротичні розлади в розумово відсталих дітей і підлітків.

2. Психогенні реакції в розумово відсталих дітей і підлітків.

3. Психосоматичні розлади в розумово відсталих дітей і підлітків.

Відомо, що під впливом важких життєвих обставин (неможливість впоратися з навчальною програмою, зневажливе або навіть знущальне відношення оточення) у розумово відсталих осіб з'являються нормальні або патологічні емоційні реакції. Проте довгий період часу відмовлялися визнавати, що механізм реагування інтелектуально неповноцінних людей на несприятливі життєві ситуації той же або приблизно такий же, як і в інтелектуально повноцінних індивідів. Вважали, що незрілість особистості відсталої дитини й навіть дорослого, недиференційована, неадекватність і егоцентричність їх почуттів не дозволить їм сформувати такі емоційні механізми, які лежать в основі неврозів. У міру вивчення психології і психопатології розумово відсталих осіб і накопиченні знань про психогенні нервово-психічні розлади сформувалося переконання про можливість виникнення цих розладів у людей із відхиленнями в розвитку.

Пенросе (1963), вивчаючи 1280 розумово відсталих, виявив у 132 з них психоневрози й інші розлади особистості. При цьому в легко розумово відсталих осіб вони зустрічалися майже в два рази частіше, ніж у осіб помірно і важко розумово відсталих. На його думку, обсесивні неврози, тривожні стани й істерія, ймовірно, спостерігаються у них з такою ж частотою, що і в популяції. Ці розлади можуть бути причиною відхилень в поведінці, утруднень в освоєнні навчальної програми і як наслідок — причиною госпіталізації.

Хілард і Кірмен (1965) описали труднощі диференціального діагнозу між психозом і неврозом у розумово відсталих осіб. Особливо, на їх думку, це справедливо по відношенню до дітей. Вони вказали на емоційні труднощі як на причини виникнення неврозів у дітей і привели описи симптомів, що найчастіше зустрічаються. Вони звернули увагу на те, що навіть важко розумово відсталі діти, особливо з неблагополучних сімей, були схильні до стійких негативних емоційних реакцій (занепокоєння, негативізм, реакції опору) на незнайомі обличчя, незвичну обстановку й відрив від сім'ї.

Кірмен (1972) вважає, що емоційне дозрівання розумово відсталих дітей відбувається повільніше, а диференціація почуттів у них завершується пізніше, ніж у дітей, що нормально розвиваються. Афективність дітей, що поступово стабілізується, визначає їх поведінку й дозволяє їм реагувати на все, що відбувається навкруги. При цьому їх поведінка залежить значною мірою від моральної оцінки, яка виробляється в них під впливом виникаючих стосунків між дітьми й між дітьми й дорослими.

Джордан (1972) вказував на те, що у багатьох випадках неможливо визначити характер і походження неправильної поведінки розумово відсталих індивідів. Нав'язливі рухи, думки, страхи, ворожість й інші невротичні розлади в розумово відсталих дітей не завжди своєчасно розпізнаються.

Балтазар (1975), підкресливши важливість проблеми, здійснив огляд більше 1500 джерел літератури, присвячених емоційним розладам розумово відсталих осіб, які виникали в процесі адаптації до довкілля. Значення цієї роботи визначається вказівкою автора на необхідність створення спеціальних профілактичних програм, здатних попередити емоційні розлади у людей з порушеннями розвитку.

Кауфман і Пауне (1975) попереджають про те, що соціальна адаптація розумово відсталих осіб без підтримки оточення практично неможлива й може привести до емоційних зривів. Для абілітації розумово відсталі особи разом з інтелектуальним вдосконаленням потребують розвитку емоційно-вольових якостей. Навчання необхідним життєвим навичкам, як припускають автори, зменшить вірогідність фрустрацій і сприятиме попередженню емоційних розладів.

Зростає увага до різних форм поведінки, що відбивають емоційні труднощі, що часто ускладнюють життя розумово відсталих індивідів. Різноманітність (за вихованням, культурним оточенням, психічним і фізичним характеристикам) розумово відсталих дітей дозволяє одним більш благополучно пристосовуватися до навчання, праці й інших умов життя, тоді як багато хто не справляється з цим. Меншому числу з них вдається уникнути труднощів, вони можуть бути позитивними, доброзичливими, пасивними, товариськими. Більшість же стає тривожною, ворожою, агресивною й антисоціальною. Їх інтелектуальна обмеженість серйозно перешкоджає отриманню задоволення від власних зусиль і здатності з успіхом відповісти на вимоги і очікування оточення. Із-за утруднень в адаптації розумово відсталий індивід потребує допомоги інших людей. У результаті головним чином від підтримки навколишніх дорослих залежить, буде або ні задовільним емоційне пристосування. У випадку якщо дорослі тільки ставлять перед відсталою дитиною завдання й не забезпечують необхідною підтримкою її зусилля, її потреби стають наполегливішими. Виявивши, що на неї не звертають уваги або відкидають, така дитина інтенсифікує свою неприйнятну поведінку. Подібна поведінка може розвиватися і набувати постійного характеру як вдома, так і в школі, незалежно від розуміння дорослими розумової відсталості дитини. Усвідомлення дорослими труднощів дитини може поєднуватися з емоційним неприйняттям її поведінки. Крах батьківських амбіцій у ставлені до дитини призводить до все зростаючого розчарування. Вони реагують гнівом і позбавляють дитину своєї любові, вважаючи її упертою, аморальною або ледачою. А вона, у свою чергу, спостерігаючи навкруги одні лише загрози, стає тривожною, періодично вибухаючи афективними спалахами. У результаті дитині доводиться долати й розумову відсталість, і емоційні труднощі, що виникли через нерозуміння або неприйняття її оточенням. Особливо великі складнощі у дитини, що відстає в розвитку, можуть виникнути із-за раптових змін в оточенні, наприклад при появі нових людей. За відсутності необхідної сімейної підтримки вона стає надмірно замкнутою, боязкою або байдужою. У той же час зацікавлений, але дуже вимогливий дорослий (вихователь, учитель) пригнічує ініціативу дитини, яка стає нездатною зосередитися й засвоїти необхідний матеріал.

Із-за слабкості інтелектуальної регуляції почуттів розумово відсталі особи не здатні управляти своїми емоціями відповідно до обставин. Коли що-небудь не виходить, вони не здатні знайти задоволення тієї або іншої своєї потреби в іншій активності. Вони практично не можуть подавити почуття образи на того, хто спорудив перешкоду на шляху задоволення їх потреб. У багатьох розумово відсталих дітей з народження є хворобливо змінений фон настрою. Вони дратівливі, у них переважає понижене, а нерідко й трохи похмурий, злісний настрій. Природно, при такому емоційному фоні часто провокуються спалахи афекту з руйнівними та агресивними вчинками.

Нижче підсумовуються чинники, сприяючі виникненню у розумово відсталих суб'єктів психічних порушень.

У розумово відсталих підлітків із церебрально-ендокринною недостатністю, особливо при несприятливо протікаючому пубертатному кризі, розвиваються розлади потягів (гіперсексуальність, булімія, відходи, бродяжництво, агресивно-садистичні тенденції).

К. С. Лебединська (1979) описала декомпенсацію невротичного типу й психічну декомпенсацію психопатоподібного типу: з переважанням емоційно-вольової нестійкості, з переважанням афективної збудливості, з переважанням патології потяги).

М. Ш. Вроно (1983) виникнення декомпенсацій розумової відсталості пояснює, зокрема, астеніями й невротичними розладами (тиками, заїканням, порушеннями сну й апетиту, страхами, істериформними явищами).