§ 3. Методика роботи з українською казкою в дитячому садку

Українські народні казки доступні дітям уже з ран­нього віку як за умов родинного виховання, так і в до­шкільному закладі.

Оскільки казки різні за змістом, за сюжетом, різнять­ся композиційною будовою, методика їх використання у різних вікових групах також специфічна. Казки повинні насамперед відповідати віковим особливостям дітей. Тут доречним буде застереження І. Франка: «Гола, пов­на правда життя — то тяжка страва. Старші можуть за­живати її, вона для них смачна і здорова. Але дітям не можна давати її так, як старшим, треба приготовлювати її в ріденькім етані, в образках, у байках, і вони гак при­ймають її» ^А.

Дітям раннього та молодшого дошкільного віку дое тупні казки «звіриного епосу», про тварин, оскільки вони «...заставляють їх сміятися і думати, розбуджують їх ці­кавість та увагу до явищ природи, але не розбуркують молоду фантазію дивоглядними образами заклятих зам­ків, царів, розбійників, драконів та демонів, не триво­жать молодого чуття страшними трагічними пригодами та незрозумілими для дітей відносинами обох полів»

Дітям середнього дошкільного віку, крім казок «звіри­ного епосу», доступні чарівні казки. Ну, а старші дошкі­льники вже спроможні зрозуміти та вислухати будь-яку казку.

Психологами доведено, що дошкільник надзвичайно активний у сприйманні казки. Нам не доводилось зустрі­чати абсолютно пасивних та байдужих дітей до змісту казки. Слухаючи казку, діти постійно переривають хід розповіді, втручаються в події, звертаються з запитання­ми, намагаються допомогти казковим героям.

Академік О. В. Запорожець описує, як він організу­вав з групою дошкільників драматизовану гру в дитячо­му театрі. Одна група дітей була виконавцями, друга — глядачами. Проте до кінця вистави границі між залом і сценою зникли, глядачі бігли на сцену грати; їх не задо­вольняла позиція глядача. «Дитина не хоче і не вміє зай­мати позицію стороннього глядача стосовно описаних у казці подій,— пише автор.— Вона намагається втрути­тись у хід подій, прийняти сторону тієї чи іншої особи, намагається реалізувати цілі позитивного персонажа не тільки в уяві, а й дійово»³. Дошкільник, за словами

О. В. Запорожця, не егоцентричний у сприйманні твору, його активність виявляється і в тому, що він легко прий­має позицію героя, подумки діє разом з ним, імітує жес­тами деякі його дії, бореться з його ворогами.

Активне ставлення приводить дитину іноді до несподі­ваних з точки зору дорослих дій. Дитина чорною фарбою замальовує на картинці негативного героя, вириває ілю­страцію з його зображеннями, випускає під час переказу неприємні для неї події («Я не хочу про нього розпові­дати»), змінює хід подій, заміняє кінцівку.

Образи художніх творів викликають у дітей почуття співпереживання, співчуття. О. В. Запорожець відмічає, що дітей не задовольняє невизначеність ситуації, коли невідомо, хто «хороший», а хто «поганий». Вони нама­гаються .відразу виділити позитивних героїв, приймають їхню позицію, негативно ставляться до всіх, хто їм за­важає. Іноді навіть неживі предмети піддаються суворій критиці, якщо дитина не знаходить, кого можна звину­ватити в тому, що трапилось. Зрозумілі і близькі при­клади поведінки героїв казки діти зіставляють з особис­тим досвідом і переносять на себе або на своїх товаришів деякі якості діючих персонажів. Перенесення прикладів казки на свій побут не обмежується власним досвідом. Діти, критикуючи поведінку своїх товаришів, зіставляють їх з героями казки. Співчуття героям, моральні оцінки їхніх вчинків набувають усвідомленого характеру.

Розуміння дітьми моралі казки відбувається на осно­ві їхньої внутрішньої активності, яка викликана емоцій­ним сприйманням змісту твору. Зовні це виявляється в міміці, жестах, репліках, висловлюваннях дітей.

У старшому дошкільному віці сприймання казки набу­ває диференційованого характеру — у дітей формується здібність до елементарного аналізу твору, вибіркове став­лення до героїв казки. Це в свою чергу веде до форму­вання художнього смаку у дітей, у них з’являються свої улюблені казки.

Діти дошкільного віку добре розуміють мораль казки, диференціюють, де добро, а де зло, й активно приймають сторону добра.

У 20-х рр. у нашій країні було організовано «Похід проти казки». Противники її стверджували, що зміст казки не відповідає принципам соціалістичного реалізму, що казка відриває дітей від реального життя, що діти не можуть відокремити реальність від вигадки. Було ви­сунуто лозунг «Геть казку з життя дитини!». Це був хибний підхід, і досить швидко казку знову було повернено дитині.

О.В. Запорожець стверджує, що у дитини під час сприймання казки формуються «певні реалістичні тен­денції». Слухаючи казку, дошкільник «підходить до її оцінки з реалістичної позиції» Ьін наводить такий при­клад. У дитини запитали: «Щітка може розмовляти?» (Після сприймання епізоду з щіткою в казці.) «У казці може»,— відповідала дитина. А коли їй розповіли, що хлопчик замінив перо на щітку і почав нею писати, а чорнильниця, яка сторожувала будинок, почала голосно гавкати, дитина обурилась і з іронією заперечила: «Це неправильно: щітка велика й брудна, нею не можна пи­сати, буде ще гірше, ніж поганим пером... Чорнильниця не може гавкати, так не треба, нехай вона краще фиркає, плюється чорнилом». Виявляється, з точки зору дитини, навіть у казці не все можливо, вона чітко диференціює елемент фантазії і реальні події.

Упродовж перебування дітей у дошкільному закладі використовують різноманітні форми роботи.

В. О. Сухомлинський дійшов висновку, що складо­вою частиною виховання дітей повинно бути розповідан­ня, читання, слухання, драматизування та інсценування казок. «Казки виховують любов до рідної землі вже тому, що вони творіння народу» ⁶³.

У дитячому садку пропонуються такі види занять з казкою:

• читання (авторських, віршованих) казок;

• розповідання народних казок;

• театралізація-розігрування та показ казки виховате­лем;

• драматизація-розігрування в ролях знайомої дітям казки;

• відтворення характерних рис його героїв;

• інсценізація — точне й послідовне відтворення змісту казки дітьми з допомогою костюмів, різних атрибутів, де­корацій;

• ігри за сюжетами знайомих казок;

• показ казок через проекційні ліхтарі (діафільми);

• перегляд казок у телепередачах, кінофільмах;

• ритмізування — ритміко-речитативна розповідь на од­ній ритмічній кривій, з однією інтонацією;

• узагальнюючі бесіди на теми: «Моя улюблена казка», «В гостях у казки», «Казка в гостях у дітей»;

• тематичні розважальні заняття: «Казки бабусі Ори- сі», «Казка дідуся Панаса», «Вам казка, а мені бубликів в’язка»;

• дидактичні ігри: «З якої казки герой?» (або «З якої казки я прийшов?»), «Добери картинку», «Подорож у дивовижний світ казок», «Лист дідуся-казкаря»;

• переказування знайомих казок дітьми;

• бесіди на морально-етичні теми за змістом казок;

• самостійне складання дітьми казок;

• бесіди за змістом казкових ілюстрацій та репродук­цій художніх картин на казкові сюжети;

• свято казки у садку.

У програмі «Малятко» у змісті розділу «Художня лі­тература» передбачено різні види роботи з народною каз­кою ¹. Так, уже на другому році життя дітей вчать розу­міти зміст коротеньких казок («Ріпка», «Коза-дереза»), використовуючи унаочнення (ілюстрації, фланелеграф, ляльковий, картонний театри); залучають до показу ок­ремих дій казкових героїв, стимулюють висловлювання дітей (наслідування, повтори).

На третьому році життя дітей спонукають до відтво­рення змісту казок за допомогою запитань вихователя, залучають до ігор-драматизацій та театралізованих ігор за змістом добре знайомих казок у музичному супроводі, з нескладними атрибутами (хусточкою, шапочкою, хвос­тиком) ; показують різні види театрів за змістом знайомих казок.

На четвертому році життя дітей вчать розуміти казки без унаочнення, запам’ятовувати та відтворювати повто­ри («котиться-котиться...», «стукае-грюкае...»), образні вирази («вовчику-братику»); передавати зміст знайомих казок, розповідати за змістом ілюстрацій; упізнавати ге­роїв у знайомих казках, висловлювати своє ставлення до них. Залучають дітей також до ігор-драматизацій та інсценування художніх творів.

На п’ятому році життя дітей ознайомлюють з чарівни­ми й соціально-побутовими казками. Вчать впізнавати і визначати казкові елементи, зачини, кінцівки, повтори, давати оцінку діям та вчинкам героїв; відповідати на за­питання за змістом казок, самостійно розповідати та пе реказувати знайомі казки. Дітей цієї групи спонукають до самостійної організації ігор-драматизацій за змістом добре знайомих казок, дотримуватись відповідної інто­нації, тембру, сили голосу. Залучають дітей до показу окремих дій у театральних виставах, іграх у «Театр», ін­сценування казок.

Дітей старшого дошкільного віку продовжують оз­найомлювати з новими чарівними та соціально-побуто­вими казками. Вчать сприймати виразні засоби казки: фантастичні перетворення, чарівні речі, іносказання, афо­ристичність мови, пісеньки, зачини, кінцівки; розуміти, що казка — це вигадка, фантастика, олюднення тварин, явищ природи. Діти вже повинні знати напам’ять кілька зачи­нів, кінцівок, «докучливих» казок; самостійно розповіда­ти у вільний час зміст знайомих казок, переказувати їх; висловлювати своє ставлення до героїв, оцінювати їхні вчинки; впізнавати назву казки за описом героїв, ілюст­раціями та уривками з тексту казки.

Старші дошкільники повинні вміти самостійно розіг­рувати сюжети знайомих казок в іграх-драматизаціях та театралізованих іграх (добирати атрибути, розподіля­ти ролі тощо).

Дітей залучають до участі в драматичних гуртках, до показу різних театралізованих вистав за змістом казок, до виготовлення костюмів, атрибутів, декорацій.

Перш ніж прочитати чи розповісти дітям казку, по­трібно добре підготуватись, кілька разів уголос її прочи­тати, дотримуючись засобів інтонаційної виразності. Ро­бота над мистецтвом художнього читання, за словами Е. О. Фльориної, повинна стати професійним обов’язком кожного вихователя. Народ склав казку, письменник її записав, а донести її зміст до свідомості дитини — обо­в’язок вихователя.

Для того щоб вплинути на почуття дітей, їхні пережи­вання, вихователь заздалегідь докладно аналізує казку, добирає найвдаліші засоби виразного читання або роз­повідання (інтонації, розстановка пауз, логічні наголо­си), виробляє чітку і правильну вимову кожного слова, фрази, речення.

Уміння розповідати казку — досить важлива педаго­гічна вимога. Одна й та сама казка у різних оповідачів може сприйматись неоднаково. Не можна розповісти чи прочитати казку без емоційного вираження її змісту.

Вихователь, готуючись до розповідання казки, пови­нен добре запам’ятати текст, щоб дослівно передати зачини, повтори, пісеньки, образні народні вирази. Слід визначити, які слова, фрази потребують уточнення, пояс­нення, продумати прийоми, час і місце їх пояснення. Слід продумати й наочність. До заняття можна підготувати добре ілюстровані дитячі книжки, набір картинок до тексту казки. Іноді треба підготувати й дітей до розу­міння твору — його змісту, лексики, образів. Наприклад, перед тим як розповісти казку «Козенята і вовк» у місь­ких умовах, враховуючи те, що більшість дітей молодшої групи не бачила живої кози і не має чіткого уявлення ні про козу, ні про козенят, вихователька повинна розгля­нути з дітьми (за день-два до розповіді казки) картину «Коза з козенятами», дати відповідні іграшки.

Для повноцінного сприймання дітьми літературного твору треба створити спокійну обстановку. Дітей поса­дити так, щоб вони бачили виховательку, а вона бачила всіх. Дітей молодшої і середньої груп доцільно посадити півколом у два ряди, а дітей старшої групи — за стола­ми, обличчям до вихователя. В молодшій і середній гру­пах дитячого садка пропонується така структура за­няття:

1. Початок заняття (вступна бесіда, розглядання на­очності, загадка, розповідь вихователя).

2. Розповідання казки. Уточнення та пояснення окре­мих слів, виразів. Розглядання ілюстрацій.

3. Коротка бесіда за змістом казки.

4. Виведення морального правила. Прислів’я.

Наприклад, план-конспект заняття для середньої гру­пи. Розповідання української народної казки «Колосок». Завдання: Закріпити уявлення дітей про трудові про­цеси. Вчити розуміти зміст казки, відповідати на за­питання, оцінювати поведінку героїв. Виховувати пра­цьовитість, любов до праці, негативне ставлення до ле­дарів.

Словник: Голосисте горлечко, колосок, борошно, млин, тісто, пиріг.

Матеріал: колоски, пиріг, ілюстрації, прислів’я.

Хід заняття: На столі стоять колоски. Запитан­ня: Що це таке? Де ростуть колоски? Хто їх вирощує? Що потім роблять з колосків? Розглядання пирога. Роз­повідання казки, пояснення виразу Голосисте горлечко, слова млин. Розглядання ілюстрацій. Запитання: Як звали мишеня? А як півника? Що знайшов півник? Що зробив він з зерном? А що робили мишенята? Що пів­ник сказав мишенятам? Чому півник не дав їм пирога?

Чи правильно зробив півник? А чи дойомагав'Ге ви вдома? Як ви допомагаєте? Прислів’я: «Добре в світі тому жити, хто працьовитий», «Вмієш їсти, вмій і заробити».

У старшому дошкільному віці дітей учать впізнавати жанрові особливості казки, визначати її композиційні чинники. Наприклад, розповідання української народної казки «Кривенька качечка».

Завдання: Виховувати здатність до співчуття, по­глиблювати уявлення про чуйність, доброзичливість. За­кріплювати вміння визначати жанр твору, ознайомити з композицією: зачин, зав’язка, розв’язка, кінцівка; вчити виділяти казкові елементи, вживати логічні наголоси в реченні.

Матеріал: казка «Кривенька качечка», ілюстрації - до казки.

Хід заняття: Вступна бесіда: Які казки ви знає­те? Пригадайте, якими словами починаються казки. А ще якими? А якими словами закінчуються? Ознайомлення дітей з поняттями«зачин», «приказка», «кінцівка». Чи­тання казки (не називаючи жанру). Запитання: Який твір я вам прочитала — оповідання чи казку? Чому ви думаєте, що це казка? Назвіть зачин цієї казки. Де ще казковість у цьому творі? Якими ще словами українсь­кий народ передав казковість? Назвіть кінцівку казки. Якими словами починається зав’язка казки? Якими сло­вами передається найголовніша подія казки (кульміна­ція)? Якими словами в казці передається розв’язка? Яким голосом співали каченята пісню: радісним чи сум­ним? (Діти передають радість та подив у пісні каченят.)

А яким голосом співала качечка пісню? (Сумним, з ту­гою за волею.) Робота над інтонаційною виразністю ре­чення «А дід та баба знову зосталися самі». Розглядан­ня ілюстрацій. Бесіда етичної спрямованості: Як можна оцінити перший вчинок діда та баби? Який він був? Яки­ми словами про нього можна сказати? Що можна ска­зати про другий вчинок діда та баби? Як можна оцінити поведінку каченят? Підсумкова розповідь виховательки. Виведення морального правила.

План-конспект заняття у підготовчій групі на тему «Мої улюблені казки».

Завдання: Виховувати інтерес до творів усної на­родної творчості; вміти відтворити по пам’яті зміст зна­йомих казок, впізнавати казку за ілюстраціями, читати назви казок, закріпити композицію казки; бережно ста­витись до книжок.

Матеріал: виставка книг-казок, на столі дитячі книжки зі знайомими казками, ілюстрації до них.

Хід заняття: Вихователька: «За синіми морями, за високими горами...» Який жанр твору починається та­кими словами? Які ви знаєте казки? А яка казка ваша найулюбленіша? Чому? Діти розповідають частини казок (зачин, зав’язку, розв’язку, кінцівку). Розглядання вис­тавки. Літературна вікторина. Розглядання ілюстрацій до казок. Розглядання дитячих книжок на столах, читан­ня назви, окремих слів, речень, підписів під ілюстрація­ми. Ознайомлення з казковим веселим жанром — «на­докучливими» казками.

З дітьми старшого дошкільного віку можна проводити серію (декілька) занять за змістом однієї казки. Проілю­струємо це на прикладі казки «Цап та баран»

Заняття перше: В гостях у казки «Цап та баран».

Матеріал: фігурки тіньового театру.

Хід заняття: Вихователька демонструє фігурки тіньового театру (цапа, барана, вовка) і пропонує від­гадати, хто це. Далі говорить, що до дітей у гості при­йшла казка, яка називається «Цап та баран». Розповідає казку, пояснюючи незнайомі слова.

Проведення бесіди за змістом казки. Запитання до дітей: Чому дід з бабою прогнали цапа й барана? Що цап та баран знайшли на дорозі? Кого побачили вони в лісі? Як цап та баран налякали вовка?

Хто сказав такі слова: «А збирайтеся, цапе й баране, і йдіть собі». Як це було сказано?

Хто був дужим, але несміливим? Яким був баран? А хто був сміливим, але недужим? Яким був цап? Хто сказав так: «Бери, баране, голову, бо ти дужий». Чиї це слова: «Ох, бери ти, цапе, бо ти сміливий»? Як це було сказано? (Звернути увагу на місце наголосу у слові «ба­рана», стежити за вимогою слова «удвох».) У казці є та­кі слова: «Ідуть та ідуть, коли бачать...». Що вони поба­чили?

Вільний переказ казки (з використанням тіньового те­атру) .

Вихователь пропонує дітям спробувати переказати цю казку, спостерігаючи за діями фігурок тіньового те­атру. «Я буду починати казку, а ви — закінчувати (по черзі)».

Вихователь показує фігурки діда й баби й каже:

• Були собі... (дитина закінчує речення).

• Мали вони... (показує цапа та барана, хтось із ді­тей закінчує). Вони були великі приятелі, куди... (пока­зує цапа), туди й... (показує барана).

Далі вихователь вільно переказує казку, окремі її частини, де є можливість, використовує тіньовий театр.

Заняття друге: В гостях у казки «Цап та баран».

Матеріал: у вихователя — персонажі пальчико-

вого театру, у дітей — один персонаж, торба, іграшка- саморобка «вовча голова».

Хід заняття: Вихователь демонструє персонажів пальчикового теаіру — цапа та барана. Хто це? З якої казки прийшли до нас ці герої? Ви пам’ятаєте, якими бу­ли ці два приятелі? (Цап був сміливий та недужий, а ба­ран дужий та несміливий.) З ким зустрілися цап та ба­ран? Вихователь демонструє двох іграшкових вовків (персонажів пальчикового театру):

• Ось якими були вовки. Вони страшні і злі.

Давайте ще раз послухаємо казку, а потім пограємо.

Драматизація уривків казки.

Вихователь знов організовує «акторів» по групах: «цапи», «барани», «вовки», розпочинає той чи інший ури­вок, і діти включаються у діалог.

Наприклад:

«Ідуть та ідуть цап та баран. А посеред поля лежить... (Діти закінчують речення.) Баран був дужий та не..., а цап сміливий та не.. От цап і каже... («Цапи» і «барани» вступають у діалог.)

Приходять туди, аж три вовки кашу варять. Нічого робити. Вітаються. («Цапи» й «барани» разом з вихова­телем промовляють слова вітання, їм хором відповіда­ють «вовки».)

Казка розігрується до слів «Та подай ще більшу». Вихователь зачитує наступний абзац, яким завершується драматизація казки.

На сьомому році життя влаштовують різноманітні свята та вечори казок.

Наприклад, «Свято казки» у дітей» ⁶⁴.

Кімната чи зала відповідно оформлені, стіни гірикра- шаються малюнками відомих дітям казок. Свято почи­нається інсценівками за змістом казок «Ріпка», «Івасик- Телесик», «Колосок» та переглядом діафільма «Коло­бок».

Ведучий показує вироби дітей і пропонує їм назвати казку, коротко розповісти про хороші вчинки героїв («Івасик-Телесик», «Колосок», «Солом’яний бичок»).

Потім діти в костюмах персонажів самі розповіда­ють уривки і пропонують відгадати, з яких вони казок. У залі з’являється «листоноша» з «телеграмами». Він зачитує їх і пропонує відповісти, від кого вони.

• Від дідуся втік, від бабусі втік, скоро буду у вас.

(«Колобок»)

• А мишенят і кликати не треба: вони вже сиділи за столом.

(«Колосок»)

• Мій котику, мій братику! Несе мене лисиця за кру­тії гори, за бистрії води.

(«Котик і півник»)

• Дівчинка бачить: у хаті не прибрано, холодно. Взяла віник, підмела хату, прибрала, піч затопила. По­тім запитує: «Може, ще щось зробити?»

(«Про ліниву дівчинку і старанну дівчинку»)

• Ходи, мишо, не біжи, нам ріпку вирвати допо­можи.

(«Ріпка»)

• Оленка показала Івасику, як на лопату сісти.

(«Івасик-Телесик»)

• Принесли козенята ножиці і голку з ниткою.

(«Вовк і семеро козенят»)

• Не послухав брат сестричку і напився води з ко­питця.

(«Сестриця Оленка і братик Іванко»)

• Хто тут живе? (Демонструються: хатка на куря­чих ніжках; рукавичка; бочка, що по морю пливе; лісове озерце.)

• Яку пісню співали Колобок, мати Івасика-Телеси- ка, Коза-дереза?

Авторитетне жюрі переглядає всі малюнки і вироби, підраховує бали, а Веселий Олівець оголошує результа­ти конкурсу, нагороджує переможців книжками.

Літературна вікторина за змістом знайомих казок;, наприклад: «Я від діда втік...».

Зал казково прибраний персонажами українських на­родних казок. З’являється казковий Колобок. Співає пі­сеньку:

Я Колобок, Колобок,

Я по засіку метений,

Я на яйцях спечений,

Я від діда втік,

Я від баби втік.

• Я запрошую всіх вас у подорож до Країни казок! Ведуча: Котиться Колобок, котиться, а назустріч йому Зайчик. Діти, а в яких казках живе Зайчик? Так, правильно, «Колобок», «Теремок», «Коза-дереза», «Солом’яний бичок». А як? вірші про Зайчика ви знаєте? А які загадки? Ой молодці! (Діти розповідають.)

То ж підемо з Колобком далі. Котиться Колобок, ко­титься, а назустріч йому хто? Так, Вовк.

Підібрав він голосок, став малим співати. Здогада­лись вони: «Це Вовк, а не наша мати». З якої це казки? Вірно, «Вовк та семеро козенят». А в яких ще казках: живе Вовк? Так, у казках «Колобок», «Теремок», «Коза- дереза», «Рукавичка», «Солом’яний бичок», «Лисичка- сестричка». А може, хто знає про нього загадки, вірші_5> пісеньки, прислів’я? (Діти пригадують.)

Котиться Колобок, котиться і зустрічає того, що:

Ходить лісом дід лахматий.

Одягнувся в кожушину,

Мед шукає і ожину,

Літом любить полювати,

А зимою в лігві спати.

Як зачує він весну,

Прокидається від сну.

То кого зустрів Колобок? Так, Ведмедя. А які казк» ви знаєте про нього? Вірно, «Колобок», «Теремок», «Ко­за-дереза», «Рукавичка», «Три ведмеді», «Солом’яний; бичок». А які вірші? Які загадки?

Діти, Колобок дуже задоволений і запрошує нас да­лі у подорож. (Звучить пісня «Я лисичка, я сестричка».) То кого далі зустрів Колобок? А як називають Лисичку? А чому сестричка, чому хитра? А в яких казках живе Лисичка? Так, «Колобок», «Теремок», «Лисиця і глечик», «Рукавичка», «Солом’яний бичок», «Лисичка-сестричка», А ось послухайте:

Зажурився Коток,

Взяв бандурку й молоток

Та й пішов сііїваїй

В лиски біля хати.

Діти, для чого Котик брав молоток? Що він співав і кого врятував та від кого? Правильно. Від хитрої Ли­сички врятував Котик Півника. Можливо, хто з вас знає вірші про Лисичку, загадки? (Діти розповідають.) Мо­лодці, діти. От і прийшла наша подорож до кінця. Ви всі розповідали гарні вірші про звірів, загадували за­гадки. І тому Колобок хоче вам показати діафільм «Ко­лобок». (Перегляд діафільму.)

Казки сприяють розвитку у дітей творчої уяви, ло­гічного мислення. Слухаючи казки, які розповідають до­рослі, діти й самі прагнуть складати казки. Саме про це й писав В. О. Сухомлинський: «Якщо мені вдавалось до­могтись, щоб дитина, в розвитку мислення якої трапля­лись серйозні затримки, придумала казку, пов’язуючи в своїй уяві декілька предметів оточуючого світу,— зна­чить можна сказати з впевненістю, що дитина навчилася мислити» ⁶⁵.

Чудодійним методом розвитку мовлення дітей нази­вав В. О. Сухомлинський казку. За його словами, це «сві­жий вітер, що роздуває вогник дитячої думки і мови». Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем, відкликається на події та явища навколишнього життя, висловлює ставлення до них. Початкове духовне виховання дитини відбувається також у казці.

В. О. Сухомлинський намагався розповідати казки дітям на лоні природи, поєднуючи спостереження з вия­вами фантазії. Це «Казка про Сонце», «Казка про хма­ри», казки «Про Бабу-Ягу», «Про жайворонка», про «Темінь і Сутінок». Емоційне сприймання казки підси­люється і своєрідним казковим оточенням. В. О. Сухо­млинський пропонує розповідати казки, якщо не серед природи, то хоч би в спеціально обладнаній Кімнаті ка­зок, щоб все тут нагадувало дитині про казку: вечірні сутінки, веселий вогник у пічці, казковий будиночок Ба- би-Яги, казкові персонажі, хатинка дідуся і баби, гуси- лебеді тощо. Водити дітей у Кімнату казок потрібно не часто, застерігав В. О. Сухомлинський, раз на тиждень, а то й рідше, краще у вечірні години. Сама обстановка цієї кімнати примушує дитину не тільки слухати казки, а й самостійно розповідати їх, створювати казки з нови­ми сюжетами.

Самостійне створення казок — дійовий шлях розвит­ку творчості й дитячого мовлення. Під вмілим керівни­цтвом педагога діти починають самостійно складати каз­ки ще задовго до школи. Рідна природа, «подорожі до джерел рідного слова» викликають у малюків творче на­тхнення.

Скільки таких можливостей для розвитку дитячої фантазії таїть у собі навколишній світ! Потрібно тільки вміло спрямувати думку дітей, як одразу оживають каз­кові образи. «Через казкові образи,— писав В. О. Сухо­млинський,— у свідомість дітей входить слово з його нактоншими відтінками. Під впливом почуттів, що про­буджуються казковими образами, дитина вчиться мисли­ти словами. Без казки — живої, яскравої, що оволоділа свідомість і почуття дитини,— неможливо уяви­ти дитячого мислення і мовлення...» ⁶⁶. Самостійне ство­рення дітьми казок є одночасно і першим кроком у роз­витку мислення дитини від живого, конкретного до абстрактного.

Потрібно сміливіше впроваджувати в практику ро­боти дитячих садків і самостійне створення дошкільня­тами казок на лоні природи. Виховне значення саме цих казок полягає в тому, що діти відчувають їх в обстанов­ці, яка породжує казкові уявлення: тихим вечором, коли на небі засвітлюються перші зірки; в лісі, у затишній хатинці, при світлі тліючих вугликів, коли за вікном шу­мить осінній дощ і співає свою пісню холодний вітер. З розповідей вихователя діти дізнаються про життя на­родів інших країн, про моря й океани, про багатства рослинного і тваринного світу, про природні явища.

Запитання для повторення

1. Що таке казка?

2. Які жанрові особливості казки?

3. У чому специфіка художніх засобів виразності казок?

4. Які види казок ви знаєте?

5. Хто збирає та записує казки?

6. Які форми та методичні прийоми роботи з казкою у дитя­чому садку?

Практичні завдання

1. Складіть розгорнуту анотацію казок, поданих у збірках (за вказівкою викладача) за такою схемою: назва казки, мета викори- етання, вікова група, словник, можливі форми роботи з певною казкою.

2. Розробіть сценарій вечора розваги на одну із запропонова­них тем: «У нас в гостях казка», «В гостях у казки», «Казка дідуся Панаса», «Подорож у чарівний світ казки».

3. Зробіть порівняльний аналіз завдань, змісту роботи з каз­кою, викладених у варіантних програмах виховання дітей.