§ 1. Витоки народної педагогіки

Народ і виховання — ці два поняття взаємопов’язані, вони не існують одне без одного. Адже так повелося в історії людства, що кожен народ від покоління до поко­ління передає свій суспільний та соціальний досвід, ду­ховне багатство як спадок старшого покоління молод­шому. Саме так створюється історія матеріальної і духовної культури нації, народу, формується його само­свідомість. Народ завжди виступає вихователем моло­дого покоління, а виховання при цьому набуває народ­ного характеру. Тільки народне виховання, зауважував К. Д. Ушинський, є живим органом в історичному про­цесі народного розвитку¹, таке виховання набуває над­звичайної впливової сили на формування національного характеру, національної психології людини. «Чи дивно після цього, що виховання, створену самим народом і побудоване на народних основах, має ту виховну си­лу, якої немає в найкращих системах, побудованих на абстрактних ідеях або запозичених в іншого на­роду».

Перлини виховної мудрості народу, невичерпна своє­рідна скарбниця форм і засобів народного виховання становлять золотий фонд народної педагогіки, одного з чинників колективної народної творчості.

ІЦо такс народна педагогіка? В сучасній педагогіч­ній літературі існують різні підходи щодо тлумачення цього наукового поняття. Так, російський учений Г. С. Виноградов характеризує народну педагогіку як сукупність навичок та прийомів, котрі використовує народ для фор­мування особистості в певному напрямі, як сукупність народних поглядів, засобів впливу на молоде покоління для його навчання та виховання. Автор пов’язує народну педагогіку не з педагогічною теорією, а з педагогічною практикою, за його словами, «це не стільки система, скі­льки сума знань та вмінь».

Натомість, Г. Н. Волков, дослідник чуваської народ­ної педагогіки, розглядає її як педагогічну науку. Він уперше ввів в педагогічну літературу термін «етнопеда- гогіка», дав її наукове визначення.

Етнопедагогіка — це наука «про досвід народних мас у вихованні підростаючого покоління, їхні педагогічні погляди; це наука про педагогіку побуту, педагогіку сім’ї, роду, племені, народності, нації. Етнічна педаго­гіка досліджує особливості національного характеру, що склався під впливом історичних умов». Автор розмежо­вує поняття народної педагогіки та етнопедагогіки з двох позицій — етнічної та наукової.

На його думку, народна педагогіка включає в себе передусім емпіричні педагогічні знання незалежно від конкретної етнічної спільності, натомість, етнопедагогі­ка обов’язково відбиває належність до конкретної ет­нічної спільності з тільки їй притаманними педагогіч­ними традиціями.

Г. Н. Волков вбачає в народній педагогіці лише на­родний досвід та його опис. За його визначенням, народ­на педагогіка — це сукупність емпіричних знань з пи­тань виховання, які розповсюджуються переважно усно_г це практична діяльність у вихованні підростаючого по­коління. Водночас Г. Н. Волков розглядає народну пе­дагогіку як струнку систему, що являє собою сукупність та взаємозв’язок мети, завдань, шляхів та засобів ви­ховання й навчання, педагогічних прийомів і навичок, які використовуються народом для прищеплення особис­тості потрібних рис характеру.

Етнопедагогіку Г. Н. Волков відносить до наукової сфери, до теоретичної думки.

Окремі вчені зводять поняття народної педагогіки ли­ше до набуття суми знань. Як-от: «народна педагогіка — це сукупність поглядів, ідей, звичаїв, традицій народних мас з питань виховання у широкому розумінні цього сло­ва» (А. Ш. Гашимов); «сукупність та сума знань народ­них мас, нагромаджених та перевірених практикою» (В. Ф. Афанасьєв) Г. М. Філонов визначає народну педагогіку стосовно філософії. Він вбачає в ній систему прийнятих у певній місцевості певним народом прийомів та методів вихован­ня, що передаються від одних поколінь до інших, засвою­ються ним насамперед як певні знання та навички, кот­рих люди набули в процесі життя. Народна педагогіка передбачає передавання соціального досвіду, норм по­ведінки, суспільних традицій, тієї чи іншої ідеології, ви­мог до виховання дітей. Вона виступає в моральних за­конах, звичаях, закріплює традиції. Спробу узагальнити й об’єднати всі попередні визначення зробив А. Е. Ізмайлов.

Народна педагогіка — це сукупність накопичених та перевірених практикою емпіричних знань, умінь та нави­чок, що передаються від покоління до покоління пере­важно в усній формі як продукт історичного й соціального досвіду народу. Пам’ятки народної педагогіки зберіга­ються в казках, легендах, епосах, прислів’ях, приказках, які створив сам народ, відбиваються в національних зви­чаях, традиціях різних народів, передбачають цілеспря­моване виховання та навчання молоді на кращих ідеалах народу. Народна педагогіка «є колискою наукової педа­гогіки» ².

На сучасному етапі в Україні проблеми української народної педагогіки та її місце у вихованні і навчанні дітей досліджує академік М. Г. Стельмахович. За його визначенням, народна педагогіка — це «галузь емпірич­них педагогічних знань і досвіду трудящих мас, що ви­робляється в домінуючих серед народу поглядах на мету і завдання виховання, у сукупності народних засобів, умінь і павичок виховання та навчання»³.

Українська народна педагогіка — це багатотомний усний підручник навчання й виховання, який зберігаєть­ся в пам’яті народу, постійно ним використовується, сис­тематично збагачується й удосконалюється.

М. Г. Стельмахович уперше в сучасній етнопедагогі- ці відокремлює таку її галузь, як народна дидактика, і дає її визначення. Народна дидактика — це «відображення здобутків трудящих у галузі освіти й навчання, що виражається у поглядах народу на принципи, зміст і методи навчання та втілення в народній практиці форм І методів озброєння підростаючих поколінь знаннями, вміннями й навичками, розвитку їхніх пізнавальних сил і здібностей, розвитку мовлення дітей»⁴. Народній педагогіці притаманні своєрідні риси та специфічні особливості, які детально аналізує А. Е. Із- майлов.

Народна педагогіка існує стільки, скільки існує на­род, корені її сягають у сиву давнину. Отже, вона є фун­даментом наукової педагогіки, зокрема таких її галузей, як педагогіка сім’ї, педагогіка духовності, моралі, педа­гогіка виховання. Народна педагогіка стимулює розви­ток наукової педагогіки. Тому сьогодні вона сама є пред­метом наукового дослідження багатьох учених.

Основою народної педагогіки є наївно-реалістичні та стихійно-матеріалістичні погляди народної філософії. У змісті народних приказок, прислів’їв, прикмет об’єктивно відбито діалектику життя. Наприклад: «Грім гри­мить — хліб буде родить», «З поганої трави погане й сіно», «Правда та кривда — як вогонь та вода».

Твори народної педагогіки відбивають психологічні погляди народу на виховання дітей: «Виховуй дитину,, поки вона ще в колисці», «Чого в молодості навчишся, то на старість як знайдеш», «Лінивому все ніколи», «Ша­нуй людей, і тебе шануватимуть».

Народній педагогіці притаманні риси синкретизму, в ній багато місцевих діалектизмів, архаїзмів, відсутні чіт­кі наукові терміни. Усі твори народної педагогіки над­звичайно емоціональні, переконливі, образні, конкретні,, мелодійні.

Характерною рисою народної педагогіки є колектив­ний характер творчості. В ній відсутні конкретні автори, творцем виступав народ. Ось чому зміст щедрівок, ко­лядок, ігор має регіональний характер.

Народна педагогіка базується на емпіричних знан­нях, тому поряд з цінними, корисними знаннями можуть траплятись і спотворені, перекручені відомості або вис­ловлюються думки, які шкодять вихованню. Все це пот­рібно враховувати при самостійному доборі фольклор­них творів для роботи з дітьми.

Предметом методики ознайомлення дітей з україн­ським народознавством у дошкільному закладі є засоби, форми, методи, прийоми ознайомлення дітей раннього та дошкільного віку з українськими народними тради­ціями, культурою, звичаями, оберегами, символами та прилучення їх до національного духовного надбання українського народу.

Завдання курсу:

• ознайомити студентів з теоретичними засадами та іс­торією національної української етнопедагогіки;

• ознайомити з українськими національними тради­ціями;

• збагатити словник майбутніх педагогів народознав­чими поняттями, народною термінологією, образними виразами, малими формами українського фольклору;

• прищепити практичні вміння й навички роботи з діть­ми з народознавства;

• навчити складати сценарії національних свят;

• ознайомити з передовим педагогічним досвідом на­родознавчої практики в галузі дошкільного виховання.

Курс методики ознайомлення дітей з українським на­родознавством тісно пов’язаний з історією України, на­родознавством, дитячою літературою, дошкільною пе­дагогікою, історією педагогіки, фаховими методиками. Так, з курсу «Історія України» студенти дізнаються про культуру Київської Русі, розвиток національної куль­тури в Україні в різні історичні періоди.

Курс загального народознавства ознайомлює студен­тів з основами етнічної історії українського народу, ма­теріальною та духовною культурою українців. Викорис­товуючи наявні теоретичні знання, викладач подає студентам лише специфічні методичні прийоми ознайом­лення дітей дошкільного віку з українськими національ­ними традиціями, символами, оберегами. При цьому обо­в’язково використовується місцевий матеріал.