§ 2. Методика використання народних ігор у роботі з дітьми

Гра досить рано входить у життя дітей — уже на пер­шому році життя. «Дитина, граючи, живе,— писав Т. Лубенець,— і, живучи, грає».

Діти будь-якого віку знайдуть собі гру до смаку. До­бираючи її, слід враховувати вік дітей, чітко визначати мету кожної гри. З дітьми раннього віку (перший, другий рік життя) використовують переважно індивідуальні ігри-забавлянки (чи з двома-трьома дітьми). Наприклад, з дітьми другого року життя розігрується (індивідуаль­но) українська народна гра-забавлянка «Горошок».

Перебираючи пальчики дитини, починаючи від мізин­ця, промовляють:

Горошок,

Бобошок,

Сивочка,

Курочка,

А той старий когутисько

Не хтів іти до дітиська —

Та шугі з ним до песа!

Під час повторного розігрування діти відповідають на запитання текстом забавлянки, повторюють слова.

З дітьми третього року життя народні ігри можна про­водити на прогулянці з невеликою групою в 5^—6 чоловік. Текст слів в іграх простий, це переважно заклички: «Дощику-дощику», «Вода холодная», «Зозулю-кавулю», «Ви­йди, вийди сонечко».

Гра «Дощику-дощику» проводиться на прогулянці в переддощову годину. Діти стають у коло, піднімають ру­ки, дивляться на хмари й промовляють текст за вихова­телькою:

Не йди, не йди, дощику,

Дам тобі борщику

У глинянім горщику.

Поставлю на дуба;

Дуб повалився,

Горщик розбився,

Дощик полився.

(Усі діти розбігаються.)

У другій молодшій групі (четвертий рік життя) ді­тям доступні рухливіші хороводні ігри: «Курочка-чубарочка», «Кізонька», «Де ж наші ручки?», «Качечка».

Дітям п’ятого року життя доступні й складніші хо­роводні ігри з текстом для співу: «Галя по садочку ходи­ла...», «Калина», «Я лисичка, я сестричка», «Ой у пере­пілки...», «Жили у бабусі...».

Наприклад, гра «Галя по садочку ходила...».

Посередині кімнати або майданчика поставлено два стільчика спинками один до одного. На одному стільчику квітка, це — «садок». Діти стоять у колі, одна дитина (Галя) з хусточкою в руках стоїть біля квітки.

На слова:

Галя по садочку ходила,

Хусточку біленьку загубила,

Ходить по садочку, блукає,

Хусточку біленьку шукає

діти йдуть по колу вліво. Галя ходить усередині кола біля квітки і на слово «згубила» залишає хустинку на стільчику, біля квітки,а сама переходить на другу сторону, до сидіння стільчика, й удає, що шукає хустинку. Потім сідає на стілець.

На слова:

Не журися, Галю-серденько,

Ми знайшли хустинку біленьку,

У садочку, біля малини,

Під зеленим листом тернини

діти йдуть по колу вправо і зупиняються. Одна дитина, визначена вихователькою, підходить до стільчика з квіт­кою, бере хустинку і промовляє:

Ти, Галю, хустину не шукай,

Хто знайшов, відгадай!

Якщо Галя, не оглядаючись, відгадає голос дитини, вони міняються місцями. Гра повторюється. Діти стоять у колі і співають пісню:

Ой на горі калина,

Під горою малина,

Ой так, на горі калина,

Ой так, під горою малина.

Там зійшлася дітвора,

Танцювати почала.

Ой так, там зійшлася дітвора,

Ой так, танцювати почала.

На слова першого рядка діти тричі плещуть у доло­ні. На слова «Під горою малина» вони присідають, знову тричі плещуть у долоні (перед колінами). На слова «Ой так, на горі калина» тупають однією ногою (тричі), а на слова «Ой так, під горою малина» обертаються ліворуч навколо себе. На слова «Там зійшлася дітвора» діти сту­пають чотири кроки вперед, зменшуючи коло; на слова «Танцювати почала» роблять назад чотири кроки, збіль­шуючи коло. На слова «Ой так, там зійшлася дітвора» тупають другою ногою (тричі), а на слова «Ой так, тан- цювати почала» обертаються вправо навколо себе.

«Ой у перепілки...»

Діти стоять у колі, злегка розставивши ноги, руки опу ­щені вздовж тулуба. Одна дитина у колі — це перепілка.

На слова «Ой у перепілки та голівка болить» усі діти разом з вихователем піднімають руки вгору і торкають­ся пальцями голови збоку, а на слова «та голівка бо­лить» опускають руки вздовж тулуба.

На приспів:

Тут була, тут перепілочка,

Тут була, сизокрилая

діти беруться за руки і йдуть по колу вліво, а перепіл­ка — вправо або робить крок на місці. На останні слова всі зупиняються.

На слова:

Ой у перепілочки та колінця болять,

Та колінця болять

усі діти нахиляються вперед. На слово «колінця» вони долонями торкаються колін, а на слово «болять» — ви­простуються. На приспів «Тут була...» діти беруться за руки і йдуть по колу вправо. На слово приспіву «сизо­крилая» зупиняються.

Вихователька продовжує:

Ой у перепілки крильця не болять,

Крильця не болять...

Усі діти піднімають руки в сторони і на слова «не бо­лять...» опускають їх униз.

На слова «Пташки знялися й полетіли» всі діти бі­жать по колу.

Народні ігри для дітей старшого дошкільного віку можна поділити на кілька груп.

До першої групи належать рухливі ігри з текстом-діа- логом: «Кози», «Панас», «Чорне — біле», «Гуси», «У гу­сей», «Жмурки»^ «Квочка», «Крук», «Сірий кіт», «Заліз­ний ключ» та ін. Наприклад, гра «Жмурки».

Лічилкою обирають Водія, зав’язують йому очі хус­тинкою, виводять на середину кімнати і звертаються до нього з такими словами:

• Водій, Водій! На чому стоїш?

• На бочці.

• Що в бочці?

• Квас!

• Лови курей, та не нас.

Водій починає ловити і кого з гравців спіймає, той і стає Водієм.

До другої групи належать хороводні ігри зі співом. Текст цих ігор ознайомлює дітей з трудовими процесами, із звичаями українського народу. Це такі ігри, як «Соловейко-сватку», «А ми просо сіяли, сіяли...», «Мак», «За­думала бабусенька» та ін. ц Наступну групу становлять ігри розважального характеру, в яких відбито народні звичаї. Це ігри «Ягілочка», «Чий вінок кращий?», «Ходить Гарбуз по городі», «Як у нас біля воріт», «Ой є в лісі калина», «Ой на горі жито» та ін.

Чимало народних ігор стануть у пригоді вихователю для закріплення звуковимови, звуконаслідування. Серед них: «У волосянку», «Рядки», «Гуси», «Ку-ку, ку-ку, птичко мала», «Прослужив я в пана рік», «Задумала бабу­сенька», «Довгоносий журавель» та ін.

Наприклад, із старшими дітьми для вправляння у ви­мові голосних звуків та регулювання сили голосу можна запропонувати їм гру «У волосянку».

Троє-четверо дітей разом з вихователькою домовля­ються, які голосні звуки вони тягнутимуть. Потім співа­ють:

Ой нумо, братці, волосянки тягти,

А хто не дотягне, того за руки тягни.

І всі тягнуть о або у (а, є, і, и, ю, я, е). Хто зупиниться, того й тягнуть за руку. Гра починається спочатку.

Або хороводна гра «Довгоносий журавель», у тексті якої; передбачено багаторазове повторення слів «жура­вель», «сякий-такий» та інших слів з важкими звуками.

Перед початком гри з допомогою лічилки діти обира­ють Журавля. Лічилку доцільно підібрати також із зву­ком ж:

Джинджик, джинджик,

Джинджирички.

На джинджику черевички,

Жакеточка, шапочка.

Добрий вечір, дівчаточка.

Раз, два, три — вийди ти.

Після цього діти стають у коло, посередині якого сто­їть Журавель. Діти ходять по колу, водять хоровод і спі­вають пісню:

Унадився журавель, журавель

До бабиних конопель, конопель.

Дитина, наслідуючи журавля, ходить у середині кола на носках, високо піднімаючи прямі ноги. На приспів:

Сякий-такий журавель, журавель,

Сякий-такий довгоносий,

Сякий-такий журавель, журавель.

Такий-такий довгоногий,

Конопельку поїдає

дитина стоїть у колі, махає руками, як крилами, зупиня­ється і присідає, ніби їсть коноплі. На приспів діти в колі зупиняються, тупають ногами, показують, який довгоно­сий і довгоногий журавель і як він поїдає коноплі (при цьому присідають). На слова:

А я того журавля уловлю, уловлю,

Сіттю крила обів’ю, обів’ю

діти підводяться, роблять кілька кроків до центра й на слово «ловлю» різко нахиляються, ніби ловлять, а Жура­вель, помахуючи крилами, «перелітає» з однієї частини кола в іншу. На слова приспіву діти роблять ті самі рухи, які описано раніше.

На слова:

Щоб він більше не літав, не літав,

Конопельки не щипав, не щипав

Журавель літає в колі, а діти, стоячи на місці, приплес­кують і притупують. На приспів вони повторюють ті самі дії, що й раніше. Після закінчення пісні усі кажуть «киш»,, плещуть у долоні і злегка нахиляються до Журавля, ніби женуть його, і Журавель вилітає з кола.

Народній грі можна присвятити й окреме заняття: по­яснити значення професій, про які йдеться у тексті гри,, заучити текст гри, розподілити ролі, проказати діалог, а потім уже грати. Наприклад, гра «Бондар» ⁸⁴.

Мета: Збагачувати словниковий запас і розвивати, мовлення, ознайомлювати з працею народних майстрів.

Матеріал: малюнки великих та маленьких бочок з дерева.

Словник: запитальні слова, форми звертання, діє­слова (стругати, збирати, складати, кінчати, наливати, танок), прізвища.

Хід заняття: Бесіда-розповідь вихователя:

• Чи чули ви, діти, такі прізвища: Бондар або Бон­даренко, Коваль або Коваленко, Ткач або Ткаченко, Кра­вець, Швець? А чи знаєте, чому вони такі? Спочатку по­слухайте такий вірш:

Ким наші прадіди були,

Нам прізвища розповіли:

Хто краяв сукні — став Кравець,

Хто шив взуття, прозвали Швець.

Горшки виліплював Гончар,

Хто вікна склив, назвали Скляр,

Трудились з ранньої зорі Землі своєї трударі.

• Отже, хто шиє одяг? (Кравець.)

• А взуття?

• А посуд хто робить?

Якщо в сім’ї кравця ріс син, який допомагав бать­кові, його звали кравченко, і згодом ця назва стала прі­звищем. А в сім’ї

• гончарів синів звали Гонч..., у сім’ї шев­ців — Шевч... Ось так народилися деякі прізвища.

Сьогодні ви дізнаєтесь ще про одну дуже цікаву про­фесію і прізвища Бондар та Бондаренко.

Спочатку послухайте слова пісні:

Бондар

Бондарю, бондарю,

Що ти робиш?

Стружу, стружу дошку

На дубову бочку.

Бондарю, бондарю,

Що ти робиш?

Стружу, стружу дощечки

На дубові бочечки.

Бондарю, бондарю,

Що ти робиш?

Дощечки збираю,

Бочки складаю.

Бондарю, бондарю,

Що ти робиш?

Бочку я складаю,

Обруч набиваю.

Бондарю, бондарю,

Що ти робиш?

Вистругую чопочки

Затикати дірочки.

Бондарю, бондарю,

Що ти робиш?

Бочку вже кінчаю,

Води наливаю.

Бондарю, бондарю,

В боки візьмися

І в таночок, бондарю,

Хоч раз обкрутися.

• Що робив бондар? Отже, прадіди батьків наших дітей, у кого прізвище Бондар або Бондаренко, робили бочки.

Хід гри: Дійові особи — Бондар, допитливі діти (можна Бондаренки).

Допитливі діти обступають Бондаря півколом і спі­вають:

Бондарю, бондарю,

Що ти робиш?

Бондар відповідає:

Стружу, стружу дошку

На дубову бочку.

З цими словами Бондар виставляє ліву ногу вперед і удає, що стругає рубанком дубову дошку (затискує паль­ці в кулачки і, тримаючи правий кулачок позаду лівого, імітує роботу рубанком).

Під час відповіді Бондаря діти Бондаренки повторю­ють його рухи і слова.

На слова «Дощечки збираю, бочки складаю» Бондар двічі піднімає з підлоги по дві «дощечки», а на дальші слова складає їх одну до одної.

Чопочки «вистругуються» швидше. На кожен такт пра­вим вказівним пальцем Бондар водить по лівому, наче но­жиком, від себе вперед, виконуючи таким чином по чоти­ри рухи в такті.

«Вистругавши» чопочки, всі тичуть пальчиком вперед і вигукують «тиц», наче затикають у бочці дірочку.

На слова «Бочку вже кінчаю, води наливаю» Бон­дар, ритмічно нахиляючись і випростовуючись, удає, ні­би заливає бочку водою. Щоб переконатися, що вона без дірок, піднімає «бочку» вгору і, хвилинку почекавши, ве­село вигукує: «Не тече!».

На слова останнього куплета щасливий Бондар, взяв­шись у боки, кружить навколо «бочки» човганцем. При бажанні останній куплет можна повторити.

Гра «Шевчик».

Мета: Поповнювати словниковий запас, розвивати мовленнєві вміння, розширювати уявлення про народні мистецтва.

Матеріал: зображення пари гарних черевиків (шнурки як вусики, язички висунуті).

Хід заняття: Вихователь пропонує повторити вірш «Ким наші прадіди були...», проводить бесіду з ме­тою активізації слів — назв професій.

Після цього оголошує, що зараз вони будуть розучу­вати дитячу гру про іншу професію, але спочатку треба відгадати загадку:

Два братики-вусатики,

В обох чорненькі сорочки.

Стоять собі в куточку,

Повисували язички.

• Чи схожі черевики на братиків-вусатиків? — запи­тує вихователька, демонструючи малюнок.

• Черевики — це наше взуття. А хто шиє взуття? (Швець, шевчик). Про роботу шевчика ми й розучимо гру. Послухайте її. (Вихо­ватель наспівує, виконує всі рухи. Потім призначає дітей на ролі, і розпочинається гра.)

Хід гри: Дійові особи — майстер-швець, помічник майстра (три особи), шевчики (всі діти).

Обладнання: стільчик, іграшкова миска.

Діти (шевчики) стоять у розірваному колі, посеред ко­ла — стільчик, на якому миска з водою; біля стільчика стоїть майстер-швець, навколо стільчика — три помічни­ки. Діти гуртом співають:

А чи бачив ти, як шевчик

Шкіру в воді мочить?

Усі шевчики нахиляються і ритмічно піднімають й опускають праву руку, затиснуту в кулачок, ніби вмочу­ють у воду шкіру, перевертаючи її на обидва боки. Май­стер так само мочить шкіру в мисочці.

А чи бачив ти, як шевчик

Шкіру натягає?

Шевчики прикладають ліву руку до правого коліна, наче тримають шкіру, а правою, затиснутою в кулак, рит­мічно рухають від коліна до землі. Майстер, натягуючи шкіру, ставить ліву ногу на стілець.

А чи бачив ти, як шевчик

Черевички шиє?

Стуливши пальці обох рук, ніби між великим та вка­зівним пальцями знаходиться дратва, шевчики в ритмі пісні то з’єднують руки перед собою, то розводять їх у сторони.

А чи бачив ти, як шевчик

Гвіздки забиває?

Шевчики припадають на праве коліно і ритмічно сту­кають по лівому коліну правим кулачком, ніби молоточ­ком. Майстер може поставити лівий кулачок на спинку стільчика й стукотіти правим кулачком по лівому.

А чи бачив ти, як шевчик

Гвіздки розчищає?

Шевчики прикладають ліву долоню до грудей і в рит­мі пісні рухають по ній правою, розчищаючи «гвіздки».

А чи бачив ти, як шевчик

Черевички чистить?

Шевчики піднімають ліву ногу, зігнуту в коліні, при­кладають до коліна долоню лівої руки і ритмічно потира­ють по ній правою рукою, наче щіткою. Майстер ставить ліву ногу на стільчик і чистить черевики.

А чи бачив ти, як шевчик

У свято танцює?

Шевчики танцюють. Роботу закінчили, то й радісне свято настало.

Слова приспіву розігруються так. На слово «ой» діти легко б’ють по землі лівою ногою, а праву, зігнуту в колі­ ні, піднімають вгору. На слово «брате» в тому самому положенні легко підскакують на лівій нозі, одночасно плещучи лівою рукою нижче зігнутого коліна правої ноги (плескач). Наступний такт виконується тими самими ру­хами, тільки починають уже з правої ноги і плещуть пра­вою долонею.

Якщо шевчики танцюють кожний на своєму місці, майстер-швець з помічниками виконують плескач, кружляю­чи один за одним навколо стільчика.

Народні хороводні ігри проводяться в ранкові години,, на прогулянці, в другій половині дня. Вони також вхо­дять до складу занять з усіх розділів програми, ними ба­жано закінчувати заняття для піднесення емоційного то­нусу дитини. Без хороводних ігор не може обійтись жодне народне свято чи розвага. «Для того, щоб це животворне джерело не замулювалося,— пише В. Скуратівський,— не згасали його пульсуючі водограї, котрі повсякчас погамовують духовну спрагу, приносять нам радість і здоровий дух, мусимо бути ревними оберігачами наших кращих народних традицій, серед яких уосібне місце по­сідають дитячі ігри і яким відведена самою природою виняткова роль у вихованні наших дітей».

Запитання для повторення

1. У чому особливості народних ігор?

2. На які групи поділяються народні ігри?

3. Назвіть специфічні методичні прийоми використання ігор у кожній віковій групі.

4. У які народні ігри ви грали в дитинстві? Що вам запам’я­талось?

Практичні завдання

1. Складіть тематичний план використання народних ігор на квартал для однієї з вікових груп.

2. Складіть анотацію на одну із збірок українських народних ігор.