§ 1. Ознайомлення дітей з державними символами України

Кожна держава має свою символіку, пов’язану з її іс­торією. Має їх і Україна. Вихователь дошкільного закла­ду не може прищепити інтерес до історичного минулого своєї країни, якщо сам її не буде знати.

Українська національна символіка веде свій початок з Київської Русі. Українська етнічна символіка є своє­рідним відображенням самобутності національної культу­ри на всьому терені історичного розвитку, за всіх суспіль­них формацій. її праобразом були родові тотемні знаки.

До державних символів належать герб, прапор, гімн.

Герб — це знак, своєрідний ключ до історії сім’ї, міс­та, національного утворення держави. Це пам’ятка духов­ної культури. В гербі у вигляді знаків втілюються реальні події, суспільні явища, ідеологія та світосприймання.

Ранньофеодальна держава Київська Русь користува­лась особистою символікою князів — знаком Рюриковичів ⁸⁵, якому російський історик М. М. Карамзін дав назву «тризуб». Багато фахівців — істориків, археологів, нуміз­матів— висловлювали свій погляд на тризуб. Одні вва­жали його зображенням церковного світильника, корог­ви, церковного порталу, якоря; інші — голуба чи особли­вого символу влади — держави, шолома, дволезої сокири; ще інші дотримувалися думки, що це — зображення верхівки скіпетра. Безперечним залишається одне: три­зуб — родовий знак князів з династії Рюриковичів. Він був державним знаком Київської Русі за часів Володими­ра Святого Є й інші пояснення символічного зображення тризуба.

Серед київських богів Перуна, Хорса та інших знахо­димо і Трояна, або Триглаву. Український письменник, лауреат Шевченківської премії Валерій Шевчук (роман­есе «Мисленне дерево») висловив припущення, що кня­зівський знак — тризуб є символом міста Києва, яке ви­никло на трьох пагорбах — Старокиївському, Щекавиці і Хоревиці.

Нині відомо понад 200 відмін цього геральдичного зна­ка з різними варіантами: додавалися хрест на одному з рамен чи збоку, півмісяць, орнаментальні прикраси то­що.

У декого із спадкоємців Ярослава Мудрого тризуб ви­дозмінюється на двозуб, а згодом, на початку XIV ст., навіть набуває форми літери М. Зв’язок двозубів — три­зубів деякими вченими і письменниками пояснюється як стилізоване зображення сокола.

Були в Україні й інші герби.

Великий князь Мстислав І (1125—1132) користується печаткою з образом святого Михаїла. Цей образ у моди­фікаціях стає гербом однієї з ліній Мономаховичів.

Давньоруські князі мали по два імені: Володимир-

Василь, Ярослав-Георгій тощо. Перше було світське, кня­зівське, друге — подане під час хрещення. Святий, ім'я якого носила людина, вважався її покровителем. Ще більшого значення надавали святим, чиї імена мали кня­зі.

Від часів Ярослава Мудрого, наприклад, Георгій Побєдоносець вважався покровителем усієї Русі. Архангел Михаїл був духовним патроном київського князя Святополка — Михаїла Ізяславича, який 1108 р. збудував у Ки­єві Михайлівський Золотоверхий собор. Ймовірно, що вже відтоді покровитель воїнів і символ перемоги над язич­ництвом Михаїл вважався також і покровителем Київсь­кої землі, що й давало підстави зробити його зображення на місцевому гербі.

Цьому сприяла й популярність хрещеного імені Миха­їла у князівській родині, а відповідно й поширення тако­го зображення на князівських печатках. Його головним атрибутом були спис у правиці і держава або щит у лівій руці. Гербом Києвського воєводства, створеного у 1471 р. у складі Польсько-Литовської держави, стало зображен­ня архангела з опущеними вниз мечем і піхвами — бі­лого на червоному тлі. Після запровадження в Києві Маг­дебурзького права (1494—1497 рр.) «ангел білий, у чер­воному полі» почав виконувати також роль київського міського герба, хоч на магістратській печатці зображала­ся рука із самострілом.

Важливу роль відіграв геральдичний образ Михайла у часи козацтва. Його зображення на головній корогві за часів Богдана Хмельницького дає підстави твердити, що воно набуло тоді значення загальнотериторіального сим­волу тогочасної України.

Зображення Архангела Михаїла (з історичних відо­мостей можна про це судити) вважалося у XIX ст. націо­нальним символом України. Прапори з таким зображен­ням з’явилися і в Галичині напередодні подій 1848 р. То­му не дивно, що ідея єднання всіх українських земель часто-густо знаходила образний вияв у поєднанні на од­ному гербі Архангела і лева. Інколи лева вміщували на щиті, що його тримав Архангел ⁸⁶.

Значне місце в українській гербовій традиції посіло зображення лева, відоме серед геральдистів як символ сили, мужності, хоробрості, великодушності, відваги, вла­ди. Від початку XIV ст. на символіці Галицької Русі ста­ли позначатися традиції геральдики Центральної і Захід­ної Європи. Князі Лев II та Андрій Юрійович мали на печатках зображення лева. Згодом як знак герба стали зображати золотого лева на голубому тлі тригранного щита. Знак лева був також на галицьких монетах. Із вве­денням у 1434 р. польського адміністративного ладу лев став гербом утвердженого у цьому регіоні Руського во­єводства.

Деякі дослідники припускають, що зображення лева виникло як територіально-династичний герб місцевої па­рості Рюриковичів. Десь у XIV ст. герб Львівської землі переважив за значенням герби інших земель і став сим­волом усієї Червоної Русі, а згодом Руського воєводства у складі Польської держави ⁸⁷.

Останній за часом появи старовинний герб, який пре­тендував на роль державного символу Української На­родної Республіки у 1917 р.,— козак з мушкетом, або «лицар-козак зо самопалом».

Своєрідним явищем, яке помітно позначилося на еко­номічному та суспільно-політичному житті України, ста­ло виникнення козацтва й існування феномена Запорізь­кої Січі. Вони безпосередньо пов’язані з посиленням фео­дально-кріпосницького гніту на українських землях і ко­лонізацією Середнього Подніпров’я наприкінці XV — в першій половині XVI ст. Рятуючись від нестерпної екс­плуатації, втікачі — головним чином селяни — за поро­гами Дніпра заснували поселення. Себе вони гордовито називали славними лицарями-козаками, тобто вільними людьми. Озброївшись як могли і чим могли, козаки не ли­ше боронили свою особисту незалежність, а й захищали південні кордони від турецьких загарбників, вступали до бою з польськими та литовськими панами.

На підставі літопису Григорія Грабянки можна твер­дити, що печатка з гербом «козак з мушкетом» була на­дана запорізькому гетьманові польським королем Стефа- ном Баторієм у 1476 р. Під час визвольної війни під керівництвом Б. Хмельницького «лицар-козак зо самопа­лом» був однією з вищих відзнак козацької державнос­ті — поряд із зображенням архангела Михаїла, яке тоді використовувалося як символ країни і було особистим гербом гетьмана. Козака могли зображувати червоним кольором на золотому тлі, і фігурував він переважно на гетьманських печатках. Згодом на печатках Війська За­порізького Низового до цього символу додався встромле­ний поруч у землю спис.

На деякий час, очевидно, козак набував значення ет­нічного символу України. Після скасування гетьманської влади у 1764 р. він перестав використовуватися і був за­мінений в офіційному вжитку гербом для Малоросійської колегії. Останній складався із зображення державного герба (чорного двоголового орла на золотому полі) та гербів п’яти давніх князівств, що колись існували на тери­торії України: Київського (срібний ангел па блакитному тлі), Переяславського (срібна башта на червоному), Стародубського (зелений дуб на червоному), Сіверського (золота стіна на червоному), Чернігівського (орел на блакитному тлі).

Серед усіх гербів найуживанішим в історії України був тризуб. Відзнаку у формі тризуба використовували українські частини у складі австрійської армії — Україн­ські січові стрільці — під час першої світової війни. Як державний герб Української Народної Республіки золо­тий тризуб на синьому тлі був схвалений 12 лютого 1918 р. Малою радою у Коростені; зображення опубліковане 1 березня 1918 р. в Києві й затверджене Центральною Ра­дою 22 березня 19і8 р. у формі великого і малого герба з відповідним орнаментальним облямуванням. Автором проектів був художник В. Кричевський. Обидва герби яв­ляли собою тризуб, оточений вінком з листя, який мав символізувати багатство краю.

Символіку із зображенням тризуба у 20—40-х рр. XX ст. використовували різні політичні угруповання Західної України; тризуб із середнім зубом у формі хрес­та — релігійні угруповання. Як державний герб тризуб було визнано 15 березня 1939 р. Сеймом Карпатської Ук­раїни, що проголосив самостійність цього регіону.

Золотий тризуб на блакитному тлі затверджений Вер­ховною Радою України у 1991 р. як державний знак — герб самостійної незалежної держави України.

Як же пояснити дітям дошкільного віку символічне значення тризуба? Доречним буде використати міркування, висловлене на сторінках дитячого журналу «Барві­нок» (1990, № 2).

Число «три» завжди вважалося казковим, чарівним, У народних казках йдеться про трьох богатирів, три ба­жання, які виконують чарівники, три дороги, що лягають перед казковими героями. Отже, у тризубі відображено триєдність життя. Це Батько — Мати — Дитя. Вони сим­волізують собою Силу — Мудрість — Любов. Таке пояс­нення буде доступне дитині, а глибші корені історії вона вивчить уже в школі.

Прапор — це символ державності та національної не­залежності. Він, як і герб, має свою історію ^]. Прапор як символ чи засіб сигналізації виник іще за античних часів. На зорі людської суспільності наші пращури вибивали чи малювали на скелях або на великих каменях зобра­ження різних тварин — тотемів, яких вважали своїми предками. Це була своєрідна «заявка» на володіння певною територією. Подібні родові чи сімейні знаки влас­ності у слов’ян мали назви: «рубежі», «знамена», «міт­ки». Збірник норм давньоруського права «Руська прав­да» свідчить про те, що словом «знамено» позначається предмет, помічений княжим знаком. Спільною основою таких знаків давньоруських князів були двозуби чи три­зуби.

А взагалі перші знамена (тканинні полотнища, пришнуровані до горизонтальної рейки на жердині) з’явили­ся у стародавньому Китаї у XII ст. до н. е. Згадка про перші руські стяги належить до IX ст. Це були князівсь­кі знамена.

У літописах збереглися описи прапорів (стягів), які використовували русичі. Спочатку до верхівок довгих жердин прикріплювали гілки дерев, жмути трави, кінсь­кі хвости — так звані стягові чолки, а згодом почали закріплювати й клиноподібні відрізки тканини яскравого кольору.

За часів Київської Русі державного прапора як та­кого ще не було. Існували князівські стяги. їх вшанову­вали. Військо князя не вирушало без стяга в похід і не починало битви.

Із запровадженням християнства на Русі поступово витісняються або помітно трансформуються родові то­темні знаки. На стягах русичів з’являється зображення хреста.

На зламі XIII—XIV ст. з’являються клиноподібні по­лотнища, на яких «здебільшого вживаним кольором був червоний, далі білий і блакитний, рідко жовтий».

Головним елементом давньоруського стяга було не по­лотнище, а горішня оздоба — верхів’я, яке виконувалось у формі князівського знака. Так, на відомій іконі «Зна­мення» суздальські князівські знаки увінчано тризубом, новгородське військо має верхів’я стягів у вигляді хреста. Саме слово «знамено», «знам’я», що прийшло на зміну слову «стяг», збігається за своїм змістом з назвою кня­зівського знака власності⁸⁸.

Коли на українській землі було поширено польський державний устрій, з’явилися прапори воєводств і повітів, що різнилися за формою, а також знаки магістралів і це­хів у містах. Прапором Київського воєводства, наприк­лад, стало зелене полотнище, на одному боці якого було зображено срібного архістратига Михаїла на червоному щиті, а на другому — червоного ведмедя на срібному щиті.

Із заснуванням Запорізької Січі і появою козацтва як особливої верстви населення України збагатилися форма і кольори у системі військових полкових, сотенних і мор­ських похідних прапорів (корогв). Серед козацьких пра­порів найчастіше натрапляємо на прямокутні й трапе­цієподібні полотнища. Відзнаки дрібних підрозділів були здебільшого трикутними, на них переважали різні відтін­ки червоної барви та малинової.

У XVIII ст. дедалі більше переважають блакитні по­лотнища із золотими чи жовтими зображеннями хрестів та частково інших знаків (небесні світила, зброя, постаті святих тощо). На лицьовій стороні полкових і сотенних корогов і знамен було, як правило, зображення лицаря-вояка з шаблею і мушкетом на золотому чи жовтому тлі, а на зворотній — полкова чи сотенна емблема.

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. із занепадом Гетьманщини українські прапори зникають. На терито­ріях, що входили до Росії, майоріли біло-синьо-червонІ знамена. Традиції козаччини зберігаються лише частково серед залишків запорозьких формувань понад Дунаєм, Бугом, Дністром, а також на Приазов’ї та Кубані.

Після того як перервалася своєрідна традиція козаць­кої символіки тривалий час в Україні, що перебувала у складі Російської імперії, питання про національні сим­воли не порушувалося. Ця тема постала на сторінках га­зет лише після революційних подій 1905—1907 років.

Жовто-блакитний прапор — відгомін старовинної те­риторіальної символіки — з’явився як етнічний символ українського населення в 1848—1849 роках. Свідчать, що граф Стадіон, австрійський намісник у Львові, запросив до себе у резиденцію представників Галицької Русі і пе­редав їм синьо-жовтий прапор як подапунок від матері імператора Австро-Угорщини Франца-Иосифа. (Вона, за словами графа, сама пошила його.) Обрані кольори від­повідали гербу руських галицьких князів, де було зобра­жено золотого лева на синьому тлі. Цим прапором корис­тувалися згодом жителі Галицької та Угорської Закар­патської Русі.

У жовтні 1848 р. Головна Руська рада у Львові про­голосила українською емблемою геоб Романовичів — зо­лотого лева на блакитному тлі. Згідно з геральдикою, це зумовлювало й кольори національного прапора: вгорі жовтий (знак лева), а внизу блакитний. Саме такий по­рядок і був прийнятий, тобто прапор мав називатися «жовто-блакитний». Проте згодом, з незрозумілих при­чин (можливо, під впливом австрійських цісарських ко­льорів—угорі чорний, а внизу жовтий), серед галичан поширювалася інша назва прапора — «блакитно-жов­тий».

За правилами прапорознавства (вексилогії) порядок кольорів у багатобарвних прапорах читається згори вниз. Наголошуємо на цьому, щоб підкреслити: суперечки в Україні вже у XX ст. точилися лише з приводу порядку вживання кольорів.

З утворенням Української Народної Республіки Цент­ральна Рада у Києві 22 березня 1918 р. ухвалила Закон про державний прапор України — він був жовто-блакит­ний. Після державного перевороту, вчиненого багатими землевласниками на чолі з гетьманом П. Скоропадським, порядок кольорів було змінено на синьо-жовтий. Таким він залишився й після повалення гетьманату наприкінці 1918 р. і встановлення влади Директорії.

У проекті Конституції УНР 1920 р. записано: «Дер­жавними барвами Української Держави є барва синя і жовта... Прапор військової фльоти є синій-жовтий з дер­жавним гербом золотої барви в лівому розі синьої части­ни прапора. Прапор торговельної фльоти є синьо-жов­тий».

Вибір кольорів зумовлюється такими міркуваннями: символом України є чисте небо — символ миру (синій колір) та пшеничне поле — символ достатку (жовтий ко­лір). 20 березня 1920 р. затверджено крайовий синьо-жов­тий прапор на Прикарпатській Русі. Коли 1939 р. було проголошено незалежність Карпатської України, 15 бе­резня в м. Хусті ухвалено закон, у якому, зокрема, зазна­чалося: «Барва державного прапора Карпатської України є синя і жовта, причому барва синя є горішня, а жовта є долішня» ¹.

Нині жовто-блакитний прапор проголошено держав­ним прапором незалежної України. Як пояснити дітям дошкільного віку символічне значення кольорів? Жовтий колір — це колір пшеничної ниви, колір хліба, зерна, що дарує життя всьому сущому на землі, це колір жовтога­рячого сонця, без лагідних променів якого не дозрів би, не заколосився б хліб. Це символ достатку українського народу.

Блакитний, синій кольори — це кольори ясного, чисто­го. мирного неба. Це колір води, без якої не дозрів би хліб. І ще — це колір миру.

Гімн — де урочистий музичний твір на вірші програм­ного характеру. Це символ державної єдності, який ви­ражає ідеологічні устої держави, її принципи, історію та програмні цілі на майбутнє. Гімни можуть бути держав­ними, революційними, військовими, релігійними, хвалеб­ними тощо. Вони виступають засобом масової агітації, згуртування народу. З гімну починають урочисті збори, свята, Незвичайні масові події, гімном їх і закінчують. Цьому відповідають і художні засоби програмних творів; образність тексту, широка урочиста мелодія, маршовий ритм.

У 1862 р. П. Чубинський написав вірш «Ще не вмерла Україна». Музику до тексту написав М. Вербицький. Вірш набув статусу гімну. Він стверджував волю й сво­боду українського народу. Саме своїм визвольним пафо­сом вірш-гімн пустив глибоке коріння в національну сві­домість українців. Виконання пісні-гімну та поширення його тексту довгий час заборонялось та переслідувалось.

«Ще не вмерла Україна» П. Чубинського був не єди­ним національним гімном в Україні. Такими вважалися «Заповіт» Т. Г. Шевченка (муз. М. Вербицького), «Віч­ний революціонер» І. Франка (муз. М. Лисенка), «Не пора» І. Франка (муз. Д. Січинського), «За тебе, Украї­но» В. Щурата (муз. С. Людкевича;, «Для тебе, Україно, живем» О. Грицая (муз. С. Людкевича;, «Боже великий, єдиний, нам Україну храни» О. Кониського (муз. М. Ли­сенка) та ін.

Протягом 1990 р. на сторінках української преси обго­ворювалося питання, яким має бути гімн України. Бага­то було висловлено слушних пропозицій. Та головне — гімн мав відбивати життя народу, його історію й май­бутнє.

Більшість учасників дискусії були схильні визнати гім­нами України «Ще не вмерла Україна», «Вічний револю­ціонер», «Заповіт». Та Верховною Радою України було затверджено гімн П. Чубинського «Ще не вмерла Укра­їна».

Дітям дошкільного віку слід пояснити, що це хвалеб­на пісня своїй Батьківщині, в якій народ висловлює ба­жання бути вільним, незалежним, щасливим, жити в дос­татку.

З державними символами України дітей ознайомлю­ють у старшому дошкільному віці. Наводимо зміст прог­рами з народознавства з розділу «Символи України» ⁸⁹.

Прапор — символ державної та національної незалеж­ності. Жовто-блакитний, синьо-жовтий прапори, значення кольорів прапора.

Герб України — символічний знак держави, символ влади. Золотий тризуб на блакитному тлі — державний герб України, значення тризуба та кольорів. Історичні на­ціональні герби України: тризуб (знак князів Рюриковичів у Київській Русі), козак з мушкетом (герб Запорізь­кої Січі), Лев (Данило Галицький, м. Львів), Архангел Михаїл (Київ). Герб міста (регіонально, міста, в якому мешкає дитина).

Гімн України — символ державної єдності^ урочистий музичний твір програмного характеру («Ще не вмерла Україна», сл. П. Чубинського, муз. М. Вербицького). Істо­ричні віхи українських гімнів (Г. Шевченко, «Заповіт»).

Тематичний словник: символ, символіка, герб, гімн, прапор, держава, державність, національна незалеж­ність, тло, тризуб, мушкет, урочистий, заповіт, жовто-блакитний.

У старшій групі потрібно провести заняття на тему «Державні символи України», а в підготовчій групі — присвятити кожному символу окреме заняття. Наводимо конспект заняття на тему «Державні символи України» (старша група).

Завдання: Ознайомити дітей з державними симво­лами України: гербом, прапором, гімном; символічним значенням кольорів прапора, знака тризуба. Знати, що коли звучить державний гімн, потрібно встати. Вихову­вати повагу до державних символів.

Словник: символ, символіка, герб, прапор, гімн, тризуб, тло, жовто-блакитний, шанувати.

Матеріал: ілюстрації (хлібні поля, моря Украї­ни), прапор, герб, платівка із записом гімну; фарби, пра­порці, пензлики.

Хід заняття: На столі у вихователя жовто-бла­китний прапор, зображення герба — золотий тризуб на блакитному тлі. У дітей — фарби (жовта, блакитна), прапорці (білі), пензлики. На дошці — картина (чи ілю­страції) хлібного поля.

Вихователька указкою показує на картину і читає вірш М. Сингаївського:

Батьківщино, земле рідна,

Земле сонячна і хлібна,

Ти навік у нас одна.

Ти, як мати, найрідніша,

Ти з дитинства наймиліша,

Ти і взимку найтепліша —

Наша отча сторона.

• Діти, як називається наша Батьківщина?

• Чим багата Україна?

• Подивіться на цю картину.

• Якого кольору пшениця, зерно?

• Щоб родила пшениця, що потрібно? Якого кольо­ру вода? Якого кольору тихе мирне небо?

• Так, діти, ми живемо в Україні. Це наша держава, це наша Батьківщина. Україна славиться хлібом, пше­ницею. В Україні є моря — Чорне та Азовське, багато річок, на яких відпочивають діти і дорослі. Україна — мирна країна. її народи хочуть жити в мирі і злагоді. Всі ці бажання українців і відображено в державному пра­порі. (Показує прапор). Подивіться на цей прапор. Якого він кольору? Як ви гадаєте, що означає жовтий колір?

• Так, це колір пшениці, зерна, хліба, теплого сонця.

• А блакитний колір що означає? — Так, голубу во­ду, голубе мирне небо. Ось такий наш державний прапор.

• Де ви бачили у нашому місті такі прапори?

• Так, на державних будинках.

• А зараз, діти, т зафарбуєте такі прапорці, а коли вони висохнуть, ви їх поставите на столі.

Діти виконують роботу.

Звучить тиха українська музика «Заповіту» (М. Вербицького).

По закінченні роботи вихователька показує герб і запитує, чи знають діти, що це таке.

• Так, це герб — головний знак нашої держави, Ук­раїни. Якого кольору тло цього знаку? Що означає цей колір? А що вам нагадує цей знак?

• Подивіться на цю картинку. (Показує картинку; Матір, Батько і посередині Дитина.)

• А мені, діти, ці три зубці нагадують ось цю кар­тинку: Мати, Дитина і Батько. Вони символізують Силу, Любов і Мужність. Герб України — золотий тризуб на блакитному тлі.

• Де ви бачили такий герб?

Вихователька читає вірш (один стовпчик) П. Чубин­ського «Ще не вмерла Україна».

• Чи знаєте ви, діти, який вірш я прочитала? Що це за вірш?

• Як називають хвалебні пісні, в яких щось про­славляється? У цьому вірші прославляють Україну. Це гімн на слова П. Чубинського, а музику написав М. Вербицький.

Музику до українського гімну грають о 6 годині ранку та о 24 годині вночі щодня по українському радіо. Гім­ном починають день і закінчують. Гімн співають на уро­чистих зборах. Коли звучить державний гімн, потрібно встати, слухають його завжди стоячи. Ось і ми з вами зараз прослухаємо музику до гімну «Ще не вмерла Ук­раїна».

(Звучить музика. Діти встають, слухають, потім сідають.)

• Діти, любіть свою Батьківщину, шануйте її дер­жавні символи. Український поет В. Сосюра написав чудовий вірш про Україну, який називається «Любіть Україну». Послухайте його. (Читає вірш.)

Конспект заняття на тему «Герби України» (підго­товча група).

Завдання: Ознайомити дітей з історією України, Ц гербами, гербом свого міста. Виховувати гордість за історичне минуле своєї Батьківщини.

Словник: герби, князі, козацтво, Запорізька Січ.

Матеріал: малюнки-макети гербів — тризуба, Ми­хаїла, Лева, герб Запорізької Січі, герб міста.

Хід заняття: На дошці виставлено герби. Занят­тя починається з читання переказів та легенд з історії України для дітей (див.: Хоткевич Г. Історія України. — К., 1992).

У ході читання вихователька показує родовий герб князів Рюриковичів, розкриває його символічне зна­чення.

Далі читає уривок про Великого князя Мстислава, який користувався печаткою з образом святого Михаїла, про Мономаха; показує герб із зображенням архангела Михаїла. Читання уривка про князів Данила та Лева супроводжується показом герба.

Легенди та перекази про запорізьких козаків супро­воджують показом герба «Козак з мушкетом».

Після цього діти розглядають герб свого міста.

Закінчуються заняття слуханням пісні про Україну.