§ 4. Народні свята осінньо-зимового циклу

Свято Покрови 14 жовтня виникло ще в X ст. У той час на Грецію напали араби. Оточивши Константино­поль, сарацини, тобто араби, намагалися поневолити городян. Першого жовтня (за старим стилем) константинопольці зібралися на всенощну відправу до Влахернської церкви. Під час служби святий Андрій-юродивий та його учень Єпіфаній побачили в горішній частині храму образ Божої Матері. Вона в оточенні святих три­мала над віруючими християнами омофор (покров, а звідти й народна назва Покрова) і молилася. Таке види­во надало грекам впевненості в своїх силах, і вони всту­пили в бій. Чужинці змушені були відступити. З того ча­су свято стало всенародним.

Оскільки Київська Русь прийняла християнство з Константинополя, відповідно було запроваджено і свя­то Покрови. Щоправда, в побутовому житті воно знач­ною мірою націоналізувалося. Крім того, це було жіно­чі, а точніше дівоче свято. З особливим нетерпінням його чекали заручені або ті, які сподівалися на сватів.

У народі існує безліч легенд про те, як щедрує По­крова дівчат своєю ласкою. Вона милостива до тих, хто слухався й шанував батьків, переймав неньчину науку до праці, охайності, підтримував духовну і фізичну чис­тоту. Проте Покрова була непоступливою, якщо дівчи­на зневажала моральні звичаї, нехтувала традиційними законами суспільного життя. На Покрову влаштовува­лись весілля (шлюбний період був нетривалий — весіл­ля справляли лише від Покрови і до Пилипівських за­почни — 27 листопада). З наближенням посту вже за­боронялося шлюбувати дітей, а тому дівчата просили свою покровительку: «Свята мати, Покровонько, завинь мою головоньку, чи в шматку, чи в онучу, най ся в дівках не мучу», бо лише, як стверджувало інше прислів’я: «Покрова накриває траву листям, а дівчат — шлюбним вінцем».

Свято Покрови було й останнім терміном найманих робітників (строкачів), які мали працювати від весня­ного Миколи (22 травня) і до Покрови. Останній день був початком скріплення нової угоди на наступний рік. Тому на Покрову заробітчани влаштовували пишні колек­тивні свята.

Разом з тим напередодні свята господар тричі пере­кидав кизяк через оселю, щоб не була курною, а вдосвіта спалював його в печі — аби зимою сухою була світлиця. В Карпатах це був останній день повернення отар з по­лонин.

Традиційно Покрова в Україні була великим святом. У багатьох селах на її вшанування будували й освячу­вали храми, зводили села.

З Покровою пов’язано чимало метеорологічних спо­стережень, приказок. Пригадаймо найвідоміші: «Яка по­года на Покрову, такою буде й зима», «Якщо в цей день сніг не покрив землю — не покриє в листопаді та груд­ні», «Якщо до цього дня не опаде листя з вишень — на теплу зиму, а звільниться — на сувору», «До Покрови давали молоко корови, а після Покрови пішло молоко в роги корови», «Хто лежить до Покрови, той продасть усі корови», «Прийшла Покрова — сиди, чумаче, вдома».

І, нарешті, Покрова остаточно завершує осінні моло­діжні «вулиці» — з цього часу законні права набирають «Вечорниці» та «Досвітки», а також весілля, на яких розважалися всі мешканці села, про що мовить відома приказка: «Настали жнива — лежить баба нежива, а прийшла Покрова — стала баба здорова». Свято Покро­ви дуже глибоко прийнялося в нас. І тому в розмовах з дітьми треба розказати їм про значення цього свята і провести тематичне заняття.

День Святого Андрія Первозванного припадає на 13 грудня (ЗО листопада за старим стилем). Хоч Андрій Первозванний — християнський святий, народні звичаї та обряди в день цього святого мають давній дохристи­янський характер.

З давніх-давен на Андрія дівчата ворожать, бажаючи дізнатися про свою долю: чи вийдуть заміж, чи доведеть­ся дівувати ще весь рік. Існував звичай випікати в цей день балабухи — невеликі круглі тістечка і годувати ни­ми собак. Чию балабушку першу з’їсть пес, та дівчина першою вийде заміж. Якщо дівчина хотіла дізнатися, як буде зватися її майбутній чоловік, напередодні Андрія виходила на вулицю і питала першого зустрічного чоло­віка, як його ім’я,— так і зватиметься наречений.

Гра «Калита». Калита — це великий корж з білого борошна з маком і медом, який підвішується високо вгорі на стрічці. Хлопці по черзі підстрибують і намагаються вкусити його. Хто засміється, той програв, а того, кому вдасться відкусити калити, називають Андрієм, і він стає почесним гостем у цей вечір. Закінчується гра так: дів­чата ділять порівну між усіма учасниками калиту, але за свій шматок хлопці мають заплатити гроші дівчатам, які випікали смачний корж.

Дитинство для кожного, хто виховувався в простій християнській сім’ї, невід’ємно пов’язано з святом Миколи-Чудотворця — образом божого угодника, який піклу­ється про дітей, направляє їх на праведну дорогу. Послуш- ним хлопчикам та дівчаткам Святий Микола один раз на рік (у ніч з 18 на 19 грудня) приносить гостинці, а не­слухняним — різку. Ось що розповідає народна легенда.

Колись давно жив собі чоловік, що терпів великі злид­ні. Не було в нього ні хліба, ні одежі, ні своєї хати. Якось уночі, коли він спав, відчиняється вікно і хтось кидає через нього на підлогу гаманець з грошима. Бідолаха прокинувся, підняв гроші і дякував Богові за його по­міч.

Минув якийсь час. Бідолаха прожив гроші і знову му­сив терпіти голод і холод. Аж сталося так, що хтось уд­руге кинув через вікно гаманець з грошима. Бідняк зно­ву не знав, хто йому допомагає. Після того цей чоловік став не спати вночі. Він чекав, що прийде невідомий ще раз і знову вкине через вікно гаманець. А він так хотів довідатися, за кого ж молитися Богу.

І справді сталося так, що прийшов незнайомий ут­ретє. Він відчинив вікно, і знову гаманець з грошима впав на підлогу. Бідолаха схопився з ліжка і кинувся до вікна і побачив: у темряві ночі поспіхом віддаляється священик цього міста Святий Микола-Чудотворець.

Микола вважається також покровителем моряків. В іншій легенді розповідається, що Святий Микола пал­кою молитвою втихомирив збурене море. Це врятувало його супутників і корабель. Кажуть, міг він зцілювати і калік, сліпих, недужих.

Наводимо сценарій свята на тему: «Андріївські ве­чорниці»

Вихователь говорить дітям, що сьогодні — 13 грудня — день святого Андрій Первозванного. Вони разом прига­дують, що раніше розповідали дітям про святкування цього дня в народі. (Це було найвеселіше свято з жар* тами і гумором, спільною роботою, випіканням калити й іграми з нею тощо).

Вихователь:

• Ми сьогодні теж відзначаємо це свято. Давайте завітаємо до однієї з українських хат, де на нас уже че­кає добра господиня.

(Діти надягають українські костюми й під музику йдуть до зали).

Вихователь (стукає):

• Добрий день, хазяєчко! А чи можна завітати до вас на вечорниці? (Господиня запрошує дорогих гостей. Діти під веселу музику заходять до зали, яку оформлено як світлицю української хати. На центральній стіні — портрет Т. Г. Шевченка, прикрашений рушником; у кут­ку — ліжко з подушками; ближче до вікна — стіл, за­стелений вишитою скатертиною; в правому кутку — піч, біля якої стоять коцюба і лопата, поряд — лава. Біля печі порається господиня — готує тісто для вареників.)

Поспішайте, дівчатонька,

Все приготувати,

Бо вже пора вечорниці

Всім нам починати.

Ось наліпим вареників

Господиня:

Та й запросим до нас в гості

Хлопчиків гарненьких,

Щоби вони разом з нами

Дружно працювали,

Андріївські вечорниці

Біленьких, смачненьких,

Піснею стрічали.

(Дівчатка допомагають господині ліпити вареники, а хлопчики сідають. Працюючи, дівчатка співають піс­ню «А в том саду...». За дверима чути стукіт.)

Дівчатка:

• Ой, там щось грюкнуло!

Господиня:

• Та це вам почулося.

Почувши новий гуркіт за дверима, вирішують поди­витися, що це. Відчиняють двері і ловлять хлопця. З’ясовують, що він хотів підперти двері, щоб не відчиняли­ся, і прив’язати віник до стріхи. Дівчатка лають його:

— Ти хотів нам шкоди наробить!

• Покараємо тебе.

• Давайте вкинемо його у воду!

(Хлопчик просить, щоб його відпустили.)

Дівчатка:

• Як відгадаєш наші загадки, тоді відпустимо. За­гадують загадки, як-от: «Поле не міряне, вівці не лічені, пастух рогатий» (небо, зорі, місяць) тощо. Якщо хлопець не відгадує одну з загадок, його ведуть до діжі з водою.

Хлопчик (просить): Відпустіть!

І жалібно співає:

Чи я, тату, не доріс,

Чи я, тату, переріс,

Чи не рублена хата,

Що не люблять дівчата.

Дівчатка:

• Не просись, все одно не відпустимо. Ми для вас, для хлопчиків, стараємося, а ти заважаєш нам вечерю готувати.

Хлопчик:

• Я більш не шкодитиму, а як відпустите, веселих хлопчиків повну хату приведу.

Дівчатка:

• Правда, приведеш?

Хлопчик:

• Їй-богу, приведу! (Дівчатка відпускають хлопчика і повертаються до роботи. А він скликає товаришів і про­понує піти до дівчаток на вечорниці. Хлопчики встають, збираються в гурт навколо ватажка і заходять у світлицю, співаючи пісню «Добрий вечір, дівчатонька».)

Дівчатка:

До нас, до нас, парубочки,

А в нашої газденечки

Бо в нас вечорниці.

Тисові полиці.

(Хлопчики сідають за роботу. Одні лущать квасолю, інші кукурудзу тереблять... Дівчатка ліплять вареники. Усі співають за роботою або грають троїсті музики.)

Господиня закінчила виробляти калиту і звертається до дітей:— Ось погляньте, яку я вам калиту виробила. Треба її в піч посадити, щоб випеклась.

(Разом наспівують):

Гори, вогонь, ясно,

Щоб ми її кусали

Спечи нам калиту красну,

І горя не знали.

Господиня:

• Та перед тим, як саджати калиту в піч, дорогу до неї скроплюють водою і приказують:

• Водице- студенице,

Окропи калиті дорогу,

А від печі до стелі,

Щоб були ми веселі.

(Говорячи, робить це, і садить калиту в піч.)

Тою самою водою господиня вмиває кожну дівчинку та промовляє:

• Аби всі були гарні та красні, як наша калита. Дивлюсь на вас, діти, такі ви всі гарні і до роботи охочі. І згадую, як розповідали мої бабусі і мама, що коли вони були молодими, також збиралися на вечорни­ці. Вони вишивали, пряли, дерли пір’я на подушки й обо­в’язково співали. Бо без пісні немає діла. Пісня, як душа народу, завжди з ним — і в горі, і в радості. Сьогодні в нас свято, тож заспівайте жартівливої. (Разом співають пісню «Чом я не хазяйка».)

Дівчинка:

Пустила ня моя мати

Та й на вечорнички,

А там хлопці чорнобриві

Плетуть рукавички.

Рукавички виплітали,

Весело співали,

А музики як заграли

Ще й затанцювали.

(Діти виконують танок «Метелиця».)

Господиня:

Ось погляньте, діти,

Сонце вже заходить,

Сонце вже заходить,

А калита сходить,

Славна та ясна,

На весь світ прекрасна.

Добрий вечір з калитою,

Будьте всі здорові!

З калитою золотою,

З пресвітлим празником Андрія!

(Вклоняється всім гостям.)

Діти:

Ой калита, калита,

Із чого ж ти вилита?