logo search
A_M_Bogush_N_V_LISENKO_-_UKRAYiNS_KE_NARODOZNAV

§ 3. Етнопедагогіка XX ст.

З кінця XIX — початку XX ст. на сторінках періо­дичної преси все частіше почали з’являтись заклики взя­ти участь у створенні етнографії дитинства, прагнення створити узагальнену фундаментальну працю про народ­ні засоби виховання дітей у сім’ї від народження до од­руження. Дещо новий підхід до вивчення народної педа­гогіки означився в період діяльності С. Ф. Русової. Вона постійно стверджувала думку про необхідність будува­ти систему національного виховання дітей, починаючи з дошкільного віку, на традиціях і з урахуванням народ­ної педагогічної мудрості. На початку XX ст. вона уваж­но вивчає погляди народу на виховання дітей, наголо­шує на українській ментальності й обов’язковості її ура­хування в роботі навчально-виховних закладів для дітей. Адже, на думку С. Русової, на дитину впливають природа і клімат краю, народні звичаї і традиції, суспіль­ний устрій і становище матері та дитини в сім’ї.

У педагогічній спадщині С. Русової чітко окреслився абсолютно сучасний погляд на проблему використання народознавства, його конкретні завдання, форми і мето­ди організації дошкільного виховання в Україні. У праці «Нові методи дошкільного виховання» у розділі «Розви­ток свідомості» вона зазначає: «...Якщо ми будемо лише пасивно спостерігати, як росте, розвивається дитина, то сама дитина буде шукати активного впливу авторитету, без якого вона почуває себе безпомічною та безпорад­ною. І тоді замість вашого впливу може прийти фактор, який лише позитивно діятиме на дитину. Ні, ми мусимо з мужністю брати на себе відповідальність, користати зі впливу свого на дитину, дорожити нахилом дитини, під­порядковуватися ним і шукати засобів, щоб якнайкраще скерувати дитину на добрий шлях. Ця наша сучестія ра­зом із тим не повинна обмежувати волі дитини, її са­мостійне поступування. Наша відповідальність тут дуже велика, бо майже виключно від нас залежить, куди саме ми направимо волю ще мало свідомої істоти. А тому треба насамперед якнайкраще придивитися, пізнати ду­шевний та фізичний стан дитини, розібратись у тому, до чого вабить дитину та від чого її відвертає. Треба пе­стливо викликати її довір’я, її відверті признання, щоб у відносинах між педагогом і дитиною не було страху...»

Привертають до себе увагу і роздуми С. Русової про місце народної гри та іграшки у дитячому садку. Так, у розділі «Гра» Русова пише, що іграшки «на Україні про­даються по ярмарках зроблені самими дітьми або для дітей селянськими майстрами. Вони й дуже забавні, й характеристичні для даної місцевості, рівно як і дуже бажані для національного дитячого садка... Усі народи мають свої стародавні ігри, що на певних порах мали ха­рактер ритуальних відправ, лише згодом набрали харак­теру гри... Як, наприклад, наші веснянки, перейняті вони національним духом, який треба вносити в життя кожної дошкільної організації» 39.

Цінними є результати дослідження С. Русової кон­цепції українського національного дитячого садка, в якій на перше місце вона ставить такі умови: виховання індивідуальне, пристосоване до природи дитини, вихо­вання національне; виховання повинно відповідати со­ціально-культурним вимогам часу; виховання вільне, не залежне від тих чи інших урядових вимог.

С. Русовій належить пріоритет у розробці системи принципів побудови українського дитячого садка, серед яких вона виділяє й обгрунтовує необхідність створення національного дошкільного виховання на новітніх поло­женнях психології і педагогіки про закономірності та умови розвитку дитини, про найдоцільніші методи вихо­вання з урахуванням багатовікового досвіду народної педагогіки.

Одним із цінних є висновок С. Русової про те, що ви­ховання дітей «має бути позначене народним мистец­твом, естетичними сприйманнями і емоціями. Мусять бу­ти хати чепурно, чисто вбрані, діти охайно одягнені, їх увага звернута на красу оточення, але спостереження їх мають бути вільними, незалежними»

С. Русова, аналізуючи різні аспекти проблем націо­нальної етнографії, надзвичайно тонко описує особли­вості розуміння дітьми релігійних постулатів. Адже кожна релігія включає в себе певні звичаї, обряди, які є надбанням і народної педагогіки. В українців релігія тісно пов’язана з культом природи, тому вона і є такою близькою дитячій душі. На думку С. Русової, релігійне виховання дітей бажано переводити в їхнє життя у зго­ді з народними звичаями, з родинними нахилами. А в праці «Нова школа», розглядаючи організацію дитячих садків, вона ще раз звертається до питання морально- релігійного виховання і дає рекомендації щодо організа­ції свят у дитячому садку: «В кожнім святі треба єднати народне, національне, фольклорне з загальнокультур­ним і давати щось естетичне, прекрасне, радісно весе­ле» 40.

Важливим завданням дошкільного виховання вважа­ла С. Русова розвиток творчих здібностей дитини. При цьому вона віддавала перевагу таким засобам, як націо­нальне мистецтво — вироби з глини, дерева, декоратив­ний розпис, вишивка тощо. «А ще,— писала С. Русова,— в садку має лунати гарна українська пісня, плекатися рідна мова — у творах словесних самих дітей і в розпо­відях виховательки» 41.

Педагогічна спадщина С. Русової входить сьогодні невід’ємною частиною у скарбницю педагогічної думки в Україні кінця XIX — початку XX ст.

Перерва у вивченні української народної педагогіки тривала до 60-х рр., і лише з середини 70-х дослідження проблеми одержало повий поштовх новаторським пошу­ком В. О. Сухомлинського. Він стверджував, що про на­родну педагогіку до цього часу ніхто серйозно не думав, і, мабуть, це принесло педагогіці багато шкоди. Він був переконаний, що народна педагогіка — це зосередження духовного життя народу, що в ній розкриваються особ­ливості національного характеру.

Мудрість народної педагогіки стала одним із най­важливіших джерел його педагогічної творчості. Власне педагогіка В. О. Сухомлинського орієнтована на вихо­вання у дітей і молоді відданості Батьківщині, любові до рідної матері, батька, рідних, поваги до старших, до людей праці, старанності в роботі тощо.

У своїх працях, а також у процесі практичної нав­чально-виховної роботи В. О. Сухомлинський використо­вував перла народної творчості — казки, прислів’я, ле­генди, бувальщини, прикмети, гумористичні етюди та мі­ніатюри.

В останні роки інтерес до народної педагогіки пос­тійно зростає. Свідченням цього є видання цілого ряду статей в періодичній пресі, в яких однозначно назива­ються найвагоміші прорахунки сучасної педагогіки. Од­ним з них є свідоме нехтування загальнолюдськими цін­ностями, які викристалізувалися в народній педагогіці протягом віків, на основі яких формувались моральні принципи цілих поколінь українського народу.

В. Г. Скуратівський підготував і видав збірки ху­дожніх розповідей і новел «Берегиня», «Світоч», «По- світ», які повністю присвятив темі українського народ­ного побуту, традицій і звичаїв, становлення і розвитку нових свят і обрядів тощо.

Важливе значення для подальшого дослідження ак­туальних аспектів родинного виховання мають праці академіка М. Г. Стельмаховича Автор теоретично ос­мислив і на конкретних фактах довів принципи і шляхи використання досягнень народної педагогіки в розвитку наукової теорії і практики родинного виховання дітей у сім’ї на сучасному етапі. Значна увага приділяється пи­танням підвищення педагогічної культури батьків шля­хом прилучення їх до спадщини народної педагогіки в практиці родинного виховання.

Вихователі на сторінках журналу «Дошкільне вихо­вання» знайдуть чимало народознавчого матеріалу, до­бірки оповідань В. Скуратівського та О. Волосюк.

Запитання для повторення

  1. Коли зародилось народознавство?

  2. Що таке «Запорізька старовина»? Хто її автор?

  3. Хто з українських письменників відстоював народознавчі ідеї?

  4. Хто досліджує проблеми українського народознавства на су­часному етапі?

  5. Які народознавчі методичні посібники та наукові праці ви знаєте?

Практичні завдання

  1. Складіть картки сучасних праць і методичної літератури з народознавства.

  2. Напишіть анотацію на працю М. Г. Стельмаховича «Народ­на педагогіка».

  3. Зробіть стислі анотації на праці С. Ф. Русової «Дошкільне виховання», «Теорія і практика дошкільного виховання», «Нові ме­тоди дошкільного виховання».