§ 1. Українська вишивка

Вишивка — це поширений вид декоративно-приклад­ного мистецтва, в якому узор та зображення виконують­ся ручним або машинним способом на різних тканинах, шкірі та інших матеріалах лляними, шовковими, вовня­ними нитками, а також бісером, перлами, коштовним ка­мінням ¹⁰⁶.

Цей вид мистецтва виник давно — корені його сяга­ють у глибину віків. Зразки найдавнішої вишивки в му­зеях Європи відносять до V ст. н. е., а пам’ятки україн­ської вишивки збереглися лише за кілька останніх сто­літь (у музеях найбільше вишивок XIX ст.).

Орнаментальні мотиви українських вишивок сягають своїм корінням у місцеву флору і фауну, в історичну тра­дицію.

За мотивами орнаменти вишивок поділяють на три групи: геометричні (абстрактні), рослинні, зооморфні (тваринні).

Геометричні — дуже прості: кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести (прості й подвійні).

Так, в орнаменті подільських вишивок трапляється мотив кривульки, або безконечника, який відомий ще з часів трипільської культури, тобто значно раніше, ніж славнозвісний грецький меондр. Зигзагоподібний меондровий орнамент зустрічається у вишивках західних ра­йонів Поділля. До цього виду орнаментальних мотивів належать «сосонки», «хвощ», «перерви», що набули по­ширення в південних та західних районах Поділля, а також в інших районах України.

В основі рослинного орнаменту лежить прагнення пе­ренести у вишивку красу природи. В українській вишив­ці часто використовують такі мотиви, як «виноград», «хміль», «дубове листя», «барвінок».

У вишивках зооморфних (тваринних) орнаментів зо­бражуються кінь, заєць, риба, жаба; з птахів — півень, сова, голуб, зозуля; з комах — муха, метелик, павук, ле­тючі жуки.

Народна художня вишивка України при своїй єдиній стильовій основі дуже різноманітна і в кожній області має свої відмінності. Так, подільським сорочкам прита­манна барвистість і різноманітність швів. Найтиповішим є змережування «павучками», яким примережують вставки на рукавах, клинці. Використовується і кольоро­ва мережка «шабок». У різних варіантах повторюється дві основні техніки — хрестик і низь, а також декоратив­ний шов «качалочка», який зберіг орнаментальні мотиви давньої вишивки. Подільська вишивка особливо багата на візерунки: центральні мотиви у вигляді ромбів здебіль­шого розміщуються між двома горизонтальними лініями. Трикутник, що утворився між лінією і ромбом, вишива­ється звичайними скісними лініями у вигляді завитків («баранячі роги»). В орнаментах подільських вишивок переважає один колір — чорний з більшим чи меншим вкрапленням червоного, синього або зеленого. Найпо­ширеніші одноколірні (червоні та чорні) вишивані со­рочки, значно рідше — дво- та триколірні.

На півдні Тернопільщини типовою є вишивка вовняними нитками із згущеними стібками: окремі елементи обводяться кольоровими нитками, що забезпечує високий рельєф та кольоровий ефект. Такі вишивки розміщують вздовж усього рукава поздовжніми чи скісними лініями.

Технічні прийоми буковинського вишивання дуже різ­номанітні. їх можна розділити на дві основні групи: до першої відносяться вишивки «за рахунком», виконані з урахуванням структури тканини і тісно пов’язані з нею. Це двостороннє шиття «низь», «хрестик», «тамбур», шит­тя золотом і сріблом, другу групу складають вишивки, нанесені на тканину вільно, незалежно від її структури: вишивання гладдю й аплікація. Дітям пояснюють на прикладі, як техніка вишивання впливає на вибір узору: для рахункової техніки зручніші геометричні мотиви, у той час як вільна техніка дає можливість створювати мотиви, близькі до природи рослинних форм. Педагог має універсальну можливість ще раз довести дітям, що візерунки народного вишивання розроблялися відповід­но до форм предметів, тобто їх побудова залежала від призначення декоративної речі. Звідси випливали вибір матеріалу і техніка виконання форм виробу.

Народний орнамент виник із життєвих вражень йога творців від спілкування з природою, в результаті осмис­лення цих вражень і втілення їх в інші образи. Тому і під час ручної праці вихователь пропонує кожній дитині змоделювати з кількох орнаментів такий, який їй найбільше до вподоби. Геометричний орнамент, очевидно, виник внаслідок прагнення передати образи сонця, зірок, рос­лин тощо, про що свідчать і їх назви,

Геометризація форм навколишнього дуже характери для мистецтва Буковини. І її поява у вишивках зумов­лена значною мірою фактурою полотна. В основі побу­дови буковинського геометричного орнаменту немає та­кої розмаїтості елементів, як багатство варіантів кількох мотивів у різних поєднаннях, зате колір має особливе значення при збереженні конкретних рослинних форме­на ці особливості слід обов’язково звернути увагу, по­рівнюючи вишивки Поділля і Буковини. Це їх суттєво відрізняє. У декорі буковинського народного костюма використовувались вишивка й аплікація. При цьому, крім одягу та його призначення, завжди відзначали компози­цію вишивки, характер мотивів і техніку виконання.

Ознайомлення дітей дошкільного віку з вишивкою має своєрідні особливості, які випливають як із змісту роз­витку творчих здібностей і уподобань дітей (діти діють тут з власної ініціативи), так і з правил техніки безпеки (використання спеціальних знарядь праці, нетрадиційних для дитячого садка). Процес ознайомлення з вишивкою досить довготривалий саме завдяки його своєрідності техніки виконання. Спробуємо розглянути поетапний зміст роботи вихователя, особливості методики й керів­ництва.

Вихователь повинен створити насамперед таке навко­лишнє середовище, яке викликало б інтерес до вишивки, самостійні прояви інтересу вже з молодшого віку вихо­ватель примічає відразу — він природний завдяки коло­риту і різноманітності форм речей, оздоблених вишивкою. Діти люблять розглядати красиве і слухати розповіді про нього, особливо коли вишивкою оздоблений одяг та речі побуту героїв улюблених казок та оповідань. Вони самостійно збагачують і вдосконалюють свій досвід шля­хом порівняння різних атрибутів одягу, як, наприклад, сорочка у вовчика-братика і блузка у лисички-сестрички, спідничка у мами-кози і кептарики у сімох козенят тощо. Щоб вільно порівнювати, невимушено розглядати зразки вишивки в груповій кімнаті молодших і середніх груп, необхідно виділити спеціальне місце, де зразки були б доступними кожній дитині. Вишивані серветки, рушники треба розкласти так, щоб діти самі могли їх дістати і покласти на місце. Аналогічні поради треба дати й бать­кам, як збагачувати художні враження дітей удома. Ад­же саме ці враження 4—5-річних дошкільнят є джерелом їх самостійної художньої праці у старшому дошкільному віці. Педагог може легко простежити, як інтерес до ви­шиванок відображується дітьми в їхніх малюнках (сю­жетне малювання за змістом казок), в іграх, драматиза­ціях (як діти збирають костюми, чи турбує їх художнє оздоблення) тощо. І хоч інтерес виникає у дітей стихій­но, вихователеві ніяк не байдуже, хто бере участь у піз­нанні, він енергійно спрямовує прояви активності дітей. Основними формами роботи є бесіди вихователя з діть­ми на заняттях, під час екскурсії до музею, на виставку народної вишивки, одягу; зустрічі з народними умільця­ми, проведення фольклорних свят, на яких діти вдягнені у вишиванки, а також закріплення знань про вишивку на заняттях із зображувальної діяльності, де з великим інтересом і старанністю діти оздоблюють площинні зо­браження окремих частин одягу і предметів побуту (спід­ниці, сорочки, кептарики, фартушки, скатерті, рушнички тощо). В цьому віці їх приваблюють яскраві кольори, симетрія, ритм чергування барв і форм тощо.

Самостійне вишивання дітей старшого дошкільного віку неподільно пов’язане з ручною працею. Ознайом­лення з вишивкою й оволодіння технікою вихователь пла­нує в цьому віці на спеціальних заняттях. У зміст робо­ти з дітьми входить насамперед ознайомлення з необхід­ними для вишивання матеріалами: тканиною, нитками, голкою, наперстком тощо.

Так, ознайомлюючи дітей з подільською вишивкою, вихователь робить акцент на тому, що на Тернопільщині, наприклад, вишивали бавовняними нитками і лише ок­ремі елементи обводили кольоровими нитками, а на По­ліссі для вишивання використовували лляні, конопляні і шерстяні нитки. Особливий інтерес виникає у дітей, коли вихователь пояснює вишивання на Галичині. Традицій­но у цьому краї поряд з вищезгаданими матеріалами ви­користовувались зсукані сплетені нитки, шовкові, срібні, золоті і металеві нитки, муліне, бісер, сап’ян, гудзики, коралі, головки металевих цвяхів «бобрики» та ін.

Вибір ниток залежав від сукна і полотна, на якому вишивали, а вибір кольору—від мотивів і призначення одягу. Так, червоний колір означав квіти, любов, а зеле­ний — зелені трави, голубий — чисте, безхмарне небо, чорний — журбу, жовтий — достиглі в полі колоски. Кож­ний колір має своє місце і призначення. Чорний, зелений, фіалковий, жовтий — чоловічі кольори. Жінка носить ли­ше голубий бережечок на сорочці, ромбики в ромбиках (у три ромбики) у вигляді тризубця. Тризубець — родин­ний амулет: справа батько, зліва — мати, а посередині — маленькі діти, яких виховує родина

Білим кольором по білому вишивали як запоруку чи­стого духу і здоров’я. Дітям вишивали тільки голубі ром­би. По одягу читали долю і вік дівчини.

Далі вихователь детально планує розгляд і аналіз тих традиційних тканин, на яких вишивали народні умільці в більшості регіонів України. Це було домоткане вибілене сонцем і водою лляне полотно, яким славились українці далеко за межами держави. Для вишивки кеп­тариків, сердаків, кожухів використовували сукно, ви­чинене хутро.

Поряд з вишивкою майже в кожному регіоні України вироби оздоблювали різними мережками. Дітям варто пояснити, що мережка виконувала функції з’єднувально­го шва. Багаті і різні художні традиції української ви­шивки. Вони міцно пов’язані з давніми повір’ями, зви­чаями й обрядами, багаті стародавніми мотивами, своє­рідними знаками-символами, так званими оберегами. Саме вони повинні були оберігати від злих духів, тому ними прикрашали одяг і для дорослих, і для дітей. Має своє символічне глибоко традиційне значення і кожний знак на вишивці.

Створюючи орнамент, народні вишивальниці весь чає зверталися до природи, творчо осмислювали предмети і явища, їх барвистий колорит і прагнули все відтворити у вишивці: прямі лінії символізували землю, а хвилясті — воду, вертикальні хвилясті — дощ, а трикутники — гори, дві схрещені лінії — блискавку, а ромб, коло чи квад­рат — вогонь.

Жіноча постать символізувала богиню життя, дерево з розлогими гілками — родючість землі, птахи — настан­ня весни, врожай, а кінь і олень — благополуччя.

Усвідомлюючи історичне минуле нашого народу, до­цільно у старшому віці розповісти дітям і про історію виникнення вишивки, її розвиток і вдосконалення техні­ки спільно з розвитком держави загалом. Притаманність кожному регіону своїх особливостей орнаменту, техніки і колориту дітям слід пояснити також багатством і не­повторністю природи. У старшому дошкільному віці ви­хователь поступово готує дітей до сприйняття художніх і технічних особливостей орнаменту різних регіонів Ук­раїни. Діти розглядають у зв’язку з цим ілюстрації у книжках, листівки, репродукції, альбоми зразків вишив­ки, святкових костюмів тощо. Вихователь може також організувати виставки таких робіт у кімнаті або в залі ї постійно спрямовує свою діяльність на розвиток худож­нього сприймання дітей. На заключному етапі цієї ро­боти вихователь пропонує дітям з кількох орнаментів скласти свій для оздоблення того чи іншого виробу з урахуванням бажання дітей.

Для того щоб дитина самостійно передавала у вишивці свої враження про цей вид народного промислу, вона повинна вміти вільно користуватись відповідними засобами і знаряддями праці. Якщо художній досвід на заняттях передають головним чином дорослі, то поза ни­ми діти повинні самостійно використовувати набуті знан­ня і вміння. У тих випадках, коли вихователь підтримує в дітей прагнення знову повернутися до вишивки, він намагається посилити інтерес, відчуття радості за само­стійно виконану роботу, продумати елементи ускладнен­ня її змісту і форми.

Пропозиції педагога не повинні бути настирливими і мають повністю залежати від бажання дітей, змісту їхніх задумів, розвитку допитливості, мотивів. Роботи, які виконують діти з власної ініціативи, є особливо улюб­леними і привабливими для дітей. Саме вони стимулю­ють дитячу творчу уяву, активність і самодіяльність. Ке­руючи роботою дітей у години ручної праці, вихователь допомагає їм планувати роботу, уникати квапливості, доводити задум до кінця. Для цього педагогу варто по­передньо поговорити з кожною дитиною, з’ясувати задум кожної вишивки і техніку її виконання. Вихователеві треба продумати, як допомогти кожній дитині втілити передбачений задум, адже він виступає як порадник, за­цікавлений майбутнім виробом, не диктує, як та що ро­бити, а жваво обговорює з дітьми етапи і хід роботи, техніку використання голки, наперстка, прийоми без­пеки.

Зважаючи на те, що дошкільники часто не можуть відразу закінчити свою роботу, їм пропонують продов­жити її наступного разу. Це дуже важливо тоді, коли ді­ти працюють самостійно кожен над своїм візерунком. Вихователь включається у процес, спостерігає, аналізує* допомагає. Він пропонує дітям придивитись до робіт один одного, щоб через наслідування зміцнити інтерес і ба­жання дітей. У сприятливі пори року вишивання доціль­но організовувати на майданчику за столом під час про­гулянки в другій половині дня.

Вихователю слід мати на увазі, що не можна пере­творювати захоплення дітей вишиванням поза заняттями з ручної праці в допоміжні форми роботи. Для худож­нього розвитку кожної дитини, формування вмінь і на­вичок у тих, хто має добре виражений інтерес до виши­вання, вихователь може організувати гурток «Умілі ру­ки», тому що одних лише занять для розвитку відповід­них нахилів і здібностей, виховання стійкого інтересу і вміння вибирати на свій смак улюблену справу не досить.

Створюючи належні умови для вишивання, вихова­тель повинен враховувати, що воно не обов’язкове для всіх, а приваблює лише тих, хто любить це робити.

Керівництво цією діяльністю вимагає від вихователя чуйності, уваги до інтересів і задумів дітей, створення сприятливих умов для розвитку їхніх творчих здібностей.

Наводимо конспект заняття з ручної праці на тему: «Вишивання» .

Мета: Навчити дітей працювати голкою, познайо­мити зі швом «голка вперед».

Матеріал: тканина, голка, гольник, різнобарвні нитки, ножиці, наперсток, коробочка або шкатулка для зберігання всіх цих матеріалів.

Підготовка до вишивання:

1. Перед вишиванням слід помити руки, щоб не за­мастити виріб.

2. Вишиваючи, сидіти треба прямо, спираючись на спинку стільця.

3. Сидіти треба так, щоб світло падало зліва, а хмісце роботи повинно бути добре освітлене. .

4. Процес вишивання має тривати не більше як 15 хв, щоб діти не перевтомлювались.

5. Перед вишиванням слід провести інструктаж з тех­ніки безпеки.

Техніка безпеки при вишиванні:

1. Роботу проводити підгрупами не більш як п’ять- шість чоловік у кожній.

2. Не підносити голку з робочою ниткою до обличчя.

3. Не вколювати голку у свій одяг, а по закінченні роботивколювати її у гольник.

4. Не сидіти близько один біля одного.

5. Робочу нитку відрізати ножицями, а гострі кінці ножиць не підносити до обличчя.

Навчання дітей вишивання:

1. Втягти нитку в голку, зав’язати вузлик.

2. Знайомство зі швом «голка вперед». Цим швом діти обшивають краї майбутньої серветки. Вихователь заздалегідь витягує нитку, по якій діти будуть шити.

3. Знайомство з прокладним швом. Цим швом діти обводять контури малюнка, заздалегідь намальовані ви­хователем за бажанням дітей.

У декоративно-прикладному мистецтві багатьох на­родів світу можна зустріти вироби, вирізані з паперу, які в нас дістали назву витинанки. Витинанка — це дуже давній вид декоративно-прикладного мистецтва, який майже вийшов з ужитку в середині XX ст. Цими паперо­вими прикрасами колись чепурили хати.

Інструментами для цієї роботи є ножиці, складаний ножик, скальпель, лезо бритви.

Для витинанок використовували глянцевий папір яс­кравих кольорів — червоний, оранжевий, синій та ін. По­єднання різних кольорів надавало витинанці святкового привабливого вигляду.

У с. Тисові Долинського району на Івано-Франківщині витинанки зустрічались ще в 60-ті рр. У Болехові і Долині на базарі можна було купити й готові вироби: на білій паперовій смужці метрової довжини був вирі­заний симетричний орнамент, обведений рожевою, зеле­ною, жовтою, червоною, синьою чи фіолетовою фарбою.

Ці стрічки прикріплювалися на стіні, між вікнами, а та­кож використовувались замість серветок у мисниках, креденцях (буфетах), ними також прикрашали образи під склом.

Час від часу вицвілі витинанки замінювалися новими.

Часто на Різдво гілки ялини чи сосни прикрашали різ­нокольоровими ліхтариками, вирізаними з паперу:

Іноді витинанки використовувались разом із настін­ним розписом: велика яскрава вирізка ставала центром композиції, навколо якої малювали і фарбували «пави» або «хмелик».

Техніка витинанки проста і полягає в тому, що силу­ет задуманої композиції вирізають так, щоб одразу ви­йшла симетрична фігура. Для цього папір квадратної форми і певного розміру (до 20 см) складають учетверо або увосьмеро і ножицями вирізають різні елементи рос­линних розеток (зірку, квіти, листок, хмелик, вінок та ін.), геометричні форми чи контурні зображення птахів або людей.

Витинанки наклеювали вареною картоплею або клеєм, а в XX ст. почали прикріплювати кнопками.

Заняття на тему: «Ознайомлення з витинанкою»

Мета: Ознайомити дітей з одним із видів образо­творчого мистецтва — витинанкою. Дати поняття про те, що витинанки — це вирізки з білого або кольорового паперу, якими колись прикрашали житло. Ознайомити з різноманітністю форм і візерунків витинанки. Вихову­вати естетичний смак, здатність відчувати красу, викли­кати зацікавленість і бажання навчитись виготовляти витинанки.

Матеріал: витинанки різних форм, кольорів, ві­зерунків.

Попередня робота: розгляд інтер’єрів хат на малюнках, відвідання краєзнавчого музею.

Хід заняття: Вихователь: «Діти, подивіться, як гарно в нашій світлиці. Знаєте, чому я сказала «світли­ця»? Колись світлицею називали найкращу кімнату в хаті. Жінки-українки з давніх-давен любили чепурити свої хати. Було чисто і затишно скрізь. З тих часів ді­йшло до нас прислів’я: «У хаті, як у віночку, і сама си­дить, як квіточка». А хто ця квіточка? Господиня, яка чимало праці докладає, щоб було у хаті затишно і гар­но. Давайте запам’ятаємо це прислів’я і намагатимемо­ся, щоб у нашій груповій кімнаті був завжди порядок.

Ми вже з вами розглядали інтер’єр хати на малюн­ку, бачили в краєзнавчому музеї давні речі вжитку. При­гадайте, що таке інтер’єр (внутрішнє оздоблення, тобто убрання приміщення)? Що було в хаті? Які давні речі, якими колись користувалися, ви знаєте (прядка, жор­на, дерев’яні ночви та ін.)? Чим була прикрашена хата (образи, рушники, квіти, вазони; розмальовані квітами піч, грубка, скриня та ін.)?»

Вихователь підсумовує відповіді дітей.

«Сьогодні я вам розповім, чим ще в давні часи в на­шому краї прикрашали хати. Це були витинанки. Так їх називали, бо їх витинали, вирізали з паперу. Витинанки використовували замість серветок у буфетах, ними при­крашали образи під склом. Перед Новим роком і Різдвя­ними святами між вікнами на стінах прибивали навхрест гілки ялини і прикрашали витинанками, ліхтариками, зірочками. Давайте розглянемо, якими витинанками прикрашена наша світлиця».

Діти розглядають витинанки й описують їх.

• Чому ці витинанки різні?

• Чим вони відрізняються одна від одної?

Вихователь показує, як робити витинанки (дві-три одного кольору, але з різним візерунком).

• Від чого залежить візерунок на витинанках?

Примітка. Якщо дітям важко відповісти, вихователь детально знайомить їх із процесом виготовлення витинанок.

«Папір квадратної форми і певного розміру складають учетве­ро або увосьмеро і ножицями вирізають різні рослинні елементи: зірочки, квіти, листки, хмелики, віночок; різні геометричні форми чи контурні зображення птахів або людей. Колись усі вирізані ви­тинанки наклеювали на папір певної довжини і використовували як орнамент на стінах».

З цієї теми можна також провести заняття з апліка­ції на тему «Витинанку вирізаю і домівку прикрашаю».